Лікують... вібрації

Близько 20 тисяч дітей в Україні страждають від тяжкого неврологічного захворювання — ДЦП. Головна проблема таких дітей у тому, що через ураження нервової системи їхні м’язи і сухожилля постійно напружені, а тому ростуть повільніше за кістки. Із часом починає гальмуватися й ріст самих ручок і ніжок, такі малюки мають труднощі з виконанням найпростіших рухів, не можуть нормально ходити. Якщо не вжити термінових заходів, дитина може зовсім втратити здатність рухатися. Аналогічні проблеми можуть виникати й унаслідок низки вроджених патологій, які в більшості випадків призводять до глибокої інвалідності.

«Зараз лікарі дивуються — «по яких закордонах ви їздили?», — розповідає Тамара, мама 12-річ­ного Вадика, — а коли народився, сказали, що він генетичний каліка, щось тямити, ходити і взагалі якось рухатися не буде». Хлопчик з’явився на світ із серйозною патологією — у нього були недорозвинені суглоби (плечового не було зовсім), спостерігалася атрофія м’язів, був відсутній навіть смоктальний рефлекс. Вадик переніс кілька операцій, йому підкоригували суглоби й сухожилля, проте особливого ефекту вони не дали: після них він міг хіба що згинати руку в лікті, але чутливості в руках не було, вони зовсім не працювали. Звичайно, ми постійно займалися фізкультурою, водили його в басейн.

Тамара, людина надзвичайної волі та цілеспрямованості, була готова робити все для сина, але навіть її іноді відвідували тяжкі думки — що буде з Вадиком у майбутньому, чи зможе він вести звичайний для його однолітків спосіб життя, адже всі зусилля дали лише незначний ефект? Проте на черговому курсі в лікарні Національної мед­академії ім. П.Шупика вона познайомилася з директором Міжгалузевого медико-інженерного наукового центру професором Борисом Лазаретником. Той, тільки глянувши на Вадика, відразу запропонував використати для реабілітації впроваджений у його центрі метод вібротерапії.

…Сам прилад має вигляд звичайного спортивного тренажера (за кордоном, до речі, такі стенди якраз і використовують у фітнес-клубах і центрах зі зниження ваги) з платформою 40 на 100 см, яка ледь помітно коливається (амплітуда 1—3 мм і частота 20—60 Гц). Крім того, стенд оснащений стрічками, які дають можливість фіксувати суглоби й безпосередньо впливати на них, усуваючи деформацію.

За весь час існування центру в ньому отримали лікування 46 дітей у віці від року до 16. Упро­довж кількох років вони двічі-тричі на рік по два-чотири тижні проходили курси вібротерапії. При цьому лікування проводилося як у комплексі з відновлення після операції, так і як самостійний метод реабілітації.

— У 85% випадків, якщо в дитини не було порушень з боку інтелекту, ми отримували хороші результати, — каже професор Лазаретник. — Як правило, після таких сеансів у дітей знижувалася спастичність (напруженість) м’язів, поліпшувалася постава, значно підвищувалася рухова активність, вони веселішали і ставали більш комунікабельними. Через певний час відновлювалася вся система регуляції «м’яз—хребет—сегменти спинного мозку—підкіркові структури», а відтак і провідність нер­вових тканин.

Такі разючі зміни почали відбуватися й у Вадика.

— Уже після першого сеансу він зміг поворушити пальцями, а зараз і пише, щоправда, лівою рукою, — із гордістю розповідає Тамара і, звертаючись до сина, просить: «Покажи, як ти вмієш писати».

Вадик досить спритно бере в мене ручку, блокнот і виводить: «Мене звати Вадим». Порівнявши напис зі зробленими мною нотатками, розумію, що порівняння явно не на мою користь — у Вадика вийшло набагато краще.

— Вчиться на «відмінно», крім рідної української, знає російську, англійську та французьку, — продовжує мама. — У школі поводиться вільно — допомагає дівчаткам носити рюкзак, недавно навіть через одну поліз у бійку, а зараз ось улітку цілий день бігає у дворі з хлопцями, грає у футбол. Думаю, це не межа. Я спілкувалася з мамою хлопчика з ДЦП, який раніше лікувався в цьому центрі, так він тепер узагалі на велосипеді катається і дрова коле.

Стенди для вібротерапії коштують приблизно 11 тисяч євро. Це одна з причин, через яку в нашій країні перспективний напрям реабілітації хворих дітей практично не розвивається. Тим часом такі центри мають бути сьогодні у всіх регіонах країни — їздити до Києва і жити тут місяць не кожному по кишені. Мало того, як запевняє Борис Лазаретник, за умови нормального фінансування можна було б розробити і впровадити у виробництво власну установку, яка коштувала б набагато дешевше за німецьку.

— Ми хочемо закінчити розробку свого стенда на електромагнітній основі з оригінальним програмним забезпеченням. Можна було б зробити більш низьку частоту, яка дозволяє глибоко впливати на організм, досягати кращого лікувального ефекту. Взагалі резонансні частоти ще недостатньо досліджені, і, можливо, з їхньою допомогою ми домоглися б іще кращих результатів. Але хіба сьогодні хворі діти когось цікавлять?