ЯКІСНА ОСВІТА ФОРМУЄ МАЙБУТНЄ ДЕРЖАВИ І ЇЇ ГРОМАДЯН

Все тече, все міняється — стверджує філософська мудрість. Та незмінним лишається нестримний потяг людини до знань. Ще Сократ свого часу говорив: немає нічого більш важливого, ніж освіта самого себе і своїх ближніх... Відтоді проминуло чимало століть, але проблеми освіти не лише не втратили актуальності, а й стали визначальними у розвитку людства, оскільки за останнє століття відбулися глобальні зміни у всьому суспільному житті. Тому утвердженню науково-інформаційних технологій у виробництві та різноманітній людській життєдіяльності сприяють саме знання. «Випасти» з цього процесу означає для держави опинитись на узбіччі прогресу. Отож, саме життя примушує нашу країну вдаватися до радикальних кроків у сфері освіти.

Ми шанобливо ставимось до надбань нашої системи освіти, які треба зберегти і примножувати. Однак без її модернізації не зможемо забезпечити конкурентоспроможності нашої держави, нації у світовій спільноті.

Основним напрямом модернізації є трансформація освіти індустріального суспільства, якою вона залишається і нині, в освіту інформаційного суспільства. Це, з одного боку, вимагає формування нових якостей, що стають актуальними у нових умовах, з іншого — використання нових можливостей, що з’являються завдяки новій техніці і технологіям, в освітянській діяльності.

Коротко зупинюсь на основних моментах модернізації. Хочу поставити всі крапки над «і» щодо переходу на 12-річний термін навчання. Це не самоціль, а знову ж — вимога життя у світовій спільноті. Варто лише сказати, що для більшості європейських країн такий, а то й більш тривалий термін навчання давно став реальністю, яка не викликає заперечень.

Друге — зміст навчання. На сьогодні він не є оптимальним. Міністерство буде працювати над тим, аби у своїй суті навчання було зорієнтоване на те, щоб наші учні здобували фундаментальні знання з основних предметів. Слід розвантажити навчальні курси від надмірної інформаційної складової, яка в наш час динамічно змінюється.

Третє. Навчальний процес в загальноосвітній школі потребує певної переорієнтації. Поки що він спрямований на те, щоб учень, іноді, на жаль, чисто механічно засвоїв певну суму знань. Безумовно, функція засвоєння знань з творчим підходом завжди актуальна, і нам треба зберегти її високий рівень. Але сьогодні не менш актуальною стає й інша. А саме — вироблення в учня навичок, потреби самостійно оволодівати знаннями, інформацією. І не тільки. А ще — використовувати отримані на уроці чи то здобуті самостійно знання для професійної, громадської, власне, для суспільної діяльності в цілому. Поки що, на жаль, учень використовує їх, як то кажуть, чисто теоретично, демонструючи свої знання на іспитах.

Четверте. Ми повинні замінити залишки авторитарної педагогіки на педагогіку толерантності, тобто, переорієнтувати навчальний процес на формування самодостатньої особистості. Тільки розвинута, відповідальна людина зможе ефективно застосовувати свої знання для гармонійного співжиття і співпраці в суспільстві. А відтак, для його дійсної демократизації і ефективної ринкової економіки. Більше того, тільки суспільство, що має достатньо розвинутих, самостійних людей, може бути дійсно демократичним і ринково ефективним.

П’яте. Йдеться про комп’ютеризацію, інформатизацію освіти, отже — переведення освітянських технологій на сучасний рівень. Нам уже вдалося за рахунок капітальних вкладень придбати понад 1000 комп’ютерів і передати їх, передовсім, сільським школам. Це дуже мало. Робота у цьому напрямку продовжується і, важливо, що вона активізувалась в областях. Міністерство, скажімо, оголосило конкурс на розробку програмних матеріалів і внесло на розгляд уряду проект комп’ютеризації освіти в 2001—2004 роках, який було затверджено 6 травня ц.р. Цій роботі ми надаємо великої ваги, адже сьогодні комп’ютерна освіченість це — і конкурентоспроможність фахівця, і можливість реалізації індивідуального підходу до учня. А вихід в Інтернет відкриває великі можливості школяреві в умовах глобалізації світу. І, нарешті, комп’ютеризація освіти — це сьогодні національна безпека країни.

Шосте. Питання мовної політики, котре теж вимагає певних зусиль модерністського характеру. Вважаю, ми повинні відійти від такого, на мою думку, принизливого для України протистояння — українська мова чи російська? Однозначно те, що всі випускники — громадяни нашої країни —повинні знати державну українську мову. А кожен, хто хоче вчити російську, теж повинен мати таку можливість. І тут проблеми часто створюють штучно і «підігрівають», м’яко кажучи, нерозумні агресивні люди. До речі, нашу благотворну і виважену мовну політику неодноразово відзначали відповідні інституції європейської і світової спільноти. Йдеться про інше. Нинішній школяр сьогодні повинен досконало володіти не лише державною, а й одною-двома іноземними мовами. Це не забаганка, а необхідність, котра є звичайним явищем у багатьох розвинених країнах світу. І цю необхідність ми підкріпимо навчальними планами, тобто, можливістю вивчати іноземну з другого класу.

