Коронавірус: Хибна вагітність влади

07 вересня, 2020, 13:03 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чого не зробила влада для боротьби з епідемією за вісім місяців і що зобов’язана почати робити прямо зараз

Щоденна статистика поширення COVID-19 в Україні стає дедалі тривожнішою. Прогнози викликають ще більші побоювання. Фахівці заявляють, що на кінець вересня загальна кількість пацієнтів із підтвердженим COVID-19 зросте до 200 тисяч, а цифра 3–4 тисячі щоденних нових випадків стане відносно звичною. Епідемія інтенсивного розвиватиметься далі. І в жовтні, на час проведення місцевих виборів, щоденна цифра нових хворих зросте до 5–6 тисяч. У країні буде поставлено 350 тисяч діагнозів і 260 тисяч хворих будуть активними.

Стрімко збільшується кількість госпіталізацій. За даними Мінздоров’я, 5 вересня на лікарняних ліжках перебувало майже 7,5 тисячі людей із установленим діагнозом і ще 3,5–4 тисячі пацієнтів із відповідними клінічними симптомами, але з тих або інших причин не встановленим діагнозом. Тобто на стаціонарне лікування потрапляють близько 20% хворих. Тривалість захворювання в середньому — 3,5–4 тижні. Якщо вірити прогнозам, на кінець вересня вже буде заповнено 20 тисяч ліжко-місць, а на кінець жовтня — 40 тисяч. І якщо нічого не змінити, то переважна більшість цих ліжок стануть місцем мук, а не лікування.

Чи витримає наша система охорони здоров’я таке навантаження?

Міністр охорони здоров’я заявляє, що у 315 лікарнях, які надають медичну допомогу хворим із COVID-19, сьогодні виділено 26 тисяч ліжок «першої черги», а в резерві — понад 9 тисяч ліжок у 213 стаціонарах «другої». Деякі фахівці вважають, що система має можливість забезпечити до 40 тисяч ліжко-місць.

Питання: чи все, про що звітують як про «ковідні ліжка», забезпечене киснем, підготовленим і захищеним медперсоналом, ліками?

На цей момент лише 10 тисяч ліжок із 26 тисяч, виділених під COVID-19, у лікарнях «першої черги» і ще майже дві тисячі — у стаціонарах «другої» обладнані киснем, заявляє міністр охорони здоров’я. І обіцяє незабаром забезпечити ним 80%, тобто, щонайменше, 20 тисяч ліжок. А вісім місяців на що пішли?

«Диявол ховається в деталях, — зазначає екскерівник Центру громадського здоров’я Мінздоров’я, лікар-інфекціоніст Володимир Курпіта. — Я слухав виступ головлікаря обласної Миколаївської інфекційної лікарні, де нібито розгорнуто ліжко-місця, підведені до кисню. Кисень — у балонах. Головлікар каже, що раніше цих балонів їм вистачало на півтора місяця, тепер — на півтори доби. І далі питання: що ефективніше — поставити станцію, яка добуватиме кисень із повітря, й перестати закуповувати балони чи нарощувати потужності балонної станції і замість десяти балонів купувати 15–20? Тут немає загального підходу. Це залежить від багатьох чинників. Логічно, мабуть, було б поставити станцію. Але її розгортання точно займе більше часу, ніж нарощування потужності балонів».

«Апаратів ШВЛ не буде вистачати, — пише на своїй сторінці у Фейсбук ексзаступник міністра Мінздоров’я Павло Ковтонюк. — Їх саме закочує в асфальт ваш місцевий автодор». Від себе додам: а також 2,7 млрд грн «з’їдають» премії співробітникам МВС та закуплені на 5,3 млрд грн КТ і ангіографи. Гроші є на все, крім того, що необхідне в першу чергу.

Із забезпеченням лікарень лікарями-інфекціоністами, анестезіологами, середнім та молодшим персоналом ситуація теж плачевна. Перших, наприклад, у «ковідних» лікарнях, за даними НСЗУ, — лише 1220. Із 26 тисяч ковідних ліжок кваліфікованими фахівцями забезпечено тисяч п’ять. За вісім місяців епідемії влада так і не розродилася рішеннями з приводу системи перепідготовки непрофільних спеціалістів для лікування хворих на ковід. І не задумалася над можливістю призову військовозобов’язаних медиків, серед яких понад три тисячі досвідчених професіоналів саме з протидії інфекційним захворюванням. Тому навіть якщо вдасться розгорнути 40 тисяч ліжко-місць, то це будуть просто місця лежання. Або вмирання.

