Недоношений проект

Першого грудня має відкритися реконструйований Львівський обласний клінічний перинатальний центр. Львів, певно, вже готується до цієї визначної події. З нетерпінням чекають відкриття і пацієнтки, і медики. Раніше в перинатальному центрі щодня з'являлося на світ 10-

12 новонароджених, за рік тут приймали 3700-4000 пологів, проводили близько 5 тис. складних операцій. Тисячі родин Львова та області із вдячністю згадують фахівців центру, які всупереч складним обставинам зуміли-таки врятувати життя їхніх немовлят, відвели біду від породілей.

Вагітних жінок, які мали проблеми зі здоров'ям, з усієї області направляли до перинатального центру - адже його можливості набагато більші, ніж пологового будинку. Тут з'являлися на світ не лише двійні - мами народжували і по троє, і навіть по четверо синочків та донечок. Неймовірно складно виходжувати таких крихіток. Але фахівці центру добре знають свою справу - вони вміють рятували немовлят з малою вагою тіла, недоношених, зовсім слабеньких, яких, здавалося б, не врятує нічого - хіба що диво.

Після реконструкції перинатальний центр матиме ще більше можливостей для надання якісної медичної допомоги майбутнім матерям і дітям - збільшиться реанімаційне відділення, з'явиться сучасна апаратура, оновляться операційні й пологові зали, комфортнішими стануть палати.

Щоправда, лише за однієї умови - якщо станеться справжнє диво.

Згідно з офіційними документами, реконструкція Львівського обласного клінічного перинатального центру (ЛОКПЦ) розпочалася 1 жовтня 2013 р., а завершитися має 30 листопада нинішнього року. На жаль, у реаліях нашого життя це зовсім не означає, що 1 грудня тут урочисто переріжуть стрічку і приймуть перших пацієнтів.

Об'єкт виглядає так, ніби це фото із зони АТО - без вікон, без дверей і, що найгірше, - без даху. Територія центру, наче після обстрілу - купи битої цегли, плитки, уламки труб, скла, гори будівельного сміття. Замість даху - крокви, які за рік почорніли від снігів та дощів. На кожному поверсі - шматки відпалої від стін штукарки, калюжі дощової води, яка цебенить від горішнього поверху аж до підвалу…

Був першим,
став останнім

Перший в Україні перинатальний центр з'явився у Львові. Його можна назвати ровесником нашої держави - він відкрився на базі міського пологового будинку 1990 р. Тоді навіть у столиці СРСР іще лише починали говорити на цю тему. Мало хто розумів, чим цей заклад відрізнятиметься від звичайного пологового будинку. Всі роки колектив перинатального центру максимально використовував будь-які можливості для навчання, вивчення зарубіжного досвіду, встановлював контакти з колегами з інших країн, а також із фахівцями ВООЗ та ЮНІСЕФ. Це дуже допомагало в роботі.

Із часом з'явилося обладнання й інструментарій, яких не мали інші медичні заклади, було запроваджено нові методики тощо. Як свідчить статистика, у Львівській області значно зменшилася материнська і дитяча смертність - усіх "проблемних" вагітних везли до перинатального центру.

Однак цей позитив відіграв негативну роль, коли держава вирішила створити в кожній області сучасний перинатальний центр. Львів потрапив до списку останнім. І тому що тут уже давно був такий медичний заклад, і тому що стрілка компасу уряду Азарова завжди показувала на Донбас. Львів регіонали не любили.

Медики вважають, що керівництво розпіареного проекту "Нове життя - нова якість охорони материнства і дитинства" за рахунок бюджетних коштівнасамперед задовольняло побажання улюблених регіонів партії влади. Величезні суми було спрямовано в Донецьк і Луганськ. До списку щасливчиків включали й ті області, де показники материнської та дитячої смертності скочувалися майже до рівня африканських країн. Зі скандалом, здається з другої спроби, було відкрито перинатальний центр у Кіровоградській області. Правда, це не допомогло налагодити якісну медичну допомогу матерям і новонародженим - передусім через брак високопрофесійних досвідчених фахівців. Тривалий час проблемних немовлят намагалися відправити на лікування до столиці.

