НСЗУ досі не готова до війни. Чому страждають і лікарі, і пацієнти

29 вересня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

З таким підходом і ворогів не треба

НСЗУ досі не готова до війни. Чому страждають і лікарі, і пацієнти
Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері, м. Ізюм © Getty Images

До початку повномасштабної війни українська система охорони здоров’я, і зокрема НСЗУ, виявилася неготовою, хоча напередодні її представники заявляли, що плани на такий випадок є. Однак війна триває вже сім місяців, а рішення, критично необхідні для забезпечення доступу українців до якісних медичних послуг, досі дуже часто не приймають. А ті, які приймають, подекуди просто вбивають те, що досі працювало.

Читайте також: Деокуповані території: медичні мобільні бригади

Чому пацієнти часто змушені платити за те, на що мають право за законом, зі своїх дірявих кишень, а на деокупованих територіях не могли отримати лікарських засобів за програмою «Доступні ліки»? Чому лікарі, які виїхали з тимчасово окупованих територій у центр або на захід України, дуже часто не можуть знайти роботу і змушені виїжджати за кордон? Чи існує державна політика щодо релокованих закладів? Чи володіє держава інформацією про те, що відбувається в медичних закладах і скільки та яких лікарів є в країні?

Відповіді на ці та інші запитання ZN.UA шукало разом з ексдиректоркою департаменту моніторингу НСЗУ Оксаною Сухоруковою.

Оксана Сухорукова/Facebook

Швидкі і неправильні рішення

— Пані Оксано, недавно ви звільнилися з НСЗУ, в якій пропрацювали директоркою департаменту моніторингу понад рік. Чому? Адже в очільниці служби ще в лютому були грандіозні плани розвитку моніторингу.

— Насправді я не звільнилася, мене скоротили. І сталося це через різне бачення ролі мною і головою служби місця НСЗУ в період війни..

— У першій половині лютого голова НСЗУ Наталія Гусак стверджувала, що на випадок початку повномасштабної війни плани у служби є. Перші ж дні показали, що їх не було. Ми про це говоримо?

— Система охорони здоров’я до війни дійсно готова не була. Та говорити про це запізно. Система вистояла, і з тим рівнем підготовки — це вже величезний плюс. Окрема вдячність моїм колегам, які змогли все це винести на своїх плечах. Проте війна триває вже сім місяців, а система охорони здоров’я на це, по суті, ніяк не реагує. В тому числі й НСЗУ.

Державна Програма медичних гарантій (ПМГ) має на меті забезпечити пацієнта якісною медичною допомогою за основними напрямками, незалежно від його фінансової спроможності та стану здоров'я. А також це реімбурсація лікарських засобів.

Але давайте подивимось на Київщину, Чернігівщину, Сумщину та Житомирщину після деокупації. В деяких населених пунктах відпуск лікарських засобів за програмою «Доступні ліки» не відбувався і все ще є проблемним. Так, наприклад, на кінець травня на Київщині у 13 населених пунктах, де до війни отримували ліки приблизно 35 тисяч пацієнтів, не погасили жодного електронного рецепта. На Чернігівщині — в шести населених пунктах (28,1 тисячі пацієнтів). Погана ситуація склалась у Донецькій області. Там простіше порахувати аптеки, які працюють за програмою «Доступні ліки», ніж ті, що не працюють. Сьогодні в нас звільнена майже вся Харківська область. Що там?

Між тим, у переліку на реімбурсацію — життєво необхідні ліки при серцево-судинних захворюваннях, діабеті, хронічних хворобах нижніх дихальних шляхів, розладах психіки та поведінки, епілепсії. Зруйнована територія, немає нормального транспортного сполучення, немає роботи. Люди, що пережили всі жахи окупації, не можуть отримати ліків, на які, за законом, мають право, і не можуть їх купити.

Чому це відбувається?

— Замість приймати швидкі управлінські рішення — спільно з ОТГ відстежувати потребу й допомагати відкривати аптеки, наприклад комунальні, — НСЗУ з початку війни вирішило взагалі не доконтрактовувати аптеки.

Далі. НСЗУ готує проєкт ПМГ— це послуги, тарифи та умови закупівель. Але як, наприклад, здійснювати оплати медзакладам у період війни? Добре, що в нас був Інтернет, працювало казначейство. А якби ні?