Говорячи про зміни в загальноосвітній школі треба сказати й про те, що ми відпрацьовуємо механізми врахування нахилів, здібностей учня, оскільки концепція 12-річного навчання передбачає зробити останні три класи профільними. Оновлено і складання випускниками іспитів, де два є обов’язковими, а три — на вибір учня. Нові можливості для вчителя і школяра відкриває і перехід на 12-бальну систему оцінювання знань, посеместрове навчання. До речі, перехід на цю систему, як показує практика, не став проблемою для дітей. Та й для багатьох закладів освіти, котрі поступово модернізовували методи і зміст навчання, він не був несподіванкою. Скоріше — підтвердженням правильності обраного напрямку.

У сфері управління освітою ми реалізуємо перехід від суто державного управління до державно-громадського. Всі ми пам’ятаємо батьківські комітети, які у своїй роботі часто були і залишаються залежними від адміністрації школи. Нині розроблено і затверджено положення про піклувальну раду. Її функції будуть трохи іншими: не лише допомога школі, а й громадський контроль за її діяльністю. До таких рад мають ввійти найбільш авторитетні люди селища, міста, мікрорайону.

Розроблено також положення про шкільні округи для шкіл I—II рівнів. Вони будуть створюватись на чолі з директором середньої школи, куди увійдуть навчальні заклади I—II рівнів, учні які продовжать навчання у цій школі.

Завершуємо розробку програми «Шкільний автобус» з тим, щоб забезпечити підвіз сільських дітей до школи.

Ми звертаємо велику увагу на професійно-технічне навчання. І суть його полягає не тільки у збереженні кількості учнів та матеріальної бази, а й у більш системному поєднанні профтехосвіти з вищою та середньою. Для цього ми вже сьогодні дозволили вищим ПТУ готувати молодших спеціалістів. Створюються умови, щоб кращі випускники ПТУ вступали на 2-й курс вузів I—II рівнів акредитації, а випускники останніх — на 2—3-й курси вищих навчальних закладів ІІІ—ІV рівнів акредитації.

Щодо вищої школи. Її функції сьогодні у світі теж невпинно змінюються. Вона перестає бути лише засобом підготовки фахівців, а все більше — обов’язковим етапом у розвитку особистості, який, безумовно, працює на конкурентоспроможність спеціаліста та країни в цілому. Політика міністерства у сфері вищої освіти така: створити умови, щоб якомога більша частина молодих людей отримала вищу освіту. Тому ми не зменшуємо кількість прийому студентів за держзамовленням. З’являться можливості у державі — слід збільшити держзамовлення. Ми також зняли всі перешкоди для вступу на платній основі у провідні вузи країни. А з минулого року ввели принципово нову форму фінансування освітніх послуг — надання державою пільгових кредитів на навчання. Ми демократизували умови прийому: зробили у різний час вступні іспити до вузів за статусом та рівнями акредитації навчальних закладів і дозволили одночасно складати іспити в кілька вузів. Цим самим підняли планку реалізації можливостей молоді, яка прагне вчитись. Ці окремі кроки модернізації вищої освіти вже дають позитивні результати: минулого року — порівняно з попереднім — до вищих навчальних закладів було прийнято молоді на 14% більше. Сьогодні маємо 259 студентів на 10 тис. населення, тоді як в найкращі 80-ті мали 176.

Стосовно підручників. Вперше за останні роки їх випуск був профінансований в повному обсязі, а собівартість кожного видрукуваного в 2000 році і витрати на доставку були нижчими, ніж в 1999-му. Незважаючи на 25% інфляції, вперше видрукувані підручники для дітей з особливими потребами. Збільшено випуск книг для національних шкіл. Водночас недофінансування цієї важливої ділянки освіти в попередні чотири роки не дозволило видрукувати заплановану кількість підручників. Тому забезпечення ними сягає в середньому 70%.

Є ще одна дуже важлива ділянка роботи в сфері освіти, на якій я не можу не зупинитись. Це — ефективність виховного процесу. Пріоритети останніх років змінилися. Тож має змінитися і підхід до виховної діяльності, його слід будувати на іншому фундаменті. А саме — на основі шанобливого ставлення до особистості дитини. На визнанні і реальному дотриманні її прав у сім’ї, де вона має бути рівноправним членом, на наданні їй статусу активного
суб’єкта у школі, на позитивному заохоченні з боку дорослих, а не на руйнівному покаранні і зневазі. Ось тоді ми будемо мати свідомих громадян, патріотів, повноцінних особистостей, а не заляканих конформістів.

Названі мною кроки щодо модернізації освіти не є самоціллю. Вони є способом досягнення більш ефективного розвитку нашого суспільства, його достойної адаптації у світовому співтоваристві. Адже школа — своєрідна майстерня, де формується підростаюче покоління. Тому вона повинна бути в центрі уваги суспільства.