ВПЕРЕД, ДО ПЕРШОДЖЕРЕЛ

У нашій редакційній бібліотечці з’явився раритет — «Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ—ХХ ст.). Хрестоматія», що вийшов недавно в столичному видавництві «Науковий світ». Ця унікальна книга (її наклад усього 1000 примірників) — результат спільного німецько-українського проекту. Наша сторона в особі працівників відділення теорії й історії педагогіки АПН України добирала тексти для хрестоматії. Німецькі партнери — Робочий форум «Україна» і Баварська державна канцелярія — профінансували «...першоджерелам...» путівку в життя.

Безумовно, хрестоматія потрапила в розряд раритетів не лише через маленький наклад. У ній представлено маловідомі, а то й зовсім незнайомі навіть фахівцеві роботи педагогів та освітян, котрі жили і творили в Україні з другої половини ХІХ і до кінця ХХ століття. Особливу увагу приділили упорядники текстам, які з відомих причин донедавна були геть-чисто виключені з педагогічного «ужитку».

— Одна з визначальних тенденцій сьогодення, — зазначила науковий редактор видання академік АПН України, професор Ольга Сухомлинська, — переосмислення, нове прочитання освітянами і вченими спадщини деяких педагогів-мислителів, відкриття нових імен, повернення в історико-педагогічний контекст цілих періодів і пластів розвитку просвітницьких, дидактичних ідей. Авторських розвідок, присвячених цим проблемам, уже досить багато і їхня кількість постійно зростає. Але ж вдумливий читач, уже звикнувши до широкої палітри поглядів, хоче не лише ознайомитися з тією чи іншою позицією, ідеєю, а й виробити власну думку, своє ставлення до творчості того чи іншого педагога. Звернення ж до оригінальних текстів ускладнюється їхньою важкодоступністю. Досить сказати, що остання україномовна хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки вийшла 1961 року з відповідним чином ідеологічно підібраними і прокоментованими матеріалами. Все перераховане вище і породило ідею створення «Маловідомих джерел...».

Наприклад, у хрестоматії подано «Курс загальної педагогіки з додатками» Памфіла Юркевича, ідеї якого — справжня terra incognita для сьогоднішніх освітян. Дійсно, чи багато хто знає, що Юркевич у своїх філософських поглядах відтворював українські духовні традиції, антропоцентризм нашої світоглядної ментальності?.. Скажімо, із деякими роботами видатного вченого-педагога Григорія Ващенка ми вже знайомі. У хрестоматію же введено маловідомі тексти вченого, опубліковані в 50-ті роки минулого століття, де оцінюються українські культурно-освітні процеси 20—30 рр. А ще серед «першоджерел» — «Наські грамоти» Олександра Кониського, «Одвертий лист до галицької молодежі» Івана Франка, «Наука про рідномовні обов’язки» Івана Огієнка, «Завдання нової школи» Степана Сірополка, «Вони не просять» Сергія Єфремова, «Право держави і право дитини» Якова Мамонтова, «Дитяче шкільне самоврядування» Володимира Дурдуківського, «Думки про літературу в школі» Василя Сухомлинського...

Відкриваю хрестоматію навмання. «...Якщо український народ не має достатньої духовної сили для свого національного розвитку, то його не врятує ні українська школа, ні все інше». Цю й донині актуальну думку Борис Грінченко виклав у своїй праці, датованій 1905 роком. А назва вищезгаданого твору — «На безпросвітному шляху. Про українську школу». Без коментарів?