ВР: ПОНЕДІЛОК — ДЕНЬ «ТУБЕРКУЛЬОЗНИЙ»

У понеділок, 19 травня, пройшли парламентські слухання на тему «Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання». Здається, перед цим було б виправдано організувати нардепам екскурсію в тубдиспансери і стаціонари для лікування хворих на цю тяжку недугу. Оскільки побачене стократ переконливіше від почутого. І тоді б, можливо, обговорення у Верховній Раді найгострішої медико-соціальної проблеми нашого суспільства ініціювала не громадська організація «Українці проти туберкульозу», а самі народні обранці.

За узагальненими статистичними даними, в Україні щодня реєструються 82 нові випадки захворювання на туберкульоз, а 30 хворих помирають. За рік жертвами смертельних атак полчищ палички Коха стає близько 10 тисяч наших співвітчизників.

За критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я, Європа за показниками захворюваності на туберкульоз розподілена на три категорії країн — із низьким, середнім і високим рівнем поширення цього соціально небезпечного захворювання. Україна належить до останньої. За критеріями ВООЗ із 1995 року в нашій країні оголошено епідемію туберкульозу.

Упродовж останніх десяти років захворюваність на туберкульоз у нашій країні збільшилася удвічі, а смертність — у 2,2 разу. Суттєво зросла кількість уперше виявлених хворих із тяжкими і запущеними формами туберкульозу, з’явилися нові серйозні проблеми — збільшення числа випадків полі- і мультирезистентного туберкульозу, а також хворих із поєднаним сполученням патологій туберкульозу та ВІЛ/СНІДу.

Лише 2002 року в Україні виявлено 36 471 хворих на туберкульоз, майже 10 тис. чоловік померли. Під наглядом протитуберкульозних установ перебувають 670 тис. чоловік, у тому числі 139 тис. — хворі на активні й заразні форми. Найвищі показники захворюваності на туберкульоз у південно-східних областях країни: у Херсонській — 153,6 на 100 тис. населення, Миколаївській — 100,3, Харківській — 98,8, Запорізькій — 95,2, Луганській — 93,7. У Дніпропетровській, Донецькій, Кіровоградській і Одеській областях — більш як 80. Одну з причин «лідерства» перелічених вище областей фахівці вбачають у тому, що тут функціонують протитуберкульозні установи пенітенціарної системи. Рівень захворюваності в областях, де знаходяться ці установи, за десять років збільшився майже утричі.

Підвищення в Україні показника захворюваності на туберкульоз торік на 10,2% у Міністерстві охорони здоров’я пояснюють «поліпшенням організації виявлення захворювання та впровадженням єдиної статистичної звітності з туберкульозу для всіх міністерств і відомств, які мають у своїй структурі лікувально-профілактичні установи». У результаті цього отримано достовірну інформацію про рівень захворюваності на цю недугу. (Якби ще знати, скільки хворих, у тому числі на заразні форми туберкульозу, серед волоцюг й інших деградованих осіб.) До речі, Україна зробила це першою серед країн Східної Європи і СНД. Відповідно ж до даних галузевої статистики МОЗ України, 2002 року рівень захворюваності на туберкульоз збільшився усього лише на 1%.

Серед тих, у кого уперше виявлено туберкульоз, більш як 60 % — безробітні і соціально дезадаптовані прошарки населення (в’язні, бездомні, алкоголіки, наркомани, мігранти, етнічні меншини). Багато хто з них має запущені форми хвороби і тому становить серйозну небезпеку для оточуючих. За даними лікарів, останнім часом дедалі частіше діагноз «туберкульоз» ставиться пацієнтам із цілком нормальних сімей. Нерідко це зовсім ще молоді люди, котрі мають роботу, дітей, але через низьку оплату праці живуть в умовах крайньої бідності. Від хворих на заразну форму туберкульозу не застрахований і медперсонал. В одному протитуберкульозному закладі довелося недавно спілкуватися з фельдшером, змушеним перемінити білий халат на лікарняну піжаму. Йому 27 років, одружений, у нього двоє маленьких дітей, котрих неможливо прогодувати за злиденну зарплату медичного працівника. Вимотував себе в пошуках додаткового заробітку. Ось його, виснаженого й ослабленого, і настигла інфекція... У зв’язку з підвищенням ризику захворюваності медперсоналу протитуберкульозних установ (за десять років рівень захворюваності зріс у 12(!) разів) престижна в минулому професія фтизіатра в рейтингу лікарських фахів посідає сьогодні одне з останніх місць.

Не відповідає сучасних потребам матеріально-технічна база, діагностичне, лікувальне й лабораторне обладнання протитуберкульозних установ. Передбачені в Законі України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» кошти в сумі 40 млн. грн. для закупівлі рентгенологічного обладнання не виділені. Попри рішення уряду, не один рік не проводиться фінансування капіталовкладень у добудову дитячого корпусу Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Яновського і створення на цій базі Українського науково-практичного центру позалегеневого туберкульозу.