Уже сьогодні за абсолютними показниками смертності від COVID-19 Україна серед країн європейського регіону вийшла в «лідери» зі знаком мінус. Ми ділимо з Румунією перше—друге місця за кількістю смертей за день. Показники країн, які йдуть услід за нами, в кілька разів нижчі.

«Відсоток смертей у нас поки що стабільний, середньоєвропейський (2,1% по Україні), — вважає Володимир Курпіта. — Якщо зростає кількість нових випадків, то й абсолютні цифри теж зростатимуть. На жаль, це та ціна, яку ми маємо заплатити за безтурботність».

Медпрацівники у світі становлять від 1 до 18% від загальної кількості хворих. У країнах європейського регіону — 3–4%. У нас захворюваність медперсоналу, в умовах із самого початку поганої забезпеченості засобами індивідуального захисту (ЗІЗ) та паніки, становила 25%. Нині, за словами міністра охорони здоров’я, знизилася приблизно до 5%. У середньому, ми виходимо на 10%.

Хоча повністю уникнути ризиків не можна, їх можна мінімізувати. Якщо медики правильно використовуватимуть ЗІЗ належної якості. Але, попри всі намагання забезпечити ними лікарні, проблема залишається актуальною. Якщо не для обивателів, то для чиновників і лікарів — точно.

ЗІЗ і контроль якості

За умов світового дефіциту, в березні урядом було прийняте рішення прибрати додаткові регуляторні бар’єри — закупівлі проводити за скороченими процедурами, без тендерів, а також спростити процедури експорту ЗІЗ в Україну. Це дало можливість у квітні забезпечити лікарів та лабораторії необхідними медичними виробами.

Крім того, Кабмін дозволив використання ЗІЗ і тест-систем без фактичного підтвердження їхньої якості.

Хоча ситуація у світі й Україні на даний момент змінилася, на вітчизняному законодавстві це не позначилося. Безліч тест-систем і ЗІЗ виробляються або поставляються в країну без відповідного контролю з боку держави. Якщо виробник після проведення якихось випробувань зазначив, що ЗІЗ відповідає стандартові захисту від вірусу або що ПЛР-тест має досить високий відсоток специфічності та чутливості, Україна його характеристиці довіряє.

При цьому законодавче право дозволити використовувати ті або інші ЗІЗ у нас сьогодні мають, мінімум, три структури — Держслужба з питань праці, Держслужба з лікарських засобів та контролю над наркотиками й Мінздоров’я. На жаль, такі дозволи вони дають без відповідних лабораторних випробувань і контролю. Як облздоров’я або лікарня, приймаючи рішення про закупівлю, можуть розібратися, бачачи в реєстрі більше сотні різних ПЛР-тестів і ще більше — ЗІЗ, кожне з яких на законних підставах вважається ефективним?

Прикладів купівлі за бюджетні кошти неперевіреної продукції нагромаджується дедалі більше — від скандальної закупівлі Мінздоров’ям біокостюмів, сертифікатів якості яких так ніхто й не побачив (хоча тендер саме з цієї причини був скасований), і до недавніх ситуацій на Закарпатті (ізоляційні комбінезони та респіратори не відповідали заявленим у договорах якісним і медико-технічним характеристикам, не мали сертифікатів відповідності) та в Харківській області (було виявлено незаконне виробництво наборів для забору і транспортування біологічного матеріалу для тестування на наявність коронавірусу).

Необхідно повернутись до законодавста, чинного до березня 202 року, тобто до повної процедури проведення тендерів при здійсненні держазакупівель. Це дозволить забезпечити і перевірку якості ЗІЗ і ПЦР-тестів.

Безумовно, певною мірою це поверне й «іменні» тендери, коли запити складаються під конкретного учасника. Однак, попри всі вади системи держзакупівель та її морально-етичний стан, саме держава має взяти на себе гарантії того, що українські лікарі використовують костюми відповідного рівня біозахисту. Як і подбати про формування резервів, що дозволить уникати спекуляції на ринку для звичайних громадян, як це було в березні.

