РЕОРГАНІЗАЦІЯ ПО-КИЇВСЬКИ: ЧИЇМ БЛАГОМ ОПІКУЄТЕСЯ, ТОВАРИШІ?

Нещодавно Київський центральний психоневрологічний диспансер (ЦПНД) «Центр психічного здоров’я» відзначив своє п’ятиріччя. Та жодних торжеств із нагоди міні-ювілею не було й бути не могло. Міська влада піднесла іменинникам ну дуже вже незвичний «подарунок» — рішення про кардинальну реорганізацію диспансеру.

Прикрощі для працівників диспансеру розпочалися після 30 червня 2002 р. Того дня минув термін дії орендного договору, укладеного між ЦПНД і лікувально-консультаційним центром — комерційною структурою Головного управління охорони здоров’я Київської міськдержадміністрації. Головлікар ЦПНД, заслужений лікар України Віталій Лисовенко, прийняв рішення — договору не продовжувати і на вивільнених площах (а це десь третина всього диспансеру) створити такі потрібні для «Центру психічного здоров’я» кабінети й лабораторії. Адже саме нестача приміщень була одним з основних гальм, що не дозволяли належним чином розвити спеціалізовані служби диспансеру. Одне слово, виконувати всі статутні вимоги, що стосуються обстеження та лікування хворих.

За дивним збігом обставин, саме на початку липня ц.р. для комплексної перевірки в ЦПНД було надіслано комісію Головного управління охорони здоров’я столичної держадміністрації у складі тридцяти осіб. Перевіряльники дійшли висновку: ЦПНД у повному обсязі не виконує своїх завдань з організаційно-методичного забезпечення та координації діяльності психіатричних закладів міста. (До речі, досі нічого такого керівництву диспансеру не інкримінувалося.) Крім того, на думку комісії, диспансер не об’єднав наявних ресурсів діючих консультаційних служб, а протиставив їм можливості своїх консультаційних кабінетів. Так, скажімо, кабінет епілептолога ЦПНД дублює роботу міського центру «Епілепсія». (До речі, за твердженням В.Лисовенка, цей центр має зовсім інші функції, ніж кабінет, що працює в ЦПНД. «Епілепсія» в основному проводить відбір пацієнтів, яким потрібна госпіталізація. У ЦПНД ж лікують амбулаторних хворих, що, погодьтеся, далеко не одне й те саме.)

25 вересня ц.р. відбулася колегія Головного управління охорони здоров’я КМДА, що прийняла рішення про реорганізацію «Центру психічного здоров’я». На його базі планується створити психоневрологічний диспансер (ПНД) №4 для обслуговування населення Святошинського району, ПНД №5 для жителів Солом’янського р-ну і Київську міську спеціалізовану станцію швидкої психіатричної допомоги. 28 листопада 2002 р. Київрада на своєму засіданні затвердила рішення про реорганізацію ЦПНД.

— Я з самого початку наполягав на тому, що ця реорганізація нікому не потрібна, — каже Віталій Леонідович. — Якщо не влаштовую я як головлікар, зніміть мене з посади, та й годі, але збережіть головний психоневрологічний диспансер міста! Адже, ліквідувавши ЦПНД, назавжди поставимо хрест на вузькоспеціалізованій психіатричній допомозі.

Наші функції планують передати лікарні ім.І.Павлова, організувавши там поліклінічне відділення. Я ж як колишній директор вищезгаданої лікарні з повною відповідальністю заявляю: люди туди не підуть. Словосполучення «клієнт лікарні ім.Павлова» — клеймо, стигма, і ми від цього нікуди не дінемося.

Якщо ж говорити про справжню реорганізацію психіатричної допомоги, то основний акцент слід робити на амбулаторній і напівстаціонарній допомозі. Адже максимум 5% душевнохворих потрібна госпіталізація. Вся західна психіатрія йде таким шляхом — у кілька десятків разів зменшили кількість лікарень, але при цьому створили розгалужену мережу вузькоспеціалізованих психіатричних центрів із кризовими стаціонарами на 5—10 ліжок. Все це дає можливість ефективно лікувати хворих і, що не менш важливо, уникати їх стигматизації.

Ми ж західний досвід інтерпретували дуже своєрідно. Масово повиписували психічно хворих із лікарень і в результаті отримали величезну армію бомжів. Оскільки, перш ніж наважуватися на такий радикальний крок, напевно, слід було передбачити створення відповідних пансіонатів. (Чи не цю проблему треба було в першу чергу вирішувати міській владі?) Скажімо, у передмісті стоять порожніми чимало колишніх піонертаборів... Кажете, немає грошей на їх переустаткування? Однак на ті ж таки пам’ятники, з якими, погодьтеся, можна й зачекати, кошти знаходяться...