ІНСУЛІНІАДА: ХРОНІКА МЛЯВОГО КОНФЛІКТУ

Очевидцями чергового сплеску «інсулінових» пристрастей стали журналісти, котрі прийшли на «круглий стіл», організований Міжнародною діабетичною асоціацією України (МДАУ). На думку ініціаторів засідання, зустріч мала посприяти всебічному обговоренню проблем, які постали перед діабетиками й лікарями-ендокринологами в зв’язку з ухваленням закону «Про держбюджет України на 2002 рік», і розробці плану спільних заходів, спрямованих на захист прав людини в нашій країні.

Обговорення проходило в дуже нервовій і напруженій обстановці. Безліч запитань адресувалися відверто не тим, кому потрібно. Кілька разів усе, що відбувалося, не просто переставало навіть віддалено нагадувати цивілізовану дискусію, а скочувалося до рівня, пардон, привокзального базару. Але, попри величезну кількість відволікаючих моментів, «круглий стіл» усе-таки допоміг розставити деякі акценти й чіткіше визначити основні тенденції в розвитку вітчизняної «інсулініади».

Проблема, про яку йшлося, не нова й має давню історію. Нагадаємо читачам: восени 1993 р. Кабмін ухвалив рішення про створення вітчизняного інсулінового виробництва. Здавався б, чим не привід для оптимізму?! Адже з’явилася реальна перспектива вирішення надзвичайно хворобливого питання — забезпечення українських діабетиків потрібною кількістю життєво необхідного препарату. Але, з’ясувалося, не так просто скринька відкривається. Відразу піднялася хвиля народного невдоволення рішенням уряду припинити закупівлі імпортного інсуліну, коли розпочнеться виробництво вітчизняного. До всіх мислимих і немислимих інстанцій полетіли обурені листи, зміст яких зводився ось до чого: як можна гормональний препарат, який підбирають кожному хворому індивідуально, призначати всім, залишаючи діабетиків без вибору? Це — приречення хворих цукровим діабетом на ускладнення, результат якого може бути смертельним...

Неодноразово надходили такі листи й до редакції «ДТ». Восени 99-го автор зустрічалася з приводу одного з них з академіком НАНУ й АМНУ, керівником діабетологічної клініки НДІ ендокринології й обміну речовин ім. В.Комісаренка Андрієм Єфімовим. Гадаю, не зайве нагадати читачам, так би мовити, квінтесенцію сказаного тоді авторитетним ученим:

— Побоювання, що всіх хворих буде поголовно переведено на індарівську продукцію, вважаю невиправданими… Але в тім, що можна сміливо перевести (на вітчизняний інсулін. — П.С.) 90% хворих, я анітрохи не сумніваюся… Зараз наше основне завдання — стовідсотково забезпечити хворих безплатним інсуліном. Який сенс по всіх усюдах кричати: «Ох, іноземний інсулін кращий!», якщо половина хворих, котрим він потрібен, його не отримують. У вітчизняному препараті я бачу реальний порятунок для наших діабетиків».

Після цієї розмови минуло понад два роки. На жаль, згаданий вище «круглий стіл» наочно продемонстрував: не вельми тепле, м’яко кажучи, ставлення до індарівського інсуліну у певної частини хворих набуло характеру хронічного процесу.

За словами президента МДАУ Людмили Петренко, асоціація та редакція журналу «Діабетик», який вона видає, буквально завалені листами людей, обурених тим, що їх практично зобов’язали перейти на вітчизняний препарат. А він, пишуть читачі, у багатьох діабетиків погіршує самопочуття. З іншого боку, переконана Л.Петренко, лікарі також не згодні з тим, що їх позбавили права вибору інсуліну. Тобто вони змушені призначати своїм пацієнтам лише той препарат, який закуплено. А саме ним і є індарівський інсулін, оскільки в законі «Про держбюджет України на 2002 рік» на його придбання планується виділити 117 млн. гривень. Це — 90 % коштів усієї комплексної програми «Цукровий діабет». Таким чином, вважає МДАУ, 124 тисячі хворих і 1500 лікарів не просто позбавили права вибору, а й зробили заручниками інсуліну певного виробника. Водночас сьогодні близько 40 тисячам вітчизняних діабетиків потрібні інсуліни, які в Україні не виробляються.

Точку зору Міністерства охорони здоров’я виклав начальник управління забезпечення лікарськими засобами МОЗ України Неля Павелко:

— Справді, шістнадцяти відсоткам інсулінозалежних хворих необхідні препарати імпортного виробництва. Для забезпечення абсолютно всіх українських діабетиків інсуліном потрібно 159 млн. грн. Сьогодні в законі про бюджет-2002 маємо 132 млн. Окремим рядком виділено: 117 млн. із них — на інсуліни вітчизняного виробництва. Отже, на закупівлю імпортних залишається 15 млн. Можу вас запевнити, цих коштів вистачить на стовідсоткове забезпечення усіх дітей і підлітків до 18 років.

