ЄЕП атакують небезпечні агенти

У фільмі «Пандемія» корпорація Бі-Бі-Сі представила свій погляд на реальність у випадку, якщо справдяться песимістичні прогнози вчених. Спустошені, без будь-яких ознак життя, території і міста — це вражаюче! У вірусологів та фахівців з епідемічної безпеки достатньо підстав для занепокоєння — світ мікроорганізмів дедалі стає агресивнішим. До загроз природного походження додалася нова, ще страшніша — біотероризм. Інфекційні агенти можуть потрапити в воду, продукти харчування — і тоді не в кіно, а в реальності можуть розігратися найдраматичніші події. Про те, що небезпека чатує на нас повсякчас і не можна втрачати пильності, свідчать спалахи смертельних інфекцій, що останнім часом збудоражили весь світ, — атипова пневмонія (SARS), пташиний грип. Все частіше чути про «екзотичні» інфекції, які в епоху глобалізації набули «мандрівного» характеру. Недавно — уже не в далекій Азії, а зовсім поруч, у Європі — знову активізувався пташиний грип. Масовий спалах цього захворювання стався на птахофермі в Чехії. Затим з’явилася «нюрнберзька знахідка» — небезпечний для людини вірус виявили у Німеччині (Нюрнберг) у мертвих диких птахів. Україну останнім часом Бог милував від такої напасті. Але в нас і без цього вистачає підстав для занепокоєння. З настанням літа, як правило, зростає загроза кишкових інфекцій. Кілька днів тому масове харчове отруєння сталося у дитячому оздоровчому таборі «Чайка» в Одеській області. Тим більше прикро, адже дітей привезли погрітися під південним сонечком із сусідньої Білорусії. З нашими акваторіями теж негаразд — масова загибель риби в Азовському морі налякала багатьох бажаючих відпочивати на морських узбережжях. Раз-по-раз спалахи інфекцій вкладають людей на лікарняні ліжка. А то раптом «з незрозумілих причин» масово захворіли діти після туберкулінодіагностики. Чого ще можна очікувати?

Про ситуацію з інфекційною захворюваністю, про те, чого нам слід остерігатися, яка існує державна політика в сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя в країні, йдеться в розмові за редакційним круглим столом із першим заступником міністра охорони здоров’я, Головним санітарним лікарем України Сергієм Бережновим.

Куди дивиться санепідслужба?

— Сергію Петровичу, куди, як­що не секрет, збираєтеся у від­пустку? Підкажіть хоча б, куди їхати не варто, аби не під­хопити інфекцію. Яка нині ситуація на південних пляжах?

— Скажу коротко: санепід­ситуація в зонах відпочинку під контролем і зараз не викликає занепокоєння. На сьогодні з 327 кримських пляжів працює 309. Інші на сьогодні ще не мають дозволів на відкриття, але як тільки будуть виконані всі вимоги сан­епідслужби, почнуть приймати відпочивальників. Особисто я на короткий відпочи­нок виїжджаю на річки, що в Київсь­кій області. Загалом давно був у справжній відпустці. Ні на південні, ні тим більше на зарубіжні курорти не їжджу.

— Недавно редакція отримала електронного листа від прес-служби МОЗ, де акцентувалося на тому, яка важлива роль у про­філактиці інфекційних захворювань належить ЗМІ. Можливо, ще й хапати відро з дезрозчином чи хоча б традиційною хлоркою та й бігти гасити черговий спалах інфекції? Такою принаймні була перша реакція на цього листа. А тому хотілося б запитати: а де профілактична робота санепід­служби, чому так мало необхідної сьогодні інформації доходить до населення?

— Департамент санепіднагляду не є окремою структурою, входить до Мінохорони здоров’я, отож не має своєї прес-служби. Згоден, що інформації недостатньо, але невдовзі це питання ми зможемо вирішити. Буде створено сайт Державної санепідслужби. Сайти обласних санепідстанцій у нас є.

— А наскільки відверту вони дають інформацію?

— На сьогодні ніхто не ставить ні перед ким завдання щось приховати. Більше того, вони зацікавлені показати все, що виявили.

— Таки все?..

— За часів Радянського Союзу, нічого гріха таїти, існувала практика приховування, я це доб­ре знаю, бо багато років пропрацював санітарним лікарем у Запо­різькій області. Були методи тис­ку, мене не раз погрожували з пар­тії виключити за те, що не хотів іти проти власного сумління. Наприклад, був спалах інфекції, сто чоловік постраждали, а у звітності вимагали показати: п’ять хворих, два носії, а всіх інших госпіталізували нібито з профілактичною метою. Ми поклали край ганебній практиці, коли санітарний лікар області чи району «головою» відповідає за те, що хтось погано помив посуд, під час весілля в селі сталося масове отруєння, або через безгосподарність комунальних служб та бездіяльність місцевої влади сталася аварія трубопроводу. Звичайно, якщо у надзвичайній ситуації є провина санітарного лікаря, то ми застосовуємо відповідні санкції аж до усунення його з посади.

