Чи можна повернути собі новорічний настрій під час війни?

Якщо ми живі, є що святкувати.

Майже кожен та кожна зараз знає напам’ять і постійно цитує анекдот про підроблені новорічні прикраси, які людина повертає до крамниці зі словами, що вони зіпсовані. Колір у них той, що треба, вони блищать, гарні, але не справжні, бо не дають радості.

Хтось каже, що ми занадто дорослі, щоб радіти новорічним святам. Ялинки, подарунки, цукерки та мандарини — то для дітей. Хтось вважає, що радіти під час війни взагалі недоречно. Навіть дітям треба прийняти сувору реальність і приборкати власні бажання, бо завжди є хтось, кому зараз гірше, хто страждає, з ким треба виявити солідарність.

Найпростіше, що можна зробити в цій ситуації, — це погодитися з недоречністю радості. Бо для того, щоб почуватися погано, взагалі нічого не треба робити — життя все погане зробить із нами саме. А от радість ми відчуваємо лише тоді, коли щось робимо. Так ми влаштовані — мозок виробляє дофамін і серотонін у здоровий спосіб лише у відповідь на власні успішні дії. Про нездорові способи не говоритимемо, бо саме від них радість стає «підробленою». А ми ж варті справжньої, натуральної!

Прихований рецепт

Я не знаю цієї жінки особисто. Ми ніколи не бачилися. Але коли протягом тривалого часу товаришуєш у соцмережах і читаєш часом дуже особисті дописи, які створюють не для чужих очей, здається, що людина тобі близька. В неї двоє чудових дітей, вона прекрасна мати. А її чоловік — гарний батько, який у лютому 2022 року пішов добровільно захищати країну.

Відтоді сторінка цієї жінки, як і багатьох інших українських жінок, перетворилася на волонтерський ресурс, за допомогою якого на фронт збирають гроші, ліки, корисні речі. Щодня, без вихідних і відпусток. Особисті свята, такі як день народження, — це не привід просити подарунок для себе, а спосіб подарувати його військовим. Але настрій напередодні Нового року тривожний, бо зазвичай на період довгих сімейних свят збори грошей починають гальмувати, а можливість швидко закупити й доставити щось на фронт протягом цих днів здається нереальною. Війна ж при цьому на свята не зупиняється.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Вартість новорічної ялинки в Україні відрізняється між регіонами в 10 разів, найдорожчі дерева на Закарпатті

Але в цієї жінки є секрет.

Щоразу вона пише «під замок» тільки для декількох людей, що сама себе засуджує, що поводиться нераціонально, витрачає сили, гроші, нерви, яких уже взагалі не залишилося, але не може інакше. Вона сідає в автівку, бере з собою дітей, смаколики та все із зібраного для військових, що може завезти якомога ближче до лінії фронту, і їде святкувати Новий рік до міста або селища, котре є відносно безпечним для дітей, але найближчим до чоловіка. Так, вони ще жодного разу не святкували Новий рік разом. Але маленька ялинка, привезена із собою, чотири улюблені новорічні прикраси, спілкування та привітання з місцевими, свічки замість новорічних гірлянд і сподівання на раптове щасливе побачення дітей із татом (якщо складуться зорі та графік звільнень) — це те, що надає сили цій жінці. «Їду готувати сімейне щастя», — пише вона.

Гадаю, зараз вона читає ці рядки й сердиться на мене. Бо я розкрила її секрет. Але насправді я бачу записи «тільки для друзів» щонайменше трьох тисяч жінок. Тому просто зараз на мене можуть сердитися близько пів сотні тих, у кого двоє дітей. І десь із десяток багатодітних мам, які створюють нині собі святковий настрій у той самий спосіб. Вибачте, що ваш секрет створення собі свята попри війну — не така вже й таємниця для тих, хто вміє любити. Новий рік — це час, коли ми чекаємо на диво. Любов — найбільше диво в світі. І війна не в змозі зупинити її.

