Електрошокер у протоколах лікування

Якщо вірити офіційній статистиці, понад мільйон громадян України перебуває під наглядом психіатрів. Це приблизно 2,5-3% від загальної кількості жителів країни. У Міністерстві охорони здоров'я вважають, що ця категорія хворих отримує цілком адекватну допомогу - за рахунок бюджетів різних рівнів утримуються 28 психоневрологічних диспансерів і понад 80 психіатричних лікарень. Водночас дослідження Всесвітньої організації охорони здоров'я показали, що частота звернень пацієнтів до лікувальних закладів психіатричного профілю у нас ледь досягає 20% від потреби. Це з урахуванням не тільки легких, а й тяжких психічних розладів.

Події останніх тижнів підтверджують правоту міжнародних експертів. Усю країну вразили випадки нападу на бригади швидкої допомоги, вчинені психічно хворими. У Запоріжжі загинула молода жінка-фельдшер, а разом з нею - і її ненароджена дитина. В Одесі 30-річний психічно хворий убив свою матір, поранив сестру і завдав ножових поранень двом медикам бригади швидкої допомоги, яких напередодні сам і викликав. Як виявилося, всього два місяці тому він пройшов курс лікування у профільній лікарні, і його виписали додому.

Ці резонансні події змусили профільний комітет Верховної Ради шукати шляхи розв'язання проблеми на законодавчому рівні. Парламентарії пропонують обладнати "швидку допомогу" засобами індивідуального захисту - газовими балончиками та електрошокерами. А щоб заспокоїти бригади екстреної допомоги, обіцяють, що їхні машини будуть забезпечені мобільним зв'язком, а на виклики до людей з хронічними захворюваннями психіки їх супроводжуватиме міліція.

Залишилася "дрібниця": вирішити, як захищати від нападу психічно хворих усе інше - "немедичне" - населення країни.

Кримінальна хроніка свідчить: проблема загострюється з кожним днем. Дуже часто жертвами "неадекватних" дорослих стають діти. У центрі Луганська рідний батько роздягнув догола і вивів на вулицю (у лютневу холоднечу) дворічну доньку і п'ятирічного сина. Хлопчика вдалося врятувати, а дівчинка загинула - батько розбив їй голову об кам'яний підмурівок пам'ятника біля міськради. Зовсім нещодавно в Чернігові зник чотирирічний Артемко, невдовзі знайдений мертвим. Правоохоронні органи підозрюють, що життя його позбавив 15-річний підліток. Відомо, що три роки тому цей "спокійний, тихий і ввічливий хлопчик" убив безхатченка, а потім пройшов курс примусового лікування. Після поліпшення самопочуття з лікарні його виписали. Але навіть правоохоронні органи так і не можуть домогтися чітких відповідей на запитання: де він після цього спостерігався, які медпрепарати приймав, і чому, зважаючи на такі обставини, не перебував на обліку?..

На думку експертів, це все - квіточки. Ягідки нас чекають попереду. Кілька років тому МОЗ узявся наводити порядок у психіатрії - як водиться, почали зі скорочення ліжок у стаціонарах, закриття відділень і навіть лікарень. Ця тенденція триває і нині. Тим більше що грошей у скарбниці немає, бюджет не виконується, держчиновники докладають максимум зусиль, аби знайти об'єкти для подальшої "оптимізації".

Коли свого часу у пресі з'явилися повідомлення про те, що після закриття лікарень "психи блукають вулицями міст", обуренню чиновників МОЗ не було меж. А зараз уже ніхто не реагує - ні на тривожну інформацію, ні на пацієнтів психлікарень, які залишилися без медичної допомоги. Крім людей, які стали жертвами агресивних хворих та їхніх родичів. Чиновники стверджують, що стаціонарну допомогу цілком ефективно замінили амбулаторною - нагляд дільничних психіатрів і денні стаціонари у нас працюють так само, як і в європейських країнах. Ну, майже так само. Кажуть, такі підходи допомагають соціальній адаптації психічних хворих у суспільстві.