— Зараз хвалити Бога, немає таких масштабних спалахів, я кілька років тому в Суходольську, однак ситуація з інфекціями вибухонебезпечна.

— І вибухнути може в будь-який момент. На жаль, ми маємо дуже застарілу інфраструктуру, зокрема, ту, яка забезпечує водопостачання, каналізацію. 70—80 відсотків усіх захворювань виникає на побутовому рівні.

— Чому жодну з епідемій досі не вдалося приборкати?.. Понад десять років не вдається подолати туберкульоз, а ще ж ВІЛ/СНІД, вірусні гепатити…

— Щоб зупинити будь-який епідемічний процес, потрібно впливати на три фактори. Є хворий, шляхи ( механізми) передачі інфекції — зовнішнє середовище, продукти, вода, комахи тощо, і здоровий, якому може передатися інфекція. Хворого треба виявити, ізолювати, вилікувати, і тільки після цього повернути в суспільство. Сьогодні багато говорять про права людини, права пацієнта. Але якщо він несе реальну загрозу для інших? Недавно прийнято закон про примусове лікування, але ще не до кінця опрацьовано механізм його дії. Казав і буду казати: хворого з активною формою туберкульозу, який виділяє збудник цієї небезпечної інфекції, потрібно ізолювати і вилікувати, якщо він не хоче це робити добровільно, його слід примусово помістити в лікарню закритого типу. Аби він не становив небезпеки для суспільства. Зараз темпи приросту захворюваності зменшилися. Приміром, за даними офіційної статистики, у квітні минулого року було зареєстровано 2904 випадки, у нинішньому році —2736. Однак є регіони, де зростання особливо відчутне. Це зокрема Херсонська область, де розташовані заклади пенітенціарної системи. Ті, хто відбув покарання, виходять на волю і частіше там неподалік і осідають. При тому, що протитуберкульозна служба в області працює досить непогано, але впоратися з ситуацією ніяк не вдається, бо ж інфекція розноситься серед населення. Ситуацію в цьому регіоні можна порівняти з післявоєнною, коли захворюваність туберкульозом була дуже висока. Зараз готуються відповідні рішення на урядовому рівні, з залученням департаменту виконання покарань, для того щоб відпрацювати механізми щодо примусового лікування. До речі, навіть у дуже демократичних країнах хворого з відкритою формою туберкульозу ніхто не випустить у відкрите суспільство, поки не вилікують.

— Продовольчий ринок — справжнісінький розплідник інфекцій. Здається, про санітарні правила деякі продавці й гадки не мають. На вулицях столиці, особливо в людних місцях — багато міні-точок, де продають хот-доги, чебуреки, кури-гриль, шаурму тощо. Де продавцеві хоча б руки помити? Невже цього не помічає санепідслужба?

— Дозвіл на відкриття таких точок надається лише в тому випадку, коли є де помити руки продавцю, або ж обмежують асортимент, тобто дозволяється реалізація упакованої продукції. Якщо об’єкт вуличної торгівлі не має холодильного обладнання, немає де навіть руки помити, то як тільки такий об’єкт виявляємо... я готовий зняти з роботи санітарного лікаря, у якого на підвідомчій території він знаходиться. В районі проживає триста тисяч жителів, а в санепідстанції працює 25 чоловік. Біля кожного ларька санітарного лікаря не поставиш.

До речі, днями я повернувся з Відня, де перебував у відрядженні. На вулицях австрійської столиці повним ходом іде торгівля сосисками по-віденськи, чебуреками тощо. А нам тут весь час дорікають, що санслужба висуває великі вимоги.

— Хочете переконати, що у Відні з санітарією гірше, ніж у нас?

— Я кажу про те, що бачив.

— Але ж ви не їли в тих вуличних точках...

— Чому ж? Біля однієї з таких точок зупинилися перекусити. Я не гидливий. І не боюся заразитися. Уже 35 років їжджу в усі вогнища інфекцій, отож знаю, чого слід остерігатися… У Відні можна побачити також автозаправку просто під житловим будинком, тоді як у нас це недопустимо — обов’язково має бути 50-метрова санітарно-захисна зона. Однак сьогодні і в нас дедалі складніше знайти в місті територію під автозаправку, яка б відповідала встановленим вимогам. І якщо, приміром, така зона становить менше 50 метрів, приміром 46, то прокуратура направляє протест: навіщо погодив?

— А якщо санепідслужба виявила, що точка не відповідає санітарним вимогам?

— То вона має бути закрита.

— І багато таких випадків, що закриваєте?

