Привіт від палички Коха, або Зворотний бік медалі

У статті Ю.Бутусова «Уколіть їм догану», опублікованій у DT.UA (№37, 2011 р.), вкотре порушено питання вакцинопрофілактики інфекційних захворювань у нашій країні, зокрема туберкульозу. Наведені автором цифри -457 тисяч хворих на туберкульоз, щорічне збільшення їх кількості на 30-35 тис. - просто жахають. (Для порівняння: у 1992 році, за даними Мінздоров’я, таких хворих було 15 тисяч.)

Це означає, що кожен сотий громадянин України, який їде в годину пік у метро або автобусі, є потенційним джерелом зараження оточуючих туберкульозом, і варто йому кашлянути, як паличка Коха знаходить нові жертви, оскільки механізм передачі цієї інфекції - повітряно-крапельний. Улітку нерідко можна бачити, як на дитячих майданчиках відпочивають громадяни без певного місця проживання, котрі часто є джерелом туберкульозної інфекції. Поруч малята граються у пісочниці. Гарантія зараження дітей майже стовідсоткова. Увечері після прогулянки з дитиною мама по телевізору бачить, як медична сестра відчиняє холодильник і демонструє порожню холодильну камеру - вакцин немає. А вже пізніше, коли дитя спить, вона чує у випуску новин, як прем’єр-міністр влаштовує рознос міністрові охорони здоров’я, а далі - по спадній.

У розширеній програмі імунізації населення, прийнятій Всесвітньою організацією охорони здоров’я далекого 1974 року, яка діє - з невеликими корективами - й тепер, записано, що кожна дитина має право на вакцинацію від шести інфекцій, які становлять для неї найбільшу небезпеку. Це туберкульоз, кір, коклюш, дифтерія, правець, поліомієліт. Пізніше до цього переліку було додано гепатит B, епідемічний паротит, краснуху. У національних програмах імунізації більшості країн світу використовується понад 2 млрд. доз вакцин, які виробляються у 40 країнах світу. України серед них немає. Хоча наша країна по праву може вважатися од­нією зі світових родоначальниць вак­цино-сироваткового вироб­ниц­­тва. У Києві 115 років тому таке виробництво було організоване в побудованому за сто робочих днів на благодійні кошти цукрового короля Лазаря Брод­ського та жителів міста Києва Бактеріологіч­но­му інституті. У ньому працювали видатні вчені-медики університету св. Володи­мира, які в дуже стислі терміни організували виробництво протидифтерійної сироватки (професор О.Павловсь­кий) і вакцини проти сказу (професор В.Високович). Директором інституту протягом перших десяти років був професор В.Чернов. Пізніше у виробничій частині
інституту виготовлялося багато різних вакцин та сироваток, а 1925 року було організовано вироб­ництво вакцини БЦЖ. (До речі, виробництво вакцини БЦЖ в Інституті Пастера в Па­рижі було організоване 1924 року, а її творців - французьких учених Каль­ме­та і Герена -удостоєно Нобелів­сь­кої премії.) У 1944-1945 рр. виробництво цієї вакцини та інших препаратів відновили. 1956 року в Бак­теріоло­гіч­но­му інституті ви­роб­­­лялося 2,3 млн. доз вакцини БЦЖ.

Однак у середині 60-х років минулого століття, відповідно до постанови Ради міністрів СРСР про концентрацію виробництва вакцин і сироваток, їх виготовлення було передане Росії, а п’ять виробничих підрозділів інституту - у Києві, Хар­кові, Одесі, Дніпропет­ров­ську та Львові - мусили значною мірою змінити свій профіль.

Після здобуття незалежності України, а саме в жовтні 1992 р. вийшло розпорядження президента України «Про заходи щодо запобігання інфекційним хворобам та забезпечення населення імуно­біологічними препаратами». Цим розпорядженням передбачалося забезпечити пріоритетний розвиток підприємств «Укрмед­біо­про­му» з розширення випуску імунобіологічних препаратів. Кабінет міністрів України мав до лютого 1993 р. розробити і затвердити національну програму імуно­профілактики населення. У квітні 1993 р. КМ України затвердив Націо­нальну програму імунопрофілактики на 1993-2000 рр., якою передбачалися фінансування, зокре­ма валютне, розробка і впровадження прогресивних біотехнологій, придбання обладнання, штамів - продуцентів для виробництва вакцин та інших імунобіо­ло­гічних препаратів, виділення асигнувань на капітальне будівництво і реконструкцію наявних підприємств із виготовлення вакцин, а також організація виробниц­тва восьми життєво необхідних імунопрепаратів, у тому числі й вакцини БЦЖ. Як мовить­ся, процес пішов, але невдовзі зупинився через брак коштів. Єди­ний реаль­ний результат - створення при Мінздоров’я комерційної структури «Укрвакци­на» для закупівлі вакцин та сироваток.

Затверджені у встановленому порядку дві програми імунопрофілактики населення до 2015 р. власного виробництва вакцин та сироваток уже не передбачали, все звелося до їх закупівлі по імпорту. Тим часом одеський завод бакпрепаратів, на якому раніше вироблялися надзвичайно складні вірусні вакцини, закрили, а київське підприємство з виробництва бакпрепаратів «Біофарма» і харківське підприємство з виробництва імунобіологічних та лікарських препаратів «Біолек», що раніше входили до переліку стратегічних, приватизували.

Догани та суворі попередження міністрові охорони здоров’я і його заступникам, що їх виносять президент і прем’єр-міністр, не запобігають і не лікують інфекційних хвороб. Проте, як повідомив міністр охорони здоров’я в ефірі «Радіо Свобода», проведені міністерством заходи дозволили забезпечити потребу у вакцинах на 100%. Він також прокоментував ситуацію з дефіцитом вакцини БЦЖ: «Ми закупили вакцину російського виробництва, тепер вона проходить контроль якості. Оскільки в нас у пологових будинках бракує вакцини саме для вакцинації немовлят, одна з данських компаній надала нам гуманітарну допомогу, її розвезли по всіх пологових будинках України. Нині всіх дітей вакцинують, а найближчим часом проведуть щеп­лення тим, хто не одержав його вчасно. Ми сподіваємося, що наприкінці листопада вже піде російська вакцина». А там не за горами 2012 рік, і знову ті ж самі проблеми.

Нині у світі створено й виробляється понад 100 вакцин для боротьби з понад 40 інфекційними хворобами. Звісно, виробляти в Україні таку кількість вакцин не потрібно, цього не робить жодна країна у світі. Але налагодити виробництво 10-15 вакцин для профілактики найбільш прогнозованих інфекцій просто необхідно. Все це має здійснюватися на державному рівні з обов’язковою участю науково-дослідних інститутів відповідного профілю. Це добре розуміли наші предки, відкриваючи 21 жовтня 1896 г. Бактеріологічний інститут у Києві. На жаль, тепер - інші інтереси й пріоритети.