КРОК УПЕРЕД — І ОПИНИЛИСЯ У «ХВОСТІ» СВІТОВОЇ ФАРМАЦЕВТИКИ

...Нещодавно зайшла в аптеку по глюконат кальцію — лікар порекомендував дитині для зміцнення організму.

— Є звичайний — по 40 копійок і з фруктовим смаком — по 96, — запропонувала продавщиця.

— Імпортний?

— Та ні, вітчизняний — наші нарешті навчилися робити по-людськи.

Справді, бажання вижити в конкурентній боротьбі з могутніми «іноземцями» примусило вітчизняні фармпідприємства значно розширити асортимент, додавши до нього не лише необхідні, а й зручні у використанні та приємні на смак ліки. З’явилися краплі для очей та інфузійні розчини в поліхлорвінілових упаковках, тверді та м’які капсули, шипучі (легкорозчинні) і двошарові таблетки та багато іншого. Як зазначалося нещодавно на II Міжнародному біофармфорумі, сьогодні вітчизняне виробництво готових медпрепаратів засвоїло майже всі лікарські форми, які випускає світова фармацевтика.

Природно, зміна номенклатури викликала впровадження сучасних технологій та модернізацію виробництва, а також переділ ринку: чимало підприємств визначили для себе найприбутковіші види продукції та перспективні напрями розвитку й зосередили свою діяльність у вужчих сегментах ринку.

Проте на найпростіші у виготовленні, популярні серед населення лікарські засоби зберігається конкуренція. Так, таблетки анальгіну випускають 9 підприємств, тригідрат ампіциліну — 11, настоянку валеріани — 22. Тобто на ринку виникає своєрідний «перекіс», коли одних ліків більш ніж достатньо, а інших — удень із вогнем не знайдеш. Останні належать до так званих препаратів-«сиріт», попит на які невеликий як через рідкісність захворювань, які вони лікують, так і через неймовірну для нашої країни дорожнечу. Приміром, одна ампула препарату для лікування тромбоемболії коштує $140.

Та впадати в ейфорію з приводу успіхів рідної фармацевтики не слід. Хоча криза 1998 року й дозволила нашим підприємствам трохи потіснити «іноземців» на вітчизняному ринку (декому стало вигідніше навіть закрити свої представництва), все ж таки ж лідируючі позиції залишилися за зарубіжними фірмами. 2001 р. частка вітчизняних препаратів на українському ринку становила 46,4%, а імпортних — 53,6%. Імпорт лікарських засобів перевищив експорт ($48 млн.) усемеро. І хоча криза призвела до охолодження всієї світової економіки, найболючіше вона вдарила по слаборозвинених країнах.

— Попри охолодження світової економіки, — зазначив один із учасників форуму, Костянтин Лебедєв, — світовий фармринок 2001 р. продемонстрував зростання на 9,8%, що значно перевищило темп зростання в 2000 р. (6,6%), і досяг обсягу $398 млрд. Показники зростання в країнах СНД відповідають даним про економічне піднесення в цьому регіоні. Ринок Росії зріс на 19%, у цьому ж діапазоні перебувають і показники деяких інших країн СНД. Український фармринок зріс на 14,5%, що приблизно відповідає темпам економічного зростання.

Напрям розвитку фармринків Східної Європи вже досить чітко визначений. Він охоплює, по-перше, уніфікацію законодавства з законодавством ЄС та входження найближчими роками в Європейський економічний простір. Це веде до видалення з ринку багатьох дешевих конкурентів із країн, які розвиваються, і, по-друге, посилення конкурентоспроможності фармкомпаній шляхом злиття та поглинань.

— Аналіз впровадження (54 препарати) і розробки (63 найменування) нових препаратів підприємствами галузі 2001 року, — констатував представник Мінздоров’я на форумі Юрій Подпружніков, — засвідчив, що переважна їх більшість — генерики (лікарські засоби, які випускаються після закінчення терміну дії патенту на оригінальний препарат), що значно дешевші за імпортні аналоги. При цьому в Україні практично відсутні оригінальні препарати, які потребують значних коштів і часу. (На Заході на це йде 8—12 років, обсяг фінансування становить кілька сотень мільйонів доларів.) На розробку та впровадження оригінальних вітчизняних препаратів у підприємств практично немає грошей. Протягом останніх років (із 1997 по листопад 2001-го) держава профінансувала в цілому лише 5% таких робіт.

