«ВІТАМІНКУ» З'ЇВ — ПОРОЗУМНІШАВ?

«Який він розумний і талановитий!» — захоплюються в одній із телевізійних реклам хлопчиком, який споживає вітамінно-мінеральний комплекс, багатий на йод. Нав’язливий ролик навіть досить стійких до реклами батьків змусив якщо й не зазирнути до найближчої аптеки, то замислитися: а може, і справді всі шкільні проблеми дитини спричинені браком йоду, і їх нескладно усунути, купивши потрібні вітаміни?

Насправді ж, змусити чадо порозумнішати за допомогою одного-єдиного мікроелемента неможливо. І аж ніяк — зробити талановитим. Водночас торговці препаратами, що містять йод, не надто далекі від істини. Оскільки доведений зв’язок між дефіцитом йоду та порушенням мозкового кровообігу, то зрозуміло, що за допомогою цього мікроелемента можна запобігати цілій низці захворювань, викликаних йододефіцитом, зокрема, й інтелектуальній недостатності.

Постійна нестача йоду згодом викликає функціональні порушення мозку, які поступово набувають дегенеративного характеру, що врешті-решт призводить до ендемічного кретинізму. Виявляється він у розумовій відсталості, глухонімоті, паралічі рук і ніг. При цьому дефіцит йоду небезпечний для людини в будь-якому віці. У вагітних він призводить до уроджених аномалій плоду та мертвонародження. Немовляті загрожує неонатальним зобом, уродженим гіпотиреозом і затримкою фізичного розвитку. Дітям і підліткам — затримкою фізичного і статевого розвитку, інтелектуальною недостатністю (ось звідки «ростуть ноги» у реклами!), а у важких випадках — кретинізмом. І навіть у дорослих, що оселилися в йододефіцитних районах, можуть з’явитися зоб, гіпотиреоз, порушитися працездатність і знизитися інтелектуальні можливості.

В Україні проблема йододефіциту актуальна з кількох причин. Головна — наслідки аварії на ЧАЕС. Як вважають фахівці, радіонукліди йоду, що накопичилися у щитовидній залозі в перші місяці після аварії, створили велику дозу опромінення цього органа. У результаті як у самих постраждалих, так і в їхніх дітей, що народилися після розпаду йоду-131, нерідко розвиваються різноманітні захворювання щитовидної залози, зокрема, й злоякісні новоутворення.

— Трагедія загострилася тим, — коментує завідувач відділу гігієни харчування Інституту гігієни і медичної екології ім. О. Марзєєва професор Віталій Корзун, — що більшість територій України, Білорусі та Росії, що піддалися радіоактивному забрудненню, ендемічні за йодом. В Україні на таких землях проживає понад 15 млн. осіб — трохи менше, ніж третина населення країни. Вплив радіації в комплексі з дефіцитом йоду набагато частіше викликають хвороби щитовидної залози, що виявляються в більш ранні терміни й у більш важких формах.

Якщо «хорошого» йоду досить, то щитовидна залоза поглинає лише 12—15% радіоактивного з крові — решта виводиться з організму природним шляхом упродовж трьох днів. У ендемічних районах майже весь йод поглинається залозою і практично повністю розпадається в ній, створюючи велику дозу опромінення. У мешканців таких регіонів ця доза в п'ять-сім разів вища, ніж у тих, хто проживає в областях, де до аварії на ЧАЕС надходження в організм мікроелементів, особливо йоду, було достатнім.

У принципі цей недолік можна зм'якшити чи, навпаки, підсилити впливом інших чинників. Серед них — якість харчування, санітарно-гігієнічні умови проживання, наявність деяких природних сполук у джерелах водопостачання, ксенобіотиків (у селі це — пестициди, добрива, у місті — промислові токсиканти), а також дисбаланс інших макро- і мікроелементів, що призводять до порушення включення йоду в клітини щитовидної залози. Якщо говорити про жителів українського Полісся, які постраждали від Чорнобиля, то в них усі ці несприятливі чинники об'єдналися. Напруженою залишається ситуація й у більшості інших регіонів країни.

— Проблема досить гостро постає у всьому світі, і вирішують її, як правило, однотипово — збагачують йодом продукти харчування, найчастіше, сіль.