Свято та втрата

Так уже вийшло, що в нашому суспільстві саме найкращим і гідним людям буває важко ділитися радістю. Але є і ще більш табуйована в соціальному просторі тема — переживання трауру. Втрата близької людини нібито ізолює, відрізає від усього світу в той самий час, коли підтримка й допомога саме інших людей так необхідна тим, хто переживає велике горе.

У соцмережах зазвичай пишуть лише про факт події і заходи щодо вшанування пам’яті загиблих або померлих. Власні відчуття — це занадто особисте, занадто чутливе. Коли ми були дітьми, нас навчали рапортувати про успіхи. Дорослим подобалося, коли ми стримували сльози, бо це вважалося ознакою «дорослості». Нас не вчили жити далі в суспільстві й не вмирати соціально, коли власне життя майже розсипається на попіл через втрату. Ми також не знаємо, що робити поряд із людьми, в яких смерть відібрала коханих.

Я дуже вдячна тим сміливцям і відчайдухам, які зараз почали говорити про такі почуття. Горе, що зминає й намагається зламати душу, не заглушило голоси людей, які намагаються обстояти гідність пам’яті тих, хто покинув цей світ, і врятувати цінність почуттів тих, хто залишився жити з відкритою раною в душі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

"Укрзалізниця" анонсувала додаткові потяги на Різдвяні та Новорічні свята

Новорічні свята можуть бути важким випробуванням для тих, кого наздогнала втрата. І, мабуть, поради будуть зайвими. Але раптом хтось читає ці рядки крізь сльози або навпаки — сухими від болю очами. Порада від психолога в цей момент для вас — не прислухайтеся до порад. Тільки ваша душа, ваше тіло, ваш досвід життя з людиною, яку ви любили і яку втратили, є вашими провідниками на цьому шляху. Ніхто, крім вас особисто, не долав цього шляху. Так, багато інших людей пережили багато інших втрат. Навіть ви, можливо, не вперше ховаєте близьку людину або чекаєте на звістку від зниклого безвісти, проте відчуваєте, що зараз усе не так, як було.

Ніхто не знає, як проживати саме цей період вашого життя, навіть ви, попри будь-який досвід. Ви маєте право на власний спосіб упоратися з тим, що відбувається з вами. Немає жодних термінів, «коли повинно стати легше». Немає жодних етапів горя, єдиних для всіх. Якщо хтось каже, що ваш траур має закінчитись, а ви почуваєтесь інакше, саме ви праві. Нікому не можна «підганяти» вас під якісь стандарти трауру. І вам не потрібно цього робити.

Якщо у вас горе, але ви хочете зробити свято для дітей, — робіть. Попросіть допомоги в людей, яким буде приємно зробити це для вашої родини. Можна не посміхатися й жити в період горя окремим емоційним життям. Можна не співати різдвяних пісень. Можна плакати, бо спогади про свята з коханою людиною світлі, але пекучі. Можна взагалі зустрічати свята наодинці, лягти спати або перебирати спогади всю ніч. Горе — це почуття, яке заслуговує на повагу та час. Його можна приховати, але не можна зупинити зусиллям волі. Траур — це час уваги та поваги, час, коли беззахисність людини є найвищою. Про це мали б пам’ятати оточуючі. Але нас, на жаль, не дуже вдало навчали цього.

