До пріонової проблеми «Дзеркало тижня» намагалося привернути увагу ще 1998 року, вважаючи, що всі мають знати про насування небезпеки, адже, як відомо, попереджений — озброєний...
Чи загрожує Україні пріонова небезпека? Таким було наше перше запитання, адресоване заступнику головного державного інспектора ветеринарної медицини України, заступнику голови Держдепартаменту ветеринарної медицини, начальнику управління забезпечення протиепізоотичної роботи Олександру КУЧЕРЯВЕНКУ.
— Теоретично її виключати не можна, — відповідає Олександр Олександрович. — Оскільки губчастоподібна енцефалопатія (ГЕ) великої рогатої худоби — саме так називається хвороба, викликана патологічним білком пріоном, — надзвичайно підступна. Її інкубаційний період дуже тривалий, може продовжуватися до 17 років. І поки у тварини не проявляться клінічні симптоми недуги, визначити, здорова вона чи ні, чи є носієм інфекції, неможливо. Ми ж змушені закуповувати худобу за кордоном, щоб поповнювати наші череди більш високо-продуктивним поголів’ям, покращувати племінну якість наших тварин. Так, із 1989 року в Україні існує найсуворіша заборона на ввезення тварин із держав, де зареєстровано випадки захворювання. Але проблема в тому, що, скажімо, в Німеччині ми свого часу закупили корів, а там незабаром виявили тварин, хворих на ГЕ. Природно, всі завезені тварини перебувають під дуже жорстким спостереженням, всі ідентифіковані, жодна не втрачена. А у випадку, якщо в них виявляється якесь захворювання, їх найретельнішим чином обстежують на предмет ознак ГЕ. Не менш ретельно перевіряються і трупи тварин, забитих з тих чи інших причин.
— Отже, в Україні є певні структури, що безпосередньо займаються даною проблематикою?
— Природно. При кожній обласній ветеринарній лабораторії функціонують відділи гістології. Вони проводять усі необхідні дослідження, повністю контролюють ситуацію. Але на сьогодні з’явилися методики (скажімо, імуноморфологія, методики з використанням електронної мікроскопії, біохімії тощо), які дозволяють набагато швидше й точніше поставити діагноз. Адже гістологія, так би мовити, спрацьовує на всі сто лише в тому випадку, якщо тварину вбито. А якщо вона загинула, мозок дуже швидко розкладається і це значно ускладнює діагностику. Виходить, потрібно застосувати більш сучасні, прискорені методи. Зараз ми разом із МОЗ готуємо проект постанови Кабміну про створення в Україні чотирьох діагностичних центрів світового рівня (протягом року плануємо закупити обладнання для них). Їхня мета — найдетальніше досліджувати всі випадки підозри на ГЕ. До речі, створення таких центрів — вимога Міжнародного епізоотичного бюро. Не виконавши його, можемо і не мріяти про вступ до ЄС і Світову організацію торгівлі.
— Чи було в Україні виявлено тварин із губчастоподібною енцефалопатією?
— Ні, жодної.
— Чи існує у світі протиотрута губчастоподібній енцефалопатії?
— На жаль, таку вакцину створити неможливо. Пріон — моди-фікований білок. Тому імунна система організму, образно висловлюючись, не визнає в ньому чужака. Через це не може вчасно знищити інфекцію й захворювання, що неминуче закінчується смертю. Єдиний вихід — убити тварину, у якої виявлено перші клінічні симптоми «хибного коров’ячого сказу» (так іноді називають ГЕ, оскільки серед його проявів, зокрема, порушення координації рухів, зміна поведінки — сильне збудження, буйство, страх, знервованість, агресивність).
Ще одна дуже малоприємна подробиця: експеримент показав, що коли з парнокопитних, хворих на ГЕ, приготувати м’ясо-кісткове борошно чи просто згодувати їхнє м’ясо іншим представникам фауни, вони теж занедужають. Тобто пріони долають міжвидовий бар’єр. Це було доведено в результаті досліджень проведених на свинях, кішках, собаках і людиноподібних мавпах.
— Невже пріони непереможні?
— Повна інактивація збудника ГЕ досягається лише після автоклавування — півгодинної обробки при температурі +136 °С і тиску в три атмосфери. Багатогодинне кип’ятіння їх не вбиває, звичайні процеси обробки, використовувані для отримання м’ясо-кісткового борошна й консервів, — теж.
— Відомо, що у Великобританії корови захворіли на ГЕ, ос-кільки їм згодовували саме м’ясо-кісткове борошно, приготовлене з відходів м’ясопереробки. Чи входить подібне борошно в раціон української великої рогатої худоби? Чи повністю виключено можливість придбання нашими співгромадянами консервів, корму для кішок і собак, що містять пріони?
— М’ясо-кістковим борошном наших тварин ніколи не годували. Більш того, 1989-го було видано наказ про категоричну заборону на його використання. Подібне табу існує і на ввезення в Україну харчової продукції, виготовленої з м’яса жуйних тварин, вакцин, лікарських препаратів і косметичних засобів, де використано їхні тканини, із країн, несприятливих у плані ГЕ. Зараз ми разом із МОЗ розробляємо Комплексну програму основних заходів профілактики ГЕ великої рогатої худоби в Україні на 2001—2010 рр. У ній ці вимоги будуть ще більш жорсткими.
Найскладніше завдання сьогодні — створити єдину державну систему ідентифікації, паспортизації та нумерації всіх (підкреслюю, всіх, а не лише завезених у нашу країну) тварин. Це вкрай необхідно, оскільки, коли така система почне працювати, жодна з них не випаде з нашого поля зору. Для чого це потрібно? Припустимо, не дай Боже, тварина захворіла. Нагадаю: латентний період ГЕ дуже тривалий. Але завдяки створенню вищезгаданої системи ми будемо знати, де шукати нащадка хворих батьків (існує 5—15-відсоткова можливість передачі ГЕ від матері плоду), і зможемо оперативно його знайти і знищити.
Можливо, це страшніше від СНІДу
— Донедавна наш інститут упритул не займався пріоновою проблематикою, — говорить керівник лабораторії зоонозних інфекцій Київського інституту епідеміології й інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського, доктор медичних наук, професор Євгенія ШАБЛОВСЬКА. — Але зараз у нас запланована така наукова робота. Її очолить член-кореспондент НАНУ, професор А.Фролов.
— Чому тільки тепер вирішили працювати над цим питанням? Адже пріонова проблема виникла не вчора?
— Наша лабораторія це питання вивчала, ми тримаємо ситуацію під контролем, тісно співпрацюємо з Держдепартаментом ветеринарної медицини та Міністерством охорони здоров’я (МОЗ). Торік у вересні я доповідала про пріонові захворювання на об’єднаній колегії МОЗ і Держдепартаменту ветеринарної медицини.
— Про що йшлося у вашій доповіді?
— Я проаналізувала саму проблему, стан справ у світі й в Україні і порушила питання необхідності проведення відповідних робіт у галузі, щоб запобігти небезпеці захворювання на пріонові недуги.
— А вона, на ваш погляд, загрожує Україні?
— Якщо в державі буде такий самий, як і зараз, жорсткий контроль за недопущенням ввезення худоби і м’ясопродуктів із країн, несприятливих у плані губчастоподібної енцефалопатії, то можна їй запобігти. На жаль, підстав для самозаспокоєння немає. Пріонові захворювання — дуже серйозна проблема. Вона може виявитися значно складнішою і масштабнішою за проблему СНІДу. Ураження СНІДом багато в чому залежить від самої людини. Якщо вона не веде безладного статевого життя, не наркоман, то практично не ризикує ВІЛ-інфікуватися. Пріонові ж захворювання від поведінки людини фактично не залежать. Тому тут на перший план виходять заходи суспільної профілактики. Першочергове завдання — організація суворого епізоотичного й епі-демічного контролю за пріоновими захворюваннями, впровадження системи їх діагностики та виявлення. Необхідно створити координаційний центр з вивчення пріонових захворювань, налагодити науково-дослідну роботу.
— Ви кажете, що тримаєте пріонове питання під контролем. Отже, в інституті проводилися якісь певні дослідження?
— Ні, поки що не проводилися. У МОЗ ми почали комплектувати програму з вивчення й запо-бігання пріоновим інфекціям. Але оскільки інститут не одержав асигнувань на цю роботу, ми не змогли її налагодити в повному обсязі. Зараз, я вже згадувала вище, планується наукова робота під керівництвом академіка Фролова. Отже, намагатимемося щось робити. Але все наштовхується (принаймні на цей момент) на відсутність належної матеріально-технічної бази і відповідного фінансування. Хоча, повторюю, організаційні питання разом із МОЗ і Держдепартаментом ветеринарної медицини обговорювалися.
