Швидка «неміч»

Новації, як правило, впроваджуються у двох випадках: щоб поліпшити ситуацію в майбутньому або приховати гріхи минулого. З якого дива київська влада раптом затіяла великі перетворення в системі швидкої та невідкладної медичної допомоги?

Чиновники КМДА стверджують — не для себе стараються, а турбуються виключно про благо киян. Вони впевнені: тільки-но вдасться узаконити нову систему роботи швидкої допомоги, все відразу поліпшиться — бригади приїжджатимуть миттєво, порожні валізки наповняться медикаментами, а хворі, як писав класик, будуть як мухи… видужувати.

Улюблені бабусі мера зазнали тяжкої втрати. Судячи з усього, градоначальник разом зі своєю Київрадою їх зовсім розлюбив — відтепер вони не мають права викликати «швидку допомогу» ні у випадку, коли зашкалює тиск або серце вистрибує з грудей, ні при різкому підвищенні температури, ні коли від болю темніє в очах і розколюється голова. А поважний вік, схоже, стане основним протипоказанням для приїзду карети швидкої допомоги.

Медики зберігають корпоративне мовчання. Вони чудово розуміють, що слово, сказане наперекір обернеться негайним звільненням.

Народний депутат Кирило Куликов, очолюючи тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України, чимало часу витратив на вивчення протиправних рішень мерії і Київради, тому з упевненістю стверджує, що нинішня бурхлива діяльність міських чиновників не що інше, як замітання слідів. Рано чи пізно столична влада повинна відповісти, чому величезний мегаполіс обслуговують усього 135 карет швидкої допомоги? Як були витрачені мільйони гривень, що призначалися на покупку нових машин?

Правоохоронні органи не заперечують: «…перевіркою було встановлено, що під час проведення процедур із закупівлі 30 автомобілів швидкої і невідкладної допомоги на суму 9 млн. 987 тис. грн. посадовцями головного управління охорони здоров’я і медичного забезпечення КМДА були порушені норми Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

За результатами перевірки, 10.03.08 р. було порушено кримінальну справу за ч. 5 ст. 191 КК України за фактом розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах».

Наше джерело в МВС стверджує: «для Києва було закуплено дуже дорогі автомобілі, призначені для пересування по бездоріжжю у важкодоступних і гірських районах. Перевіряльники, дізнавшись про це, дуже здивувалися. Звичайно, про бездоріжжя вони, як і всі кияни, знають не з чуток, але те, що в нас є і гірські райони, безперечно, стало відкриттям».

Фахівці Укрметротест-стандарту разом із науковцями Національного медуніверситету свого часу проводили перевірку медичного обладнання і машин швидкої допомоги. Автомобілі, які обслуговують виклики сьогодні, називаються каретами швидкої допомоги лише за традицією — це зовсім не карети, а розбиті, неодноразово відремонтовані машини, в яких незручно і хворим, і медперсоналу. Висновки експертів однозначні: протестовані автомобілі не придатні для транспортування і надання в них медичної допомоги хворим людям. Років 50 тому їм би ціни не було, але в XXI столітті автомобіль без клімат-контролю не може перевозити пацієнтів у європейській столиці. Уявіть собі стан людини із хворим серцем у салоні, де немає кондиціонера, вікна не відчиняються, а на вулиці спека понад 30 градусів. Утім, узимку не легше. Багато машин мають такі салони, де лікар за всього бажання не може ні випростатися, ні нахилитися над хворим так, щоб надати йому медичну допомогу. Є й автомобілі, з яких неможливо плавно викотити носилки — через особливості конструкції їх можна тільки «впустити» на асфальт разом із хворим.

Хотілося б дізнатися, чому в такому разі не закупили сучасних автомобілів для міста на Дніпрі, а «подбали» про гірські райони?! Перше, про що подумали аудитори, — напевно, відкоти за дорогі автомобілі, і відсоток давали більший. Проте джерело «ДТ» у правоохоронних органах висунуло іншу версію: «Відкоти сьогодні платять скрізь і за все, тут інша причина. Ці машини призначені не для городян, а для VIP-пацієнтів. У мерії розуміють, що не завжди встигнеш у німецьку або австрійську клініку долетіти, буває, коли врятувати може тільки справді швидка допомога, але ж не трястись їм у смердючій машині без кондиціонера на носилках, скручених дротом?!

