Як зібратися, але не згорбитися?

Чи чули ви колись вислів «Зберися, ганчірко!» українською? Я намагалася згадати, чи чула таке формулювання за 33 роки життя в Україні. Моя відповідь — ні. В Україні це можна було почути лише російською. На жаль, ці слова звучали саме тоді, коли потрібна була підтримка через скрутні обставини, брак сил, хворобу чи великий обсяг роботи, яку треба було зробити.

Який сенс має цей вислів? Зазвичай його вживають, аби «підбадьорити» людину, яка втратила сили чи зневірилася в собі. Вважається: якщо вчасно сказати людині, що вона — «ганчірка», й вимагати негайно «зібратися», тобто докласти ще більше зусиль і проявити виняткову силу волі, це допоможе подолати труднощі.

Чи допомагає це? Що робити, якщо треба зібратися, але бракує ресурсів? І як підтримати людину, котрій важко?

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Психічне здоров'я нації: як війна впливає на українців та що робити

Не ганчірка!

Якщо команда «зберися» виглядає доцільною, то чому «ганчірка»? Я зазирнула до словників. У російському словнику «ганчірка» означає людину зі слабким характером, без великої сили волі. Це слово вживали зневажливо в нижчих верствах суспільства ще в XIX столітті. У 1950-х роках воно перейшло в літературу в переносному значенні. В українському словнику мені теж трапилася «ганчірка» стосовно людини. Однак перші приклади такого застосування цього слова в українській літературі з’явилися лише в 1950-х роках. Українська література радянського періоду, що перебувала під тиском після реформування української мови та «підгонки» її під російські стандарти, запозичила це значення.

Радянський Союз був тоталітарною державою. Влада намагалася контролювати стосунки звичайної людини й держави, насаджувала суворі ієрархічні відносини та втручалася в особисте життя населення. Будь-які прояви людяності вважалися слабкістю, а слабкість — вадою для держави, яка постійно має намір воювати. Якщо людина переживала звичайні людські емоції — втому, горе або втрату, цього не можна було показувати. За тоталітаризму все населення має бути завжди готовим виконувати завдання влади. Якщо ти не в змозі тримати штик або лопату, ти вже наполовину ворог. До тебе треба придивитися — чи не є ти саботажником або зрадником? Відчувати скорботу дозволено лише з нагоди смерті «великого вождя».

Кожна доросла людина в СРСР знала, що дітей треба вчити тримати при собі будь-які небажані емоції. За сльози дитину могли присоромити, за крик відчаю — покарати, за втому — змусити виконувати додаткові вправи, «щоб привчалася до труднощів». Дітей не заохочували працювати із задоволенням, бо задоволення — це також табуйоване почуття за тоталітаризму. Можна висловлювати задоволення лише тим, що робить влада. Якщо людина буде задоволена собою й власною роботою, зникнуть важелі впливу. Щасливій людині втручання влади не подобається.

Саме тому порада «зберись, ганчірко!» має подвійний сенс. По-перше, це нагадування, що повага до людини, її гідності та прав — те, про що треба забути. «Ганчірка» не має права почуватися людиною. По-друге, навіть від «ганчірки» очікують продуктивності. Бо якщо ти не є корисним для влади, тебе взагалі викидають на смітник.

То як тоді людині зібратися? Як підтримати людину, котрій важко? По-перше, треба визнати, що ми — люди, й пам’ятати як про власні переваги, так і про обмеження. По-друге, немає кращого способу зібратися, ніж зробити це разом із іншими людьми. Поділитися проблемами, дістати підтримку, корисні поради, відчути дружню атмосферу, повагу й віру в те, що впораєшся. Бо збиратися разом, щоб упоратися, — це привілей вільних людей.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Де брати ресурси, коли вигорання вже відбулося?

Зберися! Але не поспішай

Через те, що люди навчаються надання першої домедичної допомоги переважно завдяки художнім фільмам, ми часто маємо таку ситуацію: людина непритомна, оточення відчуває жах, а найсміливіший нещадно б’є постраждалу особу по щоках.

Справжні дії в такому випадку зовсім не видовищні, тому режисери та сценаристи не люблять показувати, як правильно надавати допомогу чи підтримку. Жодного екшену, жодного саспенсу. Обережно покласти людину горизонтально, повернути на бік, зрозуміти, чи вона дихає, і якщо так, звільнити від одягу шию, аби полегшити дихання, підняти ноги трохи вище за рівень голови й... почекати. Зазвичай людина приходить до тями за десять секунд. Якщо непритомність триває більш як п’ять хвилин, це вже потребує допомоги медиків, та аж ніяк не ляпасів або поливання водою.

Якщо навіть за повної втрати свідомості можуть допомагати такі прості й людяні дії, то невже для того, щоб зібратися, коли залишаєшся в свідомому стані, потрібне насильство над собою?

Що робити, коли треба зібратися, але бракує ресурсів? Здається, відповідь є очевидною. Треба поповнити ресурс. У ситуації, що потребує швидкої реакції (наприклад, коли людина втратила свідомість), ресурс, який було відновлено, — це доступ до повітря, спокій та спостереження сторонньої людини. Те саме нам потрібно, щоб мати змогу сконцентруватися на будь-якому складному завданні.