У ЛОКПЦ такі фахівці є, і справу вони свою знають добре. Але працювати з кожним роком стає дедалі складніше. Не лише будівля, зведена ще 1986 року, потребує оновлення, а й діагностичне та лікувальне обладнання. Київ ніяк не міг знайти кошти на Львівський перинатальний центр, а місцева влада постійно нарікала на дефіцит бюджету. ЛОКПЦ втрачав свої лідерські позиції - про нове обладнання й апаратуру там лише мріяли.

Проект "Нове життя" давав надію, що ситуація зміниться на краще.

"Ми готові були починати роботу в будь-який час, - запевняє головний лікар ЛОКПЦ Лариса Янів. - Ще 2011 року, коли проект тільки-но з'явився, написали концепцію перинатальної допомоги, медичне і технічне завдання, все, що було необхідно. Але МОЗ тоді ще не знав, як це все фінансувати. Комісія їздила по областях і визначала, на базі яких пологових можна робити перинатальні центри. У нас працювали два гінекологічні відділення по 45 ліжок - консервативне й оперативне. Ми вперше у Львівській області почали робити лапароскопічні операції. Свого часу ми витримали шквал критики за те, що запроваджували партнерські пологи, переобладнували палати, щоб немовлята були поруч із мамами. Тепер це вже стало звичною практикою.

Нарешті пройшла експертиза, вирішили, що саме на базі ЛОКПЦ створюватиметься сучасний перинатальний центр.

Держінвестпроект України повідомив про виділення коштів на 2011-2012 і 2012-2013 рр. Планувалося, що частину грошей виділять з держбюджету, а решту - з місцевого. Спочатку держава обіцяла 25-30%. Але Львівська ОДА наполягала, що наша область не знайде коштів на проект. Треба почекати. Ми стільки працювали, щоб створити справжній перинатальний центр! А опинилися в останньому вагоні. Це великий ризик. Бо на останньому етапі, як правило, гроші закінчуються, чиновники забувають про старі обіцянки і беруться за якісь нові проекти.

Всі документи ми погоджували і в МОЗ, і в Держінвестпроекті. Медична складова пройшла нормально, а з фінансовою були проблеми. Якщо проект коштує до 100 млн грн - достатньо погодження в Мінекономіки, коли сума більша - потрібне рішення уряду".

Чиновники обрали економ-варіант. Певно, не мали охоти погоджувати проект у Кабміні, пам'ятаючи про "алергію" тодішнього прем'єр-міністра на Західну Україну і на Львів зокрема. Досвід інших областей показував, що потрібно хоча б 120-130 млн грн, але вибору не було - згодилися на те, що давали. Створили робочу групу, яку очолив тодішній губернатор Львівщини Сало, залучивши до неї фахівців управління охорони здоров'я ОДА, співробітників профільних кафедр медуніверситету і перинатального центру.

Хто будує, хто руйнує?

На реконструкцію виділили 100 млн грн і 14 місяців часу. Управління капітального будівництва (УКБ) Львівської облдержадміністрації взялося до роботи. Тендер виграли не галичани, як хтось міг подумати, а кияни - компанія "Аеробуд". Сьогодні чиновники стверджують, що тендер проходив за відпрацьованою схемою, коли переможець відомий заздалегідь. Львівські фірми, які мали намір змагатися за це замовлення, правильно зрозуміли натяки начальників, тож конкуренції, кажуть, не було.

За інформацією, отриманою в УКБ, "фінансування було заплановано здійснити з державного бюджету: у жовтні - 10.6 млн грн; у листопаді - 12,3 млн; у грудні - 12,3 млн грн. Фактично профінансовано генпідряднику лише в листопаді 2013 р. 7.7 млн грн. Загальне виконання робіт (згідно з актами виконаних робіт) з 2013 по вересень 2014 становить 5,7 млн грн.

Генпідрядник ПрАТ "Аеробуд" проводить реконструкцію з порушенням термінів виконання робіт".

Будівельна фірма, як зазначають львів'яни, твердо обіцяла, що на реконструкції працюватимуть 300 робітників у дві зміни. Але навіть того листопадового дня минулого року, коли губернатор Сало проводив виїзне засідання на території перинатального центру, там нарахували всього 87 будівельників. Роботи велися лише в одну зміну. Губернатор звелів збільшити кількість робітників удвічі, а також наказав пильнувати за графіком проведення робіт.

"На нарадах говорили одне, а на об'єкті робили інше, - розповідає Л.Янів. - Графік робіт порушували, відставання вже йшло не на тижні, а на місяці. І щоразу причини були "важливими".

- Наскільки зараз відстають?

- Назавжди.

- Як сталося, що корпус майже рік стояв без даху?

- Бо так пішов процес реконструкції. Я ж не можу якось впливати на будівельників. Не знаю, хто дав команду демонтувати все й одразу - на всіх поверхах і в усіх приміщеннях. (Нам навіть не дали забрати брухт - труби, батареї опалення тощо. Виручені за це кошти можна було спрямувати на закупівлю необхідних для перинатального центру речей, приміром постільної білизни, миючих засобів тощо)

Кілька місяців поспіль на нарадах звітували про демонтаж. Запитую: "А коли візьметеся за дах?" - "Ждем, когда из Киева привезут металлические конструкции".

Не стрималася: "Зачем гонять тамбовский хор по всей стране?!"

Ніхто так і не пояснив, який сенс возити металоконструкції аж із Києва, коли у Львові є металобази.

Дах корпусу демонтували в грудні. Так він і стояв і зиму, й літо. Падає сніг, іде дощ - вода тече по стінах, на підлозі калюжі. Від постійної вогкості осипається штукатурка, на стінах з'явився грибок, а щоб його позбутися, потрібні додаткові ресурси.

Будівельна фірма отримала аванс, за який потрібно звітувати. Демонтаж коштує недорого. Логічно було б закупити матеріали для даху, для водопостачання й опалення. Натомість придбали дороге вентиляційне обладнання, призначене для так званих чистих приміщень. Купили та й залишили його на території перинатального центру - під відкритим небом. На мої зауваження відповідь одна: "Не лізьте не в свою справу, ми ж не втручаємось у лікувальний процес!"

Який може бути графік робіт, якщо за місяць освоюють усього 700 тис.? З такими темпами перинатальний центр відкриється років через 25. Уже навіть в ОДА почали говорити - може, треба поміняти генпідрядника? Є достатньо підстав для того, щоб розірвати договір з фірмою, яка перетворила корпус лікувального закладу на руїну. Прийшла якось комісія: у підвалі щось там роблять шестеро будівельників, а на даху - нікого, - журиться головний лікар.

У Львові гуляють чутки, що корінь усіх проблем - земля, на якій стоїть перинатальний центр. Ще одна зима - і від лікувального закладу залишаться лише напівзруйновані стіни. І чимала ділянка дорогої львівської землі, на якій можна побудувати черговий розважальний або торговельний комплекс. Хіба мало подібних випадків?!

Корпуси ЛОКПЦ справді нагадують руїни. У приміщенні, коли йшов дощ, нам довелося розкривати парасольки та обходити калюжі, які розпливалися на всіх поверхах. Ми йшли на звук перфораторів - в одній із кімнат працювали будівельники. Виявилося, що вони вже готують так зване чисте приміщення. Це може бути операційна або реанімація, де дотримуються умов стерильності - встановлюють спеціальну вентиляційну систему, стіни обшивають особливими панелями тощо. За правилами, все це робиться лише тоді, коли в корпусі вже закінчено основні ремонтні роботи.

