Олена Мєшкова: "Для становлення лікаря школа "Охматдиту" має колосальне значення"

Про цю дівчинку кажуть: світла людинка. Розумна, вихована, терпляча - стільки років приймає сеанси гемодіалізу, але ніколи не скаржиться, ще й інших підбадьорює. Батьків в Алінки немає, про неї піклується тітка. А також великий і дружний колектив "Охматдиту", де вона лікується. На жаль, стан її здоров'я не поліпшується: ниркова недостатність прогресує, залишається єдиний вихід - пересадження нирки. Для Алінки швидко знайшли клініку, оформили необхідні документи і, найголовніше, - зібрали суму, необхідну для операції. Але біда, як відомо, сама не ходить. У дівчинки виявили пухлину головного мозку, з кожним днем їй гіршало, вона майже перестала розмовляти. Про трансплантацію нирки довелося на якийсь час забути - терміново була потрібна нейрохірургічна операція.

Ситуація неординарна. У лікарні "Охматдит" є відділення гемодіалізу, без якого ця дитина не може обійтися, але немає нейрохірургії. В інституті нейрохірургії Академії медичних наук роблять операції дітям, але не проводять гемодіалізу. До того ж інститутська клініка постійно переповнена: батьки хворих дітей нарікають, що їм доводиться тулитися в коридорі: не вистачає місць у палатах. До того ж, на думку експертів, обладнання як в операційних, так і в реанімації не відповідає сучасним вимогам.

Навіть у столиці хворій дитині складно отримати нейрохірургічну допомогу за європейськими стандартами. Свого часу намагалися створити міське відділення дитячої нейрохірургії в Олександрівській лікарні - виділили 10 ліжко-місць. Але на все інше грошей не вистачило. Давно назріла необхідність відкрити сучасне нейрохірургічне відділення в "Охматдиті". Виділити палати й поставити ліжка, звичайно, можна хоч сьогодні, але для оперблоку та реанімації потрібні серйозні кошти й кадри. Почали з малого: запросили нейрохірурга - правда, на чверть ставки, але з перспективою створення профільного відділення. Коли виникло запитання, де оперувати Алінку, відповідь знайшлася швидко: звичайно ж, удома, тобто в "Охматдиті". Нейрохірург, анестезіолог і лікар довго сиділи над розрахунками: скільки часу триватиме операція, скільки пацієнтка зможе протриматися без гемодіалізу, коли і як можна буде доставити її на цю процедуру. (Про те, щоб прооперовану дитину привозити на гемодіаліз з іншої лікарні, навіть мови не могло бути.)

До операції ретельно готувалися. Привезли нейрохірургічний інструментарій, ще раз перевірили розрахунки. Усе закінчилося благополучно. У реанімації дівчинка швидко оговталася, а згодом потихеньку заговорила. Їй потрібне тривале лікування. Лікарі - люди забобонні, бояться загадувати, але якщо все піде за планом, то через рік можна буде повернутися до теми пересадження нирки. За словами лікаря, якщо трансплантація буде успішною, Алінка має всі шанси на хорошу якість життя.

Ця історія для "Охматдиту" не виняток. Тут що не пацієнт - то унікальний випадок. Щодня медикам доводиться шукати вихід зі складних ситуацій. Але без сучасного обладнання це робити складно, а часом і геть неможливо. Ось чому дедалі з більшим нетерпінням і надією спостерігають, як просувається будівництво нового корпусу, - хочуть, щоб він відкрився якомога швидше.

"У новій будівлі розміститься багато центрів і відділень, - розповідає заступник головного лікаря Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" Олена МЄШКОВА. - Уперше в Україні буде створено сучасний Центр дитячої гематології, онкології та трансплантації кісткового мозку. У середньому за рік у нас проводиться близько 20 пересадок кісткового мозку, а потреба набагато більша - 200-300. Істотно збільшиться ліжковий фонд: замість наявних у відділенні 70 ліжок буде 108. У новому корпусі створять усі необхідні умови для цих пацієнтів, оскільки вони потребують індивідуального підходу, особливого режиму лікування та догляду.

З'являться нові можливості для діагностики та лікування хворих дітей у відділенні онкозахворювань, де проводитиметься не тільки хіміо-, а й променева терапія. Купується сучасне дороге обладнання - лінійний прискорювач, позитронно-емісійний томограф (ПЕТ), комп'ютерний томограф. Усе це допоможе проводити повноцінне обстеження хворих дітей, виявляти на ранніх стадіях пухлини й метастази, а також призначати ефективне лікування.