Про те, що держрезерв порожній, ZN.UA писало ще в травні. Але влада продовжувала ігнорувати цей факт, хоча всі розуміли: епідемія набиратиме обертів. Це розуміла безліч людей, які створювали меми з зазначеного приводу, і це вже, безумовно, мали розуміти влада і спеціалісти.

Багато країн стимулювали розвиток національного виробництва всього необхідного для боротьби з COVID-19. Згідно з сайтом Кабміну, Україна на даний момент повністю забезпечена тільки антисептиками. На виробництво тест-систем, лікарських препаратів і ЗІЗ вітчизняна промисловість простимульована не була зовсім. При цьому деякі регіони мають двомісячний запас костюмів біозахисту, а в окремих запаси обчислюються днями.

 Питаннями забезпечення регіони переважно займаються самостійно. Централізовані закупівлі, однозначно, не забезпечують усього спектра необхідних засобів захисту. Різницю в забезпеченості регіонів ЗІЗ має вирівняти Мінздоров’я, увівши рамку та єдині правила розрахунків, якою вона має бути. Вісьмох місяців замало?

Тестування

«Завдання влади — допомогти громадянам адаптуватися до нової реальності та максимально підготуватися до всіх варіантів розвитку подій у зв’язку з епідемією», — заявив Максим Степанов, звітуючи у ВР про результати боротьби з COVID-19 і зазначивши, зокрема, що кількість ПЛР-тестувань збільшилася з 200 до майже 25 тисяч.

Попри це, українська система тестування має гірші показники в Європі. «Коефіцієнт виявлення (кількість позитивних тестів від загальної) — 11%. — пише Павло Ковтонюк. — Прийнятною вважається 5% (це означає, що контактних тестують більш-менш ефективно). У Польщі — 3%, Німеччині — 0,9%. Тобто тестів ми робимо більше, але хворих у нас стало ще більше.

Всередині України ситуація ще гірша. У регіонах зі стрімким зростанням випадків цей показник зашкалює: Чернівецька область — 23%, Харківська та Одеська — по 17%. Виняток — Київ (5%), де щодня проводять близько п’яти тисяч тестів, що становить від ¼ до ⅕ всього тестування по Україні. Це допомагає тримати ситуацію під відносним контролем. При цьому 80% тестів проводять у приватних лабораторіях».

«Київ виграє тим, що тут сконцентровано багато установ, у тому числі приватних, — каже Володимир Курпіта. — Це дало можливість застосувати тактику масового тестування.

У Чернівецькій області, попри високі показники захворюваності, дуже добре працюють у контексті реагування. Це чи не єдина область, яка дає більш-менш правдиві показники щодо захворюваності, госпіталізації тощо.

Ефективне збільшення цільового тестування, коли тестують певні групи й забезпечують процес правильно. Коефіцієнт виявлення 11% (інколи 20%) свідчить про те, що ми недотестовуємо контактних, а отже — не відстежуємо й таким чином сприяємо поширенню епідемії. Ось у цьому — проблема. Але вона об’єктивна, оскільки є певні потужності лабораторної системи. І без їх нарощування навряд чи вдасться сильно змінити цю ситуацію. Тут потрібно шукати рішення».

Вісьмох місяців не вистачило, щоб почути тих, хто пропонував рішення ще в березні...

Одним із них може бути залучення приватних лабораторій. У такому разі кількість тестувань збільшилася б до 40–50 тисяч на день.

Але тоді треба розуміти, як їм це можна компенсувати. За розрахунки візьметься держава? Чи буде відбуватися те, що зараз, коли люди платять із власної кишені? Можливо, виходом могла б стати реімбурсація.

 Крім того, щоб працювати з приватними лабораторіями, дуже важливо розробити певну методологію розрахунку вартості. Нині у приватних лабораторіях вона коливається від 1100 до майже 3000 гривень. Це дуже великий розрив. Завдання держави — не встановити єдину ціну, але принаймні встановити методику, за якою ця ціна має формуватися. Цього немає, і це викликає питання.