— Протягом тривалого часу в СРСР, як і в інших країнах світу, проблема йододефіциту вирішувалася шляхом забезпечення населення йодованою сіллю, що містила 10—25 г йодистого калію на тонну солі. Проте сіль активно вбирає вологу, а йодид калію, яким її збагачують, у вологих умовах нестійкий — через один-два місяці його в солі не залишається зовсім. Тому було запропоновано інше з'єднання — йодат калію.

— Експертна комісія ВООЗ зазначила, що він стабільніший за йодид і рекомендувала використовувати йодат в умовах спекотного, вологого тропічного клімату.

— Так, але при цьому йодат калію вдесятеро токсичніший. Жодна розвинена країна світу (США, Англія, Німеччина та інші) його не використовують. Сьогодні в Україні випускають йодовану сіль шляхом внесення 67 мг йодату калію на 1 кг солі, що відповідає приблизно 40 мг йоду на 1 кг. Оскільки неможливо домогтися рівномірного розподілу йоду в солі, не виключений ризик надходження в організм його високих концентрацій.

Останнім часом з'явилися роботи, що засвідчують негативні наслідки багаторічного використання йодованої солі, особливо в людей з вузловим зобом. Через 11—15 років після початку такої профілактики в США, Австралії та Німеччині спостерігали зростання гіпертиреозу майже вдесятеро...

— Проте багато зарубіжних дослідників стверджують: у місцях, де здійснювалася профілактика за допомогою такої солі, частота раку щитовидної залози зменшилася вдвічі-втричі й навіть удесятеро. Яка ситуація в Україні?

— Попри забезпечення населення йодованою сіллю (це передбачає Державна програма профілактики дефіциту йоду, прийнята у вересні 2002 року), кількість йододефіцитних захворювань в Україні не зменшується. Епідеміологічні дослідження, проведені Інститутом ендокринології та обміну речовин АМН України в Київській, Житомирській і Чернігівській областях, встановили, що 9—15% жителів страждають на гостру нестачу йоду, 39—40% — на середню і 17—56% — на слабку. Проведені нами дослідження в Рівненській області дали схожі результати.

Взагалі сіль — не кращий варіант для використання у профілактиці йододефіцитів. Є люди, яким сіль протипоказана: хворі на гіпертонію, серцево-судинні захворювання, патологію нирок. Невирішеною залишається проблема забезпечення в такий спосіб йодом вагітних і матерів-годувальниць, яким потрібно його набагато більше: не можна ж їм рекомендувати пересолену їжу.

На Заході збагачують йодом не лише сіль, а й олію, хліб, цукор, чай. В Італії його додають навіть до звичайної води. В Україні вже освоїли випуск мінеральної води з підвищеним вмістом йоду, цукру, соків, молочних продуктів, хліба і навіть горілки. Є досвід вигодовування птиці йодованими кормами — у результаті кури несуть яйця з високим вмістом йоду.

Додавання йодиду калію до хліба та інших продуктів не дало бажаних результатів. Можливо, тому що виготовлялися вони дуже обмеженими кількостями і були недоступні загалу. Так само, як і запропоновані зарубіжними фірмами комплекси синтетичних вітамінів і мікроелементів, щоправда, уже через іншу причину — фінансову.

— У даному випадку є різниця між органічним йодом і його неорганічним аналогом?

— Неорганічний йод всмоктується верхніми ділянками харчового тракту, а тому не проходить печінковий «фільтр». Органічний — спочатку розпадається в шлунково-кишковому тракті на амінокислоти, що потрапляють у клітини печінки — гепатоцити. Надлишок йоду виводиться природним шляхом. Зокрема, для синтезу гормонів, окрім йоду, необхідні селен і вітаміни. Без них збагачення продуктів йодом практично нічого не дає.

— Який, у такому випадку, вихід?

— Російські вчені розробили таблетовані препарати (один із них широко рекламується на нашому телебаченні) і рецепти харчових продуктів на основі йодказеїну. Йод, введений у білок, не втрачається при зберіганні й термічній обробці, виключається його передозування — йодований білок всмоктується так само, як і органічний йод.

Останнім часом паралельно з йодом рекомендують збагачувати продукти ще кількома мікроелементами, без яких неможливо нормалізувати функцію щитовидної залози, хоч скільки йоду людина споживала б. Ми також пішли шляхом створення спеціальних продуктів харчування. Причому нових сполук розробляти не довелося: усе необхідне є в морських водоростях, які вже давно використовують для профілактики захворювань, пов'язаних із дефіцитом йоду.

