ФІЗИКА І ФАРМАЦІЯ

В статті «Лікарська терапія зазнає фіаско» («ДТ», №15, 2000) професор В.Мосієнко, на мою думку, порушив дуже важливу проблему, яка стосується здоров’я людини. В цілому підтримуючи основну тезу автора, що синтетична фармація — це тупикова ситуація для медицини, оскільки шкода від вживання хімічних фармпрепаратів набагато більша, ніж користь, хочу висвітлити погляд на проблему лікарської терапії з позицій сучасної фізики, а саме — досягнень фізики живого.

У XX столітті в медицині основними науками, які визначали розвиток діагностики та лікування, стали хімія і фізика. Причому, питома вага першої значно більша. Справді, практично вся медицина сьогодні, особливо так звана європейська, побудована на використанні хімії (хімічного аналізу), відповідного біологічного субстрату (наприклад, кров, жовч та інше) чи відповідного лікарського препарату. Принциповим обмеженням такого підходу до живого як складної, самооргані-зуючої, цілісної системи є те, що складне вивчається через його компонентний склад. В дуже спрощеному варіанті такий підхід дає певний позитивний наслідок, проте лише наближений. До певної міри на цьому ж хімічному аналізі грунтується вся фітофармація, хоча залежно від способу приготування фітопрепарату вміст компонентного складу природної речовини буде різний. Можливо, саме з фітотерапії зародилася фармація в тому розумінні, що використовується так званий монолік, коли одна із якихось природних органічних молекул є основою препарату. Хоч це і природні органічні речовини, проте важливо мати конкретні докази, що саме їх бракує організму. Саме це і є проблемою, і, в основному, проблемою діагностичною. Зовсім інша картина, коли використовуються синтетичні органічні речовини.

З фізичної точки зору проблема в тому, що багатокомпонентна й самоорганізуюча система, якою є структура живого, не дозволяє лише за компонентним складом визначити однозначно: яка із компонент (складових) є найважливішою, яка визначає той чи інший патологічний процес. Доказом, що це справді проблема, є результат дослідження детального хімічного складу, скажімо, крові, коли за певними показниками часто практично збігаються норма і патологія. Сьогодні неможливо для системи з кількістю понад три частки чисельно довести, яка із компонент визначає поведінку всієї системи. Без цілісного розгляду системи зрозуміти її поведінку, лише грунтуючись на знанні хімічного складу принципово неможливо. Це в свою чергу означає: є великі проблеми розуміння дії навіть простої органічної природної молекули, не кажучи вже про синтетичні речовини.

Проілюструємо цю проблему на прикладі діагностики та лікуванні захворювання гепатобіліарної системи за аналізом складу жовчі людини. Чисельними дослідженнями сьогодні доведено: жовч людини добре моделюється таким складом. До складу жовчі входять: приблизно 70 відсотків води і основні органічні компоненти — холестерин, фосфоліпіди (лецитин) і жовчні кислоти (сумарно). Лише певний компонентний склад жовчі забезпечує її упорядкованість, міцелярність, а значить нормальний функціональний склад, нормальні само-мобілізуючі властивості. Практично всі захворювання гепатобіліарної системи проявляються в зміні фазового (компонентного) складу жовчі. На цьому й базуються як методики діагностики, так і методики лікування.

Найкращими ліками будуть ті, що містять органічні компоненти чи компоненти, які корегують нормальний (міцелярний) склад жовчі. Це означає, що фармпрепарат, впливаючи на функціональний стан жовчі, корегує її нормалізацію, яка, в свою чергу, впорядковує структури жовчі як цілісної самоорганізуючої живої системи.

Практично усе живе в природі — це так звані ліотропні рідкі кристали, або водно- чи водно-солеві розчини різних природних органічних молекул. Вони утворюють різного рівня самоорганізуючі упорядковані системи (міцели, мембрани та інше). Коли людина здорова, всі її органи і системи функціонують гармонійно, усі біологічні середовища організму мають чітку упорядкованість. Коли ж відбуваються ті чи інші порушення функціонального стану, наприклад, якийсь запальний процес, в першу чергу змінюється упорядкованість відповідної біоорганічної системи організму.

Найбільш важливо при цьому є те, що методики визначення складу системи на початковому етапі зміни її функціонального стану зовсім не є інформативними. В той же час будь-які фізичні характеристики дають можливість фіксувати найменші зміни складу системи. Це, в свою чергу, означає: саме фізичні методики досліджень властивостей живого дозволяють не лише діагностувати стан організму людини на початковому, передпатологічному, функціональному порушенні, а, головне, добирати препарати (природні чи синтетичні) для даного організму і далі контролювати процес лікування обраними ліками.

Фізика значно сильніша від хімії ще в одному досить важливому напрямі сучасної медицини. Будь-яка жива система характеризується, крім фізичної, польовою структурою, яка є проявом стану всієї системи. Цю польову структуру живого називають біополем. За його характеристиками також можна діагностувати стан здоров’я, добирати ліки для конкретного організму, контролювати їх ефективність (методики Фоля, Кирліан-ефект тощо). Саме ці фізичні методи дозволяють тестувати будь-який препарат (природного чи синтетичного) на сумісність з організмом людини, що хімічними методами зробити принципово неможливо.

Навіть із цих розглянутих двох фізичних підходів до живого випливає, що необхідно ширше впроваджувати фізичні методи в фармацію, особливо для контролю як самих препаратів, так і їхньої сумісності з живим. Без такого підходу лікарська терапія не зможе далі ефективно розвиватися на користь здоров’ю людини.

Можливості фізичних методів у діагностиці живого можна проілюструвати ще на одному прикладі — на контролі складу питної води.

Тут сьогодні панує хімія. Власне, стандарт на питну воду грунтується лише на даних хімічного аналізу води. А природна питна вода — це передусім, самоорганізуюча, жива система, яка має конкретну структурну впорядкованість. І знову-таки, за допомогою фізичних характеристик такої системи можна визначати дуже важливі характеристики питної води, зокрема її біологічну активність, інформаційну значимість для організму людини. У свою чергу це означає, що при розробці нових стандартів контролю питної води слід враховувати не лише хімічні, а й характерні фізичні властивості води як цілісної системи.

На закінчення ще раз підкреслимо: саме фізичні методи, зокрема ті, які дозволяють вивчати живі системи, структури як цілісні, самоорганізуючі системи, є вельми інформативними як у вивченні функціонального стану організму людини, інформаційної чи біоінформаційної сумісності будь-якої речовини (й ліків зокрема) і, що важливо, контролювати ефективність використання тих чи інших ліків. Чим швидше фармація «офізичнюватиметься», то відчутнішою буде її корисність для здоров’я людини. Це особливо важливо сьогодні, коли на людей дуже впливають екологічні фактори. І знову-таки, успіхи екології живого можливі на базі фізики і, безумовно, разом з хімією та біологією.

Лікарську терапію можна вивести з кризи за допомогою нових наукових підходів до її проблем, які перш за все повинні грунтуватися на фізичних основах природи.