— Коли у вашому інституті можуть розпочатися роботи з вивчення пріонового питання?
— Очевидно, нинішнього року.
Немає сучасних методик й обладнання — немає діагностики
— Практично в усіх європейських країнах на сьогодні зареєстровано випадки виявлення хворої на губчастоподібну енцефалопатію худоби, — стверджує головний патологоанатом Міністерства охорони здоров’я України, начальник патологоанатомічного відділення Військово-медичного управління СБУ, заслужений діяч науки й техніки України, доктор меднаук, професор Петро Черв’як. — В Україні, наскільки мені відомо, поки нічого подібного не спостерігалося. Але переконаний: не варто особливо радіти і думати, що пріони — це винятково «їхня» проблема. Згадайте ситуацію зі СНІДом. Не було, не було і раптом — епідемія. Ще десять років тому в Україні фіксували лише одиничні випадки ВІЛ-інфікування, а після того як серйозно зайнялися даним питанням, виявилося, що все, м’яко кажучи, аж ніяк не безхмарно. Не хочу накликати біду і лякати співгромадян, але потрібно знати: пріонова небезпека в Україні існує і закривати очі на неї не можна.
Наявні в системі охорони здоров’я України статистичні дані останніх років (поки немає інформації лише за 2000 р.) свідчать: у нашій країні не було зареєстровано жодного пріонового захворювання. Це, природно, могло б радувати, якби не одне «але». Рівень підготовки діагностики пріонових захворювань наших патологоанатомів (а варто враховувати й те, що в районах їхні функції нерідко виконують лікарі інших фахів) і надзвичайно бідна матеріально-технічна база для таких досліджень не витримують жодної критики. Навчити фахівців сучасним методам імуногістохімічної діагностики не проблема. Все упирається у відсутність належного обладнання. Тож говорити про хоч би яку там було діагностику пріонних захворювань у державі за нинішнього стану справ, щонайменше, велике перебільшення.
Професор Валерій Шлопов із Донецька — практично єдиний у країні патологоанатом, який систематично й усебічно вивчає пріонову проблему. На основі загальноморфологічних методик він зробив ретроспективний аналіз і виявив у Донецькій області три випадки, де з дуже високим ступенем імовірності можна діагностувати пріонове захворювання, і ще два — із досить високою можливістю виявлення такого. Але знов-таки, чому сам Валерій Геннадійович говорить лише про той чи інший ступінь можливості? Відповідь однозначна: його дослідження не підтверджені сучасними методиками. Та хай там як, якщо професор Шлопов виявив подібне в Донецьку, яка гарантія, що інші регіони України «стерильні»? Правильно, жодної.
Отже, необхідно хоча б усі обласні патологоанатомічні бюро (де їх немає — патологоанатомічні відділення при обллікарнях) забезпечити сучасними мікроскопами і впровадити там сучасні імуногістохімічні методики. Тоді можна буде зібрати матеріал із усієї області, досліджувати його. Також варто створити державний координаційний центр з вивчення пріонових захворювань, де акумулювалися б і скрупульозно аналізувалися б дані з усієї країни. Тоді, принаймні, знатимемо, що ж насправді відбувається в Україні, зможемо розробити план дій, візьмемо ситуацію під контроль. Всі ці питання не раз порушувалися і не тільки патологоанатомами. Ми не лише говоримо про існування проблеми, а й намагаємося її вирішувати в міру своїх сил і можливостей: інформуємо фахівців про необхідні заходи безпеки, проводимо конференції тощо. Але, на жаль, досі практичних дій із боку держави — нуль.
На Заході вже обстежують живих людей (як ви розумієте, професор Шлопов працював лише з трупами), у яких підозрюють наявність пріонової хвороби. Ми ж цього робити не можемо — немає відповідного матеріально-технічного забезпечення. І поки його не буде, із мертвої точки не зрушимо. Але ж, повторюся, абсолютно не виключено, що наші громадяни вмирали від тієї ж хвороби Крейтцфельда—Якоба, але їм просто не ставили правильний діагноз. Взагалі, складається враження, що досвід минулих років так нічому й не навчив наших державних мужів. Просто дивуєшся: невже легше, дешевше й розумніше гасити розбурхану пожежу, аніж запобігти їй?..