— Щорічно за виявлені порушення призупиняється діяльність 80 — 85 тисяч об’єктів. Три — чотири тисячі закриваються назавжди. Посадових осіб, які допустили порушення, караємо штрафами. Торік за порушення санітарного законодавства півтори тисячі справ передано в слідчі органи.

— За останнє чвертьстоліття з’явилося не менше 30 нових особливо небезпечних інфекцій, таких як ВІЛ, вірус Ебола, атипова пневмонія (SARS), геморагічна лихоманка та інші екзотичні інфекції. Щороку чимало різного люду звідусіль в’їжджає в Україну. Львівські медики говорять, що сьогодні виявляють антитіла на такі інфекції, про які у нас і не чули. Це говорить про те, що небезпечні збудники на території України вже циркулюють, і вони, мабуть, для нас становлять особливу небезпеку. Які ведуться спостереження, щоб не допустити проникнення на нашу територію інфекційних агентів? Адже якщо ввозять собачку чи котика, то є карантинні заходи, а чому іноземці з епідемічно небезпечних регіонів їдуть до нас вільно?

— Чому ви так вважаєте? Є карантинна служба. Закон про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення передбачає систему заходів по охороні території від завезення і поширення небезпечних і особливо небезпечних інфекцій. Наші карантинні пости розташовані в точках, де можна очікувати проникнення цих інфекцій. В усіх портах є санепідстанції — не просто пости, а санепідстанції. Їх близько сорока. Вони відстежують усі рейси, що прибувають з-за кордону. Більше того, діють міжнародні правила по охороні територій. Ми користуємося інформацією ВООЗ щодо ситуації в усіх регіонах і країнах світу. Як правило, першими на теплохід, який прибуває в порт, заходять працівники карантинної служби.

Коли виникають загрозливі ситуації — як це було приміром під час спалахів у Південно-Східній Азії смертельно небезпечної інфекції SARS, — доводиться вдаватися до кардинальних заходів. Ми тоді закрили в’їзні ворота з Китаєм. Україна була єдиною країною, яка це зробила, я тоді наполіг на закритті кордону, і вважаю, що зробив правильно. Адже згадайте: вірусом, що мав китайську прописку, заразилися канадці, фіни, німці…

Найбільше занепокоєння викликають у нас повітряні рейси. Адже поки теплохід допливе, мине нерідко кілька днів, за цей час інфекція може проявитися. Уявімо, що з Індії прибуває літак. Ця країна — постійне природне вогнище холери, отож повсякчас існує загроза її завезення в інші країни і регіони.

Ось недавній випадок. В аеропорт «Бориспіль» з Індії прибув літак, на борту якого була дівчина з Сумської області. Буквально наступного дня вона звернулася до лікарні з симптомами, дуже схожими на холеру. Після аналізів та обстеження підозри лікарів підтвердилися. Усіх пасажирів цього рейсу та екіпаж обстежили, провели санітарну обробку літака. На щастя, більше ніхто не захворів.

Людина живе сьогодні в агресивному світі. Зростає кількість інфекційних захворювань, що викликають високу летальність, і, на жаль, прогнози учених у цьому плані невтішні. У школі багато чого навчають, а як вижити — ніхто не вчить. Як правильно себе вести за різних екстремальних ситуацій, як надати першу допомогу за надзвичайних обставин?..

Ми існуємо в так званому ЄЕП — єдиному епідемічному просторі, увесь світ. І весь світ іде до того, щоб поширювати протиепідемічні заходи, надійно захищати свої кордони, населення від особливо небезпечних інфекцій. Щоб стежити за циркуляцією збудників хвороб, здійснюється моніторинг на території країни. Для цього постійно відбираємо проби води, повітря, грунту, харчових продуктів. З 15 липня вводяться в дію нові міжнародні медико-санітарні правила по охороні територій. Ми два роки активно працювали з ВООЗ, беручи участь у розробці цих правил, і в результаті вони стали більш жорсткими. До речі, багато європейських країн не готові до впровадження цієї системи, а у нас вона фактично є і ми хоч завтра готові працювати в рамках нових міжнародних вимог.

СЕС — караючий меч?

— Дифтерія не знищена, щороку трапляються 50—60 випадків цього захворювання. Якщо від дифтерії померли діти — чия це вина? Ми розбираємо кожен випадок смерті — коли захворів пацієнт, коли звернувся по медичну допомогу? Часто це діти із соціально неблагополучних сімей — вони звертаються за допомогою тоді, коли дитина вже в стадії агонії. Чим тоді можна зарадити?.. Якщо ж пацієнт своєчасно звернувся до лікарні, треба розбиратися з лікарем — як він його лікував, чому такий результат? Епідеміолог до цього ніякого відношення не має.

