ОСИБІРЧЕННЯ

«У Києві виявлено м’ясо, заражене сибіркою!» — під задушливим ковпаком цієї тривожної звістки столиця жила весь попередній тиждень. Минулого понеділка — 6 серпня — у теленовинах пролунало втішне повідомлення: ситуація в селі Червоне Яготинського району Київської області стабілізувалася, нових випадків сибірки не виявлено, люди, котрі захворіли, одужують. Нині, коли хвиля ажіотажу й тихої паніки трохи вляглася, «ДТ» пропонує читачам подивитися на те, що відбулося, тверезим поглядом і спробувати розібратися, чому сталася ця НП і чому ми не застраховані від подібних «сюрпризів» у майбутньому.

Там на незвіданих стежинах сліди заражених тварин

— Спори сибірки, здатні викликати захворювання й у людини, і в тварини, зберігають життєздатність до 100 років, — розповідає заступник головного державного інспектора ветеринарної медицини України, заступник голови Держдепартаменту ветеринарної медицини, начальник управління забезпечення протиепізоотичної роботи Олександр КУЧЕРЯВЕНКО. — Тому скотомогильники, де поховані тварини, які загинули від сибірки, стоять на найсуворішому обліку й у нас, і в санепідслужбі. Усі вони зареєстровані, нанесені на карти. Випасати худобу на цих територіях, заготовлювати сіно з трави, яка там росте, категорично забороняється. І цією забороною нехтувати не можна.

— Уточніть, будь ласка. Сьогодні відомі абсолютно всі потенційно небезпечні скотомогильники?

— Практично всі.

— Скільки їх?

— Понад 10 тисяч.

— Яким чином вони охороняються? Наскільки жорстких заходів вжито, аби не допустити те саме випасання худоби на згаданих територіях?

— І місцева влада, і місцеве населення знають про ці скотомогильники. Вони обгороджені, повсюдно розвішано попереджувальні прапорці. Ситуація контролюється, але, повторюся, випадки бувають усякі і стовідсоткової гарантії, що на ці землі, як кажуть, не ступає нога людини чи домашньої тварини, немає.

— Усе поголів’я великої рогатої худоби в нашій країні в обов’язковому порядку вакцинується проти сибірки. Чому ж саме вона стала причиною загибелі тридцяти дев’яти корів із сільгосппідприємства «Світанок»?

— По-перше, спека цього літа дуже негативно вплинула на імунну систему тварин. По-друге, корів, про яких ідеться, дуже погано годували, що також не могло не позначитися на їхньому здоров’ї. Ну й, по-третє, жодна вакцина не гарантує абсолютного захисту від захворювання.

— Звідки взялася сибірка в Червоному?

— Червоне взагалі стаціонарно неблагополучне в цьому плані село. З 1936-го до 1981-го там зареєстровано 21 випадок захворювання. А нинішній спалах, скоріше за все, пов’язаний з тим, що наприкінці липня було дуже багато комах-кровососів, які, як відомо, переносять різноманітні інфекції.

— Уже виявлено першоджерело зараження?

— Можливо, це якась дика тварина.

— Отож не виключено, що десь в Україні є поки що не виявлені тварини, хворі на сибірку?

— Усе можливо. Тому проводиться поголовна вакцинація худоби, упроваджено систему дуже жорсткого контролю м’яса і м’ясопродуктів.

— Проте заражене м’ясо потрапило до Києва. Щоправда, ним виявилася не яловичина, а конина...

— Щойно зареєстрували випадок у «Світанку», розпочалося тотальне клінічно-епізоотичне обстеження прилеглої десятикілометрової території. З’ясувалося, у селі Лозовий Яр, розташованому за чотири кілометри від Червоного, 23 червня вимушено забили коня. Залишки його шкіри та м’яса взяли для дослідження, результат якого був однозначний: тварина заражена сибіркою. Господарі коня на запитання «Де м’ясо?» відповіли: «Продали якимсь циганам». Ми це м’ясо поки що не знайшли, але хочу заспокоїти співгромадян: якби воно десь «спливло», ми про це вже знали б — з’явилися б хворі люди. Гадаю, той, хто купив цю конину, завдяки оперативній інформації мас-медіа, відразу її знищив.

Ще один випадок смерті коня від сибірки стався 3 серпня. Але з його тушею вчинили за всіма правилами — спалили, дотримуючись усіх необхідних запобіжних заходів.

— Що стало причиною зараження коней?

