На яку помилку держава не має права

Безсумнівно, всі ми помиляємося. Але помилка мандрівника подовжить йому шлях, помилка хірурга може коштувати життя пацієнтові, а помилка державного діяча-керівника може коштувати життя чи здоров'я мільйонам людей.

Я лікар і, природно, про багато політичних рішень можу судити як обиватель. Але є сфера, де я шкірою відчуваю, що правий.

Уряд обіцяє вже цього місяця підняти мінімальну зарплату й низькі пенсії (визначивши нижній рівень чомусь у 1080 грн) на 11-13%. Зрозуміло, що грядуть вибори в місцеві ради, і потрібен якийсь пряник для народу. Але якщо вже в Держказначействі з'явилися серйозні гроші, то, може, не "розмазувати" по всіх охочих ротах цю "манну" молекулярним шаром, а пустити накопичені кошти на головне - реальний порятунок населення України?

Можливо, для когось запропоноване мною видасться спірним, але я переконаний, що говорю про найголовніше - здоров'я й життя людей. Для тих, хто має сумнів і полюбляє рахувати, нижче наводжу й приблизні цифри збитку, якому можна запобігти. Тільки не будемо тут говорити про Мінздоров'я, тендери, закупівлі та інші медичні "реформи", що набили вже оскому. Усі вони, навіть за оптимального рішення, торкнуться тільки мізерної частини населення України. І не треба підозрювати мене в некомпетентності: на відміну від нинішніх керівників вітчизняного МОЗ, я пройшов усі рівні української охорони здоров'я (від дільничної лікарні до обласного відділу охорони здоров'я) і медичної освіти (від асистента до професора). І, щоб виключити всілякі підозри, скажу, що особисто мені вже нічого від цієї держави не потрібно - мій професійний шлях завершено.

Отже, головні проблеми, на вирішенні яких негайно мають бути зосереджені всі відносно вільні кошти.

1. Харчування людей. Загальновідомо, що людина - це те, що вона їсть. Не я підрахував, що нині, після фортелів з валютою і тотального підвищення цін, мінімально потрібна прожиткова сума коштів на одну людину становить 5 тис. гривень на місяць. З цієї суми вона має заплатити за ЖКГ, харчування, транспорт, одяг тощо. Якщо ж на місяць у цієї людини виявиться менше коштів, то заощаджуватиме вона, передусім, на їжі (її кількості, якості тощо). Я зараз не наводитиму розрахунки гігієністів (скільки та в якому віці людині потрібно білків, жирів і вуглеводів), але візьму на себе сміливість стверджувати, що понад 95% населення України не має цих 5 тисяч на душу населення, тобто явно недоотримає зазначених харчових інгредієнтів. Візьміть недавно опубліковані дані: у країні до 11 млн пенсіонерів, що одержують 1-1,5 тис грн і 2 млн працюючих із заробітками до 2 тис грн на місяць. 10 млн молодих людей прямо чи опосередковано безробітні. Звідси випливає, що у величезної частини населення України зароджуватимуться, прогресуватимуть і навіть призводитимуть до смерті захворювання, зумовлені аліментарною (харчовою) недостатністю. Я готовий стверджувати, що практично немає таких людей або таких захворювань, які без шкоди для здоров'я могли б перенести такі нестатки.

Результат: старі підуть від нас значно раніше, молоді будуть набагато менш працездатними, значно меншу кількість можна буде призвати в армію, діти не зможуть повноцінно розвиватися, утворивши в найближчому майбутньому в країні неповноцінне покоління людей. Проблема стосується практично всього населення України, економічний збиток (акцентую для осіб із математичним складом розуму) від завданої (і тої, що завдається щодня) шкоди багаторазово перевищить бюджет України.

Можливі шляхи вирішення проблеми неоригінальні: створити перелік життєво необхідних і дешевих продуктів харчування (відома карткова система), пунктів харчування для бідного населення. Так, по авторитету політиків це міцно вдарить, особливо по іміджу президента країни. Однак для державного діяча (підкреслюю його відому й принципову відмінність від політика) це не страшно, бо ним має керувати турбота про країну, її населення.

