НЕ ВСЕ ТАК ПОГАНО В МІНЗДОРОВІВСЬКОМУ ДОМІ?

Які зміни сталися в системі охорони здоров’я нашої країни за останній рік? На це запитання міністр охорони здоров’я України Віталій Москаленко спробував відповісти на прес-конференції, приуроченій Дню медпрацівника.

Рік прожито недаремно, зроблено ряд істотних кроків, спрямованих на поліпшення здоров’я населення, переконаний Віталій Федорович. Бюджет галузі в 2001-му збільшено майже на 1 млрд. грн. (21%). Розроблено й затверджено Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України. У державі працює 19 програм (національних зокрема), які повністю розв’язують проблеми імунопрофілактики, забезпечення ліками хворих на туберкульоз. Поліпшилося фінансування програми «Цукровий діабет»: майже 90% хворих одержують нині безплатний інсулін.

Уп’ятеро більше виділяється грошей на лікування онкозахворювань. Ще одна безумовно позитивна тенденція: знижуються показники дитячої й материнської смертності. Торік на кожну тисячу народжених живими помирало 11,9 малят — найнижчий показник за всю історію України (для порівняння: у 1995 р. він становив 14,7, а в 1975-му — 19,7).

— Хай там що, не все так погано в нашому домі, — резюмував В.Москаленко.

Чи так це насправді? Чесно кажучи, сам лише перелік «гарячих точок» охорони здоров’я наочно демонструє (перефразовуючи пана міністра): не все так добре в нашому домі. Так, бюджет галузі збільшився і становить 5,2 млрд. грн. Але для того, щоб Україна бодай наблизилася до «нормального функціонування системи охорони здоров’я», потрібно як мінімум 12—13 млрд. грн. Так, значно поліпшилося фінансування різноманітних програм. Але показники здоров’я населення рік у рік погіршуються: повільно, проте неухильно зростає смертність від туберкульозу, збільшується кількість діабетиків, онкохворих. Так, знижується материнська смертність. Але в цивілізованому світі встигли забути, що це взагалі таке. Так, сьогодні практично всі медпрацівники України регулярно одержують зарплату, мінімальною залишилася заборгованість. Але, погодьтеся, ситуацію, коли лікар (хай навіть і день у день) отримує близько двохсот гривень на місяць, назвати нормальною язик не повертається. І так, на жаль, майже в усьому — на кожне «pro» своє дуже вагоме «contra». Водночас перші, хай і невеликі, позитивні зрушення є. І якщо наступні роки зуміють їх примножити, хтозна, можливо, ми всі нарешті зітхнемо з полегшенням і скажемо: «А й справді, не все так погано в нашому домі».