Інфекційна служба у нас — це система інфекційних лікарень, яка займається лікуванням хворих. Епідеміологи займаються тим, щоб таких хворих було менше. Жоден лікар, який працює в лікарні, не буде займатися попередженням захворювань за її межами — він не буде обстежувати водопровід, контролювати стан об’єктів харчування, перевіряти санітарний режим у школі чи дитячому садку. А це саме ті заходи, які не допускають великих спалахів, вони дозволяють локалізувати поодинокі випадки, аби вони не поширювалися. Саме на таких об’єктах епідеміолог і проводить більшу частину свого робочого часу.

— Підходи дійсно різні. Інфекціоністи вважають, що рано розслаблятися, бо дифтерія й досі забирає дитячі життя. А епідеміологи вважають, що небезпека вже минула.

— Це питання повинно вирішуватись спільно. У нас майже 200 інфекційних хвороб. І не ми встановлюємо діагнози, а лікувальники. Я вам гарантую — у 90 відсотків випадків інфекціоністи скажуть, що без епідеміологів вони не можуть працювати, співпраця їм потрібна, щоб визначити тактику лікування і встановити діагноз. У сільській місцевості вони взагалі удвох встановлюють діагноз.

Свого часу я закінчив медичний інститут — санітарно-гігієнічний факультет. Два роки вивчав інфекційні хвороби і складав іспити — по дитячих інфекціях і по дорослих інфекціях. Крім того, ще два роки вчив епідеміологію. А лікувальники всього рік вчать інфекції та елементи епідеміології. У кожного своє завдання — фтизіатри ніколи не подолають туберкульоз, бо їх задача — лікувати хворих, а не виявляти.

— Але, на жаль, дуже часто завдання санепідемстанцій зводиться до функцій караючого меча. Це яскраво видно на прикладі київської протитуберкульозної лікарні №1. Знайшлися бізнесмени, яким запала в око її територія і будівлі, то ж напередодні ліцензування лікарня одержала припис від районної СЕС про закриття. Трудовий колектив і громадські організації забили тривогу, зібрали прес-конференцію. Рівно через тиждень СЕС видала дозвіл на продовження роботи — жодних претензій до незадовільного санітарного стану вже не було. Хоча за цей час там нічогісінько не змінилося.

— Якщо це справді так, то можна сказати, що це недобросовісне ставлення до своїх службових обов’язків.

— Цей факт дійсно мав місце. Як ви ставитесь до подібних фактів?

— Негативно. Якщо є недобросовісне ставлення до про обов’язків — треба звільняти з посад.

— Вже не перший рік обнародується інформація про найбільш корумповані галузі. І не перший рік цей список очолює освіта та охорона здоров’я. Малий і середній бізнес нарікає на те, що співробітники СЕС постійно вимагають гроші — за довідку, за дозвіл, за правильні цифри експертизи. Чи вважаєте ви це проблемою?

— Я хочу відповісти крилатою фразою: злодій повинен сидіти в тюрмі! Не кажу, що наша система ідеальна. Вона така сама, як і всі інші. Але в нас таких випадків не багато — притягують до відповідальності і відправляють до в’язниці 7—10 чоловік за рік. А всього у нас працює майже 60 тисяч.

— За що саджають?

— За хабарі. Ми про всі ці випадки знаємо. Але те, що в охороні здоров»я найбільше корупції —схоже на те, що чутки про смерть були дуже перебільшені. Беруть? Помітьте гроші, спіймайте на гарячому — і посадіть. А якщо кажуть, що я беру — зробіть теж саме. А потім ще й відчитаєтесь — чиновник I категорії — попався на хабарі і загримів до в’язниці.

Часто ще нарікають на те, як відбираються проби. Кажуть: прийшов, ковбаси та сала повні сумки набив та й поніс. І ніхто не знає, що є норми відбору проби. Приміром, для радіологічного дослідження я не можу принести в лабораторію менше 8 кг м’якоті — в мене просто це не візьмуть, бо цього буде недостатньо. А для того, щоб визначити афлотоксини, треба взяти 30 кг продукції — тієї ж кураги, наприклад. Треба враховувати, що фахівці керуються правилами та методиками відбору проб і тоді не буде зайвих підозр і розмов. Я сам починав рядовим лікарем і теж проби носив у звичайних сумках, бо не було і немає спеціальних контейнерів — на це не вистачає грошей.

— Головний санітарний лікар району має право займатися підприємницькою діяльністю?

— Парадокс у тому, що він носить звання головний державний санітарний лікар району, але він не держслужбовець, і не попадає під Закон про державну службу. То ж у післяробочий час він може займатися чим завгодно, наприклад, робити столи і стільці. Середня заробітна плата санітарного лікаря — близько 700 гривень. Головного лікаря СЕС — 900 грн., а головного санітарного лікаря області — 1200—1300 грн.

