АМНІСТОВАНА ПАЛИЧКА КОХА ГУЛЯЄ ПО КРАЇНІ

Туберкульозу — рішучий бій! Під таким девізом пройшло перше спільне засідання міжвідомчої комісії Кабінету міністрів України по боротьбі з туберкульозом і колегії Міністерства охорони здоров’я (МОЗ).

Чи спроможна Україна протистояти підступному ворогу під назвою «туберкульоз»? Де найвужчі місця нашої оборони і як їх ліквідувати? Чи зможемо ми в найближчому майбутньому перейти в контрнаступ? Спробуємо відповісти на ці питання, посилаючись на те, що сказали високі посадовці, які виступили на цьому засіданні.

Спочатку про позитивне. Практично всі доповідачі вважали за свій обов’язок зайве нагадати про значний перелік законодавчих і нормативно-правових документів, спрямованих на вирішення цієї найскладнішої проблеми. Серед них — Закон України «Про боротьбу із захворюваністю на туберкульоз», два укази Президента — «Про Національну програму боротьби із захворюваністю на туберкульоз на 2000—2005 рр.» і «Про невідкладні заходи, спрямовані на боротьбу із туберкульозом», дві постанови Кабміну, однією із яких у вересні 2000-го створено відповідну міжвідомчу комісію. Крім того, МОЗ підготувало чималу порцію нових проектів постанов Кабінету міністрів. Зокрема, про затвердження інструкцій, що стосуються профілактики професійної захворюваності персоналу протитуберкульозних установ і лікувально-профілактичних закладів; про відселення й ізоляцію хворих на заразну форму туберкульозу з гуртожитків, комунальних квартир і позачергового забезпечення їх житлоплощею з державного житлофонду. Працівники МОЗ нагадали про необхідність затвердити інструкції щодо переліку професій, підприємств і організацій, робітники яких підлягають обов’язковим профоглядам. У окремій постанові Кабміну України, переконані керівники охорони здоров’я, має йти мова про поліпшення харчування хворих, які лікуються в протитуберкульозних установах.

Запроваджена МОЗ 2000 р. система епідеміологічного моніторингу, повідомила перший заступник держсекретаря МОЗ України, головний державний санітарний лікар України Ольга Бобильова, свідчить, що епідситуація з туберкульозом має нехай і дуже незначну, та все ж тенденцію до поліпшення. За минулий рік по країні в цілому стабілізувалися результати ефективності лікування тубхворих. За даними ж за перше півріччя 2001-го, у деяких регіонах, а саме у Києві, АР Крим, Закарпатській, Тернопільській і Черкаській областях, вищезгадані результати навіть підвищилися. Протягом останніх двох років вдалося зміцнити фтизіатричну службу країни за рахунок збільшення кількості підготовлених лікарів-інтернів і спеціалістів, які працюють за сумісництвом. Директор Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Яновського АМНУ, головний фтизіатр МОЗ України Юрій Фещенко додав, що майже в усіх областях збільшилися асигнування на харчування хворих, закупівлю витратних матеріалів для мікробіологічної діагностики туберкульозу і дезинфекційних заходів.

Міністр охорони здоров’я України Віталій Москаленко нагадав: в останні роки держава повністю фінансує централізовану закупівлю протитуберкульозних препаратів. Забезпечено цільовим фінансуванням (а це понад 481 млн. грн.) Національну програму боротьби із захворюваністю на туберкульоз.

Водночас поки що в протистоянні Україна — туберкульоз перевага явно не на нашу користь. Тільки порівняно з минулим роком захворюваність на всі форми цієї страшної недуги збільшилася на 19%, а смертність на 13%. На обліку у фтизіатрів сьогодні перебувають 650 тисяч жителів України, із них — 143 тисячі хворих з активною формою. 1990-го в країні було майже удвічі менше тубхворих. Крім того, паличка Коха забирала майже втричі менше життів: десять років тому від усіх форм туберкульозу померло 4212 чоловік, 2000-го — 10 992. Більшість сьогоднішніх туберкульозників — особи соціально незахищені, непрацюючі працездатного віку, пенсіонери, емігранти, бомжі, наркомани, алкоголіки, ВІЛ-інфіковані, люди, котрі повернулися з місць позбавлення волі.

Обговоренню проблем, пов’язаних із достроково звільненими із закладів пенітенціарної системи, учасники засідання приділили левову частку часу. Втім, воно й не дивно. Ось який невтішний прогноз прозвучав із вуст Ольги Бобильової: «Враховуючи велику чисельність амністованих хворих, можемо очікувати погіршення ситуації з туберкульозом в Україні». Відповідно до закону про амністію від 1 липня 2001 р. звільнено 2037 хворих на туберкульоз. Майже всі вони сьогодні вже на волі. І хоча повної інформації з регіонів МОЗ ще не отримало, за попередніми даними, на диспансерний облік в протитуберкульозні заклади за місцем проживання стали лише 64% звільнених. Серед обстежених амністованих виявлено чимало бактеріовиділювачів. Так, у Дніпропетровській області з 146 хворих, які недавно звільнилися з місць не дуже віддалених, у 34 виявлено бактеріовиділення. У Донецькому регіоні таких — 43%, у Криму — 23%.