Хоча наказ Мінздоров’я № 722 передбачає безплатне тестування через сімейного лікаря, а, згідно зі ст. 9 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», усе, що стосується епідемії, у тому числі лікування й діагностика, має компенсуватися з коштів державного та місцевих бюджетів, — це не завжди відбувається належно.

За логікою, пацієнт не повинен сам платити за проведення лабораторного контролю. Але система працює так, що той, хто вирішує зробити тест самостійно, змушений іти до приватної лабораторії й оплачувати тестування з власної кишені.

Самостійно змушені оплачувати необхідний лабораторний контроль (ІФА або ПЛР) і безліч громадян перед плановими операцією або госпіталізацією.

«Ніде не прописано роз’яснень, за чий кошт має відбуватися тестування, — пояснює ексгендиректорка директорату медичних послуг Мінздоров’я Оксана Сухорукова. — У розрахунках за пролікований ковід-випадок тестувань немає. Лабораторні центри отримують окреме фінансування за аналізи, які вони проводять. Фактично виходить, що лабораторії не можуть упоратися і люди, які потребують планової госпіталізації, роблять тести за свої гроші.

Мінздоров’я цієї ситуації не комунікує, не веде роз’яснювальної роботи, хто й за що повинен платити і чому.

Як не комунікує й того, що опорним лікарням за лікування пацієнтів із ковід платить НСЗУ, а пацієнт, потрапляючи в лікарню, платити за це не повинен.

Лікарів, які працюють із ковід, зобов’язали тестуватися кожних два тижні. Решту лікарів — щомісяця ІФА-тестами. У приватній лабораторії такий тест коштує від 650 грн. Але грошей лікарям на це не дали. На відміну від співробітників МВС. За вісім місяців — ні розуму, ні совісті.

Якщо ПЛР-тести мають робити державні лабораторії або ті, яких вони залучають, співробітникам платять зарплату і закуповують реактиви тощо, — то стосовно ІФА-тестів рішення центральної влади про тестування Мінздоров’я знову переклало на владу місцеву. Причому накази ці вийшли тоді, коли всі бюджети були вже сформовані, гроші вже спрямували у стабілізаційний фонд і почали його витрачати, зокрема й на дороги».

Є суперечність між стандартом Мінздоров’я — кого та як потрібно тестувати — і постановою №641, якою було введено заборону на в’їзд іноземців або їх в’їзд за умови тестування та самоізоляції. Цієї категорії у стандарті Мінздоров’я немає.

На сайті Мінздоров’я опубліковано вичерпний перелік лабораторій (приватних і державних), результати яких визнаються верифікованими в системі «Дія». Такий список, з урахуванням черг до державних лабораторій, фактично примушує людей звертатися у приватні. Важко відповісти, наскільки, з морального погляду, справедливо впроваджувати режим обмежень, зобов’язуючи при цьому громадян платити за тестування з власної кишені.

Епідрозслідування

У процесі прийняття управлінських рішень важлива медична статистика. Основним джерелом даних для щоденних брифінгів міністра охорони здоров’я є Центр громадського здоров’я — створений як правонаступник СЕС. Серед його статутних завдань — здійснення епіднагляду над особливо небезпечними захворюваннями. Але достатнього обсягу повноважень на це Центр не має.

Нещодавно прем’єр-міністр укотре повідомив про відновлення структури СЕС, однак відповідного рішення уряду на сайті немає, хоча Кабміном із третього разу воно було прийняте. На думку окремих спеціалістів, епідемія продемонструвала, що, незважаючи на всім відомі вади, інституція, схожа на СЕС, у країні потрібна. Насамперед тому, що Мінздоров’я за весь цей час так і не спромоглося розробити передбачений законом порядок епідрозслідувань стосовно коронавірусу, в якому було б чітко розписано, хто проводить розслідування, які висновки робляться, що необхідно зробити для локалізації вогнища й т.п. Такі заходи дозволяють забезпечити плавне навантаження на систему охорони здоров’я, превенцію. Лікарні — завжди крайній захід.

