МІРА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ПОМНОЖЕНА НА РІВЕНЬ РИЗИКУ

Дві унікальні операції проведено в столичному Центрі відновно- реконструктивної хірургії лорорганів, створеному на базі Київської міської клінічної лікарні №12. Шістнадцятирічному юнакові та літній жінці повернуто можливість дихати й розмовляти. Особливого значення події надає той факт, що методики успішно проведених надскладних хірургічних втручань розроблені в нашій країні.

...Потрапити під поїзд і залишитися живим — уже саме по собі майже диво. Дев’ятнадцять днів у лікарів не було впевненості, що Володя С. вийде з коми. Зате й життю його, у разі успішного консервативного лікування, навряд чи хтось би позаздрив. Мудровані слова «рубцеве заростання шийного відділу трахеї», «хронічний канюляр» практично означали ядуху, назавжди введену в горло трахеотомічну трубку, непосильне навіть для дорослої людини страждання.

У різних країнах хірурги борються з цією недугою по-різному. Шлях, обраний українськими вченими, — один із найбільш ефективних. І хоча циркуляційна резекція трахеї та зшивання її грудного відділу з гортанню, зроблені Володі в Києві, вважаються однією з найскладніших, широких і тривалих лороперацій, вона, проте, дозволяє відновити пацієнтові здоров’я, повернути його до нормального життя швидше, ніж це вміють робити за кордоном. На той час, коли наша стаття побачить світ, Володя, очевидно, буде вже вдома.

...Шістдесятитрирічна жінка задихалася (спогади про вісім місяців ядухи, що випали на її долю, напевно, довго ще приходитимуть до неї в нічних кошмарах). Причиною нещастя цього разу була не побутова травма чи дорожня катастрофа, а трагедія, що сталася 1986 року з усією країною. Операції з видалення щитовидної залози, які до вибуху четвертого енергоблоку ЧАЕС і радіоізотопного «йодистого удару» робили нечасто, перетворилися нині на повсякденні. Приблизно в трьох випадках зі ста після резекції настають ускладнення. При повторній операції такого роду ризик багаторазово зростає. Не називатимемо лікувальний заклад, де жінка оперувалася, перш ніж опинитися в дванадцятій київській міськлікарні. Не нам визначати рівень провини хірурга, що ушкодив їй нерв... Кількість подібних післяопераційних травм день у день зростає. Проблема в тому, що виправляти ці «осічки» колег уміють двоє-троє людей на всю СНД. Навіть загальновизнані аси мікрохірургії не завжди наважуються на таку роботу... Оперувати голосові зв’язки доводиться спеціальними інструментами під мікроскопом.

Методики операцій такого рівня складності є предметом національної гордості не менше, ніж розробки провідних конструкторських бюро чи видатні культурні досягнення. Їх захищають авторськими свідоцтвами — як повноцінні винаходи. Тільки придумати та здійснити хірургічне втручання значно важче, ніж сконструювати літальний апарат або написати книгу. Письменник завжди може закреслити недолугий абзац, авіаконструктор — змінити профіль крила після невдалих випробувань в аеродинамічній трубі. Помилка хірурга має зовсім іншу ціну. Міра відповідальності, рівень ризику — все зіставне.

Ми були присутні під час неголосної, але жорсткої суперечки, яка передувала порятунку пацієнтки, що задихалася. (Про те, що ми — журналісти, учасники розмови, до речі, не знали.) В одного з лікарів, очевидно анестезіолога, здали нерви. Він засумнівався в доцільності операції, побоюючись, що жінка загине на операційному столі. Другий — професор — узяв усю відповідальність за можливі наслідки на себе. Він доводив: оперативне втручання має добрі шанси на успіх. Без нього хвора приречена. Рано або пізно вона задихнеться. Напад розвиватиметься стрімко. І навіть якщо поруч виявляться лікарі, допомогти вони не встигнуть. Головлікар столичної клінічної лікарні №12 Т.Лобода пристала на аргументи професора. Сьогодні здоров’я жінки не викликає побоювань.

Залишається назвати ім’я вченого, який розробив методики обох операцій і здійснив їх. Це — заслужений діяч науки і техніки України, академік Нью-Йоркської академії наук і вітчизняної Академії вищої школи, професор Київського медуніверситету імені Богомольця, доктор медичних наук Федір Олексійович Тишко. Його відкриття в галузі реконструктивної хірургії лорорганів визнані гідними Державної премії України.