Іноді бувають просто анекдотичні ситуації. Про одну з них розповів головний лікар станції Анатолій Васильович Вершигора: «У слухавці лунає стурбований чоловічий голос: «Швидше приїздіть. Моїй дружині щось недобре: по всій хаті чорти бігають, а вона нічого не помічає». Виявилось, що телефонував п’яничка».
До речі, ще на початку свого заснування у київської «швидкої» була інструкція, в якій ішлося про те, як і коли викликати екстрену медичну допомогу. Ось витяг із неї: «…Вызовы «скорой помощи» к заболевшим всякого рода болезнями, не носящими характер случайности и совершенной неожиданности являются напрасными… Просим лиц руководствоваться исключительно нижеследующими правилами и помнить, что общество (скорой медпомощи. — Авт.) учреждено с целью оказывать первоначальную медпомощь в несчастных случаях, при внезапных заболеваниях и болезненных припадках (обмороки, колики, истерия и т.п.). Заболевания на частных квартирах не входят в круг деятельности общества. В виде исключения - в случаях, требующих однократного, но немедленного пособия, когда каждая минута запоздалой врачебной помощи является вопросом жизни или смерти пострадавшего: отравления, угар, удавления, тяжелые ранения, ожоги, случаи, вызванные обвалом потолков… последствия взрыва газа, поражения током, кровотечения, укусы бешеными животными и т.п.»
До ювілейної дати створено музей першої в Україні «швидкої». Серед його експонатів різноманітні медичні апарати, подарунки від іноземних делегацій, рублі часів царської Росії та радянських часів, фотографії, документи, публікації. В експозиції — речі попереднього головного лікаря станції Наталії Андріївни Ленгауер, під керівництвом якої київська «швидка» стала кращим медичним закладом в СРСР. Особлива гордість музею — колекція макетів транспортних засобів, що були на службі в «швидкої». Цікава деталь: за перші півроку роботи служби київські лікарі здійснили понад дві тисячі виїздів до хворих, у наступні роки їх кількість зросла до п’яти тисяч. Нині на київську «швидку» надходить 500 тисяч викликів у рік.