Борис Тодуров: «Київський центр серця — це комунізм, побудований в окремо взятій клініці»

Напередодні Нового року Київський міський центр серця відзначив свій третій день народження. Становлення клініки відбувалося у непростих умовах. Але 2010 рік особливо був пам’ятним: місяцями тривали перевірки різних комісій, з’явилася інформація, що в центрі бракує обладнання на мільйони гривень, а те, що є, закуповувалося з порушенням законодавства. Міська прокуратура порушила кримінальну справу проти екс-начальника головного управління охорони здоров’я КМДА за незаконне вилучення із фонду зарплати Центру серця 1,5 млн. гривень. Після гучних обвинувачень і заяв, як водиться, настало затишшя, але ніхто так і не пояснив жителям столиці, чим скінчилися перевірки в Київському центрі серця, які було виявлено порушення, чи дійде справа до суду, чи притягнуть винних до відповідальності...

Стресів було багато, але, на щастя, це не позначилося на ритмі Центру серця - повнокровно працювали всі його відділення та операційні. За рік провели 11 наукових конференцій, акцентуючи увагу на методах лікування, що перебувають на стику кардіохірургії і кардіології.

Три роки промайнули як мить. Чи багато встигли зробити за цей час? Із цього питання й почалася наша розмова з відомим кардіохірургом, директором Київського міського центру серця, доктором медичних наук Борисом ТОДУРОВИМ.

І новонароджені, і ті, кому під 90

- За три роки нам вдалося зробити багато. По-перше, сформувався хороший, працездатний колектив. Це, мабуть, найскладніше у наш час. Можна купити дороге обладнання, побудувати сучасне приміщення, але без спеціалістів, які вміють працювати однією командою на цьому обладнанні, нічого не вийде. Найголовніше - ми створили колектив однодумців і зуміли заслужити певну репутацію в українському кардіохірургічному світі. Відверто кажучи, сьогодні ми є, практично, останньою інстанцією для тяжких хворих, котрих не беруть інші клініки. Приблизно п’ята частина наших пацієнтів - ті, кому відмовили в операціях інші центри.

- Чому відмовили?

- Через складність пороку.

- Інакше кажучи, не хочуть брати на себе відповідальність за результат операції та лікування?

- Можна й так сказати.

По-друге, ми інтенсивно впроваджували нові методики, освоювали нові операції. Доброго розвитку набули ендоскопічна та ангіохірургія. Торік ми впровадили у практику штучну легеню, а також каскадний плазмофорез - найсучасніший метод лікування атеросклерозу. Ми змогли значно розширити вікові рамки - робимо операції (шунтування, клапани, стимулятори) навіть
90-літнім пацієнтам.

Тепер вік пацієнта вже не має для нас особливого значення - приймаємо і крихітних, недоношених дітей, і людей дуже похилого віку. Сміливо можу сказати: працюємо на рівні десяти найкращих клінік Європи.

По-третє, ми активно розвиваємо дитячу кардіохірургію - вже оперуємо дітей із вагою 800 грамів.

Далеко не всі європейські клініки можуть похвалитися таким віковим діапазоном операцій, більшість має справу лише з дорослими пацієнтами. Усе ж таки дитяча кардіохірургія вважається вищим пілотажем. Тільки кілька клінік у Німеччині можуть похвалитися, що в них оперують і новонароджених, і тих, кому під 90.

- Коли ви почали приймати маленьких дітей?

- З першого дня. У мене спеціалізація - дитяча хірургія, 13 років я оперував тільки дітей. Мій заступник, професор Олександр Михайлович Довгань, майже 30 років оперує дітей. Нам вдалося створити дуже хорошу дитячу анестезіологію і реанімацію.

Зовсім недавно у нас був нестандартний випадок - прийняли пологи в молодої мами. Під час вагітності в неї виявили дуже серйозний порок серця. Та такий серйозний, що вона змогла доносити дитину лише до 28 тижнів, почувалася дуже зле - наростала серцева недостатність. Її терміново госпіталізували. Щоб врятувати матір і дитину, довелося зробити кесарів розтин прямо в операційній.

- Виходили?