Тим часом в основі процвітання провідних фармацевтичних «гігантів» лежить потужна наукова база. Попри те, що випуск генериків вважається перспективним напрямом для будь-якої компанії і дає великі прибутки, саме розробка оригінальних препаратів дозволяє вийти на світовий ринок. Це в остаточному підсумку з горою окупається. На жаль, найближчими роками ми плестимемося десь у «хвості» світової фармацевтики, без щонайменшої можливості вирватися на передові рубежі. Особливо з урахуванням того факту, що практично всі вільні кошти вітчизняним фармацевтичним компаніям доведеться витрачати на впровадження стандартів GMP (good manufacturing practice). Ця система має забезпечити перехід від контролю якості до системи забезпечення якості. Тобто контролювати якість не готової продукції, а виробничих циклів — від розробки до доклінічних та клінічних випробувань, виробництва й продажу. У недалекому майбутньому чиновники міністерства охорони здоров’я планують відмовитися від тотальної перевірки всіх серій лікарських засобів у вигляді кінцевого продукту, що залишилася від часів СРСР, і перейти до системи, при якій безпека та ефективність лікарських засобів гарантуються виробником. А також до перекладення основних заходів контролю якості готових лікарських засобів виключно на вибірковий контроль. У середньому, за словами того ж таки пана Подпружнікова, вітчизняна фармацевтична промисловість готова до впровадження цих вимог на 25—30%. Проте відповідність євростандартам «влітає» у копієчку. Впровадження в одній компанії норм GMP варіюється, за деякими даними, у межах $1—18 млн., і на це потрібно від трьох до шести років.

— Можливо, — повідав керівник однієї з вітчизняних фармфірм, який захотів залишитися неназваним, — фармацевтична промисловість розвивалася б активніше, а її продукція була б доступніша населенню, якби рідна держава допомагала, а не намагалася за першої-ліпшої нагоди вставляти палиці в колеса. Взяти хоча б тендери на закупівлю лікарських засобів. З одного боку, все відбувається за законом: перемагає той, хто пропонує товар вищої якості й за найнижчою ціною. Законом навіть передбачається певна система захисту вітчизняного підприємця. Та чомусь багато тендерів виграють азіатські фірми — переважно індійські. Воно й зрозуміло: багато наших препаратів виготовляються з індійських же субстанцій, а тому за визначенням не можуть бути дешевшими або хоча б однієї ціни з «індусами». Частими переможцями конкурсів стають й оптові фірми, які виграють у ціні, порівняно з виробниками, завдяки відсутності націнки на вихідну сировину, яку виробники отримують у тих-таки оптовиків. До того ж оптовики, завдяки наявності обігових коштів, можуть представити всю необхідну для участі в конкурсі номенклатуру — у підприємств на закупівлю відсутньої кількості препаратів грошей немає.

Ще одну «підніжку» підставила постанова Кабміну про обмеження торгової націнки на ліки. Здавалося б, справа розумна й для населення корисна — обмежити торгову націнку на лікарські засоби, які реалізують оптові та роздрібні компанії, у межах 35%, а які реалізуються за бюджетні кошти — у межах 10%. Та прибуток аптек у середньому 5—7%, а оптової фармфірми — 1—3%. Отож майже вся націнка йде на виробничі й торгові потреби та на зарплату працівникам. Такий урядовий захід лише обмежує можливість аптек і фармфірм варіювати ціни, знижуючи їх на життєво важливі препарати та підвищуючи на решту, одержуючи в такий спосіб необхідний для розвитку прибуток.

На Заході також широко практикується система держрегулювання цін на лікарські засоби. Та річ у тому, що, скажімо, в переліку ВООЗ наявні лише близько 300 найменувань життєво важливих препаратів, ціни на які підлягають держрегулюванню. Ціни на решту препаратів диктує ринок, який дозволяє аптекам і фармфірмам отримувати прибуток. У вітчизняний же список потрапила майже тисяча лікарських засобів.

***

Ціни на лікарські засоби справді трохи знизилися: 2000 р. вони зростали, але втроє нижчими темпами, ніж ціни на промислову продукцію в цілому, а в другому півріччі 2001-го навіть упали на 0,2%. Проте для переважної більшості населення цей факт залишився непоміченим. Причина зрозуміла — низький рівень доходів. Як зазначається у збірнику «Стратегічні напрями розвитку охорони здоров’я в Україні», випущеному наприкінці минулого року під егідою Міжнародного фонду «Відродження» й американського Інституту відкритого суспільства, нинішня система забезпечення лікарськими засобами, рівень матеріального добробуту населення і можливості бюджетів усіх рівнів не дозволяють реалізувати провідних положень ст. 49 Конституції України про гарантоване забезпечення населення лікарськими засобами, виробами медичного призначення та медтехнікою. Виключно ринкові важелі, які діють, без поєднання їх із держвпливом на розвиток галузі, обмежують доступність ліків для більшості категорій населення.