Про те, із якими труднощами стикаються сьогодні працівники пенітенціарної системи, розповів перший заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Олександр ПТАШИНСЬКИЙ:

— В Україні існує 180 установ, де відбувають строк 200 тисяч чоловік. У віданні нашого департаменту 20 лікарень, половина з них призначена для надання допомоги тубхворим. Сьогодні там лікуються понад 12 тисяч пацієнтів. Серед основних проблем, що заважають нам успішно боротися з туберкульозом, на перше місце я б поставив питання слідчих ізоляторів. У СІЗО (їх в Україні 32) щороку потрапляє понад п’ять тисяч туберкульозників. Тамтешні ж умови не дозволяють їх належним чином лікувати. Слідство, як правило, йде шість-вісім місяців. Можете собі уявити, що за цей час відбувається із самим хворим і скількох людей він устигає заразити?! Тому потрібно якомога швидше вирішувати питання лікування таких людей у спеціалізованих диспансерах.

Що ж стосується амністованих, то, на думку О.Пташинського, у державі варто створити прозору й чітку систему інформування між держдепартаментом із питань виконання покарань і органами охорони здоров’я, інакше «втрати» звільнених достроково тубхворих не уникнути й у майбутньому. У супротивному ж випадку на нас чекають більш аніж неприємні сюрпризи. Особливо коли врахувати, що в зв’язку з прийняттям нового КК незабаром із місць позбавлення волі вийдуть близько 40 тисяч в’язнів.

Багато говорили учасники засідання і про незадовільне виконання передбачених указом Президента заходів, що стосуються поліпшення матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів. Більшість із них розміщені в будинках, які десятиліттями не знають ремонту. Побутові умови стаціонарів і санаторіїв також не відповідають сучасним санітарно-епідеміологічним вимогам. Протягом останніх 10—15 років практично не обновлялося медобладнання протитуберкульозних закладів, зокрема, це стосується рентген- і флюорографічних апаратів. Повільно впроваджуються методи мікробіологічної діагностики туберкульозу. Причина — більш аніж убога матеріально-технічна база лабораторій. Тільки протитуберкульозні диспансери Києва, Криму та Запорізької області мають люмінесцентні і нові молекулярні мікроскопи.

Поза сумнівами, однією з найбільш насущних є проблема захворюваності на туберкульоз серед дітей.

— Ми зможемо зітхнути спокійно, якщо в цифровому вираженні доведемо захворюваність серед підростаючого покоління до двох чоловік на 100 тис. дитячого населення, — підкреслив Ю.Фещенко. — Сьогодні воно складає дев’ять чоловік на 100 тис., що вдвічі більше, аніж 1990 року. Питання своєчасного виявлення і діагностики туберкульозу — серед першочергових. Є серйозні недоліки в організації флюорографічної діагностики та мікробіологічного обстеження. Спостереження показують: із року в рік ми оглядаємо практично одних і тих же людей, а ті, хто є основним «постачальником» палички Коха, залишаються поза полем зору фтизіатричної служби.

Ю.Фещенко запевнив присутніх: стандарти лікування українського тубхворого нічим не різняться від стандартів лікування, застосовуваних у будь-якій високорозвиненій країні світу. Єдине «але» — проблема контролю лікування на амбулаторному етапі. Для цього варто вводити ставки патронажних сестер. І хоча відповідно до постанови Кабміну це необхідно зробити до 2003 року, Юрій Іванович закликав колег активізувати роботу в даному напрямі. Підсумував свій виступ головний фтизіатр МОЗ України так: «Якщо протитуберкульозні заходи, передбачені національною програмою, повністю профінансують, через п’ять-сім років доможемося переконливої стабілізації туберкульозу з поступовим зниженням захворюваності і смертності від цієї недуги».

Віце-прем’єр-міністр України, голова міжвідомчої комісії Кабміну по боротьбі з туберкульозом Володимир Семиноженко був більш радикальним:

— Наступний рік має стати роком призупинення епідемії, її фіксації. Це особисте завдання міністра і міністерства.

P.S. Дозвольте підсумувати все вищевикладене історією з власного життя. П’ятнадцять років тому мій батько занедужав на відкриту форму туберкульозу. Через рік лікарі з подивом виявили на знімку легенів моєї мами сліди від каверн. Виявляється, її організм (котрий, до речі, усе життя мав знижений імунний статус) зміг самостійно подолати хворобу. Як таке могло статися? Висновок лікарів був одностайний: завдяки здоровому способу життя і повноцінному харчуванню.

Не від кількості і якості нормативно-правових актів і навіть не від їхнього виконання залежить успіх у боротьбі з туберкульозом, а від якості життя наших співгромадян. Поки ж абсолютна більшість українців живе за межею бідності, перемога буде нам тільки снитися. Здавалося б, прописні істини. То чому ми з гідною кращого застосування завзятістю продовжуємо будувати паперово-словесні барикади, що створюють лише ілюзію активної протидії? І боремося, боремося з наслідком, замість того, щоб усунути причину...