- Так. Це, звісно, зовсім не наш профіль - пологи приймати, але у звичайному пологовому не можуть зробити кесарів розтин жінці, у котрої виражена серцева декомпенсація. Рятуючи матір, ми змогли прийняти дитину з вагою 1 кг 200 г, виходити її і передати в дитячу лікарню. Це під силу анестезіологам і реаніматологам такої клініки, як наша.

Ексклюзиви в операційній

- Борисе Михайловичу, ви говорили про нові методики.

- Ми почали оперувати пороки, які донедавна вважалися неоперабельними. Сьогодні ми - єдина клініка, в якій постійно оперують тромбоемболію легеневої артерії, а також тромбози нижньої порожнистої вени, - в Україні, крім нас, рутинно цього ніхто не робить. Оперуємо дилатаційні кардіоміопатії, - це теж наш ексклюзив.

Новинкою можна вважати і поєднані операції, коли у хворих, крім проблем із серцем, є перелом шийки стегна. Загалом, таких пацієнтів вважають приреченими, оскільки травматологічні й ортопедичні центри їх не беруть на операційний стіл: людей похилого віку, в яких було два-три інфаркти або порок серця, бояться оперувати. У нас був абсолютно унікальний випадок - 88-річній жінці одночасно імплантували не тільки стегновий суглоб, а й аортальний біоклапан, а також поставили два шунти.

- Де ви знайшли однодумців?

- Ми запрошуємо найкращих фахівців, - у нас оперують головний ортопед-травматолог міста Олександр Миколайович Косяков, а також директор міського центру ортопедії Олег Володимирович Дроботун. За рік ми прооперували понад 30 пацієнтів із переломом шийки стегна, яким було імплантовано штучні суглоби, і багатьом із них одночасно усунуто пороки серця. І все це з участю кардіоанестезіологів, що особливе важливо для цієї категорії хворих. Такого в Україні поки що ніхто не робить.

- Це саме та модель медицини, якої давно чекаємо: коли в одній операційній трудяться хірурги різної спеціалізації, коли реалізуються зухвалі ідеї, побудовані на точному розрахунку і професіоналізмі.

- Сьогодні всі досягнення відбуваються на стику наук.

- Ви згадували про легеневу тромбоемболію. Вже всі знають, що в грудні з таким діагнозом у вас лежав VIP-пацієнт, за станом здоров’я якого стежило дуже багато людей. Не можу оминути увагою цей резонансний випадок, - вам не заважало, що пацієнт має особливий статус? Що кожна дія лікарів і медсестер - під пильною увагою? У Феофанії до цього, напевно, звикли, а в міському центрі?

- Ми не афішуємо наших VIP-пацієнтів і ніколи не хвалимося тим, кого довелося рятувати. Але тут особливий випадок, - про нього повідомили багато ЗМІ, багато писали в Інтернеті. Ми цього не коментували, інформацію поширювало оточення пацієнта. Можемо тільки сказати, що випадок був справді дуже тяжкий. На щастя, ми достойно впоралися, на восьму добу пацієнта виписали додому, його чекають кілька тижнів реабілітації, а в майбутньому він знову займатиметься спортом. Мені доводилося оперувати багато пацієнтів дуже високого рангу, але ми цього не розголошуємо, - у центрі на цю тему накладено табу. Хоча той факт, що впливова людина довіряє своє серце нам, а не летить, наприклад, у Швейцарію, міг би стати хорошим піаром для клініки.

У центрі скандалу

- Операції ви робите на європейському рівні, а заробітна плата спеціалістів як була, так і залишилася на рівні бюджету міста, тобто набагато нижча, ніж середня зарплата у столиці. Як вдається триматися на плаву з таким фінансуванням?

- Це не можна назвати фінансуванням. Це можна назвати насмішкою. Зарплатня провідних хірургів поки що не дотягує навіть до зарплатні столичних двірників, про сестер і санітарок я вже мовчу.

- Ви маєте на увазі той період, коли мер і його молода команда урізали витрати на столичну медицину до мінімуму?

- З часу відкриття центру ми отримували не більше 5% від необхідного.