— Чи варто після цього обговорювати тему: беруть — не беруть! Краще перейти до того, що вони бачать, а на що заплющують очі. Навесні столицю лихоманило — не вивозили сміття. Цілі гори були скрізь, бродячі коти і собаки розкошували. Але не було жодної ноти протесту — ні від київської СЕС, ні від державної.

— Не згоден! Були. Я цим питанням займався — ми працювали з владою.

Проблему сміття в столиці не вирішиш в одну мить. Полігон, куди воно вивозиться, знаходиться в області, його періодично то закривають, то відкривають. Мені знову один із депутатів обласної ради говорив про те, щоб я вигнав з роботи головного санітарного лікаря Київської області, яка виносила постанову по полігону, — вона не згоджується на його закриття. Я не даю їй це зробити — бо дію на підставі висновків комісії, яку ми туди направляли. Кажуть, з двох зол треба вибирати менше, ми так і робимо. Там є негаразди, але ситуація відстежується , щось робиться для тих селян, які поруч живуть. Але треба врахувати, що їх там 200—300 осіб, а в столиці 3 млн. жителів. І якщо полігон там закрити — сміття вивозити нікуди. Ми поставимо під загрозу весь Київ. Разом із заступником мера столиці вирішили, що полігон буде діяти, бо сміття нікуди дівати. А на перспективу треба думати, як утилізувати відходи — планується будівництво кількох заводів. Нового полігону поки що не буде, бо не виділяється земельна ділянка, адже це територія не столична.

З владою ми постійно працюємо. Нещодавно підготували дві постанови підряд — на сайті МОЗ вони є. У зв’язку зі спекою вимагаємо посилення заходів, щоб убезпечитися від малярії, лептоспірозу та кліщового енцефаліту. Не СЕС повинна боротися з гризунами — це проблеми влади, вона має для цього відповідні структури. Треба вчасно косити траву, осушувати болота і підвали будинків, де стоїть вода, щоб знищити місця виплоду комарів. А друга постанова стосується організації та проведення оздоровчого сезону дітей. Вже сьогодні ми отримуємо відповіді про виконання цієї постанови від голів обласних адміністрацій.

Ми намагаємося утримувати епідситуацію в нормі. Загалом, рівень захворюваності по основних нозологічних формах у нас не перевищує європейський. На жаль, гірша картина з гепатитом А. Ми почали масову вакцинацію проти гепатиту В — щеплення масово робляться дітям і деяким контингентам дорослих. Це дороговартісна процедура, але держава змогла найти на це кошти. Випадків захворювання стає менше.

Де подівся мільйон хворих?

— Ваша прес-служба розіслала досить цікаву інформацію про те, що за останні роки кількість захворювань на гепатит В зменшилась у вісім разів. Нині в Україні майже 1 млн. осіб є носіями вірусу гепатиту В. Якщо вірити інфекціоністам, ця патологія невиліковна, то куди ж поділи мільйон хворих?

— Не могло бути такої інформації!

— Деякі видання навіть надрукували те повідомлення як офіційну інформацію МОЗ.

— Ось офіційна статистика: у 2005 році було виявлено 4,5 тис. випадків захворювань на гепатит В. У 2006 році було зареєстровано 3600. Щороку відбувається зниження на 15—20%. Вважаю, що це результат вакцинації. Не знаю, де інфекціоністи взяли мільйон. Хоча я їх дуже поважаю.

— Цей звіт про перемогу над вірусними гепатитами було підготовлено і розіслано співробітниками прес-служби МОЗ. Тепер уже колишніми.

— Всього в Україні офіційно реєструється 500—600 тисяч інфекційних захворювань. Це без грипу і ГРЗ. Самому вже цікаво — звідки взявся той мільйон, коли в нас усього півмільйона хворих на всі інфекційні хвороби?

— Ми теж засумнівалися, тому й не опублікували ту статистику.

— Правильно ви сумнівалися!

— У Києві знову говорять про те, що СЕС видала припис про закриття дитячої інфекційної лікарні. Вже багато років інфекційна лікарня як дитяча, так і доросла — це проблема номер один для столиці. За деякими даними кількість населення Києва вже сягає 5 млн. — якщо порахувати всіх тих, хто тут живе і працює, хоча й не має реєстрації. Місто перенаселене, скрізь помітна велика скупченість людей. За таких умов будь-яка інфекція може поширюватися надзвичайно швидко. А в нас немає сучасної лікарні ні для дорослих, ні для дітей. Чи не ганьба це для столиці?

— Ганьба для влади. Бо це її обов’язок профінансувати і побудувати сучасну лікарню. Принизливо для людини, якщо вона лежить у колишньому сараї чи конюшні якогось попа. (Хоча, слава Богу, що в попа була конюшня, є де інфекційних хворих лікувати.)

— Місто було вражене тим, в яких умовах минулого року лікували юних пацієнтів від кору. Думається, вони той барак на все життя це запам’ятали. Чому державна санітарна служба не впливає на владу — не може? Чи не хоче?

