Реформи не задля реформ, а для збереження здоров’я людини

Хочу відразу розставити всі крапки над «і». Я завжди ціную корисні думки й погляди інших людей і намагаюся якомога рідше нав’язувати власну думку іншим. Але трапляються випадки, якщо людина, наприклад, помиляється, то намагаюся їй допомогти знайти істину. А в даному разі, коли в шанованій газеті було згадано моє ім’я, я, природно, не можу промовчати. Це й спонукало мене взятися за перо і написати ці нотатки.

У «ДТ» (№1, 2007 р.) в публікації «Рецепт 2192 — гірка пігулка для народу» автор Віктор Галайда ставить авторам законопроекту «Про фінансування охорони здоров’я та медичного страхування» два запитання. Перше: скільки в Європі налічується країн, у яких діють системи обов’язкового медичного страхування, побудовані на засадах, передбачених проектом 2192? Друге: яку частину зібраних коштів приватні страхові компанії передаватимуть лікувально-профілактичним закладам (ЛПЗ) у вигляді оплати за надані ЛПЗ медичні послуги?

Не вникнувши досить глибоко в запланований процес перетворень і реформ у галузі медицини (а останніх 10—13 років тут панувало затишшя), який завдали собі на плечі народні депутати — члени практично всіх фракцій парламенту разом із МОЗом, Академією медичних наук України, медичною громадськістю, він підозрює всіх і вся, у тому числі й народних депутатів, у лихих намірах.

А чи не легше було б шановному автору поставити себе на місце лікаря або медсестри, зарплати яких сьогодні найчастіше нижчі, ніж у двірника чи прибиральниці? Я вже не кажу про пацієнтів лікарень і поліклінік — наших заслужених і шанованих ветеранів, багатьом із яких хронічно бракує коштів на ліки!

Складається враження, що автора статті мучить не перше й не друге запитання, які він ставить 18 народним депутатам — авторам законопроекту, котрих порівнює з «клубом джентльменів із вул. Грушевського». Він зізнається, що вже когось підозрює в особистій зацікавленості. У такому разі, можливо, є сенс звернутися у правоохоронні органи. Можливо, автор статті особисто зацікавлений у тому, щоб охорона здоров’я України продовжувала перебувати на межі виживання?

У профільний комітет Верховної Ради України надходить безліч звернень від медичних працівників, простих громадян із проханням ухвалити закон про обов’язкове медстрахування. Міністерство охорони здоров’я не бачить іншого виходу з того скрутного становища, в якому опинилася медична галузь. Президент України Віктор Ющенко на зустрічі з українськими профспілками 16 січня ц.р. визначив як один із основних пріоритетів соціальних реформ запровадження обов’язкового медичного страхування. Таким чином, влада і народ у цьому питанні єдині — реформи необхідні. Уряд України неодноразово підтверджував необхідність реформ в охороні здоров’я шляхом упровадження системи медичного страхування.

Тому народні депутати останнім часом роблять рішучий крок до реформ у медичній галузі.

Відбулося спільне засідання комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України, Міністерства охорони здоров’я України, Академії медичних наук України, а також слухання з участю голів постійних депутатських комісій усіх обласних і міських у м. Києві та м. Севастополі рад начальників управлінь охорони здоров’я всіх регіонів і представників медичної громадськості. Їх учасники дійшли висновку про необхідність переведення нашої охорони здоров’я на бюджетно-страхову модель.

Системи фінансування охорони здоров’я, що базуються на обов’язковому медичному страхуванні, існують практично в усіх країнах Європи (Німеччині, Франції, Голландії, Чехії, Італії, Австрії, Польщі, Угорщині), США, у країнах СНД (Росії, Казахстані, Молдові) та інших державах, хоча практично скрізь є і бюджетна складова. Бюджетну модель використовують в Англії, Швеції, Білорусі й Україні. Багато країн, перейшовши на бюджетно-страхову модель, досягли значного розвитку системи охорони здоров’я, значно випередивши Україну.

І це, здавалося, мав би знати автор статті. А якби прочитав проект закону, знав би відповідь і на друге, ним-таки поставлене запитання, бо, відповідно до ст. 44 законопроекту, встановлюється норматив прибутковості за надання страхових послуг у розмірі 3,5%, а це означає, що 96,5% коштів надійде в лікувальні заклади.

Протягом останніх місяців активного обговорення законопроекту 2192 доводилося наштовхуватися на нерозуміння, закиди і неконструктивну критику з боку певного кола. Двері комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України завжди відчинені, ми завжди готові вислухати всі точки зору, вести відкритий діалог. Тому автора зазначеної статті можу запевнити, що відповіді на всі запитання, які його цікавлять, він завжди може отримати з перших вуст. Питання впровадження обов’язкового медичного страхування активно обговорюється на шпальтах профільних і загальнонаціональних видань, на радіо та телебаченні, і практично скрізь нас підтримують.

Чудово розумію, що наштовхнуся на шляху реформ на нерозуміння і протидію, але хочу вас запевнити: я докладу всіх зусиль, аби роз’яснити всім, що найефективніші системи для забезпечення соціальної, однакової для всіх членів суспільства, адекватної, доступної, ефективної медичної допомоги пов’язані зі страхуванням. Зараз ведеться активний діалог із представниками громадськості, науковими установами щодо запровадження обов’язкового медичного страхування, а остаточне рішення прийматиметься під час обговорення законопроекту у стінах Верховної Ради і голосування народних депутатів.

Завершуючи ці нотатки, хочу ще раз нагадати шановним читачам популярного видання, що питання реформування системи охорони здоров’я в нашій країні давно назріло, а може, вже й перезріло. Зволікати з цим — означає й далі зав’язувати гострі проблеми в тугий вузол. Нічого доброго з цього не отримають медики України (а це 1,2 млн. чоловік), а також, звісно, їхні пацієнти, яких просто так і не злічити. Напевно, це будуть практично всі жителі нашої країни.

Як лікар і народний депутат я не можу й далі замовчувати цю проблему і нічого не робити для її вирішення.

Медики та їхні пацієнти чекають позитивних змін у галузі. Впевнена: вони незабаром будуть. У цьому мене переконує прагнення всіх сторін вирішити цю проблему — президента України Віктора Ющенка, антикризової коаліції, більшості народних депутатів і, нарешті, першого коаліційного уряду України Віктора Януковича.

Адже всі хочуть, щоб народ України був здоровим і жив не гірше від своїх сусідів.