— На сьогодні ми схильні вважати, що причиною зараження стали комахи-кровососи. Нині повним ходом іде розслідування, мета якого встановити джерело зараження. До роботи залучено всі відповідні служби — і ветеринарну, і карантинну міліцію, і навіть СБУ.

— Чи можете ви гарантувати, що сибірка не вийде за межі Яготинського району?

— З повною відповідальністю заявляю: боятися нічого, інфекції поставлено надійний заслін. Усі тварини повторно вакциновані, проводяться всі необхідні в таких випадках заходи, виставлені цілодобові міліцейські, ветеринарні пости й у Червоному, і в Лозовому Яру. Звідти не випускають ані тварин, ані м’ясо, ані м’ясопродукти.

— До слова, у ветеринарів немає й тіні сумніву, що виявлена інфекція — саме сибірка?

— Тести, які дозволяють діагностувати сибірську виразку, давно відпрацьовані й дуже надійні. І бактеріологічні дослідження, і біопроби на білих мишах підтвердили, що маємо справу з сибіркою. Отже сумнівів ніяких немає.

Поодинокі випадки захворювання на сибірку були й, на жаль, будуть. Щорічно в Україні їх реєструють приблизно двадцять. Нікуди не подінешся — спори, які знаходяться в грунті, рано чи пізно заражають тварин.

— Чому, на вашу думку, те, що сталося в Яготинському районі, набуло такого резонансу?

— Передусім тому, що захворіло й померло дуже багато тварин. Крім того, у невідомому напрямку зникло м’ясо хворого коня. Ну й, безумовно, близькість до столиці відіграла свою роль.

— Який ваш прогноз щодо подальшого розвитку подій?

— Гадаю, 15—16 серпня знімемо карантин, позаяк необхідні в таких випадках заходи здійснюються оперативно й на належному рівні. Але ще й іще раз хочу закликати наших співгромадян: забудьте про стихійні ринки! Невже заради того, щоб заощадити пару гривень, варто ризикувати власним здоров’ям, а то й життям?

Ситуація під контролем. Але...

— Чи можете ви з упевненістю сказати, що ситуація з сибіркою під контролем? — з цим запитанням ми звернулися до першого заступника міністра охорони здоров’я, головного державного санітарного лікаря України Ольги БОБИЛЬОВОЇ.

— Ситуація, яка склалася в Яготинському районі Київської області, сьогодні під контролем, — вважає Ольга Олександрівна. — Це наше переконання грунтується на всій наявній інформації, що надійшла з епіцентру подій. Ми знаємо, що передана нам ветеринарною службою інформація відповідає дійсності, що перевірено всю худобу та встановлено режимний карантин, який забезпечує ветеринарна міліція. Виходячи з цього, ми й робимо висновок, що ситуація під контролем.

Сьогодні для нас найважливіше — аналіз і перевірка всіх наявних даних. Виникає ряд запитань: чи справді перший випадок захворювання стався 21 липня? Це дуже важливо з’ясувати, інакше не можна виключити неконтрольованого «руху» м’яса й усього іншого. До роботи залучено також органи прокуратури та слідства. Це допоможе дати остаточну й вичерпну відповідь на запитання, чи немає десь на м’ясокомбінатах неврахованого м’яса, отриманого раніше від хворих тварин.

Що й казати, якщо тільки за ранок минулої неділі, як доповідала днями ветеринарна служба, виявлено понад тонну неврахованого м’яса, без будь-яких даних про проведений попередній ветеринарний контроль. Тому, незважаючи на жорсткість контролю, неможливо простежити за кожним шматком м’яса, якщо вже порушено правила його реалізації (відповідно до цих правил у торгівлю на одного продавця може надходити не менш як чверть туші, де є ветеринарне тавро). Нехай ця інформація змусить замислитися тих, хто купує продукти тваринного походження на стихійних ринках.

Є привід замислитися й над іншим. Про спалах сибірки в Червоному інформація з’явилася після 26 липня, а падіж худоби в місцевому господарстві «Світанок» розпочався ще 21-го. Саме тоді у ветеринарного інспектора Яготинського району з’явилася підозра на сибірку. Закономірне запитання: чому Міністерство охорони здоров’я дізналося про епідемічну «пожежу» тоді, коли вона вже розпаленіла?