2. Придбання лікарських препаратів (ЛП). Не так давно DT.UA опублікувало мою невелику статтю на цю тему, де я постарався показати, що сотні тисяч пенсіонерів, мабуть, уже пішли у ліпший світ тому, що були не в змозі купити ЛП для лікування найпоширеніших захворювань серця й судин, шлунково-кишкових, органів дихання й багатьох інших. Нині вартість навіть широко застосовуваних ЛП непід'ємна для більшості населення України. Економічний збиток від їхнього неадекватного лікування я оцінюю в сотні мільярдів доларів.

Не можу тут не згадати про те, що в Україні на тлі таких колосальних бід із ЛП у МОЗ існує, розвивається й щорічно посилює свої вимоги його підрозділ - Експертний центр, після експертиз і лабораторних досліджень якого вітчизняні ЛП дорожчають (приміром, препарати алергенів до 100%), а сама їх перереєстрація (процес, що у нас відбувається раз на 5 років, а в цивілізованому світі відсутній) затягується майже на рік. За мої листи стосовно цього Експертного центру Раїса Богатирьова ліквідувала посаду головного алерголога, яку я під час її перебування міністром охорони здоров'я посідав. Тепер уже відкрито дуже багато говорять про фармацевтичну мафію, її вплив на діяльність МОЗ тощо. Чи стосуються рішення Експертного центру тільки "обраних" виробників ЛП, чи потерпають усі, я сказати не готовий, але можу довести, що українській алергології (хворим і службі) 2015 р. "діяльність" Експертного центру обійшлася (прямо й опосередковано) у суму близько 100 млн грн. Таким чином, тоді, коли треба вишукувати можливість здешевити все життєво потрібне й, передусім ЛП, у МОЗ існує й благоденствує відділ, який їх робить дорожчими.

Результат: важко собі уявити, щоб в Україні з її потужною фарміндустрією не можна було знайти шляхів випуску й продажу дешевих і достатньо якісних ЛП для лікування найпоширеніших захворювань.

3. Інфекційні захворювання. Скажу лише про туберкульоз (у цій проблемі я компетентний), а про інші менш або більш значимі (гепатити, ВІЛ-асоційовані, дитячі інфекції тощо) нехай висловляться інші. Тим більше що туберкульоз завжди справедливо вважався хворобою бідних і, як лакмусовий папірець, відбивав стан економіки в країні. Отож, нині переважна більшість тих, хто хворіє на туберкульоз покинули профільні лікувальні установи. Останні порожні на 20-40% і більше. Це означає не тільки те, що хворі на туберкульоз не одержують лікування. Набагато страшніше те, що вони заражають туберкульозом оточуючих дітей і дорослих. Не можу не сказати, що найбільша концентрація хворих на туберкульоз завжди була в Донецькій і Луганській областях, жителі яких нині змушені квартирувати по всій країні, тож, природно, розносять цю вкрай небезпечну заразу. Нагадаю, що за рівнем епідемії туберкульозу ми - давні лідери в Європі.

З урахуванням уже нинішньої захворюваності на туберкульоз, я, якщо чесно, дивуюся, як нас ще не обгородили колючим дротом і випускають у світ літаками, теплоходами, поїздами й машинами. Додайте до цього, що вакцинація дітей проти туберкульозу нині теж кульгає, і згадайте, що принесло ігнорування вакцинації (або халтури) проти поліомієліту.

Надто важливо й те, що ми, як ніхто інший у світі, створили "рукотворну проблему" так званого хіміорезистентного туберкульозу, тобто такого, який уже не лікується одним-двома або навіть усіма наявними препаратами. Мультирезистентний туберкульоз убиває людину швидше й надійніше. ніж рак, його частка в структурі всього туберкульозу в Україні (такого немає ніде) сягає 30% від кількості всіх хворих. Тобто йдеться про десятки тисяч людей, розосереджених по всій країні, тоді як, скажімо, в США навіть одного такого хворого розглядають як надзвичайну небезпеку для населення відповідного регіону.

Збиток для країни від звичайного й хіміорезистентного туберкульозу становить десятки мільйонів доларів, причому навіть за оптимальних наших дій мінімальний термін приведення цієї ситуації в середньоєвропейське русло становитиме не менше 20 років.

Наведене вище жодним чином не применшує інших численних проблем, на які нині "багата" наша держава. Однак (не визнайте мене занадто засліпленим проблемами охорони здоров'я) жодна з них - навіть АТО! - за її соціальними й економічними наслідками не зрівняється зі шкодою здоров'ю населення України, яка вже завдається або загрожує в майбутньому.