«Щоб відповісти на запитання, чи потрібна СЕС, варто подивитися на наших сусідів, у яких вона збереглася, — вважає Володимир Курпіта. — У Росії вона трансформована в Роспотребсоюз. У Білорусі взагалі існує як СЕС. Проте і там, і там епідемія поширюється. Тобто проблеми реагування — не у відсутності СЕС, а в тому, що є дефіцит кадрів (як і скрізь) і не зовсім зрозуміло, які мають бути в цієї майбутньої СЕС повноваження щодо локалізації спалахів.

Наприклад, у Чернівецькій області є два райони, котрі постійно перебувають у червоній зоні. Один із чинників, які на це впливають, за словами спеціалістів лабораторних центрів (а це — колишня СЕС), пов’язаний із масовими весіллями в зазначеному регіоні. І що в такому разі може зробити СЕС? Закрити ресторани? Чи приведе це до припинення весіль? Не впевнений. Та й що зараз заважає місцевій владі прийняти таке рішення?

Умовно кажучи, тут є певний елемент маніпуляції, який використовується не для того, щоб знайти шляхи рішення, а для того, щоб знайти винних у ситуації, не контрольованій урядом.

Епідрозслідування має відбуватися так: якщо хтось захворів, до нього приходить епідеміолог і визначає всіх, хто був із ним у контакті, в середньому, за 4–5 днів до захворювання. Оскільки вірус передається повітряно-крапельним шляхом, ми потенційно маємо розглянути, з якою кількістю людей хворий міг проконтактувати особливо тісно. Але якщо людина відвідувала якийсь масовий захід (наприклад, в Одесі — День міста, а на Західній Україні — церковну службу), то, швидше за все, вона не знає людей, із якими перебувала поруч. Зараз епідемія поширюється у великих містах, мегаполісах. Самі підходи до епідрозслідування трохи нівельовані, — цих людей виявити дуже складно.

Можна було б запропонувати якусь геолокацію. Наприклад, співпрацювати з операторами мобільного зв’язку. Але тут питання до законодавців, — це пов’язано з персональними даними та необхідністю дотримуватися прав людини і викличе дискусію в суспільстві.

Якщо ми говоримо про сімейні вогнища, то зазвичай їх розслідують. До цього залучаються, в тому числі, сімейні лікарі. Головне, що має бути, — алгоритм дальших дій. Тут є певні обмеження. Логічно було б посилати контактних осіб на обстеження, але потужностей недостатньо. Тому використовується тактика просто спостереження. Якщо у вас немає симптомів, то ви перебуваєте на самоізоляції і звітуєте тільки тоді, коли у вас з’явилися якісь симптоми. На цьому напрямі зроблено не все».

Ще одне питання — маршрутизація пацієнтів. Вона нібито прописана, але є проблеми, пов’язані, швидше, навіть не з організацією, а з людським фактором і динамікою, яка істотно змінюється.

«У нас зараз є два варіанти — або госпіталізація, або ізоляція вдома. Але є люди, які проживають у гуртожитках, у казармах. Зараз повернулися студенти. Теоретично, якщо людина не у важкому стані, їй рекомендується залишатися вдома. Але перебування в місцях спільного проживання не забезпечує належної епідситуації. Навіть якщо показань для госпіталізації немає, — зауважує Володимир Курпіта. — Для цієї категорії маршрути, на мою думку, не відпрацьовані. Принаймні я не знаю про те, аби хоча б в одній з областей були запропоновані ізолятори саме для цієї категорії людей. Чи, наприклад, для самотніх людей літнього віку, які захворіли. З тим, як сам їм надаватиметься допомога, може виникнути проблема».

Наскільки система може швидко реагувати?

«Якщо подивитися навіть на нинішні цифри щодо зайнятості ліжок, які публікуються МОЗ, ми бачимо, що, наприклад, Одеська область на збільшення ковідних пацієнтів відреагувала не дуже швидко й на 3 вересня майже 96% ліжко-місць у них було зайнято. Суми та Вінниця 6 вересня заявили, що в їхніх лікарнях місць немає, і вони везуть у райони. А що в районах? Зеленка?

