Винна медреформа? Історія одного звільнення

23 липня, 2020, 08:37 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Другий етап медреформи виявився зручним приводом позбутися незручних лікарів.

Кінцева мета медреформи — оптимізація медустанов по всій країні й підвищення якості надаваних ними медичних послуг. На жаль, до зміни принципу фінансування готовими виявилися далеко не всі медустанови. Допомогти їм пережити перехідний етап, дофінансувати, оцінивши з допомогою обласних департаментів охорони здоров’я потребу на своїй території в тих чи інших медичних послугах, мала місцева влада. Десь на це забракнуло бюджету. Десь — менеджерських здібностей і бажання. А десь другий етап медреформи виявився дуже зручним приводом позбутися незручних людей.

Медреформа в Донецькій області особлива подвійно. По-перше, чинник близькості до лінії розмежування, а отже наявність «своїх» і «чужих» — не зрозумієш, у якій конфігурації. По-друге, донорські гроші, яких в області нині на порядок більше, ніж в інших І які, коли б їх уміли рахувати й при цьому думати не тільки про залучення нових менеджерів, а й про збереження фахівців, могли б дуже допомогти і реформі, і людям.

Під час масштабних перетворень завжди є ризик вихлюпнути з водою й дитину. Особливо в нашій країні. Тому всім учасникам треба тримати удар і боротися за свою позицію. Що й робить герой моєї розповіді.

Історія колишнього головлікаря Слов’янської центральної районної лікарні, хірурга вищої категорії з 34-річним стажем Олександра Бєланова, мабуть, не набула б широкого розголосу, якби наприкінці квітня цього року не перетнулася з історією 28-річної полтавки Марії Соловієнко.

Дівчина-«свято»

Десять років тому дівчина потрапила в автомобільну аварію. Наслідок — тяжка травма хребта, що дозволяє пересуватися тільки у візку. Однак Марію це не зламало. Через дев’ять місяців по тому вона перемогла на міжнародному конкурсі краси для дівчат з інвалідністю, потім опанувала танці на візку й стала дівчиною-«святом» — тамадою на весіллях, ведучою в нічних клубах, модераторкою соціальних заходів, вести які її часто запрошують у парі зі знаменитостями.

22 квітня Марія написала у Фейсбуку пост із проханням допомогти знайти лікаря, який би вилікував утворені в неї досить глибокі пролежні — поширену проблему спинальників. Кілька місяців дівчина намагалася лікувати рани у своєму місті. Але результату не було. Ставало тільки гірше.

Лікування пролежнів — процес тривалий і непростий. До війни пацієнти з усієї України з такими проблемами зверталися в лікарню №15 у Донецьку. Тепер ця лікарня — на окупованій території. Знайти спеціаліста дуже складно. А несвоєчасне лікування пролежнів призводить до сумних наслідків, у тому числі й летальних.

За два дні після звернення Марії Соловієнко було зроблено майже 600 репостів. Люди ділилися контактами лікарів, які, потенційно, могли б допомогти. Найбільше відгуків отримали кілька лікарів. Серед них — Олександр Бєланов, якого дівчина й вибрала, орієнтуючись на його досвід роботи, готовність до співпраці з колегами з інших міст і те, що на базі хірургічного відділення Слов’янської ЦРЛ працює кафедра загальної реконструктивної та відновної хірургії Донецького медінституту.

Домовитися з керівництвом області та лікарні допоміг Уповноважений з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич. 29 квітня розпочалося інтенсивне лікування. Температура 40º, яку Марії майже місяць збивали виключно внутрішньовенними ін’єкціями, стала стабілізуватися. Рана очистилася, й потроху почалася грануляція.

Уже не вперше спинальники просять облздоров’я створити на базі Слов’янської ЦРЛ відділення відновного лікування. Натомість спеціалістів скорочують.

13 травня вийшов наказ головлікарки лікарні Світлани Коплянок — повідомлення про наступне звільнення або ж істотну зміну умов роботи для Олександра Бєланова та ще кількох лікарів. Ще через два тижні Марію Соловієнко перевели в опіковий центр Краматорська, де вона продовжує лікування й зараз.

«Бєланова не скорочують, — неохоче відповідає на мій телефонний дзвінок головлікарка Світлана Коплянок. — Конфлікту в мене з ним немає. Колишній головлікар на сьогодні на лікарняному. У нього є півставки на прийомі. Запропоновані інші умови роботи в інших підрозділах — хірургом у військкоматі, чверть ставки на прийомі й інші лікарські професії. Все законно. Попередили всіх за три місяці. Це пов’язано з нестачею фінансування нашої установи. З тим, що мені бракує грошей, на які ми законтрактувалися з НСЗУ. Скорочується не тільки ставка Бєланова. Вже пішло четверо людей, яких скоротили зовсім. Скорочується ліжковий фонд.»

При цьому, як стверджують у групі «Рідна Миколаївка» на Фейсбуку місцеві жителі, в лікарні залишаються працювати троє родичів головлікарки. В адміністрації лікарні також створено вакансії ще для двох людей.

Цікавий збіг. Цим самим числом, 13 травня, датовано й акт перевірки робочого часу Олександра Бєланова, скан якого теж розміщено в групі. Згідно з ним, лікаря-хірурга не було на робочому місці 2,5 години. Зазвичай «датчики руху» встановлюють на тих, кого хочуть позбутися. У 2014-му, коли головлікар у підвалі напівзруйнованої лікарні спільно з колегами під обстрілами оперував пацієнтів, його наявності на робочому місці ніхто не перевіряв.

Лікар-патріот

Безумовно, патріотизм лікаря не є перевагою над його професіоналізмом. Але додає істотного штриху до характеристики людини.

Посаду головлікаря Слов’янської ЦРЛ Олександр Бєланов обіймав із 2013-го по січень 2020-го. «У 2014-му обстріли почалися з нас. У Слов’янську воєнні дії були тільки на околицях. А в нас — по всьому місту. Безліч зруйнованих будинків, загиблих. Лікарня міститься неподалік знаменитого перехрестя з Семенівкою, за п’ять кілометрів, — розповідає тепер уже колишній головлікар Олександр Бєланов. — Я приблизно уявляв, як усе буде. Спустили обладнання в підвал. Тоді було всього два хірурги, один анестезіолог. Працювали цілодобово. Прооперували майже 400 людей. Операції серйозні. З кого осколки діставали — не рахується. Народжувалися діти. Траплялися інсульти, інфаркти. Лікарня була заповнена вщерть. Головлікарів і заввідділеннями у Слов’янську на робочих місцях тоді не було.

Потім відновлювали лікарню. Спочатку зателефонували мої однокашники з Одеси. Обласна і дві районні лікарні перерахували нам одноденну зарплату. Всього трохи більше 60 тисяч гривень. За 49 тисяч гривень я засклив усю лікарню. Потім через ООН ми залучили вісім мільйонів японських грошей. Не так уже й багато, але це були перші гроші. Потім було багато недержавних коштів. Тільки обладнання — на 11 мільйонів гривень, не враховуючи будматеріалів та іншого. Нині лікарня повністю відремонтована і обладнана. Лапароскопічна стійка, ШВЛ, італійське рентгенобладнання, операційні столи, турецькі й філіппінські освітлювальні лампи…

Наприкінці 2019-го мій контракт закінчився. Конкурс пройшов із порушеннями. Конкурсна комісія складалася з 12 людей: четверо — з облздоров’я, четверо — від трудового колективу і четверо — з наглядової ради при обладміністрації (робоча нарада при цьому не проводилося, — кого облздоров'я запросило, ті й були). Оскаржувати в суді результати конкурсу я не збирався. Робота хірурга у відділенні мене цілком влаштовувала. Залишатися головлікарем при нинішньому керівництві області великого бажання в мене не було. Але далі почалися спроби взагалі прибрати мене з роботи й навіть із міста. Я цю лікарню відбудовував, шість років відпустки не брав, а тепер на мене акти складають — мовляв, немає на робочому місці 2,5 години.

Мені й моєму учневі молодому хірургові Давидкову скорочують по півставки. Щоб я пішов сам. Півставки — в хірургічному відділенні, півставки — на прийомі. Люди, які прийшли до влади, категорично не хочуть бачити мене в лікарні.

Навіть працюючи головлікарем, я ніколи не полишав хірургії, завжди оперував і тепер продовжую. Але перешкоджання роботі — максимальне. У всьому. Мені забороняють то когось оперувати, то когось лікувати. Привезли дівчину з Полтави. Чомусь вийшли на мене. Мовляв, я вмію пролежні лікувати. Хоча, чесно кажучи, регулярно я цим не займався. Тільки попутно. Але відмовити в такій ситуації не міг. І тут зразу всі ополчилися: «Ви не маєте кваліфікації!» Неначе хтось, взагалі, має таку кваліфікацію. Жодного відділення відновного лікування в Україні немає. Воно залишилося в Донецьку, по той бік.

Було допущено масу порушень. Зокрема необґрунтоване скорочення. Я написав заяву в поліцію, в прокуратуру. Цим питанням нині займається Держпраці. Працюючи головлікарем, на півставки я був ще й хірургом. Коли пішов з посади головлікаря, мені дали ставку — півставки хірурга поліклініки, півставки стаціонару. І півроку не платили ще півставки, які в мене були. А операцій я проводив більше, ніж будь-хто.