— Але ж було введено модель 1/12 від суми річного договору.

— Так. І це було нормально як швидке реагування — на місяць-два, коли ніхто не розумів, що відбувається, як буде далі і як ми будемо працювати. Таку постанову пропонували прийняти ще до війни, аби бути готовими до будь-яких сценаріїв, а не писати її «в милі» вже під обстрілами. Але 1/12 не реагує на виклики часу: взагалі не враховує міграцію населення, структуру захворювань.

До чого це призвело?

— У травні ми в департаменті робили розрахунки. Аналіз показав, наприклад, що якби глобальний бюджет для хіміотерапії розраховувався з урахуванням міграції і того, що населення виїхало, то недоплата закладам становила б понад 750 мільйонів гривень. Найбільше втратили Дніпропетровщина та Львівщина. Не треба ж пояснювати, чому? Люди прийшли в лікарню, а їх нема чим лікувати, бо гроші пішли не за пацієнтом, а так, як було легко порахувати, — 1/12. Недостачу закрили не заклади, а пацієнти, в яких дірки в кишенях; які не знають, що їх чекає завтра. Ви ж розумієте, що таке онкологія.

Наступна жертва 1/12 — первинка. І тут дуже складна ситуація. Сімейний лікар, який у підвалі під обстрілами приймає пологи, та сімейний лікар на заході України, в якого практика збільшилася на десятки або сотні непростих пацієнтів. Чи має бути до них однаковий підхід? Що робити з лімітами? Що робити з лікарями, які виїхали за кордон, але ведуть своїх пацієнтів? Як забезпечити доступ до медичної допомоги всім — і в Краматорську, який щодня під обстрілами, і у Львові, перевантаженому переселенцями? На це НСЗУ не дала відповіді досі. При цьому бюджет ПМГ дозволяє змінювати підходи. Досі залишається економія коштів, яку мали б використати на благо пацієнта. Але в 1/12 пацієнта немає. Це — одна історія.

Щодо другої. Заклади в зоні бойових дій, на окупованих територіях і ті, що приймають переселенців, отримують 1/12 за довоєнною статистикою. Це означає, що формально тарифи не змінюються. Але фактичні кошти, які в західних областях України, де приймають більше людей, отримують заклади за лікування одного пацієнта, — зменшуються. А на окупованих територіях або в зоні бойових дій, звідки люди виїжджали, — збільшуються. Не однаково, а по ситуації: десь — більше, десь — менше. При тому що ми розуміємо: можливості витрачати гроші на окупованих територіях дуже обмежені, в основному вони йдуть на зарплату. Хоча департамент ПМГ давав кілька пропозицій, як платити на окупованих територіях або в зоні бойових дій, щоб підтримати наших лікарів, — їх не було реалізовано. Думаю, якби не Кабмін, то 1/12 і далі тривала б.

З 1 липня відновилася довоєнна оплата на відносно безпечних територіях. На окупованих та територіях, де ведуться активні бойові дії, виплачується 1/12, згідно з постановою Кабміну №1440. Проте все ще більшу частину коштів (глобальний бюджет) заклади продовжують отримувати за довоєнною статистикою.

Але є лікарні, які зареєстровані на тимчасово окупованих територіях або в зоні активних бойових дій, а діяльність ведуть на інших. Що в таких випадках вважати місцем надання послуг? Як це рахувати?

— Так, є лікарні, зареєстровані, наприклад, у Києві, які ведуть діяльність по всій Україні. Нормативні акти чіткої відповіді не дають, бо державна політика з цього питання просто відсутня. Тому в НСЗУ було прийнято рішення: якщо хоч одне місце надання послуг є на окупованих або територіях, де ведуться бойові дії, то всім закладам нараховувати 1/12. Тепер візьмемо, наприклад, лікарні «Укрзалізниці», яка має 8 філій. Дві з них — на Харківщині. Але 1/12 отримають усі. Бо так простіше.

Ще один бік 1/12. Те, що державної політики з евакуації закладів не було, ми знаємо. А що з лікарями? Риторика незмінна з перших днів: «Ми підтримуємо лікарів і пацієнтів». «Ми платитимемо лікарням на тимчасово окупованих територіях». І складається враження, що ми справді піклуємося про лікарів на тих територіях.