— Вона впливає на владу. В дитячу інфекційну лікарню час від часу направляються приписи з попередженням, що закриємо. Ми розуміємо, що закрити — простіше за все. Але тоді не буде в Києві взагалі ніякої лікарні. І куди тоді подіти пацієнтів? Знову з двох зол прагнемо вибрати менше — погоджуємося на якісь тимчасові заходи. Так сталося, що системного будівництва інфекційних лікарень не велося. Тут Ж. Возіанова каже правду.

— Виходить, державна санітарна служба тільки й може, що якийсь кіоск закрити. Вона дійсно не може наполягти на тому, щоб місцева влада виділила кошти і за два-три роки побудувала в райцентрі інфекційне відділення, а в столиці — лікарню?

— Я таких приписів можу показати гори, але сесія міськради вирішує по-своєму. Скрізь перша турбота — заробітна плата бюджетникам. А копійки, які після того залишаться, ідуть на латання дірок, їх ні на що серйозне не вистачає.

— Хороші копійки! У столиці вже кілька років поспіль тільки на новорічну ялинку і гірлянди на Хрещатику витрачається понад 1 млн. 200 тис. грн. Це суперечить розмовам про те, що казна столиці порожня.

— Тут я з вами згоден. Знаходяться гроші і на те, щоб інформувати населення про те, яке пиво чи горілка найкращі. Від тих сум направити хоча б 10% на соціальну рекламу — була б користь. Ми пробували зробити телепрограму, яка виходила б на якомусь із телеканалів, але нам поставили такі умови, що ідея відпала зразу.

— Але все одно потрібно більше повідомляти про роботу СЕС, бо це дуже важливо для людей.

— Розумію. Я ж буваю в епіцентрі надзвичайних ситуацій і знаю, як люди на все реагують. Візьміть хоча б минулорічну ситуацію з пташиним грипом у Криму. Існує реальна загроза пандемії. Нашу систему оцінювали міжнародні експерти — координатори ООН по боротьбі з пташиним грипом. Вони зустрічалися з президентом України, побували на місцях. Їх оцінка була позитивною — в Україні створена система, яка дозволяє своєчасно реагувати на надзвичайні ситуації. Якби те, що було в Криму, сталося в іншій країні — невідомо, чим би це закінчилося. Ми переконували президента, що необхідно ввести надзвичайний стан, але не обмежуючи інші права громадян , тобто без автоматників на вулицях і т.д. Але ввести воєнізовані частини для того, щоб вони допомогли локалізувати процес було дійсно потрібно. Президент підписав Указ. На тій території проживає близько 400 тисяч населення і майже всі тримають домашню птицю — суцільний пташник. Ми переконували людей, що треба всю птицю тримати в приміщеннях, небезпечно її випускати надвір. Ветеринари і співробітники МЧС ловлять птицю, медики проводять огляд населення, а деякі господарі наче того й не бачать — в одному селі знищують курей, а в сусідньому вони гуляють. Тоді прийняли рішення повністю знищити всю птицю, щоб вірус не поширювався. Люди дізналися, почали її різати, робити консерви. Довели до відома, що будуть купувати птицю по ринковій ціні — 30 гривень за будь-яку курку, хоч за малу, хоч за велику. Все одно ховали курей, потім випускали, два тижні знадобилося, щоб всі в регіоні зрозуміли, що небезпека справді існує.

Нам тільки сказу не вистачало...

— Досі не забулися минулорічні події, коли після введення туберкуліну (проба Манту) сотні дітей захворіли. Тим не менше, МОЗ, так і не давши вичерпної відповіді на питання, чому це сталося, невдовзі відновив проведення реакції Манту. Фахівці не раз піднімали питання: давайте відмінимо туберкулінодіагностику, оскільки її ефективність не більше 50 %. Адже наука не стоїть на місці — в Україні у клінічній практиці довів свою ефективність метод діагностики, запропонований ученими Інституту фтизіатрії і пульмонології АМНУ. (Див. «ДТ», №11, 2007 р.) Для того, щоб з’ясувати — інфікована дитина чи ні, не потрібно нічого вводити в організм, береться краплина крові з пальчика і далі дослідження проводиться в лабораторії. Точність діагностики, як запевняють учені, наближається до 100 %. Але МОЗ затято не хоче визнавати нову методику. У чому річ?

