Загроза найжорстокішої продовольчої кризи в Зімбабве, через яку половина з 12 мільйонів громадян країни опинилася на межі голодної смерті, змушує багато розвинених держав спрямовувати туди гуманітарну допомогу. Проте уряд Роберта Мугабе із завидною впертістю відправляє назад тисячі тонн зерна, яке постачають переважно американські добродійні організації. І все через побоювання, що разом із щедрою американською допомогою в країну потрапить генетично модифіковане насіння.
Факт, що, скажімо, багаті західноєвропейські країни дозволяють собі обмежувати імпорт генетично модифікованих зерен, особливого обурення ні в кого не викликає. А ось африканська держава, яка помирає від голоду, на думку більшості американських експертів, такої розкоші собі дозволити не може. З іншого боку, саме європейські аналітики найглибше розуміють позицію президента Мугабе. Адже до того, як голод був спровокований не лише вкрай несприятливими умовами, а й внутрішніми розбірками з приводу права власності на землю, Зімбабве вважалася великим експортером зерна. І експортувала вона його саме до країн Західної Європи, де впроваджено жорсткі обмеження на його якість. Можливість же того, що частина зерна, що надходить у Зімбабве як гуманітарна допомога, буде не з’їдена, а посіяна, виключити не можна. А коли так, то генетично модифікованим може виявитися не лише врожай, зібраний із засіяного американським зерном поля, а й той, що виросте на «чистих» сусідніх ділянках, за рахунок перехресного запилення. У результаті в майбутньому перед Зімбабве може зачинитися «зернове» вікно в Європу. А ті ж Сполучені Штати можуть поставити питання щодо порушення прав на інтелектуальну власність, висунувши претензії з приводу несанкціонованого вирощування генетично модифікованої кукурудзи. Це лякає президента Мугабе куди більше, ніж перспектива втратити життя кількох мільйонів своїх громадян.