Не вірити "правильним" офіційним звітам - немає підстав. Але як бути з кримінальною хронікою? З тим, що після скорочення лікарень і відділень їхні колишні пацієнти неприкаяно блукають містами й селами? Традиційно психіатричні лікарні відкривалися подалі від людської метушні, до них непросто доїхати, не маючи власного автомобіля. Далеко не всі пацієнти психлікарень мають можливість і бажання півдня діставатися туди в денний стаціонар. Неважко здогадатися, як реагують на появу таких людей у громадському транспорті. Нескладно також уявити, чим може закінчитися така подорож, з огляду на те, що в нашій країні рівень агресії зашкалює не тільки у хворих, а й у здорових.

Фахівці, які згодилися (на умовах конфіденційності) прокоментувати ситуацію, стверджують, що система психіатричної допомоги - на межі краху. Адже насправді хворим не пропонується адекватна допомога - їх виписують у нікуди, чудово розуміючи, що самостійно такі люди не можуть і не будуть продовжувати лікування. Хоча повинні це робити. І питання - не тільки в ціні на ліки. Вийшло так, що доступність медичної допомоги, про яку невтомно розповідають "батьки й матері" медичної реформи, зовсім не стосується людей з проблемами психіки. Швидше навпаки - душевнохворих від неї віддаляють.

За словами лікарів-психіатрів, вони не раз озвучували своє бачення проблеми і пропонували її розв'язання. Перш ніж скорочувати ліжко-місця і виписувати хворих під нагляд за місцем проживання, необхідно створити для цього належні умови. Як варіант - у поліклініках відкрити спеціальні кабінети, а в стаціонарах - відділення, де б спостерігали і надавали психіатричну допомогу тим, хто її потребує. (За винятком пацієнтів, які мають важкі діагнози, соціально небезпечних, які потребують примусового лікування тощо).

Сьогодні повсюдно скорочують не лише так звані зайві ліжка в багатопрофільних і спеціалізованих стаціонарах, а й масово закривають поліклініки. У тому ж Києві під кінець року замість 102 лікувальних закладів первинної медичної допомоги планують залишити всього 42. Експерти стверджують, що в системі реформованої медицини взагалі не знайшлося місця для психіатричної допомоги.

По-перше, первинна медична допомога не "бачить" пацієнтів із проблемами психіки. Сімейний лікар повинен заміняти майже десяток вузьких фахівців - від педіатра до травматолога, але в цьому списку немає психіатра. А отже, немає і такого завдання.

По-друге, програма підготовки лікаря загальної практики, а тим більше перепідготовки, не включає навіть мінімуму інформації, необхідної для надання психіатричної допомоги на професійному рівні. Кажуть, на курсах усі дані про психіатрію намагаються викласти за кілька лекційних годин. Водночас майбутнім сімейним лікарям нагадують, що вони, крім усього іншого, повинні будуть проводити ранню діагностику психічних захворювань.

По-третє, автори реформи запланували, що система первинної медичної допомоги вже через п'ять-сім років цілком обійдеться без психіатрів. Чому? Варіантів два: або сімейні лікарі досягнуть такого професійного рівня, що з успіхом замінятимуть усіх вузьких фахівців, у тому числі й досвідчених психіатрів, або за цей час устигнуть продіагностувати й вилікувати всіх хворих з легкими формами шизофренії, психопатії тощо. (Інших, напевно, відправлять на вторинний рівень, тобто в стаціонари, якщо такі ще будуть фінансуватися).

Але МОЗ не бачить у цьому ніяких проблем. Бо на папері амбулаторії сімейної медицини видаються дуже ефективними - до штату, за законом, можна включати не тільки лікаря загальної практики, а й гінеколога, офтальмолога і навіть психіатра. Але тільки в умовах реалізації пілотного проекту! А після його завершення, тобто вже у 2015 р., на первинному рівні всі проблеми хворих повинен вирішувати тільки сімейний лікар. Автори реформи переконані, що цей універсал зможе "ефективно й комплексно проводити первинну і вторинну профілактику психічних захворювань і наркоманії, діагностику психічних розладів, корекцію стану психічної дезадаптації, а також лікування порушень психічної сфери".