Getty Images

Що ж відбулося насправді? Лікарня отримує 1/12 незалежно від того, скільки пацієнтів вона прийняла або скільки декларацій уклала. І суму, яку лікарня отримала від НСЗУ, вже давно розподілили: на зарплату, ліки, витратні тощо. Про пацієнтів — вимушених переселенців ми вже говорили. А що відбувається з лікарями? Лікар виїхав з тимчасово окупованої території, приїхав у центр або на захід України, а на роботу не дуже-то й влаштуєшся. Щоб узяти когось на роботу і платити йому зарплату, треба зменшити якусь статтю витрат у лікарні. І, швидше за все, це зарплата тих, хто там уже працює. Чи зацікавлена в цьому лікарня, якщо бюджет не змінюється і від результату роботи нічого не залежить? У лікарів, які приїхали з тимчасово окупованих територій, є три варіанти: жебракувати, повернутися назад, виїхати за кордон. Так ми втрачаємо насамперед молодь у медицині.

Ну й далі. Ми звільнили наші території, там потрібно відновлювати нормальне життя. Хто це робитиме? Де шукатимемо лікарів, які не змогли знайти роботу в Україні й виїхали за кордон?

1/12 — це не якась державна політика або доцільність. Просто це те, що не потребує обдумування і стратегічних рішень. Хоча, коли чесно, ті, хто на таке був здатен, НСЗУ вже залишили.

Читайте також: Українці зможуть безоплатно отримувати ліки проти хвороби Паркінсона

Розподіл коштів

— Яким має бути розподіл коштів, що відповідав би викликам часу?

— Існує кілька різних моделей. Якщо на сьогодні знизилася потреба в послугах, а вона знизилася (згідно з пояснювальною запискою до проєкту держбюджету-2023, — на 6,7 мільйона громадян), то на це потрібно реагувати — передусім переглянути тарифи, підвищивши їх.

Середньозважений тариф виводився з довоєнної статистики. Наприклад, раніше травми переважно були побутові або внаслідок ДТП тощо. Навіть опіки були простіші, їх було менше. Відповідно, і середньозважений тариф був нижчий. Сьогодні структура захворювань змінилася. Стало більше складних травм, політравм, ампутацій, опіків. А тариф не змінився. І це означає, що в лікарень банально не вистачає коштів, аби надати якісну і всебічну допомогу на справді безоплатній основі.

Але ні підходи, ні вимоги не змінюються. (При цьому бюджет ПМГ-2022 становив 157,3 млрд грн. Уже відомо, що у 2023-му він буде менший і становитиме 143 млрд грн. А.К.).

— А що з вимогами?

— Наприклад, до війни у нас не вистачало анестезіологів. Ми розуміємо, що зараз у нас їх ще менше. Проте вимоги до контрактування не змінилися. І це може призвести до кількох наслідків: 1) лікарні не покажуть правду і робитимуть вигляд, що в них усіх вистачає; 2) лікарні покажуть правдиві дані, і їх не законтрактують; 3) неважливо, що покажуть лікарні, НСЗУ їх законтрактує, бо це політично доцільно. Політична доцільність може вимірюватися різними показниками — напругою в регіоні (але сьогодні це малоймовірно), впливовістю місцевого депутата чи керівника закладу, його зв’язками на політичному Олімпі, — або можна просто домовитися з кимось, хто приймає рішення: контрактувати чи ні. Плюсом до цього йде керованість закладами — бо в будь-який момент може прийти «моніторинг», і в будь-якої лікарні, що не відповідає вимогам (а ми не знаємо, скільки відповідають, бо не володіємо інформацією), можна забрати гроші.

— Чому не володіємо інформацією?

— Тому що не хочемо. Як можна робити ПМГ на наступний рік, якщо ми не розуміємо ресурсів у системі? Наприклад, я говорила очільниці, що нам потрібно робити облік обладнання в ЕСОЗ. Функціонал є. І, по-хорошому, його треба розширювати, а не згортати. У складних системах не можна приймати рішення на око. Чим більше в тебе даних, чим більше володієш інформацією, тим зваженішим може бути твоє рішення.