При цьому жодних доган і навіть нарікань у мене ніколи не було. Коли заступник губернатора запитував начальника облздоров'я, які до мене претензії, той сказав — жодних.»

Версії

«У 2015 році 5-й батальйон 81-ї тактичної групи аеромобільної бригади шукав місце постійної дислокації якомога ближче до фронту, — розповідає представник Уповноваженого у справах захисту прав військовослужбовців, екскомбат Олег Чуйко. — За певними параметрами нам підійшло покинуте ПТУ в Миколаївці, ключі від якого були в Бєланова. Буквально за три дні головлікар вирішив усі питання з представниками місцевої влади. Поки батальйон там перебував, він узяв на себе дуже багато проблем нашого тилового забезпечення і, природно, медичні питання.

Востаннє я зустрічався з Бєлановим, коли ми їхали на великий обмін полоненими 29 грудня 2019-го. Зупинилися в нього переночувати. На мою думку, те, що нині відбувається в лікарні, — це випад антиукраїнських сил проти людини, котра є одним із лідерів проукраїнського руху в місті Миколаївці. Наступ на тих, хто у 2014 році підтримав Україну.»

«Зразу після визволення Слов’янська 5 липня 2014-го мене призначили відповідальним за гуманітарну допомогу для міста Миколаївки. Ми почали надавати допомогу людям, котрі допомагали відновлювати місто. Так я й познайомився з Олександром Бєлановим, — розповідає штатний військовий капелан волонтер Володимир Стрельцов. На відміну від багатьох лікарів у інших містах, він свою лікарню не залишив. Хоча Бєланова навіть до Гіркіна возили, і він, і його колектив продовжували лікувати людей під обстрілами.

Після визволення міста Бєланов зумів організувати друзів, партнерів-міжнародників, і вже через місяць лікарня змогла продовжувати роботу в нормальному режимі. За це його вшанували урядовою нагородою з рук президента — орденом «За заслуги» III ступеня.

Незважаючи на те, що конкурс було проведено з численними порушеннями і в січні 2020-го з посади головлікаря його змістили, Бєланов продовжував вести перемовини з посольствами щодо гуманітарної допомоги, розпочаті наприкінці 2019-го. Шостого липня чотири посли — Естонії, Польщі, Латвії та Словаччини — приїхали в Донецьку область. Лікарня Бєланова отримала лапароскопічне обладнання (від посольства Латвії). Його вручили в надійні руки завідувача кафедри хірургії Полада Гюльмамедова та його колег хірургів-професіоналів. Подарували також два апарати ШВЛ (від посольства Польщі).»

«Чотири місяці тому проходив конкурс на посаду головлікаря. Бєланов його програв, — стверджує керівник обласного департаменту охорони здоров’я Володимир Колесник. — Я йому сказав: якщо він вважає, що конкурс пройшов із порушеннями, має повне право подати в суд. Але, наскільки я знаю, Бєланов заяви з приводу оскарження результатів конкурсу не писав.

Нині реформується фінансування системи охорони здоров’я. Лікарня уклала договір із НСЗУ. Хірургічний пакет для лікарні збитковий. Він не покриває того обсягу ліжок і кадрів, які сьогодні є в лікарні.

Тут суто економічна складова. Досі ця людина шість років керувала лікарнею. За цей час пологове й гінекологічне відділення були скорочені. Теж через суто економічні показники. І ніхто не піднімав хвилю. Як хірург Бєланов тримав хірургію, що, в результаті, виявилася нерентабельною. Головлікар прийняла управлінське рішення скоротити ліжковий фонд і, відповідно, кадри. Бєланову зробили дві пропозиції. Я розумію — не найкращі. Але коли відбувається скорочення — певних позицій не стає. Він від них відмовився. Все відбулося суто в юридичному плані. Якщо під час скорочення були порушення, оскаржте це в суді, доведіть свою правоту. Але він цього не робить. Коли 13 травня сплив тримісячний термін, відколи його попередили, — він став спілкуватися з журналістами.

Я знаю Бєланова не перший рік і завжди до нього добре ставився. Як головлікар він десь влаштовував, десь — ні. Це робота. Але треба вміти програвати по-чоловічому. Якщо твоя презентація бачення розвитку лікарні програла на конкурсі, це не привід лихоманити лікарню і робити те, що він зробив. Лікарня мала отримати гуманітарну допомогу від посольства Латвії. Але за тиждень до цього все було переграно, й допомога пішла на медуніверситет. Якби обладнання передали лікарні, то при укладанні договору з НСЗУ це дало б змогу одержати додаткове фінансування на той-таки хірургічний пакет. Тепер же юридично працювати на цьому обладнанні співробітники лікарні не мають права.

Картинка гарна — посли вручили. А згідно з паперами — лікарня цього обладнання не має, і на її території воно перебуває незаконно. Проте ми не стали зчиняти міжнародний скандал. Вирішимо цю проблему. Ведемо перемовини, щоб медуніверситет офіційно уклав договір оренди операційної й поставив цю лапароскопічну стійку, аби вона могла офіційно працювати й допомагати людям. Але всі ці процедури заберуть місяців три. Хто від цього виграв? Хворі, про яких нібито турбуються Бєланов і волонтери?»

«Так, коли був головлікарем, я домовлявся про це обладнання. Витратив на це рік. Спочатку справді йшлося про те, що його передадуть лікарні. Потім скоригували. Але як я міг змінити умови його передачі послом Латвії? Я працюю звичайним хірургом», — заперечує Олександр Бєланов.

«У жовтні 2019 року Бєланов запросив мене на роботу — підняти лапароскопічні операції в Миколіївці спільно з професором Гюльмамедовим, — каже голова комітету з питань охорони здоров’я, праці та соціального захисту населення Громадської ради при Донецькій ОДА, акушер-гінеколог Сергій Проскуров. — У січні 2020-го я дізнався, що його знімають. Можу тільки припустити, з якої причини.

Доти облздоров’я незаконно звільнило мене з посади завідувача консультації в місті Покровське, а мого колегу — з посади завідувача поліклініки. Ми оскаржили це рішення в суді. Два місяці тому нас поновили в посадах, виплативши за вимушені прогули: мені — 350 тисяч гривень, колезі — 230 тисяч.

Але порушники залишаються при владі — в обласному департаменті охорони здоров’я. Колесник, Філіппова, Дорошенко заборонили Бєланову брати мене на роботу. Можу припустити, що захотіли прибрати людину, котра має свою точку зору. До речі, Наталя Філіппова до початку 2018 року працювала в так званому «республіканському» Донецькому центрі охорони материнства і дитинства. Тепер вона — заступник директора облздоров’я. Як таке може бути? Ні поліція, ні СБУ цим не цікавляться, хоча ми їм про це повідомляли.

Керівництво облздоров’я каже, що лікарня укомплектована штатами тільки на 60%. Але Бєланова і його колег скорочують. Бо неугодні.

Відео конкурсу, який пройшов із порушеннями, з сайту Донецької ОДА вилучили. І це теж незаконно. Облздоров’я припустилося порушень і все сховало. Голові військово-цивільної адміністрації ми писали. Реакції не було. До всього, є ще свої проблеми з керівництвом ТЕС.»

«Думаю, головна причина утисків Бєланова в тому, що наше місто повністю належить «Донбасенерго». Єдина організація, котра не була в його руках, — це лікарня, — висловлює припущення Володимир Стрельцов. — Можливо, проукраїнська позиція Бєланова і його синів теж відіграє свою роль. Начальник облздоров’я категорично заявляє, що Бєланов ніде в Донецькій області працювати не буде. При цьому у Слов’янській ЦРЛ не залишається жодного практикуючого лікаря-хірурга.»

«Світлана Коплянок була в мене начмедом, — відзначає Олександр Бєланов. — За три дні до закінчення прийому документів вона подала свої. Можу тільки припустити, що була певна домовленість. Але на жодні розмови вона не йде. Повторює тільки: «Це ваші домисли». Нічого іншого я від неї не чув.

Торік улітку я залучив у лікарню кафедру загальної хірургії Донецького медінституту. Я чудово розумів, що при контрактуванні з НСЗУ самі ми не впораємося. Вимоги залишилися мало не радянські. Оперативність низька — всього 32%. З кафедрою — дійшла до 50%. Найскладніші операції в Донецькій області виконуються сьогодні в одному місці — в нас. Але тепер витісняють і начальника кафедри професора Полада Гюльмамедова, який проводить унікальні малоінвазійні операції (лапароскопія). Очевидно, є намір впровадити приватні структури.

Нинішнє керівництво не вміє рахувати гроші. При цьому йому здається, що генерувати їх повинен кожен стовп. Але в медицині не завжди так буває.

Тут ще актуальне питання — вибори на носі. Поширюють чутки, що я в мери налаштувався. Ніколи не мав такого наміру. Хірург повинен працювати хірургом. І я, звісно, не пропаду. Є багато пропозицій роботи.»

Всі статті Алли Котляр читайте тут

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК