Пацієнти, на лічильник!

…Людмилу Савеліївну витягли з того світу випадково - дочка повернулася з відрядження на день раніше й застала свою матір у момент, коли та, відштовхнувши ногою табуретку, повисла на білизняній мотузці. Вже другий місяць жінка в лікарні - на контакт не йде, мовчки лежить, повернувшись обличчям до стіни. Психолог шукає шляхи, які вивели б пацієнтку з цього стану, але навіть доброму фахівцеві важко знайти слова, котрі повернули б людині віру в те, що їй є для кого і для чого жити. Людмила Савеліївна все життя працювала вчителькою молодших класів, але коли до пенсії залишилося зовсім трохи, школу поставили на капремонт, а її скоротили. Вона не встигла оформити пенсію, завадили стрес, хвороба та операція. Так званий добродійний внесок - 50 тисяч гривень дочка зібрала, обійшовши всіх родичів. Потім позичали ще 10 тисяч гривень - щоб подякувати операційній бригаді. Пізніше з’ясувалося, що Людмилу Савеліївну заразили вірусним гепатитом, скоріш за все під час переливання крові, - на лікування знову потрібні гроші, до того ж чималі.

Оптиміст за натурою, пані Людмила боролася з недугою як могла, терпіла біль, сподівалася на народні засоби. На відчайдушний вчинок зважилася після того, як випадково почула слова онука: «Мамо, скільки можна позичати заради лікування бабусі?! Ми ніколи не виберемося з боргової ями - то збирали на операцію, то на реабілітацію, тепер нова проблема. Якщо я не заплачу за навчання, мене виключать ще до сесії...»

Навряд чи онук усвідомлює, що він підписав смертний вирок своїй рідній бабусі. Та чи тільки він один? А хіба держава, яка створила систему охорони здоров’я, за якої медичну допомогу надають тільки після того, як пацієнт заплатить гроші, ні при чому? Як правильно назвати 50 тисяч гривень - вимаганням чи добродійним внеском, з огляду на те, що без операції пацієнтка - не жилець?

Сьогодні киянам нав’язують лікарняні каси, котрі, як обіцяють, лікуватимуть пацієнтів усього за гривню на день. Внески - 30 гривень щомісяця - можна класифікувати і як добровільний внесок, і як вимагання. Всі чудово розуміють, що за гривню на день пацієнту навіть температуру в лікарні не поміряють, проте оголошують лікарняні каси черговим етапом на шляху до страхової медицини. Чи допоможуть членський квиток і регулярні внески Людмилі Савеліївні та іншим пацієнтам, яких наша медицина поставила на лічильник?

Закордонні експерти наполягають, що це ніяк не можна назвати елементом страхової медицини, оскільки лікарняні каси в Європі працюють за зовсім іншими правилами, ніж в Україні. Наші незалежні експерти стверджують, що страхову медицину в Україні не впровадять ще багато років, якщо не десятиліть. З тієї простої причини, що це не вигідно дуже багатьом - тим, хто звик брати гроші з пацієнтів, тим, хто наживається на тендерах, на необов’язкових або навіть непотрібних операціях, хто будує свій добробут на відкотах і т.п. Це абсолютно не потрібно великим роботодавцям. Соціальна відповідальність як держави, так і бізнесу в нас проявляється в основному на папері. Папір, утім, усе стерпить - у тому числі й понад сотню проектів законів України про «загальнообов’язкове соціальне медичне страхування», «фінансування охорони здоров’я та медичне страхування», «реформування системи охорони здоров’я» тощо.

Підштовхнути державу до рішучих кроків і допомогти в непростій справі реформування охорони здоров’я мають намір пацієнтські організації, які змогли об’єднатися і провести Перший Всеукраїнський конгрес з участю багатьох міжнародних експертів. Ініціатором діалогу громадськості і влади стала Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації», яка не тільки винесла на обговорення гострі проблеми, що стосуються прав пацієнтів на доступну якісну медичну допомогу, а й запропонувала шляхи співробітництва громадських організацій і держструктур. Нарешті й у нас заговорили про те, що заснована на інформованості згода пацієнта є невід’ємним його правом, як це прийнято в європейських країнах. У нашій же сфері охорони здоров’я про це навіть чути ніхто не хоче. Форум вийшов дуже представницьким, обговорення перетворилося на справжню дискусію, в яку включилися і колишні, і нинішні керівники охорони здоров’я. Пацієнтські організації наполягають на своїй участі в реформуванні медицини, і це природно. Чи готові держчиновники до такого діалогу та співробітництва - питання поки що залишається відкритим.