Побачене вжахнуло. Кілька робітників кріпили білі панелі (до речі, досить дорогі), незважаючи на те, що в коридорі, за порогом кімнати, валялися збита штукатурка й цегла, а в кутках чорніла пліснява. Чи були сухими й чистими стіни, які зашивали панелями, - питання риторичне.

Металопластикове вікно з обох боків майже на третину закрили панелями, порізавши для цього підвіконня. Відчиняти вікна в чистих приміщеннях заборонено. А мити? Як вичищати пил і бруд, який накопичуватиметься в ніші між вікном і панеллю?..

Л.Янів кинулася телефонувати в УКБ, щоб зупинили це "абсурд". Інженер приїхав, коли робітників уже й слід прохолов. Обурився, що даремно потурбували - роботи ж не ведуться, - та й поїхав. А через якийсь час знову запрацював перфоратор.

Урешті-решт його "почули" й в УКБ і дійшли висновку: "Підготовка "чистих приміщень" генпідрядником була розпочата самовільно в тих приміщеннях, де влаштовано дах. Після виявлення факту початку таких робіт генпідряднику заборонено їх виконання до відповідної будівельної готовності".

В УКБ переконані, що генпідрядник, отримавши восени минулого року 7,7 млн грн авансу, ще не відзвітував про використання 2 млн грн.

Однак будівельники рахують по-своєму.

У відповіді "Аеробуду" на запит DT.UA, зокрема? сказано: "По факту з 7.7 млн грн наданих нам коштів: проведено по бухгалтерському обліку - 5.8 млн грн; виконано додаткових робіт, не врахованих тендерним завданням, - 2.5 млн грн; змонтовано вентиляційного обладнання -
2.5 млн грн; закуплено інших матеріалів для будівництва (газоблок, клей, утеплювач) - 1.8. млн грн; виконано будівельних робіт у вересні 2014 - на 0.7 млн грн. В результаті простих розрахунків можна визначити, що реальна заборгованість замовника перед ПрАТ "Аеробуд" складає: 11.5 млн грн - 7.7 млн грн = 3.8 млн грн".

Зауважу, що обидва листи (від замовника і від генпідрядника), які надійшли на адресу DT.UA, датовані одним числом.

Почуйте Львів!

На запитання "Коли буде закінчено реконструкцію ЛОКПЦ?" київський генпідрядник відповів по-одеському: "Відповідь ми можемо надати після того, як отримаємо відповідь на питання: "Коли буде проведена експертиза відкоригованої проектної документації та налагоджено фінансування об'єкта в повному обсязі?".

Хороше запитання. Погано, що ніхто не знає на нього відповіді.

Очевидно, що, закриваючи потужний медичний заклад на реконструкцію, жоден із чиновників, який ставив свій підпис під документом, не замислювався, чим і коли вона закінчиться. Не поспішайте все списувати на Майдан і АТО. Влітку минулого року, коли готувалися документи, навіть телеекстрасенси не натякали на трагічні події, які насувалися на Україну. А в жовтні, коли будівельники взялися за демонтаж, уряд іще розповідав казки про поліпшення життя та євроінтеграцію.

Немає сумніву, що держчиновники розуміли - виділених коштів на ремонт і закупівлю обладнання не вистачить. Відповідальність переклали на місцеву владу. А та у свою чергу кивала на столицю - хай уряд дбає.

Колектив ЛОКПЦ підготував сотні, а може й тисячі, листів в усі інстанції, які могли б урятувати їхній заклад. Влада начебто й змінилася, але методи роботи залишилися старі. Кожен столичний чиновник нарікає на брак коштів і радить звертатися до ОДА. Голова облдержадміністрації І.Сех, яка змінила в цьому кріслі ставленика регіоналів, відповіла просто: фінансування перинатального центру не належить до пріоритетних напрямів діяльності ОДА.