Національна дитяча лікарня, безперечно, повинна мати відділення нейрохірургії. До нас часто привозять дітей із політравмами, у найтяжчому стані. Але ми не маємо права оперувати дитину, якщо в неї черепно-мозкова травма, - у такому випадку її треба відправляти в профільну клініку. Але ж рахунок іде на хвилини! Щоб уникнути невиправданих ризиків та ускладнень, дітей слід лікувати комплексно.

Крім відділення нейрохірургії, планується створити центр прийому хірургічних хворих та екстреної медицини, де буде зосереджено всю ургентну допомогу, обладнано операційні, реанімацію, діагностичні кабінети.

Багато наших пацієнтів потребують допомоги щелепно-лицьових хірургів. До нас з
усієї України привозять дітей з уродженими вадами розвитку - на жаль, таких випадків багато. А ліжок мало, тому хворим доводиться чекати своєї черги. Дітям доведеться перенести по кілька операцій, вони мають потребу в особливому догляді й спостереженні. А в новому корпусі в нас, нарешті, з'явиться велике відділення щелепно-лицьової хірургії, яке відповідає сучасним вимогам".

На території "Охматдиту" рух не припиняється навіть уночі. Дитину в тяжкому стані можуть доставити в будь-який час доби. Хірургія - гордість "Охматдиту". Тут уміють рятувати й виходжувати пацієнтів, від яких відмовилися в інших лікарнях. У відділенні гнійної хірургії дітей, без перебільшення, повертають з того світу. І єдине, про що мріють у таких випадках, - щоб колеги з віддалених лікарень, якщо не мають можливості допомогти на місці, якомога раніше направляли тяжких пацієнтів в "Охматдит".

Національна дитяча лікарня проводить величезну роботу, часом невидиму для пацієнтів та їхніх родичів, але дуже важливу для розвитку системи педіатричної допомоги в країні.

- У нас працюють кілька центрів, унікальних у своєму роді, - пояснює Олена Мєшкова. - Наприклад, центр медико-психологічної допомоги та соціальної реабілітації дітей. Методики, які застосовуються нашими фахівцями, дають дуже хороші результати. Природно, ми хочемо, щоб цей досвід поширювався не тільки в Києві, а й по всій країні. Адже далеко не кожна дитяча лікарня може дозволити собі мати в штаті психолога - хоча б одного. А в нас їх п'ятнадцять! І як показує практика, цього вже недостатньо.

- Вони працюють і з дітьми, і з батьками?

-Так. Особливо це важливо для хворих з онкогематологією. Почали працювати зі сліпими
дітьми, є хороші результати. Пацієнти відділення токсикології теж потребують допомоги психологів. Хворим із хронічною нирковою недостатністю, які роками перебувають на гемодіалізі, необхідна не тільки психологічна, а й соціальна реабілітація.

- Недоношені діти, як правило, народжуються з тяжкими вадами розвитку, особливо ті, хто з'явився на світ із вагою від 500 до 1500 грамів. Після виписки з пологового будинку або перинатального центру батьки не завжди розуміють, що їм робити далі. Чи можуть їм допомогти у вашому центрі?

-Дітей зі складними вадами розвитку не виписують додому - їх відразу привозять до нас. У відділенні хірургії немовлятам роблять дуже складні операції. У нас висококваліфіковані фахівці врятували й виходили маля, яке народилося з вагою 420 грамів.

Тяжка хвороба дитини викликає не тільки душевні травми, а й часом неадекватні думки та поведінку батьків. Наші психологи працюють у цьому напрямі, вони дуже захоплені своєю справою. Разом із Національним медичним університетом ім. Богомольця ми організували на нашій базі курси вдосконалення та підвищення кваліфікації. Насамперед - для психологів, які приїжджають до нас з усієї України. Фахівці знайомлять їх з новими, рекомендованими ВООЗ принципами та підходами до дитини і її батьків. У їх основі - дружнє ставлення до дітей, молоді.

У будь-якій ситуації від фахівців потрібне доброзичливе ставлення до пацієнта - без цього неможливо сформувати довіру батьків до лікаря. Власне, не тільки до лікаря, а й до всієї медицини.

- Ще одна біда нашого часу - діти з ВІЛ/СНІД. Навіть у сільській місцевості такі народжуються - інфікуються від матерів. Там уже точно немає досвіду, як вести таких дітей, що рекомендувати батькам.