— Я ставив питання про те, щоб відмінити туберкулінодіагностику, але фахівці кажуть, що це неможливо. Щороку робиться близько дев’яти мільйонів таких проб. От і порівняйте цю цифру з кількістю випадків ускладнень — вона порівняно зовсім незначна. Більше того, як називається ця проба? Алергічна реакція. Тобто за своєю природою вона є алергічною, і спрямована на те, щоб викликати цю реакцію і подивитись — інфікована людина чи ні. Ніякі інші методи не дозволяють сьогодні виявити це на ранніх етапах, коли ще немає проявів захворювання. Фтизіатри запевняють, що реакція Манту дає змогу попередити 100 — 200 тисяч захворювань на туберкульоз. Проводиться відповідне лікування і лікарський нагляд, щоб запобігти розвитку хвороби. Я проводив не одну нараду з цього приводу... Будь-який препарат , який вводиться в організм, може викликати якусь реакцію, в тому числі досить інтенсивну, що ми класифікуємо як ускладнення. Перш ніж ввести препарат людині, антибіотик тощо, обов’язково треба зробити пробу, як на нього відреагує організм.

— Це все зрозуміло. Але логіка вбачається в іншому: якщо є метод, який дозволяє виявити збудника, не вводячи нічого зайвого в дитячий організм, то чому ним не скористатися?

— Я почитаю публікацію, але ще раз кажу: не так просто впровадити якийсь новий діагностичний метод в країні, для цього треба підготувати персонал, загалом поміняти існуючу практику. Якщо цей метод дійсно ефективний, то, напевне, знадобиться два-три роки, щоб його впровадити, в будь-якому разі робити це потрібно плавно, поступово.

Індивідуальна реакція може бути різна — хтось з’їв яйце чи полуницю і від цього на шкірі з’явилося висипання, у когось може наступити задуха від запаху скошеного сіна. І тут завдання лікаря, який веде пацієнта — знати, так би мовити, алергічний статус підопічного, тобто як він реагує на ліки, що йому можна вводити, а чого ні. Оті негаразди з туберкуліном.... Навіть коли кров із пальця беруть, у трьох із десяти дітей може виникнути запаморочення. Є ще й так званий ефект ланцюгової реакції.

— Але до цього робили стільки років і не було «ланцюгової реакції»...

— Справа в тому, що масово в школах туберкулінодіагностика не так часто робиться. Там, де є для цього окремий кабінет і процедура проводиться в індивідуальному порядку, подібні ситуації не виникають.

— Були припущення щодо якості препарату. Але міністерські чиновники, і ви в тому числі, поспішили запевнити, що туберкулін харківського виробництва найвищого гатунку...

— Ми відстежували всю серію препарату, який вводили дітям. Було випущено близько 50 тисяч доз — і вона фактично вся розійшлася, — а реакція була у сотні чоловік. Можу сказати з повною відповідальністю — я особисто їздив на підприємство і переконався: система контролю якості препаратів працює нормально. Більше того, туберкулін протестували в двох лабораторіях — він відповідає всім вимогам. Мені було б навіть вигідно, аби виявилося, що проблема в туберкуліні — заборонити випуск, закрити та й годі.

— Сумніваємося, що вам би це вдалося зробити.

— Справа в тому, що в мене не було підстав для закриття.

— Торік запроваджено новий календар вакцинопрофілактики, яким поповнено перелік щеплень — як обов’язкових, так і рекомендованих. На початку червня Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект, яким доповнюється цей перелік. Зокрема, тепер обов’язковими є щеплення проти гепатиту В, гемофільних інфекцій і сказу. Невже у нас усім поголовно загрожує сказ? Чи достатньо епідеміологічних підстав для того, щоб вводити обов’язкове щеплення проти гемофільних інфекцій? Росія, Білорусія, наскільки відомо, не вважають за потрібне це робити.

— Це не зовсім так. У Росії зараз просто не вистачає коштів на щеплення проти гемофільних інфекцій (Hіb-інфекцій), а років через два вони його введуть. Законопроект, про який ви говорите, ініційований депутатами, а перед цим я представляв у Верховній Раді закон, і він пройшов, про те, щоб закуповувати за бюджетні кошти вакцину проти сказу. Справа в тому, що вакцини для обов’язкових щеплень закуповуються в централізованому порядку за державні кошти, а для щеплень за епідемічними показниками — з місцевих бюджетів. Такий порядок передбачено законом. Препарати проти сказу — антирабічний гамаглобулін і антирабічна вакцина закуповувалися за рахунок місцевих бюджетів. Але ми часто виникають ситуації, коли в екстремальних випадках потрібної вакцини в лікарні немає, бо то місцева влада вчасно кошти не виділила, то витратили їх на інші нагальні потреби. Ми прикинули, що не такі це вже й великі кошти для держави — близько п’ять мільйонів гривень, щоб закупити ці препарати одразу для всієї країни. Щороку приблизно 100 тисяч людей звертається до медичних закладів з приводу укусів тваринами. Приблизно 20 тисяч проходить повний курс лікування, передбаченого в таких випадках.

— За інформацією МОЗ, цього року вже сталося чотири смертні випадки від сказу. Що це — нова епідемія?