Якщо сьогодні протитуберкульозні лікувальні установи в основному забезпечені необхідними ліками, то про повноцінне харчування хворих годі й казати. А відомо ж, що збалансоване, калорійне і поживне меню є невід’ємною складовою ефективного лікування. Відповідно до постанови Кабінету міністрів від 27 грудня 2001 р. №1752 «Про норми харчування для осіб, хворих на туберкульоз й інфікованих мікобактеріями туберкульозу» вартість харчування одного хворого на добу має бути не менше аніж 8,2 грн. Однак у більшості протитуберкульозних установ торік хворих годували в середньому на 3,65 грн. А в установах Дніпропетровської, Одеської, Миколаївської, Рівненської, Тернопільської, Херсонської областей на харчування виділялося навіть менше трьох гривень на день. На ці гроші можна хіба що не дати померти з голоду. Але ж лікарі чудово розуміють, що годувати туберкульозного хворого однією «хімією» не можна — довго не протягне.

Основними причинами масштабного поширення туберкульозу в Україні, як вважають медики і не заперечують парламентарії, є низький рівень життя, недостатнє і неякісне харчування, зростання числа бездомних і безробітних, недоступність медичної допомоги і ліків, спад системи охорони здоров’я тощо. Мають місце й недоліки в організації та координації протитуберкульозних заходів, а також у роботі органів й установ охорони здоров’я. З приходом до керівництва галуззю нової команди активізувалася діяльність, спрямована, зокрема, на протидію епідемії туберкульозу.

— Сьогодні Україна має реальні шанси зупинити поширення цієї соціально небезпечної інфекції і найближчим часом поліпшити епідемічну ситуацію, — вважає перший заступник державного секретаря МОЗ України, головний санітарний лікар України Ольга ЛАПУШЕНКО. — Це стало можливим передусім завдяки тому, що «Комплексні заходи для боротьби з туберкульозом» і затверджена указом Президента України Національна програма боротьби з туберкульозом на 2002—2005 рр. відтепер мають пріоритетне державне фінансування. З 2000 року впроваджено централізовану закупівлю протитуберкульозних препаратів. Якщо торік їх придбано на 33 млн. грн., то нинішнього року передбачено закупити на 54 млн. грн. Забезпечення протитуберкульозними препаратами позитивно позначилося на ефективності лікування хворих. Останнім часом знизився показник смертності від туберкульозу (на 9,3%). Дещо скоротилися темпи приросту захворюваності на всі форми туберкульозу. Знизився рівень захворюваності на туберкульоз дітей. Збільшився обсяг профілактичних флюорографічних обстежень. Зменшилася (на 20%) кількість хворих на туберкульоз в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Однак це ще не гарантія стабілізації ситуації в цілому. Нас дуже непокоїть сьогодні матеріально-технічна база протитуберкульозних установ. Діагностичне обладнання в багатьох із них — на рівні 50-х років. Щоправда, у деяких регіонах закуплено пересувні флюорографи, сучасні рентген-апарати. Тобто не можна сказати, що справа не зрушила. Проте стабілізувати ситуацію в цілому можна лише тоді, коли на місцевому рівні будуть вирішені питання створення установ для лікування хворих на хронічні і хіміорезистентні форми туберкульозу, що не мають постійного місця проживання. Водночас ще повільно впроваджуються заходи для виявлення та профілактики туберкульозу серед соціально незахищених прошарків населення і т.зв. груп ризику.

Одним із найбільш хворобливих питань фтизіатричної служби є кадрове. На сьогодні 37% лікарів-фтизіатрів пенсійного чи передпенсійного віку. У деяких областях укомплектованість лікарськими кадрами складає 65—75 %. Сьогодні гостро стоїть питання про підготовку лікарів за фахами «Фтизіатрія» і «Бактеріологія» для забезпечення такими спеціалістами протитуберкульозних установ.

Спеціалісти МОЗ разом із представниками інших відомств відпрацювали план стратегічних дій із подолання епідемії. Найближчими задачами зі стабілізації ситуації з туберкульозом, окрім уже перелічених, є впровадження мікробіологічної діагностики, системи моніторингу, вирішення проблеми сполученої патології туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. Як відомо, Україна підписала угоду з Глобальним фондом боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією на отримання гранта на вирішення цієї проблеми, а також угоду зі Світовим банком про виділення кредиту для реалізації проекту «Контроль за туберкульозом і ВІЛ/СНІДом в Україні». З передбаченої на виконання заходів для боротьби з туберкульозом суми — 18,8 млн. дол. — половина має бути використана на зміцнення матеріально-технічної бази лабораторій.

Ми вважаємо, — підкреслила О.Лапушенко, — що проведені парламентські слухання послужать поштовхом для активізації протидії епідемії туберкульозу.