1. Доступ свіжого повітря. Дуже часто люди приймають за поганий настрій, паніку або психологічне навантаження елементарну нестачу кисню. Якщо людина перебуває в приміщенні, де колись палили, немає достатньої вентиляції, забагато людей або рідко відбувається провітрювання, це шкодить продуктивності центральної нервової системи. Роздратування, незібраність, відчай можуть зникнути за кілька днів, якщо надати доступ до свіжого повітря. Якщо колеги не згодні відмовлятися від паління поруч із робочим місцем або часто відчиняти вікна, знаходьте можливість вийти на вулицю подалі від доріг. Навіть півгодинна прогулянка в парку чи двадцять хвилин із чашкою кави або чаю в сквері допоможуть зібрати думки докупи й трохи відновити сили.
2. Спокій. Про який спокій може йтися, якщо треба терміново зібратись і все зробити ще на вчора? Парадокс тривоги — в тому, що саме вона забирає весь ресурс, який замість вирішення питання йде на утримання себе від бажання втекти від справ. Угамування тривоги може потребувати професійної допомоги. Та якщо людина навіть після п’яти хвилин непритомності здатна самостійно встати й дістатися додому, то й більшість людей зможе впоратися з тривогою самостійно. Перше, що потрібно для зібраності, — це сон.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Пригніченість, нервозність, відчуття провини: як подолати страх іспитів незалежно від віку

Сон має бути пріоритетом у складні часи. Кожна додаткова година сну підвищує концентрацію уваги, розумові та фізичні здібності. Перед важливими змаганнями спортсменів високих досягнень майже примусово відправляють спати, а не тренуватися до виснаження! Пам’ятайте про це, готуючись до важливих справ. Якщо у вас немає розладів сну, просто додайте собі зайвих хвилин або годин на те, щоби поспати. Не рекомендується спати без перерви більш як дев’ять годин, якщо це не ваша стандартна норма сну. Якщо відчуваєте хронічну втому, зверніться до спеціаліста. Нині є багато можливостей допомогти зі сном навіть в умовах обстрілів. Бодай невелике покращення сну допоможе почуватися краще й збиратися швидше.

3. Допомога інших людей. У нашому суспільстві цей пункт здається найскладнішим. З одного боку, наша країна показала, як швидко ми вміємо збиратися для досягнення великих цілей. Іноді здається, що волонтерство — генетично вбудована якість українців. З іншого — в нас майже немає культури психологічної підтримки та милосердя до тих, хто не є героєм, а особливо до самих себе.

Це потрібно змінювати, й найкраще починати з себе. Навчання методів самопідтримки важливе, бо потім можна буде швидше зрозуміти, як допомогти іншим. Чи треба все робити за них, відсторонюючи їх від посильної діяльності? Пам’ятаєте, як часто реагують люди, котрі вміють щось робити, на помилки початківців? «Відійди! Ти тільки все псуєш! Дивись, як треба робити!» Це породжує сором і знижує компетентність людини, яка тільки навчається. Що було б, якби замість цього ми почули: «Тобі вже вдалося багато. Дивись, як можна це покращити! Все буде добре з часом. Практикуйся, в тебе все вийде чудово!».

На жаль, іще з часів СРСР звертатися по допомогу стало соромно. Цього навчала радянська влада й імперські амбіції нових ватажків «титульної нації». Навіть під час Голодомору, коли мільйони громадян СРСР включно з українцями помирали від голоду, Радянський Союз не звертався по допомогу до країн, які її пропонували. Держава мала демонструвати впевнений розвиток і показувати, що вона — «попереду всієї планети».

У викривленій реальності ватажків антилюдського режиму змусити померти страшною смертю від голоду було прийнятніше, ніж відкрити правду про те, що країна не справляється з наданням елементарних умов для виживання. Приховувати проблеми навіть від друзів і найближчого оточення, боячись отримати не допомогу, а присоромлення й побажання «Зберися, ганчірко!» — це те, чого добре навчилися наші бабусі, дідусі й навіть батьки.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Корисні поради: як знизити рівень стресу

Західні психологи в один голос кажуть, що вміння просити про допомогу й приймати її, навіть коли не помираєш, а просто не даєш собі ради зі звичайним життям, — це ознака психічного здоров’я.

На жаль, від деяких популярних українських медійних психологів досі можна почути жорсткі висловлювання щодо тих, хто дозволяє собі жалітися або просити допомогти. Якщо люди, до яких ви звернулися по допомогу, намагаються вас присоромити, одразу йдіть від них. Є інші.

Якщо вас відправляють до фахівців із фізичного або психічного здоров’я, не бійтеся звертатися. Фахівці мають великий досвід допомоги й досі існують саме тому, що допомагають. Якщо вам страшно звертатися до психолога або лікаря, візьміть із собою найкращого друга, подругу чи будь-яку близьку людину, яка не боїться вас у вашому «розібраному» стані й вірить, що ваше життя варте того, щоб вам допомогти.