— Якщо не зробити щеплення чи зробити його несвоєчасно, хвороба, що виникла після укусу інфікованої тварини, смертельна. Не менше п’яти — шести тисяч (із 20 тис.) хворих могли б померти, якби не пройшли лікування.

Вакцинація проти сказу обов’язкова за наявності епідпоказників. А всі інші щеплення будуть проводитися згідно календаря. До речі, в 1994 році було лише шість обов’язкових щеплень, на той час держава фінансово більше не могла забезпечити, а сьогодні вже вакцинуємо населення проти десяти небезпечних інфекцій. І надалі календар щеплень буде розширюватися. Будемо ставити питання, щоб вакцинація проти гепатиту А стала обов’язковою для людей певних професій — сфери громадського харчування, водопровідного господарства тощо. На щастя, є розуміння цієї проблеми на державному рівні — щороку на закупівлю вакцин виділяється 200 — 220 мільйонів гривень.

— А які вакцини закуповуємо? За тендерним принципом — ті, що дешевші?

— Намагаємося закуповувати якісні, більш сучасні вакцини. Я не бухгалтер, а лікар, і переконаний, що треба купувати ті, які ефективніші. Але якщо один препарат, умовно кажучи, коштує гривню, а другий — десять, і обидва зареєстровані в Україні, то в мене немає підстав примусити тендерний комітет купити дорожчий. А тепер я вас запитаю: у нас багато приватних кабінетів щеплення?

— Справді, у сфері вакцинації існує державний монополізм. Мабуть, це комусь вигідно. Тоді як бурхливо розвивається недержавний сектор медицини, відкриваються все нові центри і кабінети приватної практики, в Україні, здається, немає жодного приватного кабінету щеплення. Тоді як у Росії їх багато.

— А хто забороняє відкривати такі кабінети у нас? Приходьте, отримуйте ліцензію! Але ніхто не хоче. Чому? Відповідь проста. Росія за бюджетні кошти закуповує вакцини лише власного виробництва, а приватні кабінети працюють на імпортних. Ми ж 80 відсотків вакцин закуповуємо у світового виробника (і лише декілька вакцин російського виробництва), тому відкривати приватний кабінет щеплення немає сенсу, адже дитина отримає ту ж вакцину безплатно.

Біотерористи, начувайтеся!

— За рубежем, особливо після «поштового» біотероризму у США, не приховують занепокоєння з приводу застосування інфекційних агентів «нечистими на руку» людьми. Зарубіжні вчені висловлюють різні припущення щодо вірогідного «кандидата» на роль біологічної зброї. Існує думка, що більшість країн не готові протистояти атаці біотероризму. В Україні, складається враження, цю проблему ігнорують. У якій мірі ваша служба несе відповідальність за епідемічну безпеку країни?

— Щодо «ігнорують» ви не праві. В Україні цій проблемі приділяється серйозна увага, діє антитерористичний центр, до складу якого входять відомі вчені і фахівці. Існує відповідна державна програма. Зрозуміло, що діяльність цього центру не для широкого розголосу. У нас є відповідна наукова база і добре оснащені лабораторії, де можна на найвищому рівні провести вірусологічні та мікробіологічні дослідження. Невдовзі в столиці буде введено в дію суперсучасний лабораторний корпус санепідслужби. Завершується переоснащення обласних санепідстанцій — незабаром усі вони матимуть діагностичні комлекти для швидкого виявлення збудників інфекцій. Небезпечний збудник має підступний характер, тобто захворювання проявляється не одразу, а через певний інкубаційний період. Існує система контролю біологічної обстановки в країні. Загалом проблема біобезпеки невіддільна від забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя. Ми постійно контролюємо стан об’єктів життєзабезпечення людей — водопровідні мережі, водойми, харчові об’єкти і т. д.

Переносчиками небезпечних інфекцій можуть бути гризуни. Збудники циркулюють у навколишньому середовищі, ми щоденно ведемо з ними боротьбу. Тому для мене та працівників санепідслужби біотероризм існує щодня. І питання: звідки прийшла інфекція — природним чи «рукотворним» шляхом? — для нас другорядне, воно у компетенції відповідних служб.

— А якщо (Боже борони!) завтра нагряне якийсь SARS чи пташиний грипп?..

— У мене є підстави сказати: у нас є можливості для того, щоб адекватно відреагувати на серйозну інфекційну загрозу. Система не раз доводила свою ефективність. На жаль, у нас недостатньо лікарень, куди можна було б помістити хворих з особливо небезпечними інфекціями, які передаються повітряно-крапельним шляхом. Щоправда, аналогічною проблемою переймаються й інші, багатші за нас, країни. У випадку спалаху небезпечної інфекції найбільше постраждають ті регіони, де вона вперше виникне. Тим часом інші країни встигнуть мобілізувати зусилля, виставити захисні бар’єри. Ось чому так важливо вчасно виявити небезпечного агента. І знешкодити.