Ніхто не дасть вичерпної відповіді...
— Донедавна ми вважали: спадкоємність і передача інфекцій пов’язана з нуклеїновими кислотами, — говорить директор Інституту біохімії ім. Палладіна НАН України, доктор біологічних наук, професор Сергій КОМІСАРЕНКО. — Але виявилося, і в структурі білка (а це повністю суперечить канонам молекулярної біології) може бути «записана» інфекційна інформація.
Сьогодні в світі йде дуже потужна робота з пошуку ліків, здатних знешкоджувати пріони. Логіка підказує — їх потрібно шукати серед сполук, що мають комплементарну (дзеркальну) структуру тій, котра у пріонів відповідає за зв’язування з іншими молекулами або за прояв їхньої інфекційності й інших негативних якостей. Одними з найперспективніших кандидатів на такі ліки є розгалужені поліаміни. Вони дуже ефективно взаємодіють із пріонами і запобігають їхньому поширенню. Вчені покладають надії в цьому плані і на іони міді. Дослідження показали, що останні відіграють дуже значну роль у функціонуванні системи пріонів в організмі.
Взагалі ж у пріоновому питанні ще маса білих плям. Немає методів визначення цих патогенних білків у харчових продуктах, медикаментозних засобах. Ніде у світі поки не існує по-справж-ньому ефективних методів швидкої діагностики пріонових захворювань. Ніхто сьогодні до ладу не може пояснити, як працюють пріони? Одним словом, поле для досліджень — величезне. Для вчених пріони надзвичайно цікаві, адже вони буквально перевертають із ніг на голову побутуючі досі уявлення про механізми функціонування білкової молекули. До речі, напевно ще довго не вщухнуть суперечки з приводу походження життя на Землі. Існує гіпотеза: первинні форми зароджувалися в киплячому «бульйоні». Отож, на великих глибинах океану знайшли архіобактерії, що живуть при тиску й температурах, які вважалися донедавна несумісними із самим поняттям «життя». Наприклад, є бактерії, оптимальна температура для розвитку яких становить +109 0С при тиску 50—100 атмосфер! Отже, не можна виключати можливість, що пріони є своєрідними «нащадками» цих архіобактерій.
Справжня причина виникнення хвороби Крейтцфельда—Якоба (ХКЯ) на даний момент теж невідома. Складно також дати вичерпну відповідь на питання «чому у Великобританії вона уразила в основному молодих людей?» Сама по собі ХКЯ — дуже рідкісне захворювання. Світова статистика свідчить: зазвичай страждає одна людина на мільйон, інфікований же кожний стотисячний. Тому нереально, щоб в Україні, із її п’ятдесятимільйонним населенням, узагалі не спостерігалося ХКЯ. Хоч якісь випадки мають бути зафіксовані. Коли вони відсутні, це означає лише одне: наша медицина не знає (чи не хоче знати) справжню причину смерті людей.
Сергій ВЕРЬОВКА, старший науковий співробітник Інституту біохімії ім. Палладіна НАНУ, кандидат біологічних наук.
— Пріонові захворювання відомі з незапам’ятних часів. У ветеринарній літературі вони вперше описані десь на початку ХVIII століття. Це так звані скріпи (свербець) овець. Багато регіонів Європи вважаються несприятливими в плані цього захворювання. І спалах губчастоподібної енцефалопатії в англійських корів був викликаний тим, що вони споживали харчові добавки, виготовлені з хворих тварин. Подібні харчові добавки використовувалися англійцями досить давно, але при цьому їх завжди обробляли автоклавом. А жителі Туманного Альбіону вирішили заощадити: жирову компоненту стали екстрагувати органічними розчинниками. На жаль, виявилося, за такої обробки патогенні пріони зберігають інфікуючу дію. Результат — лавиноподібний спалах захворюваності. Але, знов-таки, чому вважають, що причиною інфікування людей у Великобританії стало саме уражене м’ясо? Просто іншого пояснення не знайшли, хоча воно зовсім і не виключене. Зараз, наприклад, спостерігається захоплення так званими трансгенними технологіями, рекомбінантними білками. Однак механізми забезпечення правильного складання подібних білків далекі від досконалості. Тож чим може закінчитися ця «гра», які будуть її наслідки — невідомо.