Є питання організаційного характеру та спільної роботи МОЗ і департаментів охорони здоров’я щодо реагування на ситуацію та розгортання додаткових ліжко-місць, — продовжує Володимир Курпіта. — Наша система пасивна. І це найбільша проблема. Вона реагує на те, що вже сталося, а не на те, що може відбутися. Можливо, на рівні уряду, МОЗ і ведуться обговорення. Але, умовно кажучи, рядовому співробітнику системи охорони здоров’я цього не помітно, що створює безліч міфів і страшилок. Люди схильні не до узагальнень, а до того, щоб користуватися власним досвідом. І цей досвід усередині системи нині є більш негативним, ніж зовні в суспільстві.

Думаю, всередині системи нині звучатиме дедалі більше критики щодо неготовності або недостатнього реагування на ситуацію».

І вона буде обґрунтованою. Відповідальні за це люди всі дев’ять місяців бігали по телеканалах, кастингувалися у мери Києва та щодня записували відеозвернення з одами президенту, при цьому системно роблячи дуже мало з того, що було потрібно. Хоча виклики були очевидні.

«Колапс лікарень покаже, що таке справжня смертність. Поки лікарні не заповнені, випадків може бути багато, а летальність буде невисокою. Але коли пацієнти перебуватимуть у лікарнях, де починає не вистачати апаратів ШВЛ і фахівців, тоді цифри будуть зовсім іншими», — зазначає Павло Ковтонюк.

Крім того, проблема може виникнути навіть не стільки в доступі до медичної допомоги хворих на ковід, скільки в доступі до неї пацієнтів із іншими патологіями. Життя не припиняється, і люди, на жаль, продовжують хворіти. Можуть траплятися травми або якісь гострі випадки.

Ліки

Коронавірус убиває вибірково. Висока ймовірність важкого протікання захворювання та летального результату в тих, хто має хронічні захворювання. Дуже високий відсоток смертності серед людей 60+. В Україні вмирає кожний десятий, який занедужав на ковід, віком від 70 до 79 років.

Для порівняння, в Італії, Іспанії та Франції — кожний 70-й. Жодних специфічних ліків від ковід досі немає, але за минулі місяці там навчилися розумно підходити до лікування, не впадаючи в крайнощі та не пробуючи навмання, що попало.

Для важких хворих почали застосовувати «Дексаметазон», «Ремдесивір» і подекуди — переливання конвалесцентної плазми тих, хто видужав. Першого в нас — достатньо. Виділити 46 млн грн на закупівлю «Ремдесивіру», уже включеного в національний український протокол лікування COVID-19, постановою Кабміну було вирішено тільки 2 вересня. Але виділення коштів — одне, а закупівля — зовсім інше. Хоча МОЗ стверджує, що домовленостей з компанією-виробником уже досягнуто, за інформацією ZN.UA, це не так. На самому початку США продали ліцензію на виробництво препарату для азіатського ринку трьом індійським компаніям. Одна з них Україні відмовила — усе вже законтрактоване. На цей момент ще тривають переговори з двома іншими.

Що ж до конвалесцентної плазми тих, хто видужав, варто згадати, що в Україні проводять власні дослідження подібних препаратів. Наприклад, компанія «Біофарма» стверджує, що з допомогою їхнього препарату вдається «витягти» до 80% важких хворих з коронавірусом. Компанія звернулася до президента за ста мільйонами гривень, але той не знав, де їх узяти. Напевно, все пішло братам Суркісам...

Ще одні ліки, які вважаються сьогодні досить ефективними, — «Тоцилізумаб» (він же — «Актемра»). Його застосовують при лікуванні хворих на ковід у Олександрівській лікарні Києва. Але, як і інші, цей препарат показаний не всім.

Міжнародні фармацевтичні гіганти дедалі ближче до винаходу вакцини. Теоретично достатній науковий потенціал для розробки власної вакцини є і в нашій країні. Технологічно ж ми сильно відстали від провідних країн світу. Крім того, на розробку та наступні доклінічні та клінічні дослідження вакцини потрібні сотні мільйонів доларів. Це не виключає можливості організації спільного виробництва (за контрактом) на території України. Але цей процес займає від пів року до року. А вакцина потрібна якомога швидше, тому уряду варто було б «зайняти місце в черзі» на придбання вакцини в провідних світових виробників.

Карантин

Ретроспективний аналіз епідемії в Україні з початку лютого демонструє, що базові речі, заради яких карантин було запроваджено, так і не були зроблені. Окремі карантинні заходи застосовувалися не за епідемічними показниками, а з метою «налякати».

