ЧИСТОТИ ТЕЖ ПОТРІБНО ВЧИТИСЯ

Напевно, багато з тих, кому довелося побувати в інфекційному відділенні лікарні, переступали його поріг, внутрішньо здригнувшись. Недарма вигадливий народний гумор із цього приводу зазначає: щоб лікуватися в наших лікарнях, потрібно бути, ні, не дуже багатою — дуже здоровою людиною. Знайома лікарка якось зізналася, що на все життя запам’ятала стан жінки, яка «отримала» гепатит під час ампутації ноги (у хворої був ускладнений діабет). Якщо такі речі запам’ятовуються бувалим медикам, то що ж казати, наприклад, про сусідів по палаті. Напевно, вони вважатимуть за краще тихо померти у власному ліжку, ніж віддатися в руки лікарям, що «коли й вилікують, то до смерті».

Усі медики — працівники галузі практичної охорони здоров’я — стикалися з госпітальними інфекціями, переконані спеціалісти. Тим часом однією з основних причин захворюваності і смертності госпітальних хворих є саме внутрішньолікарняні інфекції. Їх рівень у всьому світі відносять до найважливіших показників якості медичної допомоги населенню.

На щастя, це зрозуміли й у нас. Так, нещодавно у столиці на базі Інституту епідеміології й інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського АМН України відкрився Навчальний центр з інфекційного контролю (НЦІК). У його створенні — велика заслуга Американського міжнародного альянсу охорони здоров’я (АМАОЗ) й Агентства США з міжнародного розвитку (АМР).

У всьому світі програми з контролю за поширенням інфекцій відіграють дуже важливу роль у зниженні рівнів захворюваності, смертності пацієнтів і витрат лікувальних установ. Тому не дивно, що АМАОЗ підтримує тісні партнерські зв’язки з Центром контролю за поширенням захворювань (CDC) і співпрацює з ВООЗ, Міжнародною програмою з профілактики госпітальної інфекції та Програмою з оцінки якості (INQUAL), Асоціацією фахівців з інфекційного контролю й епідеміології (APIC) і Товариством епідеміологів Америки (SHEA).

Київський НЦІК став третім у ланцюжку подібних центрів, відкритих на території колишнього СРСР.

— Створення українського центру — серйозний крок до подальшого співробітництва медичних установ нашої країни з міжнародними організаціями охорони здоров’я, — переконана перший заступник міністра охорони здоров’я України Ольга Бобильова.

Не дивно, що центр був відкритий саме в Інституті епідеміології, де традиційно глибоко й усебічно вивчається проблема внутрішньолікарняних інфекцій. Інструкторів центру, до речі, навчили сучасним практичним методам профілактики поширення госпітальної інфекції в умовах обмежених ресурсів і методам створення систем епіднагляду. Вони також ознайомилися зі стандартами контролю якості, оволоділи методами забору матеріалу для бактеріологічних досліджень і способами лікування пацієнтів, що знижують ризик зараження мікроорганізмами. Всі ці знання отримані на семінарах і науково-практичних конференціях, проведених АМАОЗ, і навчальних заходах АМР США. У найближчому майбутньому новоспечені інструктори самі почнуть викладацьку діяльність. У Київському НЦІК будуть проходити підготовку медичні працівники стаціонарів і амбулаторно-поліклінічних установ: лікарі, медсестри, акушерки, інтерни та студенти, а також епідеміологи й мікробіологи.

Як пояснила його директор Лілія Авдєєва, слухачі відвідуватимуть лекційні курси та практичні заняття. Для цього відводяться спеціальні лекційні й лабораторні кімнати, де «студенти» вивчатимуть методи визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків і її оцінки, а також комп’ютерний клас, у якому слухачів познайомлять із комп’ютерними програмами, що дозволяють проводити моніторинг за антибіотикорезистентністю, аналізувати її тощо. Має центр і бібліотеку, де зберігаються цінні матеріали, отримані з-за кордону.

— Одна із задач нашого центру — адаптувати міжнародні стандарти до українських реалій, — підкреслила виконувач обов’язків регіонального директора АМАОЗ Олена Воскресенська.

— В Україні проблема внутрішньолікарняних інфекцій і пов’язана з нею проблема розвитку лікарняної гігієни йдуть сьогодні двома шляхами, — розповідає О.Бобильова. — Один із них відповідає світовим стандартам — це вдосконалення одноразового інструментарію і впровадження сучасної медичної техніки — і спонсорується державними програмами, наприклад Програмою профілактики СНІДу в Україні, що також забезпечує 100-відсотковий контроль крові в лікарнях. Наступний напрям — класичний. Він пов’язаний із посиленням режиму в лікувально-профілактичних установах і розвитком стандартів з обробки медичного інструментарію багаторазового використання. Новостворений центр удосконалюватиме ці напрями і пропонуватиме нові.

«Алкогольні» (проспиртовані) одноразові рукавички, паперові рушники, достатня кількість раковин у палатах і навіть одноразові... катетери (трубки для відсмоктування рідини з легень). Взагалі — все одноразове. Це навіть не можна назвати «американською мрією». Оскільки, за словами професора Гарвардської школи медицини Едварда О’Рурка, все перелічене вище і маса інших надзвичайно функціональних речей, про які ми, на жаль, можемо лише мріяти, становлять сьогоднішню американську дійсність. Приклад катетера він навів не випадково. Відомо, що в наших лікарнях один катетер використовується багато років для різних пацієнтів. Тоді як у розвинених країнах, тих же США, узагалі не існує стандартів, як його дезінфікувати: його просто повторно не використовують.

— Боротьба з інфекціями в умовах лікарень майже не потребує нових, високих технологій, — вважає пан О’Рурк. — Так, у США медики використовують лише одноразовий інструментарій (і, звісно, миють руки). Американці підрахували: на кожному доларі, вкладеному в справу боротьби з інфекціями, лікарні заощаджують три (запобігши ситуаціям, пов’язаним із інфікуванням). Навряд чи знайдеться в медицині рентабельніша галузь.

— Скільки часу йде на підготовку фахівців у подібному навчальному центрі і коли передбачається реальна віддача від його роботи? — цікавлюся в д-ра О’Рурка.

— У США почали готувати фахівців у галузі боротьби з інфекціями близько тридцяти років тому і зараз уже досягли добрих результатів у зменшенні кількості інфекцій. Очевидно, що підготовка таких спеціалістів — справа не одного дня. Гадаю, нереально очікувати відчутних результатів навіть протягом року. Та й потім ці спеціалісти навряд чи зможуть знизити рівень внутрішньолікарняних інфекцій враз. Проблема ще й у тому, що офіційно зареєстровані рівні госпітальних інфекцій можуть бути нижчими за фактичний у 50—100 разів (!), і тому зараз нам дуже важко робити прогнози на майбутнє.