Печерський суд міста Києва своїм рішенням скасував постанову про порушення кримінальної справи. Що, певна річ, порадувало тих, хто «зловживав службовим становищем», але ситуація від цього в місті не поліпшилася. 140 машин на десять районів це небагато, а якщо врахувати, що вони стоять на ремонті і профілактиці, то й зовсім мало. Проте і таку кількість мерія не в змозі своєчасно забезпечити бензином і запчастинами. На станції швидкої допомоги стверджують, що борги за пальне часом досягали мільйона гривень, а валізки перевозили тільки повітря, оскільки на медикаменти грошей постійно не вистачає.

Після того як меру і його молодій команді призначили випробний строк, стало зрозуміло, що охорона здоров’я, рано чи пізно, але все ж таки потрапить у поле зору керівництва країни. А найкращий захист, як відомо, — напад.

Київрада, недовго думаючи, голосує за нові правила роботи швидкої і невідкладної допомоги. Депутати одним натисканням кнопки перекрили доступ до своєчасної меддопомоги всім хронічним хворим, інвалідам, людям похилого віку і навіть дітям. Тепер диспетчер швидкої допомоги особисто визначатиме, хто телефонує — хворий чи симулянт. Гіпертонічний криз, який може закінчитися інсультом і смертю, відтепер не вважається приводом для виїзду бригади швидкої допомоги. Кардіологи стверджують, що болю в серці не можна терпіти — можна пропустити інфаркт, але за новими правилами, це теж не привід турбувати службу швидкої допомоги. Висока температура в малюка? Тоді вам до педіатра, а не в «швидку».

Не дивує, коли такі нововведення розхвалюють чиновники мерії, але коли з ними в унісон виступає головний лікар міської станції швидкої допомоги — по-справжньому починає боліти серце. На всіх прес-конференціях він повторює: люди часто викликають «швидку» тільки тому, що їм ліньки йти в поліклініку. Керівник служби переконаний: 30—40% викликів «швидкої допомоги» — з приводу хронічних хвороб, коли пацієнти можуть самостійно звернутися до лікаря.

Нам, «симулянтам», звичайно, соромно, але що робити тим, у кого температура піднялася вище 39 або тиск 220 на 140? Відповідь проста: викликайте невідкладну допомогу або дільничного лікаря. Скажіть чесно, хто знає номер телефону невідкладної свого району?! Нещодавно і моя колега потрапила до лав «симулянтів»: пізно ввечері в її трирічної доньки різко підскочила температура, пропав голос, дитина не могла ковтати, мама кинулася телефонувати у «швидку» й дістала відмову. Потім довго додзвонювалася в невідкладну допомогу свого Святошинського району, але там відповіли, що немає бензину, беріть таксі ї їдьте в лікарню. — В яку? — розгубилася молода мама. — А в яку хочете! — демократично відповіли люди в білих халатах. До речі, історія закінчилася благополучно — дівчинку вже перевели з реанімації...

Киян переконують у тому, що за кордоном прийнято викликати «швидку» не коли заманеться, а тільки у виняткових випадках — при аваріях, терактах, пожежах тощо. Охоче вірю. Але там добре налагоджена первинна медична допомога, ведуть прийом сімейні лікарі, готові вдень і вночі, в будень і в свято надати необхідну допомогу. Де ви в Києві бачили дільничних лікарів у вихідні дні? У столиці катастрофічно не вистачає дільничних терапевтів і педіатрів, за кількістю сімейних лікарів Київ узагалі посідає останнє місце в Україні...

