Підтримати
З початком повномасштабної війни до захисту нашої країни залучено сотні тисяч військовослужбовців, а з наслідками війни зіштовхнулися мільйони цивільних громадян України.
Мобілізація триває, військовослужбовці для відновлення мають проходити ротацію. У більшості військових, які беруть участь у бойових діях, спостерігаються ознаки психологічної втоми. Їм потрібно поновити фізіологічні, психічні та моральні сили, що по-науковому називається «декомпресія».
Чи проводять цю процедуру в Україні в умовах повномасштабної війни? Які практики країн-партнерів ми можемо застосовувати в себе, та що цьому заважає?
Постоперативне управління стресом і декомпресія в арміях країн НАТО
Основною реакцією військовослужбовця на бойові події є стрес. У перші ж дні військові отримують так звану бойову психічну травму, спричинену стресовими чинниками бойової обстановки. Ця травма, за спостереженнями, призводить до розладів психіки різного ступеня тяжкості, — її отримують близько 60% військовослужбовців.
З метою пом’якшення психологічних проблем у країнах НАТО застосовують політику постоперативного управління стресом, яка зобов’язує військовослужбовців, що повертаються із зони ведення бойових дій, пройти адаптацію до виконання звичних обов’язків та мирного життя. Психологічна підтримка включає три основних елементи: психологічну освіту, скринінг (обстеження) та декомпресію.
Канада, США й Австралія впродовж перших двох тижнів після розгортання у спеціально обладнаних місцях на військових об’єктах проводять обов’язкові скринінги психічного здоров’я військовослужбовців для раннього виявлення психологічних проблем і можливих ускладнень зі здоров’ям. Основна мета — визначити кількість особового складу, яка потребує додаткової уваги.
Інші елементи психологічної підтримки, що використовуються у збройних силах Альянсу, — це практика деф’юзингу (первинна підтримка командира) та дебрифінгу. Першу проводять у підрозділі після травматичної події під час аналізу виконання завдання («розбору польотів»). Після встановлення наслідків травматичної події (кількості загиблих та поранених, обсягу втрат тощо) всім членам підрозділу дається можливість висловити свої почуття та емоції.
Мета — зрозуміти, що трапилося, та надати підтримку, уникаючи критики і пошуку відповідальних. Після обов'язкової спільної розмови командир може звернутися до військового психолога, аби той зміг провести бесіди з найбільш ураженими учасниками подій та підготувати процедуру дебрифінгу підрозділу.
По суті, дебрифінг — це особливо організоване обговорення, яке використовується в групах військовослужбовців, що брали участь у спільній операції та колективно пережили травматичну подію. Проводять дебрифінг два військових психологи або один психолог та один представник іншого фаху (військовий лікар, капелан, сержант, офіцер), що попередньо пройшов окрему підготовку для проведення цієї процедури — зазвичай не пізніше, ніж через три доби після події.
Збройні сили США вперше застосували дебрифінг як процедуру психологічної підтримки у військових умовах під час війни в Перській затоці 1990 року. Згодом у збройних силах Великої Британії було розроблено програму оцінки взаємної підтримки та психологічного ризику під назвою «Система управління ризиками травмування». Вона спрямована на пом’якшення далекосяжних негативних наслідків бойових подій для військових шляхом навчання колег розуміння, як травматичні події можуть вплинути на психічне здоров’я і які індикатори свідчать про необхідність психологічної допомоги.
Що стосується «декомпресії», то її основною метою у країнах НАТО є відновлення і збереження психологічної стійкості військовослужбовця після тривалого процесу розгортання в екстремальних умовах та поступовий перехід до мирних умов проживання.
Наразі декомпресія у США та країнах Європи обов’язкова. Не пройшовши її, військовослужбовці після місії не повернуться додому.
Для реалізації програм декомпресії мають бути створені умови для неформального обговорення особовим складом набутого бойового досвіду. Ця практика спрямована насамперед на виявлення в учасників бойових дій ознак травматичного стресу, депресії та суїцидальних намірів, ознак міжособистісної конфліктності.
Більшість країн НАТО вважають, що декомпресію краще проводити у «третьому», нейтральному місці, враховуючи при цьому й погодні умови, які відіграють важливу роль. Так, Канада, Франція, Бельгія та Нідерланди вважають за краще робити це на туристичних курортах. А ось США та Велика Британія віддають перевагу військовим базам. Тривалість проведення програми декомпресії в різних країнах коливається в межах від трьох до п’яти діб.
Більшість представників психологічних служб країн НАТО погоджуються, що впродовж процедури військовослужбовці повинні мати певний вибір рекреаційних і спортивних заходів. При цьому програми психологічної освіти, сеанси психологічного розслаблення — обов’язкові для відвідування всім особовим складом.
Цікаво, що сучасні програми декомпресії країн НАТО передбачають можливість вживання особовим складом алкоголю. У деяких країнах (Нідерланди) алкоголь у вільному доступі, інші (Велика Британія) вводять суворі обмеження щодо кількості та часу, коли вживати спиртні напої дозволено.
Незважаючи на відсутність єдиного підходу щодо оптимальної тривалості, місця проведення та структури, програми декомпресії посідають вагоме місце в реадаптації військовослужбовців країн Північноатлантичного альянсу після участі у воєнних операціях.