Отримала відповідь: тоді нам доведеться відповідати за те, що заклад не відповідає вимогам.

Така сама ситуація з кадрами. Є вдосталь даних, щоб верифікувати місце роботи медичного персоналу, його фактичне місцезнаходження, наприклад дані податкової, митниці тощо. Але, ні. Ми сьогодні бачимо невідповідність закладів кадровому забезпеченню і… нічого.

Бо треба прийняти складне рішення.

Зараз навіть є проєкт постанови, який знімає відповідальність за невнесення обладнання в систему.

— Тобто це — страх відповідальності?

— Так. І небажання створювати прозорі правила. Бо все, що обліковується в системі, — це про прозорість. На папірцях чи ще десь — про сіру зону. Зараз усі заклади навмисне вводяться в сіру зону. І коли немає чітких правил, а від цього щось залежить, — це завжди корупція, без варіантів.

Читайте також: Реабілітація дітей внаслідок війни: в Україні діють 370 профільних закладів – НСЗУ

Релоковані заклади

— А що в нас із релокованими закладами? Чи є якась політика?

— Можна багато говорити про їхню проблематику і все інше. Але ніякої політики нема. Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.

— Скільки в нас релокованих закладів?

— А надішліть запит у МОЗ. Мені цікаво.

— Ніхто не знає?

— Ні. Збирали дані, спілкувались із ДОЗами (департаментами охорони здоров’я. — А.К.), питали, скільки релокованих. Заклади виїжджали по-різному. Хтось зібрався, забрав ліки, поїхав і став надавати допомогу в іншій області на базі якоїсь іншої лікарні. Хтось вивіз обладнання, а хтось — ще й евакуював пацієнтів. Хтось виїжджав окремими відділеннями в різні області. І це — різні речі. Яка державна політика?

Зараз більшість адміністрацій налагодила між собою діалог. Питання вирішуються на місцевому рівні, і це, мабуть, добре. В цьому плані реформа децентралізації спрацьовує.

Але якщо говорити про якусь державну політику щодо релокованих закладів, то потрібно дивитись: яка є потреба в тій чи іншій області, яких послуг бракує, яка структура послуг релокованого закладу. І тоді треба було б підсилювати області, в яких цих послуг не вистачає, а не породжувати нездорову конкуренцію між місцевими та релокованими закладами. Причому конкурують вони не в однакових умовах.

«Інновації»

— Начебто з’явилися нові пакети? Наприклад, багато говорять про реабілітацію.

— За сім місяців нові пакети не з’явились. Але в деякі було внесено зміни. Вони зараз перебувають на погодженнях у ЦОВВах. Наприклад, реабілітація. Там нічого нового немає. Об’єднали два пакети і зробили один. На цьому вся інновація закінчується.. Але тариф нинішнього року на цей пакет поставили високий — 44 тисячі гривень. І не тому, що це якесь стратегічне рішення, розрахунки. Просто в бюджеті залишилися гроші, а реабілітація — під першою леді. Ось і все обґрунтування.

(При цьому недавно тільки за добу українці зібрали понад 12 млн грн на реабілітацію визволених із російського полону бійців полку «Азов». Ще понад 6,6 млн грн — на лікування морпіха й захисника Маріуполя Михайла Діанова. Це надзвичайно зворушливо. Але де держава, яка останнім часом так багато говорить про важливість реабілітації? — А.К.)

Getty Images

Проте у бюджетному запиті з 1 січня 2023 року реабілітація буде вдвічі дешевшою — 17,2 тисячі гривень. Що зміниться? У нас поміняються підходи до реабілітації? Ми знайшли якісь дешевші технології? Чи просто політична актуальність спаде?

Крім того, виходячи з бюджетного запиту, реабілітація для дорослих може бути тільки стаціонарною. Якщо людина зламала руку, їй потрібна реабілітація — разів зо два прийти на ЛФК, потім показатися лікарю. Для цього державі не треба витрачатися на оплату стаціонарного лікування. Такими рішеннями ми провокуємо надавача послуг штучно збільшувати госпіталізації, тоді як система охорони здоров’я й так перевантажена і в ній не все гаразд.