Офіційна статистика стверджує: виїзди київської «швидкої допомоги» до хронічних хворих становлять усього 3,1% випадків, тоді як у Севастополі, наприклад, 11,4%. Пацієнтам із хронічними патологіями рекомендують звертатися в денний стаціонар, але в столиці і з цим проблема, забезпеченість — усього 9,4 ліжка (на 10 тис. населення), а це 25-те місце в рейтингу з 27 можливих.

Усі ці рейтинги і статистика МОЗ дуже дратують чиновників КМДА. Особливо їм не подобається те, що Київ із лідируючої позиції за останні кілька років скотився на 16-те рейтингове місце. Міські чиновники не просто не люблять МОЗ — вони ігнорують його накази і розпорядження. І заступник мера, який відає питаннями медицини, і керівник столичної швидкої допомоги стверджують, що служба до цього часу працює за стандартами, затвердженими ще в повоєнний час.

Міністерство охорони здоров’я давно почало модернізацію, видавши наказ №370 від 01.06.2009. Швидше за все, до цього змусила підготовка до Євро-2012, тому всі норми старанно звіряли з європейськими. До речі, цей документ пройшов юридичну експертизу, він зареєстрований у Мін’юсті, а отже, обов’язковий для виконання всіма службами швидкої допомоги — від столиці до віддаленого району. За словами одного із заступників міністра, до складу робочої групи, природно, входив і керівник київської служби швидкої допомоги, неприродно тільки те, що він про це забув і повторює під диктовку історію про довоєнний наказ.

Як ви розумієте, київська версія правил кардинально відрізняється від затвердженої в МОЗ і застосовуваної по всій країні. Наскільки легальні ці правила? Як стверджують у міністерстві, столична служба швидкої допомоги зобов’язана працювати виключно в правовому полі — так само, як працюють усі їхні колеги. Ніякі фантазії Київради (наприклад, лікар, зайшовши в квартиру, має право не знімати взуття, а диспетчер по телефону — ставити діагноз) не звільняють службу швидкої допомоги від виконання її обов’язків. Оскаржити рішення Київради нереально, принаймні зараз — адже воно ще не стало офіційним документом. Кажуть, «швидку» можна буде викликати з допомогою факсу, надіславши есемес або лист електронною поштою. Круто, правда ж? Особливо коли врахувати, що хворих обіцяють підбирати в основному на вулицях, на місці аварій, ДТП, після ураження током, блискавкою тощо. З якого факса в такому разі відправлятиметься виклик? І як дізнатися постраждалому — повірив йому диспетчер і направив бригаду чи послав його в невідкладну допомогу? Та сама історія з електронною поштою і есемес — звідки диспетчер отримає інформацію, щоб заповнити чималеньку анкету?..

Профспілка медпрацівників столиці надала інформацію про кількість нападів на медиків, яка збільшується щороку, — їх зареєстровано більш як сотня. Є пацієнти, котрі зривають свою злість на лікарях і медсестрах, коли довго доводиться чекати «швидку», а приїжджає вона без медикаментів і необхідної апаратури. «Швидка» зобов’язана прибути до пацієнта протягом 15—20 хвилин, але цей час часто здається вічністю. Невідкладна допомога, судячи з усього, не має такої чіткої вимоги: коли вийде — тоді й приїдуть. А коли навантаження через переадресації зростуть у рази?! Неважко уявити, як їх зустрічатимуть зневірені хворі і їхні родичі.

У лікарні швидкої допомоги бояться, що нові правила обернуться трагедією для тих, хто перебуває в передінсультному або передінфарктному стані. Врятувати таких хворих можна лише в тому випадку, коли кваліфіковану допомогу нададуть негайно — на це природа відвела не більше шести годин.

Але їхні колеги зі служби швидкої допомоги сповнені оптимізму. «За шість годин ми довеземо пацієнта в будь-якому разі», — переконував мене лікар. Звичайно, довезете. Тільки куди — в операційну чи відразу в морг?..

«Горькая нужда и медицинское невежество соединились в баснословных размерах». Ці слова Микола Пирогов написав майже сто п’ятдесят років тому в Севастополі, а враження — ніби він сьогодні в столиці побував.