У всьому цивілізованому світі на вивчення пріонового питання кинуто колосальні кошти. Україна ж, очевидно, ще не усвідомила у всій повноті соціальну значимість даної проблеми. У квітні 1998-го наш інститут підготував і подав на розгляд у Міннауки доповідну записку. Там, зокрема, йшлося про необхідність проведення роботи в цій галузі з метою захистити наших громадян від пріонової небезпеки, про розробку методів діагностики і можливих заходів протидії. На жаль, ніякої реакції з боку міністерства не було.
Чи є в Україні уражені пріонами харчові продукти? Напевно. Згадайте хоча б горезвісну «Англо-українську солонину-яловичину». До чого це все призведе? Гадаю, ніхто не дасть сьогодні вичерпної відповіді...
До небезпеки ми зовсім не готові
— Україна, на мою думку, не готова до розв’язання пріонової проблеми, — вважає доктор сільськогосподарських наук, професор Валерій Глазко. (До речі, Валерій Іванович є автором кількох монографій з генетики і ДНК-технологій у тварин, унікального ро-сійсько-англо-українського тлумачного словника з прикладної генетики, ДНК-технології та біоінформатики.) Звісно, можна створити нові лабораторії, купити західні діагностикуми, але хто усвідомлено працюватиме з таким матеріалом? Легко можна уявити клас безпеки цих робіт, якщо зараження можливо через кон’юктиву ока, мікротріщини шкіри... Лише — самовбивці. Це вже прямий результат ставлення держави до освіти й науки. Ми таких діагностикумів створювати не можемо, і де гарантії, що ми в змозі їх адекватно використовувати і правильно обходитися із зараженим матеріалом? Хто може взяти на себе відповідальність? З нашим-то сплеском інфекційних захворювань, починаючи від гепатиту і закінчуючи СНІДом?
Потім, хто визначатиме ступінь небезпеки закуплених м’ясопродуктів? Приміром, начебто самого патогенного білка у виявлених кількостях в продуктах немає, але тварина — нащадок хворих батьків... Як приклад можна навести такий реальний факт. У нас велику рогату худобу закуповували в Німеччині в середині дев’яностих років. У деяких в паспорті стояло, що вони є носіями мутації імунодепресії, на видалення якої з відтворення розвинені країни витрачали великі гроші. Ми ж закупили цих мутантів. Чому? Бо головне було — низька закупівельна ціна. Те ж саме буде і з м’ясом. Адже нам пропонували чесно, нічого не приховуючи. Але значок у паспорті, що позначає генетичну хворобу, просто був невідомий нашим закупникам. Нас не обманювали. Ми просто не готові до сучасних проблем.
Україна — держава, у якій продукти, що вирощуються в зонах підвищеного радіонуклідного забруднення, з’їдаються попри масові отруєння й заборони. У нас є досвід, як важко проконтролювати споживання харчової продукції, забрудненої радіонуклідами, хімічними забруднювачами. Хто може гарантувати, що деяким представникам відповідних служб не видасться, що всі побоювання — перебільшені? Століттями ж їли, і ніхто не вмирав (як, наприклад, щоліта виходить з грибами). І м’ясо піде на базар... А прихований період хвороби обчислюється роками, отже, результати наших зусиль по захисту населення від нової хвилі інфекції буде наочно видно лише через кілька років. Та й як наша держава підходить до всіх проблем: поки не горить, а коли займеться, то й будемо розбиратися. І ось нова небезпека, а ми до неї зовсім не готові.
Але ж наша ситуація може бути й гіршою, аніж у інших європейських країн. Адже у нас майже не залишилося власних порід тварин. Усе покращували й покращували представниками інших порід закордонної селекції. Усе годували й годували західну науку, за всіх наших складнощів. І на яких породах тепер відновлювати поголів’я, якщо не можна ввозити чуже? Хто дасть гарантію, що в завезеному раніше немає цієї міни, готової до вибуху? Адже в Росії виявили тварин із пріоном? Які ілюзії можуть бути в нас?
Вихід, звісно, є. Єдиний. Найголовніше: треба перестати бути тимчасовими правителями, змінити масштаби оцінки проблем на державному рівні. Пріон — не остання небезпека, це очевидно. Такі ситуації виникатимуть й у майбутньому. Від того, як ми навчимося підходити до таких подій, прямо залежить можливість виживання нашої держави.
