ІНТЕРВЕНЦІЯ — ШЛЯХ... ДО СВОБОДИ

… У колі — п’ятнадцять юнаків і дівчат. Психолог Оксана Волуйко пропонує їм пограти. Кожному роздають 12 аркушів. На чотирьох потрібно написати по одній назві улюбленої страви, на інших — перелічити чотири захоплення й імена чотирьох найближчих і найдорожчих людей.

— А тепер давайте на хвилинку уявімо, що кожен із нас — людина, залежна від психоактивної речовини, — звертається до молоді Оксана. — Будь-яка хвороба позбавляє чогось: виберіть, що їй віддати.

Далі — більше. Хвороба вимагає нових жертв, юнаки й дівчата вирішують, із чим розпрощатися цього разу. «А потім, — продовжує психолог, — хвороба віднімає те, що сама вважає за потрібне відняти». І Оксана не дивлячись позбавляє учасників експерименту ще кількох символічних аркушів. Здавалося б, усі чудово розуміють: те, що відбувається — лише гра, але...

— Хвороба забрала в мене всіх близьких, і я відчув себе по-справжньому самотнім, — із деяким подивом признається один хлопчина.

— А я відчув страх, що це справді коли-небудь може трапитися, — вторує йому інший.

— Вибір зробити значно легше, ніж змиритися з неминучою втратою, — раптом посерйознішавши, зазначає дівчина.

— На жаль, — резюмує психолог, — хвороба не вибирає, що саме забрати в людини. Але рано чи пізно вона позбавляє її всього найдорожчого й найважливішого.

— Різноманітні превентивні заходи, що проходять під девізом «Пияцтву — бій» і «Скажи «ні» наркотикам», для нас звичні, — говорить головний нарколог МОЗ України та м.Києва, директор Київської наркологічної лікарні «Соціотерапія» Анатолій Вієвський. — У всіх підручниках радянських часів підкреслювалося: наша медицина має бути профілактичною. Наскільки ефективним був її попереджувальний удар, загальновідомо.

Можна вважати, що, займаючись лікуванням людини, котра має алкогольні чи наркотичні проблеми, ти певною мірою займаєшся профілактикою поведінкових і соціальних ускладнень, пов’язаних із вживанням пацієнтом психоактивних речовин. Але лікування — це майже завжди великі фінансові витрати, непередбачуваність результатів тощо. А профілактичні програми, які реалізовуються в так званому здоровому середовищі й навіть у контингентах підвищеного ризику, набагато ефективніші й вигідніші від лікувальних.

У радянські часи всі лікарі зобов’язані були прочитати за місяць мінімум дві лекції на антиалкогольну тематику. На що це перетворювалося, не нагадуватиму. Лише підкреслю: лікарів ніхто ніколи не навчав читати лекції. А либонь це також потрібно вміти. Ще одна слабка ланка такої профілактики — робота з абсолютно недиференційованим, численним контингентом.

Через невизначеність аудиторії, цілей, механізму перевірки отриманих результатів до поняття «профілактика» почали ставитися як мінімум із недовірою, а саму проблему просто забалакали. Практичні ж заходи зводилися до елементарного залякування: давайте покажемо беззубих наркоманів або остаточно занепалих алкоголіків. Утім, переважна їхня більшість аж ніяк не допивається до підпарканного стану, а в левової частки наркоманів — усі зуби на місці, і взагалі за зовнішніми ознаками вичленити їх із юрби неспеціалістові дуже важко... Таке зміщення акцентів, по суті, відхід від розв’язання проблеми, помножені на політичне замовлення (візьмімо бодай відому кампанію 1985 року), спричинило цілковиту відірваність від життя і, отже, неефективність роботи, названої профілактичною.

У всьому світі згадана діяльність спрямована в інше, практичніше русло. Там проблему здоров’я переосмислили передусім як соціальну. Полічивши гроші, західне суспільство дійшло висновку: профілактичні програми, по-перше, набагато дешевші від лікування, по-друге, швидше дають контрольований результат. Кілька обов’язкових умов — диференційований контингент «профілактованих» і відповідний інструментарій. Питання інструментарію вельми важливе: якщо не лекції, то що? Поступово світ переконався в максимальній ефективності інтерактивних навчальних програм — тренінгів, котрі й стали головним засобом будь-якої профілактичної роботи.

Згодом з’явилася спеціальна технологія під назвою «короткі профілактичні інтервенції». Життя показало: опанувати їх можуть не лише медики чи освітяни, а й представники інших професій. Такі інтервенції тривалістю від п’яти до сорока хвилин стали поширеним інструментом антинаркотичної і антиалкогольної роботи в десятках країн світу.