І люди більше не вірять у те, що вірус є небезпечним. Принаймні порівняно з несвободами та економічними втратами. Драконівські штрафи за недотримання карантину в інших країнах, які стали серйозною підмогою для держбюджетів, у нашій країні звелися до «копійчаних» формальностей. За інформацією ZN.UA, президент попросив Авакова «не лютувати» і не штрафувати. У результаті за порушення карантину карають мало й дуже вибірково. Ми бачимо повсюдно, що більшість людей дотриманням безпечної дистанції та носінням масок у людних місцях зневажають. Люди втомилися та розслабилися. При тому, що, як випливає з написаного вище, «ударити» по ковіду, крім оптимізму, нам особливо нічим. А він у цьому разі допомагає погано.

Імплементація рішень, швидкість прийняття яких і без того відстає від необхідності, часто виглядає профанацією.

Система адаптивного карантину не працює так, як має, і запізнюється з реакцією.

«Головні індикатори — це зайнятість ліжок і нові випадки на 100 тисяч населення за останні 14 днів. Ця комбінація привертає увагу до маленьких областей, не враховує тестування та, що найгірше, реагує на госпіталізації, тобто на наслідки, а не динаміку спалаху», — вважає Павло Ковтонюк.

Ризики, що епідпроцес остаточно вийде з-під контролю, дуже високі. На тлі всього цього діти пішли до школи. Як це вплине на розвиток епідемії, ми незабаром побачимо. Уже зараз можна сказати точно, що діти та молоді люди хворітимуть частіше, і до квітня-травня наступного року ми житимемо в постійній стресовій ситуації зростання захворюваності. Класичні закони епідеміології кажуть: поки не перехворіє або не буде вакциновано 70% населення, епідемія не зупиниться. Є версії, що вірус мутує та стане слабшим. Але поки що вони не мають під собою практичного підтвердження.

Що робити?

«Перше, чого мені, наприклад, не вистачає, — каже Володимир Курпіта, — це документування й не просто статистики, а аналізу, який мало би видавати МОЗ про те, наприклад, чому зараз у Львівській області відбувся такий різкий стрибок нових випадків? Чому в Сумській області, яка поруч із Харківською, офіційно зареєстрована кількість випадків невелика, але всі ліжко-місця зайняті? Що відбудеться після навчального року, з одного боку. З іншого — що буде в Одесі після Дня міста, святкування якого активно рекламувалося в тому числі по телебаченню? Тобто наскільки ці фактори непрямого впливу змінюють звички населення?

На мою думку, було би правильно, якщо ми впроваджуємо червону зону, то мали були б упроваджувати й певні підходи до встановлення обмежень на виїзд або в’їзд до цієї зони, у тому числі, можливо, з використанням Нацгвардії. Того, що було на початку карантину, але стосувалося б не всієї країни, а конкретно вогнищ, про які йдеться.

Друге — це все-таки нарощування системи тестування з дедалі більшим переходом на автоматичну роботу.

Третє — задоволення потреб у ЗІЗ. Тепер це стосується не тільки лікарень, а й шкіл. Це мало б стати відповідальністю держави, а не вчителів, директорів чи батьківського комітету».

Від себе нагадаю вже сказане вище: необхідно терміново прийняти рішення про систему перепідготовки та про можливість призову військовозобов’язаних медиків, повернутися до повної процедури проведення тендерів при здійсненні держзакупівель і забезпечити нарешті перевірку якості медвиробів державою, а також подбати про створення держрезервів.

Чи мала право розслаблятися влада, що допустила хаос і плутанину в системі? Починаючи від вартості тестів, які виявилися просто недоступними для людей і закінчуючи відвертою та лицемірною ставкою на піар і фінансування «великого будівництва» на шкоду порятунку життя людей. Це вже не просто некомпетентність. Це — злочин.

«Прогноз? Якщо у вас є кілька сценаріїв подій, виберіть гірший і готуйтеся до нього, — стверджує Павло Ковтонюк. — Передумов до поліпшення поки що не видно».

Тому постарайтеся мінімізувати ризики для себе та дорогих вам людей.

 

Всі статті автора читайте за посиланням

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК