«ШВИДКУ» ВИКЛИКАЛИ? ТАК, ДЛЯ ЛІКАРЯ

12 липня відбулася всеукраїнська акція протесту працівників охорони здоров’я. За попередніми даними, в ній узяло участь близько двох тисяч чоловік, які прибули майже з усіх регіонів України.

…Час прийому наближався до кінця, під дверима кабінету ще нудилися в очікуванні своєї черги кілька пацієнтів. Лікар стомлено попросив хвилинку зачекати. Вона затяглася. Коли наступний хворий, уже нервуючи, відчинив двері, то так і заціпенів на порозі: лікар, тримаючись за серце, у незручній позі завмер за столом. Обличчя його скувала гримаса болю. Медсестра, прибігши, відразу викликала «швидку». Лікаря терміново госпіталізували. З діагнозом — обширний інфаркт.

Медики теж люди і хворіють так само, як і їхні пацієнти. Загроза випадково підхопити якусь інфекцію в них анітрохи не менша, а то й більша. Вважається, що не менше 30 відсотків медиків належать до так званої групи ризику. Це ті лікарі й медсестри, які мають справу з необстеженими хворими. Зростає захворюваність медиків на вірусний гепатит, туберкульоз, є випадки ВІЛ-інфікування. Великі навантаження, робота в стресовому стані, невдоволення умовами праці та зарплати — все це причини того, що за захворюваністю та смертністю працівники сфери охорони здоров’я випередили тих, хто працює у таких традиційно шкідливих галузях, як хімічна і машинобудування, зростає професійна захворюваність.

Заробітна плата в охороні здоров’я вже тривалий час залишається однією з найнижчих серед інших галузей економіки країни. Сьогодні вона становить 194,5 грн. і посідає 23 місце серед 25 галузей (це навіть з урахуванням останнього підвищення на 15% із 1 лютого). Якщо 1996 року середня зарплата медиків була нижча від зарплати працівників промисловості в 1,5 разу, то 2002 р. — у 2,2 разу. І цей розрив збільшується. Прожитковий мінімум сьогодні визначений у 365 грн. Зарплата ж медичного працівника майже вдвічі нижча (!) за прожитковий мінімум. А їм ми змушені довіряти найдорожче — здоров’я. Чи може принижений медпрацівник з повагою ставитися до інших? Чи може бути уважним до хворого, повсякчас розмірковуючи: як прогодувати сім’ю? Скальпель у руці голодного лікаря страшніший за сокиру в ката. Вперше такий «фольклор» мені довелося почути від знайомого медика. Він же відверто визнав, що моральність у середовищі людей у білих халатах сьогодні на низькому рівні, лікарі розлючені, а хабарництво стало звичним явищем.

Ще одним ударом, не так навіть по кишені, як по фаховому честолюбству, стала ситуація, яка виникла із запровадженням із 1 липня мінімальної заробітної плати в розмірі 165 грн. Річ у тому, що тепер фактично ліквідується різниця в оплаті праці санітарки та медсестри (ця різниця становить 2—8 грн.), а також медичної сестри й лікаря (при цьому ціна вищої медичної освіти становитиме 25—48 грн.). Без відповідного підвищення посадових окладів фахівців, вважають представники профспілок медичних працівників, це може призвести до ще більшої дестабілізації в галузі.

На пленумі ЦК профспілки працівників охорони здоров’я України, що відбувся в травні, до уряду було висунуто вимогу про збереження міжпосадових співвідношень в оплаті праці. У разі ж її невиконання медики заявили про намір провести всеукраїнську акцію протесту. А тут ще наспіло рішення Конституційного суду на подання 53 народних депутатів щодо юридичного тлумачення терміна «безкоштовна медична допомога», про яку публіка вже й знати забула. КС нарешті роз’яснив, що положення частини 3 статті 49 Конституції потрібно розуміти так: «у державних і комунальних установах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам, незалежно від її обсягу і без попереднього, поточного чи наступного розрахунку за надання такої допомоги». Органи, які покликані пильно наглядати за законністю, не забарилися з перевірками медустанов. Що, звичайно, внесло додаткову напруженість у роботу галузі.