На думку керівництва Мінздорову, відповідно до діючих правил санітарно-епідеміологічна служба повинна розпочинати роботу в «вогнищах» сибірки негайно після одержання повідомлення від служби ветеринарної медицини про підозру на це захворювання. Але повідомлення, на жаль, надходять із запізненням, нерідко захворювання людей виявляють раніше, що і стає індикатором епізоотичного неблагополуччя. Так сталося, приміром, 1997 року у Донецькій області, коли повідомлення про інфікування тварин надійшло до медичної служби, коли вже зареєстрували два випадки захворювання на сибірку в людей. Незважаючи на гіркий досвід, подібне повторилося й цього разу. Про масове захворювання на сибірку Мінздоров отримав інформацію лише 26 липня. Аби надалі запобігти подібному приховуванню інформації у разі особливо небезпечних інфекцій, міністерство направило звернення до Генпрокуратури.

Вакцинація стовідсоткова.
На папері

Наскільки часто останнім часом реєструється в нас захворювання на сибірку? На це запитання відповідає начальник управління профілактики інфекційних захворювань МЗ України Людмила МУХАРСЬКА:

— Воно реєструвалося в нас завжди. Ця хвороба може виникнути практично в усіх регіонах. На території країни знаходиться близько десяти тисяч стаціонарно неблагополучних пунктів, де колись закопували хворих на сибірку тварин (а не спалювали їхні трупи, як нині). За існуючими даними, до війни ця недуга була дуже поширена як серед тварин, так і серед людей. Приблизно до 1994 року ситуацію можна було назвати більш-менш благополучною: серед людей спостерігалися спорадичні (поодинокі) випадки захворювання, були роки, коли воно зовсім не реєструвалося.

Починаючи з 94-го, відзначаємо певне неблагополуччя щодо сибірки. За цей час зареєстровано три спалахи захворювання. Нинішня, у Червоному Яготинського району, уже четверта. Попередні були в Криму, Донецькій, Херсонській та інших областях, тоді в цілому захворіло 58 чоловік. Збільшилася кількість померлих від сибірки. 1997 року від генералізованої форми сибірки померло троє хворих, в умовах потенційного зараження опинилося 2300 чоловік. Таке ускладнення епідемічної ситуації значною мірою пов’язане з погіршенням проведення протиепізоотичних протисибіркових заходів і порушенням ветеринарно-санітарних правил утримання, забою худоби й реалізації продукції.

Саме вимушений забій без попереднього ветеринарного огляду хворих тварин (виявляється, і таке буває! — Авт.), безконтрольна реалізація м’ясопродуктів стали причиною захворювань і смертей 1997 року в Донецькій області, у 1999-му — захворювання восьми чоловік у Херсонській. М’ясо вимушено забитих хворих тварин нерідко реалізується без лабораторних досліджень, у такий спосіб розширюються межі епідеміологічних вогнищ сибірки. Так, у тому самому році з с. Привільне Донецької області м’ясо вивезли за 39 адресами до 10 міст, навіть до Росії й Білорусі. 1999 року з Великої Олександрівки (Херсонська обл.) інфіковану м’ясну продукцію завезли в кілька населених пунктів Херсонської та Дніпропетровської областей.

— Якими є прояви та перебіг сибірки в людей?

— Існує три клінічні форми сибірки, що залежить від того, яким шляхом інфекція потрапляє до організму людини. Найпоширеніша — шкірна форма захворювання, яка зустрічається практично в 90 % випадків (від усіх зареєстрованих) сибірки. Вона найлегша і проявляється переважно у вигляді карбункулів, що утворюються на тому місці, куди проникнув мікроорганізм. Друга форма — кишкова. Найчастіше вона виникає в людей, котрі споживали заражену продукцію. Зустрічається, на щастя, досить рідко. Третя — легенева (спора чи мікроорганізм потрапляє з пилюкою в організм людини чи тварини) — ще рідше. У яготинському випадку всі вісім постраждалих мають шкірну форму захворювання. Лише в одного з них хвороба мала середній ступінь тяжкості, в інших протікала в легкій формі.

— Проте сибірка відноситься до особливо небезпечних інфекцій. У чому її головна небезпека?

— Справді сибірка — гостре інфекційне захворювання, що входить до групи особливо небезпечних інфекцій. Ця група захворювань вимагає дуже швидкого медичного втручання та проведення профілактичних і протиепідеміологічних заходів. Збудник сибірки існує в природі в двох формах: споровій і вегетативній. У споровій формі він може жити понад сто років — у цьому й полягає головна небезпека захворювання. Потрапляючи в організм тварини чи людини, спора «проростає», перетворюючись на вегетативну форму. Крім того, небезпека інфекції й у тому, що її спорова форма практично не піддається звичайним засобам знешкодження: вона гине лише за дуже високої температури (110 градусів за Цельсієм протягом 40 хвилин і тиску в кілька атмосфер), тобто при автоклавуванні (чи в сухому жару за температури 120°—140° через три години). А вегетативна форма збудника сибірки нестійка й може загинути під час звичайного кип’ятіння буквально протягом однієї-двох хвилин.