Пораду тим, хто зараз перебуває поруч із людьми, які переживають горе, я також дам. Уважно перечитайте абзац, написаний вище. Ключові слова — увага до людини та її потреб (іноді люди, які переживають втрату, забувають поїсти або зробити ковток води, тримаючи склянку в руках), повага до її почуттів (тому втримайтесь від порад, будь-яких, окрім тих, про які вас попросили). Якщо ви будете уважні та шанобливі, може статися, що саме ваших порад питатимуть або по вашу допомогу звертатимуться. Якщо так станеться, вітаю вас. Саме вас обрали місточком, який повертає до життя тих, хто досі дивиться в безодню. Ваша справа — залишатися живими, щоб допомагати живим. Якщо у вас є святковий настрій і бажання ним поділитися, робіть це ненав’язливо, але без зайвих вагань. Є бажання запросити людину, котра переживає траур, до себе на свято? Запитайте саму людину, чи не хоче вона приєднатися до вас, бо ви будете раді її бачити. Отримали відмову, але бажання бачити людину не зникло? Запитайте, чи можете завітати до неї іншого, найближчого дня або запросити на чашку кави недалеко від дому. Іноді саме здоровий егоїзм друзів, які настирливо хочуть тебе бачити навіть після десятої відмови, змушує погодитися на одинадцяте запрошення й трохи вдихнути життя навіть під час трауру.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

На Софійській площі у Києві засвітили головну новорічну ялинку країни

Нудні поради для дорослих і серйозних

Наприкінці статті — кілька порад для тих, хто хоче отримати рецепт святкового настрою для щоденного використання.

1. Зробіть відсутність новорічного настрою власною «фішкою». Це виділяє вас із більшості, надає загадковості та шарму. Поки хтось намагається з останніх сил крокувати в ногу з тими, хто радіє черговому оберту планети навколо центру екліптики, ви зберігаєте сили, здоров’я, заощаджуєте гроші й не забруднюєте планети мікропластиком із нікому не потрібних подарунків. Поспішіть із цим, бо кожного новорічно-різдвяного свята таких людей стає дедалі більше, можна проґавити шанс на оригінальність.
2. Створіть нові власні традиції, які залежать тільки від вас. Особисто я саме так і вчинила дев’ять років тому, коли почала випікати спеціальний різдвяний хліб. Рецепт такий: спочатку треба два місяці розповідати, що збираєшся його спекти, потім місяць купувати інгредієнти (які сім’я неодноразово з’їдає), потім тиждень готуватися до приготування, після чого цілий день катувати сім’ю ароматами з духовки, але дозволити їсти все це тільки на свято. Далі цілий рік уся родина має згадувати кулінарні подвиги та чекати на наступне свято. Ідеальна традиція має бути довготривалою та максимально нераціональною з погляду здорового глузду.
3. Якщо немає власного настрою, можна погратися з почуттями інших. Святий Миколай, Санта Клаус та решта Йоулупуккі — це маніпулятори найвищого ґатунку, бо ніхто не знає, що справді в них на думці, коли вони вигукують доброзичливе «Хо-хо-хо!», даруючи подарунки. То, мабуть, вони живляться гарним настроєм інших, коли допомагають їм радіти? Непогана спроба для тих, у кого є звичка вітати інших, але не сподіватися на те, що хтось зможе створити святковий настрій їм самим на тому самому найвищому рівні, який забезпечують вони. Сумною є доля добрих чарівників — вони не чекають на диво, бо нема тих, хто зможе їх здивувати.
4. Запитайте себе, за що ви собі вдячні. Так-так, на відміну від гуру психології, які радять щодня дякувати Всесвіту або іншим людям, я пропоную подивитися на ту людину, з якою ви засинали та просиналися кожного дня цього року. Не може бути так, щоб вам не було за що їй подякувати. Може, єдине, на що вистачало сил у цієї людини, — це прокидатися зранку та падати без сил після закінчення дня. Але саме ця людина має шанси в новому році побачити, почути, спробувати або зробити щось нове. Тож привітайте її із цим шансом. І подякуйте собі, що попри все зберегли себе живою людиною, яка намагається відшукати сенси в житті навіть тоді, коли, здається, все цьому заважає. Бо інакше ви навряд чи дочитали б цю статтю до кінця.

Дякую всім читачам, які були поряд у роздумах цього року, поділяли настрій — і гарний, і не дуже, й вірили, що життя варте того, щоб жити його й дихати на повну.

З прийдешніми святами!