За два роки, що минули після старту реформи, написано тисячі скарг і протестів - пацієнти обурюються умовами, в яких ведуть прийом сімейні лікарі. Батьків з дітьми лякають черги, в яких їм доводиться вистоювати поруч із дорослими хворими. Вагітні жінки побоюються підхопити інфекційні захворювання від дітей, сахаються хворих, які приходять з кашлем - раптом це туберкульоз?! А тепер додайте в ці черги ще й пацієнтів, які потребують психіатричної діагностики і корекції. Уявили?!

А досвідчені психіатри не можуть цього уявити. Як і повірити, що цей експеримент стане повсякденною реальністю. Результати наукових досліджень, проведених в амбулаторіях і ФАПах, показують: лікар первинної ланки витрачає на надання психіатричної допомоги близько 1% робочого часу. Тобто на прийом хворого з проблемами психіки він може приділити від двох до восьми хвилин. У європейських країнах його колега зобов'язаний приділяти таким пацієнтам не менше ніж 15% часу. Звісно, це стосується тільки тих хворих, кому достатньо допомоги на первинному рівні.

Що ще характерно для України? Те, що більшість лікарів "первинки", які спостерігають душевнохворих пацієнтів, не вдаються до допомоги психіатрів і психотерапевтів, обходяться також і без направлення на консультації до психлікарень. З різних причин. Про якість діагностики і лікування експерти воліють промовчати, посилаючись на корпоративну етику. Чиновники від медицини дивляться на проблеми оптимістично: вони вирішили не зупинятися на досягнутому - рекомендують "розширювати спектр послуг з психіатричної допомоги населенню, які надаються лікарями первинної ланки".

За даними досліджень, на первинному рівні медичну допомогу психіатричного профілю отримують переважно літні хворі і пацієнти працездатного віку. Це означає, що величезна кількість людей, які потребують допомоги психіатрів, у силу різних причин залишаються поза увагою медиків. Особливо у провінції.

Експерти стверджують, що третина душевнохворих - похилого віку, майже половина тих, хто спостерігається у психіатрів - люди молодого й середнього віку. І найсумніше те, що близько 25% пацієнтів психіатричних клінік - діти і підлітки. Тенденції такі, що їхня кількість з кожним роком збільшується. Серед причин - алкоголізм і наркоманія (як батьків, так і дітей), різні види залежності - від комп'ютерів, азартних ігор тощо. Якщо зважити на те, що Україна входить до першої трійки країн за вживанням міцних алкогольних напоїв, а також значиться серед "лідерів" з дитячого алкоголізму, стає очевидним, що наркологи і психіатри без роботи не залишаться.

Чи враховують усі ці фактори чиновники від медицини? Запитання, напевно, риторичне. Щоб убезпечити себе від критики, промоутери медреформи заявили, що на початку "передбачено тимчасове обмеження доступності психіатричної допомоги дітям через розбалансування роботи наявних медзакладів і проблем міжбюджетного фінансування". Що в перекладі на доступну мову означає - у державній скарбниці грошей на дітей із проблемами психіки немає. Втім, як і на дорослих.

Система психіатричної допомоги, яка, на думку фахівців, давно потребує реформування й оновлення матеріальної бази, звичайно ж, вимагає чималих фінансових витрат. Набагато дешевше й простіше купити газові балончики та електрошокери. А також додатково посилити охорону за казенний кошт. Перше - для бригад швидкої допомоги. Друге - для тих, хто з високих трибун стверджує, що реформа зробила медичну допомогу і якіснішою, і доступнішою. Про всяк випадок. Бо не приведи, Боже, під час показових ходінь у народ раптом доведеться зіштовхнутися з пацієнтом, який після закриття психлікарні "ефективно лікується в амбулаторії за місцем проживання".