Уже сімнадцять років поспіль у столиці України працює «Соціотерапія» — перша в СРСР, перша серед пострадянських і багатьох країн Східної Європи медична установа, яка успішно впроваджує в життя реабілітаційні програми для алко- й наркозалежних. На нові рейки перевели «соціотерапевти» і профілактичну діяльність. У результаті, вивчивши зарубіжний досвід і збагативши його власними напрацюваннями, кияни створили кілька модельних програм, на практиці продемонстрували їхню ефективність, аби в перспективі екстраполювати на галузь, місто, регіон, країну.

— Наші пацієнти — звичайні люди, котрі живуть від зриву до зриву нормальним життям, — пояснює Анатолій Миколайович. — Ті самі наркомани, що перебувають у активній залежності, абсолютно правомочні та дієздатні члени суспільства. І всі вони, скажімо, захворівши на грип, звертаються не в наркологічну установу, а в звичайну поліклініку. Лікарі цих установ так чи інакше розмовляють із пацієнтами на алкогольно-наркотичні теми. Так чому б, подумали ми, не навчити медиків технології коротких інтервенцій?

У грудні 2002 року на базі двох столичних медустанов — поліклініки сімейного лікаря «Русанівка» й дитячої клінічної лікарні №4 Солом’янського району — вперше у світовій практиці стартував такий масштабний експеримент. Його мета — вивчити реальні можливості залучення до антинаркотичної і антиалкогольної профілактичної роботи педіатрів, сімейних і дільничних лікарів.

— Чому ми вирішили почати саме з медиків? На жаль, лише деякі з них мають належні знання з даних питань і вміють грамотно бесідувати з пацієнтами на теми алкоголю і наркотиків, — констатує завідуюча інформаційно-аналітичним відділом «Соціотерапії» Олена Зиміна. — А либонь це — нонсенс... Керівництво «Русанівки» й дитячої клінічної лікарні №4 підтримало наше починання. Ми створили групи по 15—16 чоловік і почали з ними працювати. Таким чином, фактично всі лікарі (близько 120) згаданих вище медустанов узяли участь у трьох півтора-двогодинних тренінгах. Із найактивнішими згодом провели триденні поглиблені заняття, що передбачають навчання певних психологічних прийомів: як розмовляти з пацієнтами на теми алкоголю—наркотиків, спілкуватися з батьками проблемних підлітків, які можуть виникати запитання і як на них відповідати.

На третій, заключний, також триденний тренінговий «щабель» відібрали вісьмох. (Ці кращі з кращих згодом примірили на себе тренерські «мундири» й на «відмінно» провели навчання молодшого та середнього персоналу своїх клінік). Але підійшло літо, «соціотерапевти» та їхні підопічні на певний час розлучилися. Восени з’ясувалося, що посіяне насіння дало добрі сходи. Медики наввипередки розповідали, як придалися їм здобуті на тренінгах знання, і висловили бажання далі працювати за цією програмою. Хоча, зауважте, ніхто нікого не примушував брати участь у тренінгах, кожен це вирішував для себе сам. До речі, повністю була відсутня і матеріальна зацікавленість — нікому з «тренованих» не обіцяли збільшення зарплати. Але з’ясувалося, що можливість підвищити свій професійний рівень, стати кориснішим своїм пацієнтам і в наш прагматичний час — аж ніяк не пустопорожній звук.

— Завдяки тренінгам я почав зовсім інакше сприймати проблеми наркоманії й алкоголізму, — ділиться завідуючий відділенням сімейної медицини поліклініки сімейного лікаря «Русанівка», тренер з антинаркотичної і антиалкогольної роботи Володимир Кривенок. — Дуже складно розповісти, як саме відбувалася ця трансформація свідомості, — таке потрібно пережити. Адже розуміння приходить не лише через інформацію, а й через відчуття: часом потрібно відчути те, що відчуває залежна людина. Саме тренінг дає таку змогу. Нині я знаю, що наркоманія чи алкоголізм не просто медична, а біопсихосоціальна проблема. Що її розв’язання має бути комплексне й залежить не тільки від медиків, а й від психологічних, соціальних умов, у яких живе людина. Нове, ширше розуміння проблеми народжує нове ставлення до залежних людей, дає можливість правильніше з ними працювати. Адже іноді для успішної профілактики цілком достатньо грамотно побудованої бесіди. Для того ж, аби правильно провести таку розмову, необхідні певні психологічні навики. На жаль, небагато лікарів (окрім фахівців) володіють прийомами практичної психології. Лікар загальної практики мало знає про наркотичні речовини, провоковані ними ефекти, ознаки наркотичного сп’яніння тощо. Безумовно, я не займаюся лікуванням алкоголізму й наркоманії. Але, скажімо, наштовхнути людину на потрібну думку, підказати, що потрібно вчасно звернутися до спеціаліста, можу. Право пацієнта — дотримуватися моїх порад чи ні. Але саме від мене, від того, наскільки грамотно я проведу свою роботу, багато в чому залежить, чи прийме людина правильне рішення.

За кілька місяців до медичного експерименту розпочалася реалізація проекту з профілактики вживання психоактивних речовин серед студентської молоді. Плацдармом для його «обкатки» зголосилася стати Національна академія внутрішніх справ України. Першими «потренуватися» вирішили керівники вузу. Успішність антинаркотично-антиалкогольного старту засвідчує подальше «добро» на проведення аналогічних занять із викладацьким складом і курсантами одного з інститутів цього вищого навчального закладу.

— Виробити в курсантів імунітет проти наркотиків і зловживання алкоголем — ось чого ми прагнули, — розповідає начальник Навчально-наукового інституту підготовки кадрів оперативних служб міліції Національної академії внутрішніх справ України, полковник міліції Віталій Горбачевський. — Почали з викладачів і командирів. Сьогодні чимало з них самі виступають як тренери і проводять профілактичні заняття. І, маю сказати, небезуспішно: нинішнього року в нас не було жодного такого неприємного випадку. Ще один незаперечний плюс антинаркотичних і антиалкогольних тренінгів у тому, що вони орієнтують курсантів, як потрібно ставитися до людей, залежних від психоактивних речовин. Переконаний, у майбутньому, зіштовхуючись із такими людьми під час виконання службових обов’язків, наші випускники поведуться грамотно, адекватно й, поза сумнівом, гуманно.

Курсанти тренінги сприйняли... Утім, звернімося безпосередньо до найхарактерніших їхніх відгуків: «Спочатку поставився до заходу скептично, але виявилося цікаво. Спасибі»; «Довго, але не нудно й досить цікаво»; «Не шкодую! Задоволений!»; «Такі програми потрібно проводити, набираючи нові групи»; «Дізнався досить багато нового. Сподобалася форма проведення заняття». До слова, наступного навчального року антинаркотичні й антиалкогольні тренінги ввійдуть у програму занять Національної академії внутрішніх справ України, відповідним чином зміниться і зміст усіх навчальних програм.

Зараз «соціотерапевти» зондують грунт у Національному медуніверситеті й Національному педуніверситеті стосовно впровадження і в цих вузах аналогічних проектів. А тим часом стартувала програма «Профілактика вживання психоактивних речовин у загальноосвітніх закладах міста» — спільне починання столичних систем охорони здоров’я і освіти. Її ідея така. У місті функціонують 515 шкіл. Із них 320 мають шкільних психологів і учителів валеології. Загалом — приблизно 360 фахівців. Із них співробітники київської наркологічної служби відберуть і навчать майбутніх тренерів. Потім кожен із новачків проведе майже двадцять тренінгів — передасть свої знання, які стосуються передусім методики коротких профілактичних інтервенцій, іншим колегам. У результаті одержимо 360 навчених спеціалістів, котрі повернуться до 320 шкіл. Новоспеченим тренерам трохи поміняють графік роботи: скажімо, вони обов’язково працюватимуть у батьківський день. У такий спосіб у місті відкриються 320 безплатних анонімних пунктів консультування і психологічної допомоги для батьків і дітей.

— Ми прагнемо поступово сформувати мережу суцільного інформування, — підсумовує А.Вієвський. — Адже, отримуючи з різних місць різну інформацію, той же підліток формує свою, окрему й нерідко помилкову точку зору. Коли ж він звідусіль — від батьків, шкільних педагогів, сімейного лікаря, старшого брата — одержить однакову інформацію, він не піддасть її сумніву. Тобто, якщо інформаційний потік сформовано правильно, неминуче виникне так званий комулятивний профілактичний ефект. І міжнародний досвід наочно демонструє його дієвість. Приміром, у шведів дуже ефективною була антитютюнова кампанія: завдяки їй мільйон громадян цієї країни кинули курити. Соцопитування підтвердило — відправною точкою для прийняття такого рішення була саме профілактична інформація.

P. S. Часом здається, що наше життя — суцільна боротьба з проблемами. День у день невирішених питань стає дедалі більше плюс учорашні дрібніші негаразди набирають вагу й переростають у масштабні «довгобуди». І, зазначте, загрузаючи в процесі подолання перешкод, факт досягнення мети іноді зовсім і не переслідується. Просто комусь вигідна сама «подорож». Особливо часто принципом «головне — не перемога, а участь» керуються реалізатори різноманітних проектів і програм. Здіймуть галас, напіарять і... загалом усе. Куди менше тих, хто (до слова, не здіймаючи навколо своєї роботи ніякого галасу) на ділі доводить: проблеми піддаються розв’язанню. Навіть найскладніші. Причому, як показує практика, для цього не потрібно багато грошей — лише професійний підхід до справи й бажання змінити життя на краще. Не лише своє, а й навколо себе.