Впровадження практик психологічної підтримки військових в Україні
У Збройних силах України військові психологи діють із 1992 року, після створення соціально-психологічної служби Міноборони. У структурі командування ЗСУ діє Головне управління морально-психологічного забезпечення, до функцій якого віднесено управління підпорядкованими структурами щодо формування та підтримання морально-психологічного стану особового складу військ на рівні, необхідному для якісного виконання завдань за призначенням.
Попри наявність відповідних структур і нормативного регулювання, ані підрозділи з морально-психологічної роботи ЗСУ, ані українські психологи практично не працювали з декомпресією в діючій армії до 2014 року.
Після початку російської агресії в 2014-му певні країни відкрили свій досвід українським фахівцям, які відвідали психіатричні клініки та реабілітаційні центри різного профілю для роботи з ветеранами. Українські психологи і медики навчалися, як працювати з суїцидами, з полоненими і пораненими, вивчали досвід колег, що працювали з військовослужбовцями. У результаті, за основу в розбудові системи морально-психологічної підтримки ЗСУ взяли французьку програму декомпресії SAS, яка проводиться на базі цивільного центру відпочинку.
На початок 2022 року було сформовано систему відновлення психофізіологічного стану військовослужбовців, орієнтовану переважно на контингент військ у зоні Операції об’єднаних сил. Її ключовий етап — проведення заходів психологічної декомпресії, обов’язковість якої встановлено з 2018 року наказом Генштабу ЗСУ.
Важливо, що програми морально-психологічної роботи в ЗСУ з мобілізованими військовослужбовцями відрізнялися від роботи з контрактниками, з яких до 2022-го було сформовано певні частини.
Починаючи з 2014-го, українські виші підготували сотні офіцерів-психологів, які наразі практикують у військах і несуть тягар польової роботи з особовим складом в умовах війни. На сьогодні у ЗСУ поширюється практика дебрифінгу, «з колес» впроваджуються процедури декомпресії для окремих підрозділів у межах території військових частин при проведенні ротації особового складу.
Однак є складнощі з повноцінним застосуванням дебрифінгу в підрозділах, задіяних у бойових діях високої інтенсивності (як, скажімо, Донбас). Якщо оригінальна модель передбачає проведення процедури безпосередньо після пережитого травматичного досвіду (у період від одного до трьох днів), то на практиці досягти цього можна не завжди, особливо під час війни, коли неможливо так швидко вивести підрозділ із поля бою. Хорватський досвід 1995 року свідчить, що дебрифінг можна успішно проводити і пізніше (навіть через місяць після травматичної події).
Тимчасом практика останнього року засвідчила, що деякі командири підрозділів ЗСУ не розуміють функціоналу офіцера-психолога, а з боку військових психологів трапляються непоодинокі випадки фальсифікацій психологічного скринінгу особового складу або неготовність надати психологічну підтримку бійцям, які перебувають у зоні бойових дій.
Оскільки до сил оборони України мобілізовано понад 700 тисяч осіб, неважко здогадатися про проблему дефіциту підготовлених військових психологів, яка виникла після лютого минулого року. Наприклад, якщо брати за взірець норматив Ізраїлю, де на 70 військовослужбовців припадає один фахівець, Україні для роботи з українськими військовими нині потрібно близько десяти тисяч психологів.
Чим можуть допомогти партнери?
Після початку повномасштабних бойових дій низка місій іноземної військової допомоги змушені були згорнути роботу в Україні.
На жаль, сьогодні невідомо про підготовку або тренінги українських військових психологів та офіцерів у межах британської навчально-тренувальної місії ORBITAL, канадської місії UNIFIER або в рамках місії військової допомоги ЄС — EUMAM Ukraine.
Зважаючи на перспективу затяжної війни, Україні варто ставити перед партнерами питання створення окремої програми і трастових фондів із навчання військових психологів та фахівців з реабілітації. Насамперед у країнах НАТО, армія яких регулярно бере участь у миротворчих операціях чи бойових діях (США, Велика Британія, Франція).
Оголошується, що, у відповідь на запит України стосовно розвитку кращої військово-психологічної стійкості, з минулого року НАТО допомагає координувати програму військово-психологічної підготовки особового складу ЗСУ, підтримуючи фінансово й експертно. Сподіваємося, цей важливий напрям забезпечення боєздатності української армії буде конкретизовано в новому Комплексному пакеті допомоги для України, погодженому Альянсом на Мадридському саміті в червні 2022-го. Зокрема Україні варто наполягати на створенні окремого трастового фонду НАТО з медичної та психологічної допомоги українським військовим під патронатом Центру передового досвіду Альянсу з військової медицини, розміщеного в Будапешті.
Серед позитивних прикладів приватної ініціативи слід згадати, що у вересні минулого року психіатр Ніл Грінберг та компанія March on Stress безкоштовно передали Україні методологію системи «Управління ризиками травм» і провели навчання перших українських фахівців. Після цього низка українських медичних шкіл узяла на себе зобов’язання поширювати цю методику, безкоштовно навчаючи військових і цивільних осіб, готових стати менеджерами TRiM.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google