- У Східній Європі є всього два спеціалізовані центри для лікування дітей з ВІЛ/СНІД: один в Україні (в "Охматдиті"), інший - у Румунії. Коли у 2007 році ми його відкривали, то думали, навіщо нам 20 ліжок? Хто там лікуватиметься?! Адже система вже відпрацьована, такими пацієнтами опікуються в інфекційних відділеннях. Але невдовзі зрозуміли, що ліжок не вистачає, адже до нас везуть хворих дітей з усієї України. Вік різний - зовсім маленькі й підлітки, - і майже всі вони з найтяжчими патологіями. Більшість цих дітей зростає без батьківської опіки, багато хто з дитячих будинків. Після курсу лікування їх не просто виписують, а прикріплюють до нашої поліклініки, де за ними спостерігають, консультують їх. Крім того, є так звана мобільна клініка: наші фахівці їздять по регіонах, оглядають дуже багато дітей. За необхідності вирішують питання госпіталізації.

- Ефективне лікування неможливе без хорошої діагностики. Працівники лабораторій у дитячих лікарнях, як правило, нарікають на недофінансування, застаріле обладнання, дефіцит кадрів.

- У 2009 році було створено Український референс - центр клінічної лабораторної діагностики та метрології, що складається з кількох підрозділів. Референтна лабораторія обладнана сучасною апаратурою, яка дозволяє проводити дослідження з різних напрямів - мікробіології, гематології, імунології тощо. Спеціально створили відділ обстеження донорської крові. Це для "Охматдиту" дуже актуально, адже нашим пацієнтам часто доводиться переливати кров та її компоненти, особливо у відділенні онкогематології.

На референс-центр також покладено функцію зовнішнього контролю якості лабораторних досліджень. Це дуже важливо в масштабах всієї країни. Уже створили систему міжлабораторних порівнянь за 11 напрямами. Зразки для досліджень розсилаються по всіх лабораторіях, які хочуть перевірити свої результати, навчитися нових методик. Потім вони відправляють свої результати в референс-центр, де фахівці аналізують, що зроблено правильно, а що ні, на якому етапі допущено помилку, пояснюють, як їй запобігти. Також проводиться атестація лабораторій. Це досить важлива частина нашої організаційно-методичної роботи.

У кабінеті Олени Михайлівни один зі столів відведено під документацію, яка стосується нового корпусу. А поруч, біля стіни, стоять гумові чоботи - щоб у будь-яку погоду можна було пройти на будмайданчик. Нову будівлю видно здалеку, вона височіє над старими корпусами, але до закінчення робіт, схоже, ще далеко. На той час, коли об'єкт передадуть медикам, має бути готове не тільки обладнання, а й новий штатний розклад. На першому етапі мають бути заповнені 440 вакансій. "Охматдиту" потрібні не тільки лікарі й медсестри, а й технічний персонал - фахівці, від яких залежатиме безперебійна робота всіх систем життєзабезпечення клініки. Вони ж обслуговуватимуть дороге медичне обладнання.

- Не секрет, з якими проблемами зіткнулися в деяких перинатальних центрах: складне обладнання встановили, але не навчили медиків на ньому працювати - багато хто тільки й уміє натискати кнопочку "вимкнути". Цю проблему не раз обговорювали на різних засіданнях і нарадах. Чи враховують цей гіркий досвід в "Охматдиті"?

- Це питання актуальне й, на жаль, болюче, - погоджується О.Мєшкова. - Ми активно шукаємо кадри. Під час розподілу й випуску ходимо в медичні училища, медуніверситет, запрошуємо на співбесіду, знайомимо з клінікою. Погано те, що квартир (бодай службових) фахівцям надати ми не можемо, гуртожитку теж немає. Чим можна "затягти" в такому разі? Цікавою роботою. Можливістю підвищувати кваліфікацію, здобувати досвід не тільки в Україні, а й за кордоном. Обладнання можна накупити на мільйони, але чого воно варте, якщо немає фахівців, які можуть на ньому працювати, використати весь його потенціал?

Ми шукаємо й знаходимо тих, хто готовий нам допомогти: часто їздимо в Білорусь, багато чого там навчаємося. Відгукнувся фонд у Німеччині - він оплачуватиме навчання наших медиків. Три австрійські клініки теж готові нам у цьому допомагати (до речі, безоплатно). Наші іноземні колеги мають намір внести свою лепту в порятунок життя та здоров'я українських дітей.

У нас величезні плани, які стосуються навчання, підвищення кваліфікації персоналу. Але є маленька проблема: щоб відпускати лікарів на навчання, потрібно мати великий штат, інакше нікому буде виходити на зміну.

Сьогодні на співбесіду приходив інтерн, який не запитував про зарплату й інші матеріальні аспекти, - у нього на обличчі написано, що він дуже хоче опікуватися дітьми. Такі люди в нас, як правило, залишаються. Для становлення лікаря як фахівця школа "Охматдиту" має колосальне значення. Хто стане справжнім "Охматдитівцем", той нікуди від нас не піде.