Чи варто після цього дивуватися, чому "Свобода", яка кажуть, висунула І.Сех на цю посаду, втратила на виборах голоси галичан? Львів'яни, як відомо, активно голосували за "Самопоміч", яку очолює їхній мер. Узагалі-то перинатальний центр підпорядкований обласній адміністрації, але працюють тут в основному жителі Львова. Колектив немалий - майже
500 співробітників. І всі вони вже понад рік перебувають у так званому простої. Не чутно, щоби мер Львова висловлював занепокоєння з приводу працевлаштування висококваліфікованих досвідчених фахівців. Таких лікарів, акушерів, медсестер, як у перинатальному центрі, готують роками: адже тут надається висококваліфікована медична допомога третього рівня. Львову не потрібні такі фахівці? А сучасний перинатальний центр, який працюватиме на рівні європейських стандартів? "Візьми й зроби!"

Після закриття центру зросло навантаження на міські пологові будинки й жіночі консультації, бо серед пацієнток центру було дуже багато львів'янок. Лише кілька лікарів змогли тимчасово влаштуватися на роботу за спеціальністю (як правило, на місце "декретниць"), а інші виживають, як можуть. Протягом року їм виплачують 2/3 посадового окладу, звісно, без надбавок. Чимало медиків відпрацювали в центрі по десять і більше років, а тепер гадають, як і де їм заробляти пенсію. Виплати в період простою тривають протягом року. А що далі?

Чиновники нарікають, що за півроку зросли показники малюкової (немовлячої?) смертності, є проблеми з породіллями. До того ж на Львівщину прибуло чимало вимушених переселенців з Криму й Донбасу - від пережитих стресів вагітні жінки народжують раніше, ніж планувалося, а виходжувати недоношених, ослаблених дітей без перинатального центру досить складно. Не кожен пологовий будинок має відповідне обладнання і кадри. В департаменті охорони здоров'я ОДА з'явилася ідея: сформувати мобільні бригади фахівців ЛОКПЦ і відправити по селах. Хай там консультують, лікують - все одно сидять без роботи.

Після місяців безнадії нарешті з'явилася позитивна новина - уряд виділив 20 млн грн на реконструкцію перинатального центру. Медики сподіваються, що кошти спрямують насамперед на те, щоб захистити будівлі від негоди й провести низку ремонтних робіт.

Звісно, якщо ці мільйони пощастить отримати найближчим часом. До кінця фінансового року залишається кілька тижнів, а рішення ще повинні обговорити і затвердити в комітетах Верховної Ради.

Шкода, що гроші знайшлися так запізно - ЛОКПЦ майже рік волає про порятунок, а почули його лише в другій половині жовтня. Мабуть, хотіли порадувати львів'ян саме до 26 жовтня. Наступні вибори - до місцевих рад. Цікаво, як агітуватимуть майбутні депутати на вул. Дж. Вашингтона, де відчайдушно бореться за своє існування перший український перинатальний центр?

Навесні дуже популярним було гасло "Ніхто не чує Донбас!"

А хто почує Львів?

Неможливо збагнути, як могло статися, що перинатальний центр, у якому щодня народжувалося 10-12 громадян України і який був потрібен тисячам пацієнтів, не просто закрили, а перетворили на руїну. І винних немає.

Наступного тижня світ відзначатиме Міжнародний день недоношених дітей. За статистикою, кожне десяте немовля народжується раніше за належний термін. У Львівському перинатальному центрі навчилися рятувати недоношених немовлят, створили спеціальні відділення, які займалися реабілітацією таких діток до трирічного віку.

Невже наша держава неспроможна знайти кілька десятків мільйонів гривень, щоб урятувати Львівський перинатальний центр? Навіть якщо проект його реконструкції з'явився на світ недоношеним.