Є зміни щодо інсульту. Як випливає з поданого документа, в пакеті з лікування інсульту зникло лікування інсульту без проведення тромболітичної терапії та тромбоектомії. Як буде побудований маршрут пацієнта? Куди його повезуть; чи зроблять йому КТ, щоб визначитися з тактикою лікування; чи буде проходити одразу реабілітація, та чи будуть там спеціалісти, які можуть її проводити? А від цього залежить відновлення пацієнта, його спроможність жити далі якісно з найменшими втратами для здоров’я.

Чи є розуміння ув людей, які писали цей запит і формували ПМГ на 2023 рік, таких елементарних поведінкових речей? Система охорони здоров’я — непроста річ. Коли щось відбувається, воно тягне за собою якісь наслідки.

— Електронний рецепт на антибіотики — корисна інновація?

— По-перше, не всі пацієнти мають сьогодні нормальний доступ до лікаря, щоб виписати рецепт. По-друге, а що буде з аптекою, якщо вона відпустить антибіотик не за електронним рецептом?

— Певно, має бути якийсь штраф за адміністративне порушення?

— А хто його встановить?

— Невже немає ніякого механізму?

— У нас було 11 тисяч місць відпуску ліків. Скільки потрібно інспекторів, аби їх усі перевірити? Це ресурс, час, і коштує державі шалені гроші. Щоб це контролювати, мають бути електронні інструменти. Їх немає.

Електронний рецепт на антибіотик — хороша ідея. Ці препарати дійсно мають відпускатися за рецептом. І добре, що такі речі хочуть урегулювати. Але реалізована ця ідея — як декларативна норма, яка ще й відкриває шлях до корупції та підриває довіру до держінституцій. Бо держава сказала, що буде так, а по факту — не так.

Загалом, є дуже багато декларативних і шкідливих речей. Майже з кожної праски звучить, що реабілітація, в тому числі психологічна, для українців зараз — чи не на першому місці. Спливло сім місяців війни. За кордон постійно їздять делегації — вивчати світовий досвід реабілітації. Єдиний орган, який узявся за реабілітацію і вже надав та оплатив півтори тисячі послуг психологічної реабілітації, — Міністерство ветеранів. Але жодної людини з нього в цих делегаціях нема.

Гуманітарка

— У країні зараз величезна кількість медичної гуманітарки. Як це регулюється й розподіляється МОЗ та НСЗУ?

НСЗУ самоусунулася від гуманітарки, не бажаючи брати відповідальність. Офіційно НСЗУ там ніде немає. Те, що люди, які працюють у НСЗУ, ще й волонтерять, — окрема історія. Вони знають свої області, що в кого й де відбувається. Внесок міжрегіональних департаментів у перші дні війни (та й зараз) — безцінний. Але ми говоримо про особисті ініціативи людей, а не про державну політику.

Раніше лікарні мали вивішувати звіти по отриманій гуманітарці. По благодійній допомозі — щоквартально. З початком війни Кабмін дозволив не вести облік гуманітарки. І деякі лікарні перестали це робити.

Виходить, що лікарні в нас завалені гуманітаркою, про яку ніхто не знає. При цьому ми знову збираємо кошти на лікування пацієнтів.

Бездумна політика по оплатам; небажання брати відповідальність і верифікувати ресурси, диференціювати пакети й переглядати тарифи та вимоги; самоусунення від розподілу гуманітарки чи бодай розуміння, що й куди поїхало; відсутність контролю за виконанням договорів, — усе це призводить до того, що виплати з кишені пацієнтів зростають, формуються нові непрозорі правила.

Ситуація в системі охорони здоров’я краще не стає. В будь-який момент будь-який моніторинг у майже будь-якому закладі може зафіксувати порушення, і лікарня може втратити важливий для неї пакет, якщо хтось на неї образиться й так вирішить голова НСЗУ. Це, взагалі, окремий пласт і велика розмова.

Читайте також: В Україні зберегли 40 тисяч ліжкомісць для хворих на коронавірус

Моніторинг

— Що зараз із моніторингом? Те, що він буде розвиватися, рефреном звучало в початкових заявах Наталії Гусак.

— Я не розумію, що зараз відбуватиметься з моніторингом. Автоматичний моніторинг добре працює, але далі повинен включитись фактичний. А у фактичному немає людей і нормативки (через зміну структури). Хоча вона була розроблена фахівцями.