Ще 1996 р. закупівля медикаментів лікарнями становила 40% всього обсягу реалізації фармзасобів. Надалі зниження обсягів фінансування охорони здоров’я призвело до значного зменшення закупівель лікарських засобів медустановами.

Державна програма фінансування охорони здоров’я сьогодні лише декларує, але не забезпечує покриття витрат на ліки за рецептами для пільговиків. Водночас саме пільговики здебільшого належать до найбільш соціально незахищених верств населення. На закупівлю ліків за рецептами для пільгових категорій за бюджетні кошти останніми роками планується лише 50% від необхідного. А фактично з призначених на ці цілі коштів витрачено від 90 до 45%.

Хоча, порівняно з 1999—2000 рр., витрати на забезпечення населення ліками збільшилися, виділеного явно не досить. Так, 2000 р. на закупівлю медикаментів пішло 411,6 млн. «держбюджетних» грн., 2001 р. — 803,4 млн., а 2002 р. планується витратити на це 1105 млн. При цьому ємність ринку становить приблизно 2100 млн. грн. За цей самий період фактично профінансовано витрати зведеного бюджету на забезпечення населення ліками за пільговими рецептами на суму 66, 29 млн. грн. (при необхідних 2800 млн. грн.).

Природно, нестачу ліків за безплатними рецептами або медикаментів у лікарні мусять покривати хворі, причому за вищою ціною, ніж їх могли закупити централізовано — з урахуванням торговельної націнки аптек. Відтак витрати населення на платні медпослуги становили 2000 р. 184 млн. грн. (2001, за попередніми підрахунками, — 250 млн. грн.). На придбання медикаментів і перев’язувального матеріалу — 1928 млн. грн. 2000 р. (прогноз на 2001 — 2400 млн. грн.). Офіційні добродійні пожертви становили 2000-го лише 51 млн. грн., а торік (за попередніми підрахунками) — 58 млн.

...Купивши глюконат кальцію з екзотичним фруктовим смаком, я звернула увагу на жінку похилого віку з неймовірно засмученим обличчям. Побачивши мій погляд, вона сказала:

— Найстрашніше сьогодні — це занедужати. Ціна життя інколи дорівнює вартості таблетки або ампули. Ціни на ліки такі, що багато хто намагається купувати лише найнеобхідніше, намагаючись заощадити на знеболюючих (хто може), вітамінах та інших «надмірностях». Ось виписали шість препаратів. Два з них — приблизно на 8 грн., мені видали безплатно. На решту довелося витрачати свої. На місяць у такий спосіб набігає 50—60 грн. А пенсія учасника війни — 143 грн. Добре, онуки щось підкидають. А ви б бачили мою сусідку, якій допомогти нікому...

Довшдка "ДТ"

Випускають фармацевтичні препарати 160 українських підприємств. На сьогодні сформувалася чітка структура виробників. Найпотужніші — п’ять провідних підприємств: АТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», АТ «Київмедпрепарат», АТ «Фармацевтична фірма «Здоров’я», АТ «Фармак» та АТ «Борщагівський ХФЗ». Кожному з цих гігантів фарміндустрії належить понад 10% ринку вітчизняних лікарських засобів. Далі йде група з більш як трьох десятків підприємств, продукція кожного з яких посідає від 1% до кількох відсотків ринку вітчизняних лікарських засобів. Серед них — акціонерні товариства «Індар», «Галичфарм», «Київський вітамінний завод», «Стиролбіофарм» та ін. До третьої групи входить понад сотня підприємств, які випускають лише по 1—2 лікарських засоби, найпростіших у виробництві та дешевих: йод, зеленка, перекис водню. Сумарно на їхню продукцію припадає не більше 5% ринку вітчизняних медпрепаратів.

Україна замикає список споживання медикаментів на душу населення — у середньому кожен українець щороку купує ліків усього на $7. Лідирує в списку США — $451, потім Японія — $378, Франція — $229, Англія — $191 і Німеччина — $190. На $159 щорічно купує ліків середній ізраїльтянин, на $80 — угорець, на $72 — турок, на $73 — поляк, на $35 — чех і на $17 — росіянин.