Лікарі не менше, ніж пацієнти, хотіли б знати, що означає поняття «медична допомога у повному обсязі» або ж «гарантований обсяг медичних послуг», який правомірно має бути безкоштовним для кожного на випадок захворювання. Та чомусь керівництво охорони здоров’я досі не може визначитися з переліком таких послуг. Тільки тепер, після оприлюднення рішення КС, міністр охорони здоров’я мляво відреагував, мовляв, повертатимемося до цього питання. До речі, у Росії гарантований обсяг медичних послуг уже давно затверджено урядом. Повільність і нерішучість керівництва нашого Мінздоров’я в принципових питаннях викликає, щонайменше, подив. На думку Конституційного суду, не забороняється надання медичних послуг, які виходять за рамки меддопомоги, у зазначених установах за окрему плату. Та для цього треба спочатку визначитися з «рамками», тобто з гарантованим обсягом. Не врегульована законом також діяльність так званих лікарняних кас та інших джерел залучення додаткових коштів в охорону здоров’я.

Медики скаржаться, що міністерство як головний роботодавець не входить у суть їхніх наболілих проблем. Убога зарплата, відсутність реальних механізмів забезпечення правової, соціально-економічної захищеності медика боляче відбилися на престижі колись шанованої в суспільстві професії лікаря. Кадри залишають охорону здоров’я. Природно, кращі. Кваліфіковані фахівці знаходять собі перспективнішу роботу й гідну зарплату в приватних клініках та комерційних структурах. Торік із тих, хто вступив у медичні вузи, лише 30 відсотків —чоловіки, решта — представниці «слабкої» статі. Фемінізація фаху лікаря — теж серйозний привід задуматися для тих, хто формує політику в галузі охорони здоров’я. Про наслідки таких «перегинів» у наших школах (понад 80% учителів — жінки, та й ті переважно передпенсійного віку), гадаю, говорити не потрібно.

Слід зазначити, що працівники сфери освіти домоглися у своїх правах більшого. На сьогодні в них і зарплата, порівняно з медиками, вища, і навантаження нижче. Досі люди в білих халатах, попри всі труднощі й тривалі затримки з зарплатами, не оголошували масових акцій протесту. Спільно з учителями і представниками інших професій вони виходили на пікети до Кабміну у вільний від праці час, брали участь у громадському русі «Пульс України». (З якого, до речі, вийшли глибоко розчарованими, що їх укотре «використали».) Були, щоправда, окремі спроби медиків привернути увагу до проблем охорони здоров’я шляхом голодівки. Та хіба цим наших управлінців проймеш? Це наприкінці ХІХ століття уже при слові «голодівка» починала терзатися і мучитися від докорів сумління буржуазно-розніжена душа чиновника. Нині навіть якщо, не дай Боже, півкраїни вимре, напевне, нікого з правлячого олімпу совість не замучить.

Тривале ігнорування владними структурами проблем медиків призвело до того, що галузь охорони здоров’я зайшла в колективний трудовий спір з урядом. «Уже півроку ми перебуваємо в стані трудового спору (конфлікту) з Міністерством охорони здоров’я, а по суті, з урядом, — розповіла в розмові з журналістом «ДТ» голова ЦК профспілки працівників охорони здоров’я України Таміла Казаріна. — За цей час відбулося кілька засідань примирної комісії. У ході примирних процедур ЦК профспілки звертався до Президента, прем’єр-міністра, у Мінпраці, Мінфін, Мінекономіки. З отриманих офіційних відповідей стало зрозуміло, що вирішення наших законних вимог залишається безперспективним. На нашу думку, дії органів виконавчої та законодавчої влади свідчать про відсутність у державі послідовної і цілеспрямованої політики та реальних кроків, спрямованих на боротьбу з бідністю. Нехтування соціальними чинниками призводить до жорстокої експлуатації медичних працівників. Усе це й змусило медиків удатися до колективних дій на захист наших законних інтересів».

Як нам стало відомо, щоб не допустити цього страйку, на медиків чинили колосальний тиск. Були прямі загрози звільнити з обійманих посад тих керівників, чия область візьме участь у страйку. Проте тільки дві області вагалися до останнього, але все-таки надіслали по кілька своїх представників. Як запевнили представники ЦК профспілки медиків, в акції брали участь лише ті лікарі й медсестри, які працюють у позмінному режимі. Працівники «швидкої допомоги», ургентна і служба пологової допомоги, дільничні терапевти та педіатри не страйкують. З гуманних міркувань. Хотілося б зрозуміти, якими міркуваннями керуються ті, хто досі не зрозумів, що далі так в охороні здоров’я тривати не може.