Мабуть, ви пам’ятаєте історію, яка потрапила у ЗМІ. Восени 2021 року в результаті моніторингу виявили заклад, який мав 175 декларацій із мертвими людьми, тобто вони були підписані вже після дати смерті. Це було ще до призначення головою НСЗУ Наталії Гусак. Тоді були великі дебати, спроби вийти на мене і все порішать. Перша зустріч із участю нової керівниці, на яку мене запросили, проходила саме з представниками цього закладу. Однак минуло вже дев’ять місяців від часу призначення голови НСЗУ, але на момент мого звільнення перерахунків щодо цього закладу за результатами моніторингу так і не зробили. Вся риторика зводиться до того, що моніторинг — це контролююча функція.

У нас було створено систему ризикоорієнтованого підходу, в якій автоматично, на підставі розроблених і затверджених індикаторів, обиралися ризиковані заклади — в яких щось відбувається не так; або які мають погані показники щодо пацієнтів; або в яких ми бачимо неповне надання послуг. Завдання ставилося — не покарати заклад, а зробити все для того, щоб він краще надавав послугу. Ми використовували різні аргументи — проводили зустрічі, розповідали, де і які є помилки; впроваджували плани вдосконалення, які давали вражаючі результати. Наприклад, після впровадження плану вдосконалення у двох лікарнях частка проведених нейровізуалізацій при інсульті по всій країні зросла до 97%, консультації з реабілітації — з 38 до 99 відсотків.

З 9 березня все це поставлено на стоп. Було сказано — ніякого моніторингу. Спочатку моніторинг був розвалений через те, що туди не набирали людей, а деякі лікарі ще й були мобілізовані. Потім, без погодження, людей переводили в інші структурні підрозділи. Думаю, це робиться навмисне. За результатами моніторингу, можливо, доведеться приймати якесь непопулярне рішення, що може комусь не сподобатися.

Зараз моніторингу відводиться суто технічна функція — перевірити, чи є обладнання, чи є лікарі. І це вода в пісок, оскільки фіксувати показники можна тільки на папері. Тобто перевірити невідповідність вимогам у перспективі можна буде тільки після візиту в заклад. Якщо виникне таке бажання. Намагання зробити моніторинг ручним псом, який за командою покарає заклад, є завжди.

При цьому про якісь повноту надання меддопомоги, забезпечення лікарськими засобами або ще щось не йдеться. Бо сьогодні в управлінні моніторингу немає жодного лікаря. Тих, що були, вичавили з департаменту, а потім і департамент розформували (з 27 липня), зробили з нього управління, яке віддали в департамент ПМГ. На сьогодні там працює чотири людини. Розірвали на два різних підрозділи автоматичний і фактичний моніторинги, що в результаті знищує можливість побудувати стійку систему моніторингу. Ще є представники моніторингу в областях. Але що і як робити їм ніхто не пояснює, і ніхто цю політику не формує. Всі алгоритми, які були розроблені, треба переглядати, заново формувати процеси для нових реалій. Нових процесів немає. І це загрожує системі. Не впевнена, що про це потрібно говорити. Бо лікарні зрозуміють: моніторингу немає.

— Про це потрібно говорити. Вони вже розуміють, що моніторингу немає і перерахунків не буде. Подекуди з’явилася тенденція, коли сімейні лікарі обдзвонюють пацієнтів і пропонують відвідати вузьких фахівців. А після відвідин фахівців у системі з’являється інформація про велику кількість різноманітних послуг, яких насправді ніхто не надавав.

— Так. У країні зараз не вистачає коштів. І кожну копійку ми мали б використовувати ефективно, зважаючи ще й на те, що просимо грошей у міжнародних партнерів. Тимчасом відбуваються безконтрольні безвідповідальні виплати закладам бюджетних коштів. Наприклад, ТОП-2 лабораторних досліджень, які оплачуються в амбулаторному пакеті, — загальний аналіз крові та загальний аналіз сечі. Це дослідження, які вже оплачені в первинній меддопомозі.