З проблемою зараженості м’ясопродуктів і тварин необхідно швидко ліквідувати хоча б суто інформаційну відсталість у даній галузі. Для цього потрібно зробити ось що: терміново провести стажування достатньо великої кількості людей-волонтерів (такий своєрідний науковий «спецназ», що має хоча б невеликий досвід у вирішенні подібних завдань) у західних лабораторіях — лідерах діагностики інфікування пріоном тварин і м’ясопродуктів; закупити відповідне обладнання й матеріали. І, крім того, звернути пильну увагу на споконвічні породи сільськогосподарських тварин України. Збереження та збільшення поголів’я вітчизняних порід має стати стратегічним завданням. Очевидно ж, що відсутність власного, хоча б відносно закритого генофонду дуже важлива для країни, оскільки все одно доводиться закривати кордони для чужого.
І останнє. Забуття концепції Вернадського про ноосферу призводить до того, що ми ніяк не можемо вловити деякі закономірності, істотно важливі для нашого колективного виживання. Проілюструємо свою думку на іншому прикладі, що має зараз глобальний масштаб, — поширенні «коров’ячого сказу». Подібна хвороба вперше була виявлена в людини, у племен, для яких було характерне людожерство, отримавши назву куру — «смерть, що сміється». Потім з’явилося масове захворювання в овець — скрепі. Епідемія «коров’ячого сказу» викликана додаванням у їжу подрібненого мозку овець для «підвищення продуктивності» корів. Велика рогата худоба — це травоїдні ссавці, для котрих нетипово споживання тваринних білків. Тобто порушення деяких еволю-ційно відпрацьованих правил життєзабезпечення виду призводить до непрогнозованих наслідків. Розвиток сільського господарства сам по собі є створенням штучного середовища, однак це багатовікові, невеликі, але відчутні зміни. Грубі порушення природних правил негайно спричиняють згубну розплату.
***
Які ж із усього цього напрошуються висновки?
Перше. Пріонова проблема в Україні існує, але невідомі її масштаби. (Хіба в такому випадку побоювання можуть бути перебільшеними?)
Друге. Судячи з вищевикладеного, ситуація неконтрольована(!) Під контролем лише трупний матеріал. (Останнє може служити розрадою хіба що для МОЗ.)
Третє, і, мабуть, найголовніше — не існує розуміння проблеми на державному рівні. Звідси — відсутність належних дій щодо запобігання небезпеці. («Роботи з вивчення пріонового питання», мовляв, лише плануються.)
Четверте. Як бути в такій ситуації? Що робити? Тим, хто щоранку змушений вирішувати питання, чим годувати сім’ю, що дати дитині в школу на сніданок, що подати на обідній стіл? Стати переконаними вегетаріанцями? То це аж ніяк не гарантує запобігання зараженню: пріонова інфекція може передаватися від домашніх тварин, через ліки, косметичні засоби, при медичних маніпуляціях і, що не виключається, через пилюку.
Єдине, що ми можемо зробити сьогодні для себе і своїх близьких, — бути обережними, стежити за інформацією, особливо із закордонних і незалежних джерел.
P.S. За даними, отриманими нами із закордонного джерела, епідемія «коров’ячого сказу» в Австрії набула катастрофічного характеру. Австрійські фермери перебувають у стані шоку (відомі випадки суїциду). Річ у тім, що худобі, котра захворіла в сусідній Баварії, згодовували замінник молока, який, найвірогідніше, був заражений збудником губчастоподібної енцефалопатії. Цей замінник протягом декількох років згодовували молодняку, котрий вирощувався на невеликих сімейних фермах. Якщо раніше вважалося, що ураженими були тварини з крупних, індустріалізованих ферм, то випадки захворювань в Алльгау доводять протилежне, бо всі хворі корови — з малих господарств, де корів ніколи не годували кістковим борошном.
У зв’язку з епідемією «коров’ячого сказу» в Австрії зростає кількість випадків контрабанди яловичини, обману покупців за допомогою фальшивих етикеток ковбасних й інших виробів. За прогнозами закордонних експертів, існує велика можливість того, що інфіковане м’ясо злочинними групами може бути «сплавлено» по Дунаю на кораблях-контейнеровозах і поширюватися з південних регіонів України.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google