За словами Л.Мухарської, у продуктах харчування, зокрема в м’ясі й молоці, може зустрічатися лише вегетативна форма збудника сибірки. Спорова звичайно знаходиться в грунті. (До речі, є дані, що спори можуть «жити» навіть на глибині в кількасот метрів.) Згодом з водою чи внаслідок життєдіяльності організмів, приміром, дощових черв’яків, спори збудника сибірки можуть виноситися на поверхню грунту. Якщо в такому місці випасають худобу, вона заражається споровою формою збудника сибірки.

— Для людини небезпечний лише безпосередній контакт із хворою твариною й інфікованими продуктами. Чи існують й інші шляхи зараження?

— Людина може заразитися, доглядаючи за хворою твариною чи споживаючи інфіковані продукти харчування тваринного походження. Від людини до людини ця інфекція не передається (людина в цьому випадку є епідемічним «глухим кутом»). Є думка, що причиною зараження тварин стали комахи-кровососи. Гадаю, такі підозри не безпідставні. Ветеринарні медики описують випадки захворювання тварин внаслідок укусів комах-кровососів. До речі, на сибірку не хворіють кішки й собаки. Свині вражаються нею меншою мірою, ніж корови й коні.

Для захисту від інфекції існує специфічна імунопрофілактика, тобто вакцинація. 1990 року на підставі наказу Мінздророву, узгодженого з службою ветеринарної медицини, на території України припинено проведення планових щеплень людям проти сибірки й ухвалено положення, що головним засобом профілактики цього захворювання має стати стовідсоткове охоплення протисибірковими щепленнями всього поголів’я сільськогосподарських тварин. Проте аналіз захворюваності людей і епізоотоепідеміологічні обстеження осередків інфекції засвідчують наявність у колективних та індивідуальних господарствах значної кількості неімунних щодо сибірки тварин.

У 1994—1999 рр. майже в 70% випадків захворювання серед людей джерелом зараження були нещеплені (проти сибірки) тварини. Звісно, в нашому національному календарі щеплень передбачено вакцинацію проти сибірки людей із груп ризику: працівників тваринницьких ферм, ветеринарних лікарів тощо. Але в зв’язку з тим, що протисибіркова вакцина для людей в Україні не випускається, а та, що виробляється, приміром, у Росії, у нас не зареєстрована, ми практично не маємо можливості щеплювати людей, навіть якщо це й необхідно.

Вакцинація тварин здійснюється сучасною, виробленою в Україні вакциною. Її нині застосовано в Яготинському районі, у результаті чого вдалося зупинити захворювання тварин. Вакцина дуже високої якості — інактивована (без живого збудника), що дозволило досягти лікувального ефекту. Тобто, хвора тварина, щеплена цією вакциною, перенесе хворобу в легкій формі й одужає.

— Наскільки піддається лікуванню це захворювання в людей?

— Сибірка лікується в основному антибіотиками — звичайним пеніциліном (нині — ампіциліном), яким лікували й раніше. Позаяк це гостре інфекційне захворювання, пов’язане з виробленням в організмі людини токсинів, воно супроводжується високою температурою, токсичними явищами. Шкірна форма сибірки може ускладнитися сепсисом, що загрожує загибеллю від інтоксикації. Лікування залежить від форми хвороби. За сепсису, звісно, необхідно підключати реанімаційні заходи. А за звичайної шкірної форми досить антибіотиків. Лікування неускладненої форми сибірки в середньому триває близько десяти днів.

До речі, за словами О.Бобильової, інкубаційний період у цього захворювання — два-три дні. З моменту реєстрації спалаху сибірки в Київській області минуло вже кілька інкубаційних періодів. Таким чином, ризик знижується. Якщо справді перший випадок захворювання серед тварин був 21 липня, а останній — 31-го.

* * *

Отже, що ми маємо? Понад десять тисяч «порохових бочок» — потенційно небезпечних скотомогильників (і при цьому абсолютно доступних!). Не виявлено джерело зараження, яке стало першопричиною загибелі «світанківських» корівок і коней з Лозового Яру. Страх і недовіру людей, незважаючи на численні запевнення відповідних посадових осіб про абсолютну безпеку реалізовуваних на легальних ринках м’яса і молочних продуктів.

Пригадуєте, ще зовсім недавно ми вкривалися холодним потом, дізнавшись про «коров’ячий сказ». Нині от сибірка з’явилася. Що там на черзі?..