Сьогодні в Україні є два виробники інсулінів — «Індар» і «Фармак». Скоріш за все, зі 117 «вітчизняних» мільйонів 10 або 12 «покриє» «Фармак». Ні для кого не секрет, що це підприємство закуповує людські генно-інженерні інсуліни у фірми «Елі Ліллі» й, лише змінивши на флаконах етикетку, поставляє їх на наш ринок.

— Усі ви пам’ятаєте, — продовжила Н.Павелко, — що ще три року тому забезпеченість інсулінами в цілому по Україні становила приблизно 20 %. Нинішнього року ця цифра зросте до 83% (решта 17 % мають забезпечити регіональні бюджети). Таким чином, у 2002-му ми плануємо звести інсуліновий дефіцит до нуля. Скажіть відверто, хіба це не прогрес? Ну а стосовно того, що хворі погано переносять індарівські інсуліни... Як мінімум 82 % українських інсулінозалежних діабетиків можуть застосовувати наші препарати — такі дані, отримані від ендокринологів на місцях. Більше того, зараз у МОЗ уже є заявка від регіональних управлінь охорони здоров’я на інсуліни виробництва ЗАТ «Індар» загальною вартістю 120 млн. грн. Розмови про те, що якість наших інсулінів нібито гірша, ніж імпортних, і зовсім безпідставні. Це красномовно доводять сертифікати, отримані нашими виробниками, і сам факт відповідності українських інсулінів вимогам, які висуває американська й європейська фармакопея.

— Сьогодні на порядку денному стоїть питання про якісне поліпшення життя хворих на цукровий діабет, — сказав директор інсулінового заводу «Індар» Олексій Лазарєв. — Так, нині немає можливості забезпечити абсолютно всіх шприц-ручками й засобами самоконтролю. Але зроблено перший і найважливіший крок — люди одержали інсуліни високої якості. Нині ми досліджуємо, яка була ситуація з ускладненнями цукрового діабету до того, як країна мала необхідну кількість інсуліну, і який стан справ сьогодні. З усією відповідальністю заявляю: зараз кількість ускладнень цукрового діабету істотно зменшується. Природно, ми прислухаємося до вимог хворих. Уже в цьому кварталі ми подали на реєстрацію три лікарські форми картріджних інсулінів. Найближчим часом розшириться асортимент препаратів, випущених «Індаром», — вироблятимемо генно-інженерні інсуліни.

Головлікар Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії Валерій Дагеталь поінформував присутніх: сам по собі факт, що індарівські інсуліни іноді дають ускладнення, ні про що не говорить. З такою самою частотою їх провокують і найславетніші імпортні препарати. Тому на ринку будь-якої країни і представлено продукцію кількох виробників. Найбільше хвилює інше. Комплексну програму «Цукровий діабет» найчастіше звужують лише до питання забезпечення інсулінами й тільки. Але ж за статистикою три відсотки населення країни страждають на цукровий діабет другого типу, і їхні ряди з року в рік поповнюються. На сьогодні українських діабетиків безплатно забезпечують одним-єдиним цукрознижуючим засобом — глібенкломідом. Інші сучасні високоефективні препарати номінально внесено до списку централізованої закупівлі, але гроші на їхнє придбання не виділяються.

Абсолютно моторошна ситуація склалася в регіонах України з методами контролю цукрового діабету. Соромно сказати, у ХХІ столітті визначення ефективності лікування здійснюється таким допотопним методом, як вимірювання рівня глюкози натщесерце (про можливість придбання засобів самоконтролю за рахунок держави навіть не йдеться). Одним словом, очевидна відсутність правильної тактики ведення хворих на цукровий діабет, що й спричиняє, зокрема, розвиток цілої низки ускладнень, втрату діабетиками працездатності, ранню інвалідність...

Проблема цукрового діабету дуже складна і, якщо так можна висловитися, багатоярусна. Природно, інсулінове питання — одна з її «найгарячіших точок». Але демонстративно закривати очі, робити вигляд, що в цьому напрямі немає ніякого руху, означає, дуже сильно грішити проти істини. Ніхто не сперечається, сьогоднішні реалії вельми далекі від ідилії, і все сказане учасниками «круглого столу», — ще одне підтвердження того. Але... Якщо наші інсуліни справді нічим не гірші за імпортні, кому вигідний цей багаторічний млявий конфлікт? Чи не логічніше було б у нинішній ситуації з забезпеченістю інсулінами, яку з повним правом можна назвати стабільною, всіляко сприяти прогресу вітчизняного виробника, освоєнню ним нових видів такої необхідної продукції? Навіть якщо припустити, що індарівські препарати не відповідають світовим стандартам, чому активісти МДАУ не ставлять за мету боротися за ліквідацію цього розриву, чому їхня позиція вкрай категорична: «Індар» — ворог і крапка? Хочеш не хочеш, а мимоволі замислишся про «друге дно», вимощене чиїмись дуже особистими й дуже приземленими інтересами...