ПАЛИЧКА КОХА: ПІД ПРИЦІЛОМ СЕЛО

24 березня — Всесвітній день боротьби з туберкульозом

За останнє десятиліття захворюваність на туберкульоз в Україні зросла вдвічі, смертність — у 2,7 разу. Щороку реєструється понад 33 тисячі нових випадків захворювання та близько 11 тисяч смертей від цієї страшної недуги. Сьогодні на обліку в лікувально-профілактичних закладах перебувають майже 680 тисяч чоловік. Але це — лише офіційно зареєстровані хворі, котрі у зв’язку з безвихідним становищем звернулися за медичною допомогою. А реальна кількість туберкульозників у 2—2,5 разу більша від зареєстрованої.

Попри похмурість тонів української «туберкульозної» картини, директор Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Яновського АМН України, академік АМНУ, професор Юрій Фещенко вважає нинішню ситуацію скоріше загрозливою, ніж катастрофічною. Якщо порівняти 2000 і 2001 роки, очевидна стабілізація такого грізного показника, як смертність від туберкульозу. Позначилася тенденція до поліпшення показників закриття деструктивних процесів (каверн) у легенях і припинення виділення мікобактерій туберкульозу в хворих. Є всі передумови сподіватися, що в найближчому майбутньому перестане зростати дитяча тубзахворюваність.

Усі ці нехай поки що й невеличкі, але все-таки позитивні зміни стали можливі значною мірою завдяки збільшенню фінансування заходів, спрямованих на боротьбу з туберкульозом, переконаний Ю.Фещенко. Передусім ідеться про виділення 2000 року 27,5 млн. грн., 2001-го — 30 млн. на централізовану закупівлю протитуберкульозних препаратів. Таким чином, протягом останніх двох років усі вперше виявлені хворі стовідсотково забезпечувалися необхідними ліками. Цього року планується цілком вирішити питання забезпечення лікування страждаючих на хронічні форми недуги, оптимізувати надання меддопомоги пацієнтам, котрі мають первинну або вторинну стійкість мікобактерій до відомих протитуберкульозних препаратів. До речі, сьогодні основний контингент українських туберкульозників — жителі сіл. Саме на них припадає левова частка слабуючих на деструктивні форми хвороби. Це, ясна річ, більше ніж красномовно свідчить, що рівень меддопомоги на селі вкрай незадовільний, що протитуберкульозні заходи, про які регулярно й бадьоро рапортує мінздоровське керівництво, поки що, м’яко кажучи, не принесли очікуваних результатів.

Як і раніше однією з найактуальніших залишається проблема своєчасної діагностики й виявлення туберкульозників серед ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. За даними нашої офіційної статистики, в Україні людей, котрі мають такий «букет» інфекцій, аж... 200 чоловік. Абсурдність цифри б’є наповал. Адже ні для кого не таємниця, що туберкульоз і СНІД — такі собі близнюки-брати, хвороби, що йдуть пліч-о-пліч. І в цивілізованих країнах первинна діагностика туберкульозу передусім відбувається за рахунок виявлення ВІЛ, і навпаки.

За критеріями ВООЗ, якщо 1% населення держави хворий на туберкульоз, це свідчить про епідемію. В Україні туберкульозниками є принаймні 1,4 % жителів країни. Але не слід впадати у відчай, переконаний академік Фещенко. Якщо збережуться позитивні тенденції, через п’ять років хвороба стане цілком контрольованою, а років через шість-сім можна буде говорити про стабілізацію та зниження показників захворюваності й смертності від цієї страшної недуги.