- Торік Центр серця був вплутаний у гучний скандал: усе місто обговорювало новину, буцімто у вас виявлено нестачу апаратури на мільйони гривень. І лише дехто був у курсі, що ваша команда нічого не купувала, - ви прийшли в клініку, в якій обладнання вже стояло, і куплене воно було задовго до її відкриття і задовго до вашого призначення на посаду директора. Чим це усе скінчилося? Чи ще триває?

- Справді, ми прийшли в клініку, коли все вже було закуплено. За три роки Київський центр серця як юридична особа не придбав жодної одиниці медобладнання - все закупило міське управляння охорони здоров’я, перш ніж центр створили й відкрили. Мабуть, 95% обладнання придбано ще тоді, коли мером був Олександр Омельченко, і встановлено у процесі будівництва, принаймні найдорожче і найскладніше. Технологія така, що багато установок, у тому числі ангіографічні, монтуються під час будівництва.

Якщо були якісь порушення під час закупівель - ці питання не до нас. Ми прийняли за актом прийому-передачі все, що було встановлено. Просто ми опинилися між молотом і ковадлом, - питання виникли до чиновників міського управління охорони здоров’я та мерії, а відповіді шукали в нас, оскільки обладнання стоїть в Центрі серця.

- Відомо, що перевірок було багато, і копали довго. Правда, ніхто не повідомив, що саме вдалося накопати.

- Торік ми пережили вісім таких перевірок. Остання тривала близько трьох місяців, було заведено кримінальну справу. Усе, що тільки є в Центрі серця, до останнього затискача, ревізори полічили. Ходили скрізь: ми їх перевдягали, спеціально для них відчиняли операційні, щоб вони мали доступ абсолютно до всього, пускали навіть у ті стерильні приміщення, куди зазвичай стороннім вхід заборонений.

Ситуація, звісно, була для всіх стресовою: непросто працювати, коли по центру ходять сторонні люди, зазирають навіть в операційні, не приховуючи, що вони не просто перевіряють, а шукають велику недостачу. Зрештою, ми зустрілися з ними в моєму кабінеті, і я запитав: «За цей час ви виявили недостачу хоча б одного датчика від якогось апарата?» - «Ні, не виявили. Все на місці». - «А в чому тоді проблема?» - «В інструкціях і паспортах. Ми підрахували, що обладнання, яке в цілому коштує близько 50 млн. гривень, не має інструкцій і паспортів українською мовою, як того вимагає законодавство».

Але для того, щоб користуватися телевізором, мені інструкція не потрібна, - так само легко я можу користуватися будь-яким апаратом у центрі, бо і я, і лікарі на такому обладнанні працюємо роками. А якщо фірми не передали якихось інструкцій українською мовою, то це не проблема: в нас усі лікарі володіють англійською, прочитають усе, що їм потрібно.

- Про те, що є порушення і порушено кримінальну справу, повідомляли гучно. А про те, що все звелося до перекладу інструкцій і техпаспортів, - ніхто ані слова. А такі ж скандали шкодять репутації клініки, підривають авторитет медиків.

- На сьогодні кримінальну справу закрито. Муніципальні клініки, безумовно, потрібно перевіряти, - адже йдеться про бюджетні гроші. Питання - як це робити.

- Київрада вже прийняла бюджет на 2011 рік. Ви цікавилися, що чекає на Центр серця?

- Повної інформації ще немає. Але, за попередніми даними, бюджет на медицину на 30% буде менший, ніж торік. Про це вже оголосили в міськадміністрації та у Київраді. Перспективи невтішні, - що там урізати, якщо торік на медикаменти і видаткові матеріали Центру серця реально було виділено всього 2,5 млн. грн.? Цього вистачає на два тижні роботи.

Для порівняння можу сказати, що аналогічні центри отримують на медикаменти у 20-25 разів більше.

- Але вони, напевно, мають інше підпорядкування - не столичне, а Міністерства охорони здоров’я або Академії медичних наук?

- Так. Академічні інститути тільки на медпрепарати отримали понад 40 млн. грн., а Київський центр серця - усього 2,5 млн. грн. Виживати в таких умовах дуже складно.

Скільки коштує операція

- Пацієнти добре знають, що йти на лікування, а тим більше - на операцію, треба з грішми. Суми потрібні дуже солідні, порівняно з нашими скромними зарплатнями та пенсіями, особливо якщо це стосується операцій, пов’язаних з імплантантами хоч у кардіохірургії, хоч в ортопедії. Як ви розраховуєте вартість операцій? Що включаєте до цього списку?

- Гадаю, ми зробили цивілізовано - нічого не придумували, а замовили всі розрахунки фахівцям. Є фірма, сертифікована МОЗ (до речі, єдина в Україні), котра може повністю розрахувати вартість медичних послуг. На всі види медичної допомоги є відповідні розрахунки, до яких входить абсолютно все, починаючи з видаткових матеріалів, - та ж таки ватка, намочена спиртом, має свою вартість. Необхідно було порахувати, скільки треба голок, катетерів і дренажів, шовного матеріалу тощо на кожну операцію. Це дуже трудомісткий процес, що тривав майже півроку. У підсумку ми отримали тарифи, які розглянув профільний комітет Київради і затвердило головне управління охорони здоров’я КМДА. Користуючись цими розрахунками, сьогодні легко можна визначити, скільки коштує та чи інша операція, перебування в реанімації або діагностика. Усі імплантанти рахуються окремо, залежно від їхньої вартості, - клапан «біо», наприклад, коштує набагато дорожче, ніж механічний.

- Роботу медиків теж враховували?

- Робота медперсоналу врахована, але її відсоток у загальній вартості дуже малий. Згідно з розрахунками, в Україні на роботу медперсоналу припадає приблизно 11% від загальної вартості медичної допомоги. У розвинених країнах, наприклад у Франції, цей показник сягає 70%. У наших розрахунках оплата праці медперсоналу становить 11-14%. Нам ці тарифи потрібні насамперед для страхових компаній та для іноземних громадян, які до нас звертаються.

- Як перекриваєте дефіцит бюджету?

- За рахунок лікування іноземців,VIP-пацієнтів, а також завдяки допомозі спонсорів. Ми багато оперуємо іноземців, - підписано договори практично з усіма посольствами. До нас звертаються американці, греки, французи, ізраїльтяни.

- Це працівники посольств і місій в Україні, чи до вас уже їдуть спеціально для того, щоб прооперуватися?

- Здебільшого це іноземці, які працюють в Україні, але є й такі, хто приїжджає спеціально заради лікування.

- Харчування в лікарнях Києва попередня міська влада знищила повністю, а у вас, кажуть, пацієнтів годують повноцінно. Це за рахунок…

- Спонсорів. У нас триразове харчування - обов’язково на обід дають м’ясо або рибу, салати зі свіжих овочів, натуральні компоти і фрукти. А як інакше? Наші хворі не можуть харчуватися тільки кашею, хлібом і чаєм, їм потрібен повноцінний раціон. До того ж у нас багато приїжджих пацієнтів, яким родичі не мають змоги щодня носити свіжі обіди. Ми вважаємо, що не можна погано годувати, коли клініка надає високоспеціалізовані медичні послуги. Рівень медичної допомоги включає в себе не тільки добре зроблену операцію, а й світлу, теплу палату, максимум на дві особи, а не на п’ять, якісне, повноцінне харчування, обов’язкові також усмішка персоналу і чисті халати.

Що в дзеркалі десятиліття

- Проводжаючи перше десятиліття міленіуму, тижневик «ДТ.Україна» шукав події, котрі можна зарахувати до видатних. На наш погляд, до цього переліку, безперечно, варто включити той факт, що в Україні живе людина з пересадженим серцем, адже це дуже промовисто свідчить про потенціал нашої медицини. Скільки років ваш пацієнт святкує свій другий день народження?

- Відтоді минуло вже сім років. Едуард Соколов живе в Харкові, він оптиміст, дуже активна людина, його багато хто знає. А другий наш пацієнт - Сергій Маценко, людина не публічна, маловідома, живе в Черкаській області. Операцію ми йому зробили чотири роки тому. Він справжній сільський житель - тримає корів, косить для них сіно, носить воду, постійно в роботі.

Безперечно - це досягнення. І, на мій погляд, незаконно забуте. Те, що люди прожили після пересадки серця чотири й сім років, свідчить про надзвичайно високий професійний рівень наших лікарів. На жаль, ніхто цього не розвиває.

- Не можу з вами погодитися. Багато людей про це знають і пам’ятають, до того ж Київський міський центр серця нарешті внесено до списку клінік, у яких дозволено проводити трансплантацію серця.

- З великими труднощами ми потрапили до цього списку, дуже довго тривала процедура затвердження, багато штучних труднощів було на цьому шляху.

- Після трансплантації необхідна постійна медикаментозна підтримка. Як цю проблему вирішують ваші пацієнти?

- Це вже не пацієнти, а майже родичі. Ми постійно обмінюємося телефонними дзвінками, вони приїжджають до нас на обстеження. Є державна програма, відповідно до якої їх забезпечують ліками. Звісно, періодично трапляються збої з постачаннями, тоді вони звертаються до нас, і ми їм допомагаємо.

- Борисе Михайловичу, хто для вас був учителем, кумиром?

- Кумир у нас у всіх був один - Микола Михайлович Амосов, усі ми вийшли з амосовської школи. Стиль мислення як хірурга - амосовський.

Ідеологія Миколи Амосова була абсолютно проста - працювати так, щоб залишатися найкращим у своїй сфері. Усе цьому підпорядковувалося - процес навчання, процес лікування. Усе мало бути спрямоване на добро хворого! Амосов був кришталево чесний - перед самим собою, перед колективом, перед хворими, - не допускалися жодні недомовки, якісь хитрощі з підрахунками летальності тощо.

Ми сповідуємо те ж саме. У нас абсолютно відкритий розбір операцій і помилок, якщо такі трапляються. Наші двері взагалі ніколи не зачиняються для відвідувачів, - щодня приходять люди з інших клінік, приїжджають з різних міст і навіть різних країн. Я знаю, що є операційні, які закриті для всіх, - це залежить від позиції хірурга. До нас приходять кардіологи районних лікарень, щоб подивитися, як оперують їхніх пацієнтів. Наша реанімація відкрита для родичів, вони можуть відвідати свого хворого у будь-який час доби. Я вважаю, що рідні мають право знати і бачити, що відбувається з мамою-татом, дитиною, дружиною або чоловіком. По-перше, це заспокоює самих пацієнтів, по-друге - дисциплінує медперсонал, адже в будь-який момент стороння людина може проконтролювати, як вони доглядають хворого. Це принцип західних клінік, він добре працює. Я це спостерігав, коли навчався у професора Керфера в Німеччині, який свого часу був одним із найкращих європейських кардіохірургів.

- Яким було перше десятиліття нового століття для нашої медицини?

- Якщо порівнювати темпи зростання і розвитку в західних країнах, ми, безперечно, відстаємо. Якщо взяти українську медицину і подивитися на те, що відбувається, - неважко помітити: Київський міський центр серця - це комунізм, побудований в окремо взятій клініці. Відверто кажучи, в Україні ми, звісно ж, вирвалися кіл на два вперед. А що стосується Заходу - то там щороку в клініку такого рівня в середньому вкладають 500 млн. євро, а ми отримуємо 2,5 млн. гривень на все. І зарплата наших працівників починається від 900 гривень, а ми вимагаємо, щоб вони працювали за європейськими стандартами. Тому важкувато нам наздоганяти Європу.

А взагалі-то, десятиліття виявилося більш ніж успішним, навіть не знаю, за що нас доля так балувала, - мені ж було всього 35 років, а моїм колегам - ще менше, коли ми зробили першу пересадку серця в Україні. Удосвіта, коли заходжу в клініку, інколи думаю: чи зі мною це відбувається? Невже це я оперуватиму в та-а-кій операційній? Ще п’ять років тому про це можна було тільки мріяти.

- Кому багато дано - з того багато й вимагають.

- Підтримувати такий високий рівень кардіохірургії і відповідати світовим стандартам можливо лише в тому разі, якщо у клініці сформувався колектив однодумців. Для мене в цьому сенсі колектив Київського міського центру серця - подарунок долі.