Лабораторні та клінічні спостереження свідчать: морські водорості багаті на білки, полісахариди (біологічні сорбенти), вітаміни, макро- і мікроелементи, а біологічні добавки з них позитивно впливають на обмін речовин в організмі, зменшують накопичення радіоактивного цезію та стронцію, солей важких металів — свинцю, ртуті та кадмію, — нормалізують стан травної, ендокринної, кровотворної та імунної систем.

— Тобто пропонується додавати до продуктів морські водорості?

— І додавати, і споживати окремо у вигляді таблеток. Свого часу ми досить добре вивчили властивості морської капусти — ламінарії. Та після розпаду СРСР вона стала майже недоступною: незначне постачання цього морепродукту з Китаю, Кореї та деяких інших країн справи не вирішує. До того ж після багаторазової технологічної обробки (заморожування, розморожування, виварювання) ламінарія втрачає левову частку біологічно активних речовин.

У морях України є великі запаси іншої бурої водорості — цистозіри. Не вдаючися до детального аналізу її хімічного складу, досить сказати, що 1 г висушеної цистозіри забезпечує добову потребу людини в йоді, марганці, селені і кобальті. Ця водорость багата й на інші мікроелементи, вітаміни, полісахариди та йодовмісні амінокислоти. На її основі вже створена й випускається біологічно активна добавка до їжі, що досить добре зарекомендувала себе на радіоактивно забруднених територіях: із її допомогою вдавалося нормалізувати функції щитовидної залози та оптимізувати синтез її гормонів у постраждалих після аварії.

— Якщо вона так добре себе зарекомендувала, то чому її не пропонують вагітним і матерям-годувальницям, не роздають дітям у дитячих садках і школах?

— Є Державна програма профілактики йодної недостатності в населення на 2002—2005 роки, що передбачає забезпечення населення України йодованою сіллю. Зусилля Академії медичних наук, Інституту ендокринології та обміну речовин, Інституту гігієни й медичної екології доповнити цю програму заходами для впровадження препаратів із морських водоростей наразі залишаються марними. Хоч як дивовижно, опонентами виступають керівники Міністерства охорони здоров'я України. Складається враження, що проблема йододефіцитних захворювань хвилює лише лікарів, вчених і самих хворих, змушених даремно страждати через байдужість деяких медичних чиновників.

Власне, ніхто й не сумнівався, що піклуватися про своє здоров'я та харчування людина має самостійно, навіть якщо в неї не вистачає на це грошей. Та щоб не викидати їх на вітер, купуючи той чи інший препарат, що містить йод, потрібно завжди звертати увагу на його склад. Окрім йоду, в ньому обов’язково мають бути селен, цинк, молібден, кобальт, мідь, залізо та деякі вітаміни, без яких йод не буде нормально засвоюватися. Незалежно від того, хочете ви позбутися тяжкого захворювання чи порозумнішати.

До речі

Добова потреба в йоді індивідуальна й залежить від етапів росту й розвитку організму, фізичного навантаження та низки інших чинників. Найбільше він потрібний підліткам, що переживають гормональну перебудову, вагітним і жінкам-годувальницям. Немовля має отримувати на добу приблизно 50 мкг йоду, дитина від 1 року до 6 років — 90 мкг, від 7 до 12 — 120 мкг, від 12 і старші — 150 мкг. Вагітним і матерям-годувальницям необхідна підвищена доза — 200—220 мкг.

Отримати цю дозу можна і зі звичайних продуктів харчування. Йод міститься: у хлібі — 3—8,4 мкг на 100 г; крупах — 1,5—4,5 мкг; молоці, кефірі — 14—30 мкг; вершках, сметані — 8—9,5 мкг; яйцях — 20 мкг; картоплі — 5—7 мкг; гороху — 10 мкг; квасолі — 12,8 мкг; фруктах — 2—4 мкг; ягодах — 1 мкг; яловичині, свинині — 7 мкг; річковій рибі — 4—5 мкг; креветках — 110 мкг; трісці — 263 мкг; у жирі печінки тріски — 350—700 мкг; в морських водоростях — від 500 мкг до 5 г.