Ми навіть не знаємо, скільки лікарів є в країні. І не тому, що не можемо про це дізнатись. Це — свідомий вибір. Частина лікарів пішла на війну. Вони не надають послуг у цивільних лікарнях. Які лікарі пішли? Які залишилися тут? Чи всі лікарні, в яких є хірургія, зможуть законтрактуватися з НСЗУ? Вочевидь, що ні. Тоді яке має бути рішення? Спростити вимоги? Але для них було обґрунтування. І пацієнти не стали легшими під час війни. Навпаки, випадки більш важкі. Через поранення і через те, що люди зволікають із візитом до лікаря. Для зваженого рішення потрібен глибокий аналіз. Із даними потрібно працювати. Хто сьогодні це може робити, я не знаю.

Читайте також: Подолання спадщини тоталітаризму в українській медицині: місія нездійсненна?

Стратегії майбутнього

— Якщо ми не знаємо, скільки і які лікарі в нас є, то це, вочевидь, впливає й на стратегічні рішення? На освіту, держзамовлення тощо?

— Ми знаємо, яка кількість пацієнтів із якими захворюваннями звертається. Це є в ЕСОЗ. Які лікарі потрібні для того, щоб лікувати ці захворювання. Скільки має бути лікарень, аби надати послуги тим, хто їх потребує. І маємо знати, скільки у нас не вистачає лікарів або яких лікарів у нас надміру, щоб зрозуміти, яке робити держзамовлення, як перенаправляти інтернів, за навчання яких фахівців має платити держава.

Ми постійно заходимо на поле МОЗ, у якому є структурний підрозділ, що відповідає за формування політики в освіті. Рішення про 130 балів не вирішує питання системи охорони здоров’я. Воно вирішує проблеми ректорів, які втратили кошти через відсутність закордонних студентів.

— А що з пакетом «Інтерни»?

— Він є. Але державної політики щодо інтернів немає. За ідеєю, мало б бути держзамовлення на певні спеціальності, потім цих інтернів держава мала б направляти в заклади, які можуть бути базами для інтернатури. А далі — розподіляти туди, де вони потрібні. Кожна країна йде своїм шляхом. Немає універсального рішення. Всюди є плюси й мінуси.

Що зробили в нас? Спочатку, ще за часи міністра Степанова, студенти випали з поля зору, а кошти, які були передбачені на оплату інтернам, перекинули на ковід. Потім дали коефіцієнт потужнішим закладам, і однією з вимог була наявність у закладі інтернів. Але під час реалізації про цю норму забули. Потім не залишилося людей, які розуміли цей підхід, і тоді запропонували доплачувати за кожного інтерна мінімалку плюс додатки на зарплату — 22% ЄСВ. Зробили такий пакет. І засунули його в ПМГ.

ПМГ оплачує послуги для пацієнта. «Інтерни» — це освіта, не медична послуга. Який може бути пакет щодо інтернів у ПМГ? Це говорить про нерозуміння політичним керівництвом МОЗ, НСЗУ (яка не мала б бути політичним органом) того, що робити з інтернами. Немає стратегічного бачення розвитку медичної освіти, кадрового потенціалу, замінності кадрів.

Як усе те, що відбувається в НСЗУ (точніше — не відбувається), позначиться на охороні здоров’я, сказати неможливо. Бо ніхто цього не вимірює.

Вимоги стали декларативними. І це — поле для корупції та вибіркового правосуддя. Ба більше, в липні було проголосовано зміни до закону про держфінгарантії. В цьому законі була норма, запропонована НСЗУ, якої, слава Богу, депутати не підтримали. За цією нормою, НСЗУ могла б в односторонньому порядку укладати договори з закладами. Можете собі уявити ситуацію, коли заклад раптом дізнається, що НСЗУ уклала з ним договір?

Я не знаю, з чим це пов’язано: з побоюванням узяти на себе відповідальність, що дуже сильно простежується в керівництва НСЗУ; відсутністю власної думки, як це може бути; нерозумінням, як працює система охорони здоров’я. Але потрібних рішень служба не приймає. Ба більше — втрачається експертність, вбивається те, що вже є і що працювало. Не знаю, навмисне чи з дурості, але з таким підходом і ворогів не треба.

Для повноти картини читачі можуть порівняти цей текст зі свіжим відеоінтерв’ю голови НСЗУ Наталії Гусак.

Related video

Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК