Зубр журналістики — для акул пера

«Якщо ви не вмієте писати, тут вас ніхто цього не навчить, — зазвичай кажуть викладачі профільних дисциплін студентам-першокурсникам факультетів журналістики. — Але п’ять років учитимуть, як це треба робити».

Зелених першокурсників ця парадоксальна заява найчастіше шокує: а для чого ж вони на цей факультет вступали, як не навчитися писати? Професура ж небезпідставно вважає, що справжнім журналістом людину робить Божа іскра, а теоретичні знання тільки допомагають яскравіше її роздмухати.

Проте журналістика — це найчастіше не стільки творчість, скільки ремесло. І, як у кожному ремеслі, в ній є правила та вимоги, котрих необхідно дотримуватися, щоб видати професійний продукт. Робити це й навчають факультети журналістики. Особливо якщо вони мають хороших викладачів та добрі підручники.

Який викладач Володимир Здоровега, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, свідчать не так його численні нагороди, звання, поважний вік і величезний досвід викладацької роботи, як ставлення до нього українських журналістів: і тих, хто мав щастя бути його студентом, і всіх інших також. Бо всі інші також навчались у нього. Тобто — за його підручниками. Тому й нині в будь-якому журналістському середовищі в Україні ставлення до Володимира Йосиповича більш ніж шанобливе. Воно особливе. Тому що поєднує непроминальну повагу студентів до вченого й викладача та щире захоплення ним як колегою. Тобто — його журналістським пером, яке до сьогодні не зашкарубнуло в сухій теорії, а залишається гострим і сучасним — що називається, на вістрі проблем, на пульсі життя. Тому його публікації, що торкаються різноманітних сторін нинішнього буття і обов’язково — ставлення до них журналістики, неодмінно викликають цікавість і в журналістських колах, і серед широкого читацького загалу.

Такими ж — на диво актуальними і водночас глибокими й науково виваженими — є його книжки. Підручник «Теорія і методика журналістської творчості» (Львів: «ПАІС», 2004) — чергове підтвердження цієї тези. Адже створений за формою як навчальний посібник, він по суті є об’ємним і глибоким науковим аналізом сучасної вітчизняної журналістики. У кожному разі, в жодному іншому науковому дослідженні мені не траплявся такий широкий діапазон прикладів, зіставлень, порівнянь. Причому аналізуються як столичні мас-медіа, так і провінційні, тобто львівські (якщо, звісно, львівські засоби масової інформації можна назвати провінційними — адже, насичені кращими випускниками факультету журналістики ЛНУ, котрі воліють не відриватися від міста своєї студентської юності, вони за фаховим рівнем не лише не поступаються, а дуже часто складають абсолютно гідну конкуренцію столичним медіа). Та й, власне, і ті, й інші розповсюджуються по всій країні, тому з повним правом можуть називатися загальнонаціональними. Проте, ясна річ, усе одно мають місцеві специфіку й колорит.

Аналіз сучасних друкованих видань, теле- й радіопередач стає густим і щільним тлом, тим зрізом для глибоких спостережень та досліджень професора Здоровеги, з якого й народжуються наукові узагальнення, висновки, простежується розвиток тенденцій та наявність перспектив на різних напрямах української журналістики. Автор вивчає явище, надзвичайно чутливе до часу, національного характеру, темпераменту, суспільних температур: природу літературної праці в засобах масової інформації. В.Здоровега намагається вловити, зафіксувати і, даруйте за натуралізм, препарувати таку складну для визначення (бо нематеріальну, невидиму, не відчутну на дотик, та все ж — існуючу) річ, як журналістська майстерність, — найважливішу складову частину професіоналізму працівників ЗМІ.

Більше того: як справжній теоретик журналістики і як фахівець-практик водночас, він пробує, і небезуспішно, вкласти цю складну субстанцію в прокрустове ложе наукових дефініцій та журналістського ремесла. Тобто — визначає основні етапи підготовки до створення продукту журналістської праці: написання матеріалу для газети чи журналу, підготовки радіо- чи телепередачі. У дослідженні знайшлося місце висвітленню головних потоків та методики збору інформації. Не лише початківець, а й досвідчений професіонал відшукає в посібнику практичні поради, як аргументувати та відстоювати свою позицію, як вести полеміку в засобах масової інформації. Це особливо потрібно тепер, коли українська журналістика починає вчитися жити в умовах бодай відносної поки що, та все ж — свободи; й існує загроза, як завжди, в одних — з усіх боків «понадкушувати» цю свободу, в інших — позловживати нею.

«Теорія і методика журналістської творчості» Здоровеги — чи не перший у пострадянських країнах підручник, який поставив за мету проаналізувати працю у ЗМІ з погляду вимог демократичного суспільства і демократичної журналістики. Свобода слова — наріжний камінь журналістської творчості в такому суспільстві, з якого виростає весь фундамент громадянських свобод і прав людини. Але ця свобода — двосічна шабля. І тому вона передбачає як готовність суспільства жити цивілізовано, тобто за законами, так і високу правову й соціальну відповідальність журналістів, що володіють цією зброєю. Звідси й виростає прагнення журналістського зубра Здоровеги застерегти своїх значно менш досвідчених колег від невиправданої ейфорії, вседозволеності, зловживання потужністю своєї зброї — слова, — яка нерідко дурманить молоді голови, і навчити їх, що всемогутність слова можлива виключно завдяки його доказовості й переконливості. Адже тільки чесне виконання функції об’єктивного інформатора громади перетворює журналістику в самостійний суспільний інститут, слугу суспільства, а не прислугу влади.

У цього видання є ще кілька особливих характеристик, що вирізняють його з-поміж інших подібних навчальних посібників. Увагу привертають дослідження, які досі майже не траплялися в науковій літературі, незважаючи на їхню актуальність та значущість для інформаційної сфери. Зокрема — феномен цікавого в журналістиці. Здавалося б, кому не зрозуміло, що газета, журнал, передача будуть популярними тільки тоді, коли будуть цікавими?! І попри те — в теорії журналістики практично немає аналізу й характеристики цього явища: що таке цікаво і як його досягти? Видання львівського вченого намагається бодай трохи залатати цю прогалину. «Серед складових компонентів журналістської майстерності феномен цікавого є своєрідним інтегруючим началом, — пише автор. — Він не наявний поряд з актуальністю, оперативністю, сміливістю, доступністю та яскравістю викладу інформації, а вбирає в себе й одне, і друге, і третє. В умовах інформаційного буму, колосального збільшення як інформації, так і шуму, проблема цікавості набуває стратегічного значення. Щоб цікаво писати, розповідати, показувати, журналістові самому повинно бути цікавим відтворюване ним життя, і сам він повинен бути особистістю».

В.Здоровега ретельно вивчає це явище в цілому та його прояви зокрема: сенсаційність, авторську індивідуальність, професійну майстерність тощо. Так само сумлінно вивчає дослідник усі інші чинники, які викликають інтерес у споживачів інформації. Скажімо, факт і його природа в журналістиці, відображення в журналістиці об’єктивної реальності тощо. Не прагнучи якомога ширше переповісти всі напрями наукового інтересу автора «Теорії...», скажемо одне: це видання вбирає в себе й досліджує як загалом притаманні журналістиці характерні ознаки, так і ті особливості, що проявилися саме в сучасному періоді розвитку вітчизняного інформаційного простору. Цей факт можна сприйняти по-різному. З одного боку, як слабкість книжки: адже час — навіть від моменту виходу посібника в світ — уже змінився, і деякі приклади вже сьогодні можуть здатися застарілими, неактуальними. З іншого боку, це передає складність та суперечливість не лише епохи, а й природи творчості журналіста: адже вона не може бути сталою, однаковою у всі часи й усі віки — навпаки, вона надзвичайно залежна від усього, що відбувається в суспільстві та людині. Вона, власне, і є відбитком, дзеркальним відображенням усіх цих процесів — як суспільних, так і глибоко індивідуальних. І це дзеркало повинне завжди бути правдивим.