ПРОТИ СЕРЙОЗНОЇ ХВОРОБИ — СЕРЙОЗНІ ЗАСОБИ

Як уже повідомлялося, 92 млн. доларів виділить Україні Глобальний фонд боротьби з ВІЛ-інфекцією та СНІДом (далі — ГФ) на подолання епідемії цього смертоносного захворювання. Згідно з домовленостями, фінансові кошти надходитимуть протягом наступних п’яти років. Перший транш (9 млн. 300 тис. дол.) Київ одержить уже нинішньої осені. Про це, зокрема, заявив Генеральний секретар ООН Кофі Аннан під час свого нещодавнього візиту в Україну.

Як використовуватимуться кошти, виділені ГФ, хто ними розпоряджатиметься? Прагнучи одержати докладну відповідь на це запитання, яке, безперечно, цікавить багатьох, ми вирішили звернутися до керівника Українського фонду боротьби з ВІЛ-інфекцією та СНІДом Олександра ШЕВЧУКА.

— Одержувачем і розпорядником фінансових коштів, що надходять від Глобального фонду, буде так званий Координаційний механізм країни (КМК), що діє на основі договору між керівною радою ГФ і урядом України, — відповів Олександр Анатолійович. — Голова КМК — віце-прем’єр-міністр України Володимир Семиноженко. Кошти ГФ передаватимуться Українському фонду боротьби з ВІЛ-інфекцією та СНІДом в оперативне управління для реалізації запланованих заходів щодо подолання епідемії.

Хотів би підкреслити, що головні завдання нашого фонду — акумуляція позабюджетних і міжнародних коштів із метою забезпечення фінансовими ресурсами реалізацію програм із запобігання захворюванням на ВІЛ-інфекцію та СНІД і фінансування відповідних заходів, а також сприяння об’єднанню міжнародних зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ-інфекцією та СНІДом в Україні.

Виконання взятих нашою країною зобов’язань і використання фінансових коштів суворо контролюватимуться. Гроші виділятимуться щокварталу тільки після того, як Україна відзвітує про їх використання. Для контролю над цільовим використанням коштів ГФ передбачено щорічний аудит. Крім того, наш фонд зобов’язаний публікувати фінансові звіти про використання коштів ГФ в Інтернеті та інших засобах масової інформації.

— Олександре Анатолійовичу, дозвольте поцікавитися, звідки взялася цифра 92 млн., а не, приміром, 90 чи 100 млн.?

— Проведені розрахунки засвідчили, що саме цієї суми бракує для виконання національної програми з профілактики ВІЛ/СНІДу в Україні. У заявці на фінансування, поданій у ГФ, ми достатньою мірою аргументували цю суму. Нині діючою, уже четвертою такою програмою передбачено фінансування антиСНІДівських заходів із таких джерел: державний бюджет, регіональні бюджети, кошти громадських, благодійних організацій та інших спонсорів. 2002 року внесок уряду в здійснення програми має становити 7,4 млн. дол., 2003-го — 8,3 млн. дол. Проте, з огляду на масштаби епідемії, цих коштів явно замало.

Важливо зазначити, що на чільне місце в національних програмах профілактики СНІДу в Україні, ухвалених у попередні роки, поставлено стратегію запобігання поширенню ВІЛ-інфекції. У результаті було налагоджено вітчизняне виробництво одноразових шприців та іншого інструментарію, латексної продукції. Повністю забезпечено потреби країни у вітчизняних тест-системах на антитіла до ВІЛ та збудників інших опортуністичних інфекцій. Сформовано мережу діагностичних лабораторій для контролю якості донорської крові при станціях переливання крові та для обстеження осіб із груп ризику, мережу регіональних центрів профілактики СНІДу тощо. Усе це, безсумнівно, дозволило трохи приборкати темпи поширення ВІЛ-інфекції.

— На що підуть виділені ГФ кошти?

— Кошти ГФ розподілено на чотири напрями. Понад 20 мільйонів піде на інформаційно-освітні проекти, мета яких — пропагувати серед підлітків і молоді здоровий спосіб життя. Сьогодні в Україні існує нагальна потреба в доступній і достовірній інформації щодо запобігання ВІЛ-інфікуванню й формування, передусім серед молоді, безпечної поведінки. З недостатньою інформованістю пов’язані і прояви дискримінації людей, котрі живуть із ВІЛ/СНІД.

Понад 7,5 млн. дол. передбачено на роботу з представниками так званих груп ризику. На сьогодні у 18 областях України здійснюються проекти профілактики ВІЛ-інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків, у 12 областях — серед жінок секс-бізнесу. З 1997 року реалізується пілотна програма зниження ризику інфікування в установах пенітенціарної системи. Ці проекти і програми фінансуються коштом міжнародних організацій, а також урядів низки країн. Проте превентивними заходами охоплено від 5 до 20 відсотків представників «груп ризику». Для зниження темпів епідемії, стабілізації показників поширення ВІЛ-інфекції необхідно охопити профілактичними заходами вразливі групи у всіх регіонах країни.

Дві третини коштів — 61,5 млн. дол. — виділено на лікування й догляд інфікованих та хворих на СНІД. За даними Мінздоров’я, на сьогодні в нашій країні зареєстровано 46 тисяч ВІЛ-інфікованих. Хоча, за оцінками незалежних експертів, реальна цифра може в кілька разів перевищувати офіційну. Тривожать показники розвитку епідемії: інфікованість населення за 2001 рік збільшилася на 19%. Антиретровірусна терапія проводиться в мізерному обсязі: торік її одержували тільки 35 пацієнтів (а потребувало такого лікування принаймні 800 хворих). Медичну допомогу хворим на ВІЛ/СНІД надають лише за рахунок державного бюджету, міжнародні донорські організації в цьому участі не беруть. Тож з допомогою коштів ГФ передбачається істотно поліпшити лікування й догляд за ВІЛ-інфікованими, залучаючи до цього також людей, котрі живуть із ВІЛ/СНІДом.

Досі Україна не має ефективної системи контролю над епідемією цього захворювання. Існуюча модель епідеміологічного нагляду за поширенням ВІЛ-інфекції, що базується на використанні даних про кількість зареєстрованих хворих, неспроможна пояснити змін у поширенні захворювання в часі й на окремих територіях, так само як і прогнозувати ці зміни. Створення та впровадження системи моніторингу й контролю над епідемією відповідно до сучасних вимог дозволить поліпшити планування заходів для боротьби з ВІЛ-інфекцією, зробити їх ефективнішими. На розробку та впровадження такої системи передбачено близько трьох мільйонів доларів.

— Яка складова проекту, на вашу думку, — найважливіша?

— Усі вони важливі по-своєму. На позитивний ефект можна розраховувати лише в тому разі, якщо буде активно задіяно всі складові (ми їх називаємо компонентами) проекту. Але я абсолютно згоден із Пітером Піотом, виконавчим директором Об’єднаної програми ООН із ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), який у грудні 2001 року побував в Україні й на подібне запитання відповів, що більше, ніж лікарі, у розв’язанні цієї проблеми можуть зробити лише засоби масової інформації. Від того, наскільки люди поінформовані про ВІЛ/СНІД, як вони ставляться до власного здоров’я, чи дотримуються біблійних заповідей, у якому морально-етичному середовищі виховується молоде покоління, — значною, а можливо, навіть вирішальною мірою залежить, чи зможемо ми в найближчому майбутньому подолати «чуму ХХ століття», чи вона й далі продовжуватиме свої скорботні жнива.

— Сучасні терапевтичні засоби для лікування ВІЛ/СНІДу коштують дуже дорого, тож нашим хворим вони не по кишені. Чи передбачено якийсь механізм їх здешевлення?

— У квітні цього року з ініціативи ООН відбулися переговори з провідними виробниками антиретровірусних препаратів. У результаті Україна стала другою європейською країною, якій зарубіжні фармацевтичні компанії на 75—85% знизили закупівельні ціни на ліки проти ВІЛ-інфекції. Якщо лікування одного хворого на СНІД у середньому коштує 10 тис. дол. на рік, то завдяки настільки істотним пільгам воно коштуватиме десь півтори тисячі доларів. Отже, за ті самі гроші можна пролікувати вже не одного пацієнта, а шістьох-сімох.

Слід відзначити, що завдяки гуманітарній допомозі західних фірм-виробників різноманітним фондам, зокрема «Україна — дітям», терапевтичними засобами для лікування ВІЛ-інфекції забезпечені діти й вагітні жінки, певна кількість людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом. Головне наше завдання — щоб ВІЛ-інфікованих не стало більше, а хворі на СНІД повинні мати стандарти життя, які спроможна забезпечити сучасна медична практика. А вона сьогодні в змозі забезпечити 15 років життя. Це немало, особливо з урахуванням того, що наука в наш час розвивається бурхливо, і за ці роки можуть з’явитися і вакцини, й інші ефективні терапевтичні засоби та методи. Результатом проекту має стати зниження темпів епідемії ВІЛ-інфекції, продовження життя й адаптація в суспільстві тих, хто живе з такою недугою.

— Хто може брати участь у цьому, без перебільшення, доленосному для нашої країни проекті?

— Брати участь у реалізації будь-якого з напрямів проекту можуть як державні, так і комерційні структури, громадські об’єднання та окремі особи. Заявки на участь у проекті приймає Український фонд боротьби з ВІЛ-інфекцією та СНІДом. З вимогами щодо оформлення заявки можна ознайомитися на нашому сайті: www.aids-dpm.com