Медицина в дзеркалі незалежності

В Україні напевне, немає такої сім’ї, яка б за двадцять років незалежності обійшлася без медичної допомоги. За цей час відбулося багато як радісних, так і трагічних подій - народилися діти, внуки і правнуки, пішли з життя рідні й близькі нам люди. Тож про систему охорони здоров’я кожен судить, виходячи з власного досвіду, - здебільшого суб’єктивно. Але незаперечно одне - ця сфера відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті.

До обговорення здобутків і втрат системи охорони здоров’я ми запросили, на наш погляд, найбільш зацікавлених та поінформованих у цій сфері експертів.

Раїса МОІСЕЄНКО, перший заступник міністра охорони здоров’я:

Ми втратили медико-біологічний напрям у розробці сучасних вакцин та фармпрепаратів. Система охорони здоров’я втратила профілактичну спрямованість: не приділяється належної уваги диспансеризації населення, медичними працівниками, освітянами та ЗМІ не ведеться цілеспрямованої роботи щодо санітарної освіти, пропагування та забезпечення здорового способу життя.

Втрачено довіру населення до системи охорони здоров’я.

2. Засновано Академію медичних наук України, якій присвоєно високий статус національної. Започатковано плідну співпрацю МОЗ і НАН України, зміцнюється зв’язок медичної науки з практичною охороною здоров’я.

Відкрито нові наукові установи НАМН - Інститут генетичної та регенеративної медицини, Інститут нефрології, найближчим часом буде створено Донецький науковий центр онкології. Розвивається низка нових наукових напрямів: застосування стовбурових клітин, генетика, біотехнології, медичні нанотехнології тощо.

Розпочато реформу системи охорони здоров’я, запроваджено проект реформування в чотирьох пілотних регіонах: у Донецькій, Дніпро­петровській, Вінницькій областях та в м. Києві. Активно реалізується національний проект розвитку перинатальної допомоги.

3. Не задовольнили потреб населення у доступній та якісній медичній допомозі. Не забезпечили необхідних передумов запровадження обов’язкового медичного страхування. Не провели інвентаризації та
аудиту ресурсів медичної галузі країни. Не створили єдиного медичного простору, не ліквідували дублювання систем охорони здоров’я - відомчих, територіальних тощо.

Не поліпшили фінансової підтримки фундаментальних і прикладних досліджень медичної науки. Не створили національної системи регулювання ринку фармацевтичних препаратів і медичних виробів.

Не запровадили належним чином генетичного моніторингу. Не створили якісної та безпечної служби крові. Не створили сучасної системи медичної реабілітації.

Микола ПОЛІЩУК, професор, екс-міністр охорони здоров’я
(2005 р.).

В радянські часи було створено одну з найбільших у Європі систему реабілітаційного та санаторно-курортного лікування, одну з кращих у Європі школу санітарно-епідеміологічної служби. Україна мала також колосальний потенціал фармацевтичної галузі.

В умовах економічної нестабільності, соціально не орієнтованого ринку, що мали місце після 1991 року, медичний персонал ні теоретично, ні практично не був готовий до ефективних дій. Насамперед це стосується керівників усіх рівнів галузі охорони здоров’я.

Втрачено довіру пацієнта до лікаря першого контакту. Через невпорядкованість системи первинної медичної допомоги та відсутність сімейної медицини людина змушена звертатися до лікаря у шість разів частіше від потреби.

І найголовніше - втрачено моральні засади медичного персоналу. Але в цьому провина не медиків, а суспільства і влади, яка поставила їх у такі умови.

2. Фінансування системи охорони здоров’я в Україні традиційно вдвічі менше, ніж у країнах Європи, тож головним було і є завдання адаптації системи. Особливим періодом були 90-ті роки ХХ століття, коли всі потерпали від безгрошів’я, не було коштів на зарплати медичному персоналу, на утримання закладів, коли застосовували сумнозвісні взаємозаліки. Адаптація до ринкових умов була дуже складною. В ті роки Міністерство охорони здоров’я України значно активізувало регуляторну діяльність галузі, в тому числі на базі широкого міжнародного співробітництва. Зазнали змін навчальні програми медичних інститутів та училищ, сама система освіти.

Громадяни отримали можливість лікуватися у приватних медичних закладах не лише в Україні, а й за кордоном, щоправда, скористатися цим більшість жителів України не мають змоги. Хоча й не системно, та все ж таки почали впроваджувати нові технології в діагностиці та лікуванні. Це особливо помітно в неонатології, кардіології, онкології, хірургії та інших напрямах.

3. Не підтримували динаміки темпів розвитку галузі. Розвиток передбачає наявність високого потенціалу менеджерів охорони здоров’я - від первинної ланки до уряду, - які здатні інтегрувати людські та фінансові ресурси різних міністерств і відомств, передусім Мінсоцполітики для надання громадянам ефективної медичної допомоги, зокрема й паліативної.

Не скористалися можливістю сконцентрувати інтелектуальний, людський та фінансовий ресурси, не об’єднали під егідою МОЗ усі науково-­дослідні заклади Академії медичних наук та відомчої медицини для створення єдиного медичного простору з електронною карткою хворого.

Не підготували фінансово-економічного обґрунтування витрат на ПМСД (на подушній основі), вторинного та третинного рівнів (виходячи з реального обсягу медичної допомоги). На цей час фінансування не обраховується, а визначається Міністерством фінансів України від показників попереднього року з поправками на інфляцію.

Необхідно об’єднати зусилля президента, уряду, Верховної Ради, всіх управлінців, економістів, юристів сфери охорони здоров’я, лікарів та медсестер для максимально ефективного сприяння проведенню реформ з чітким критерієм - збільшення тривалості та якості життя громадян на основі впровадження засад здорового способу життя, надання своєчасної та якісної медичної допомоги, формування належної довіри пацієнтів до лікарів.