ВЕЛИКА СПРАВА ВІДКРИТОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Петро Таланчук. Одні його пам’ятають як ректора одного з найпрестижніших вищих навчальних закладів — КПІ. Інші — як першого міністра освіти незалежної України або як науковця, котрий створив і очолив першу в державі Академію інженерних наук.

Чотири роки тому доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, дійсний член Академії педагогічних наук України Петро Таланчук знову здивував колег-освітян. Він створив і очолив перший у державі вищий навчальний заклад — Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», який узяв на себе відповідальність на високому професійному рівні надавати освітні послуги дітям-інвалідам, дітям з особливими потребами та можливостями.

— Намагаюсь у будь-якій справі дотримуватись правила — слова не повинні розходитися з ділом, — каже Петро Михайлович. — Тому, організувавши з допомогою небайдужих людей, освітян і не освітян, цей навчальний заклад, я усвідомлював, що буде важко. І найбільші труднощі полягали і полягають у тому, щоб залучити до справи якомога ширше коло людей, котрі збагнули б ідею — створити такий навчальний заклад, який бодай якоюсь мірою компенсував би соціальну несправедливість у нашому суспільстві і став би своєрідним конденсатом соціального замирення між різними верствами населення — і розумом, і душею. І не тільки збагнули, а й сприяли її втіленню в життя.

Ми взялися дати вищу освіту дітям-інвалідам, дітям з особливими потребами і обмеженими можливостями. І ми це робитимемо на совість. Тому в структурі університету намагаємося передбачити все, пов’язане з навчанням цих юнаків та дівчат, — від матеріального до психологічного. Все це, як відомо, потребує значних коштів.

Є й чимало питань, які слід чітко науково осмислити, обґрунтувати. Було б, наприклад, за доцільне визначити якесь ядро для навчання інтегрованих груп. Чому? Бо для людей із різними видами захворювань дуже багато важить спілкування зі своїми ровесниками. Тому і навчання, і виховання, і той-таки відпочинок повинні відбуватися в колективі. А далі має бути доповнююча частина, де враховується специфіка захворювань. І ось тут зроблено ще зовсім мало. Але вже є розуміння.

Три попередні міжнародні конференції, які ми провели, уже окреслили коло проблем та напрями їх вирішення. Можливо, тут варто діяти методом дозування матеріалу, можливо, — додаткового терміну навчання. Власне, це дуже широке коло питань. Над цим ми повсякчас працюємо і будемо розширювати наші служби — адаптації та реабілітації, медико-психологічного супроводу.

— Ви сказали, що конференції були міжнародними. То, вочевидь, і досвід уже є міжнародний? Чи використовується він у вашому навчальному закладі і яким чином?

—Наскільки далеко розвинені європейські країни просунулися в напрямі задоволення потреб інвалідів, і говорити не доводиться. Звісно, вони не тільки фізичні. Європа багато зробила для вирівнювання, інтеграції цієї категорії населення у суспільно-корисне життя. І Європа хоче, щоб про це знали у світі, тому й оголосила нинішній рік — Роком людей з інвалідністю. У нас же цей процес лише починається, але колеги зі США, Німеччини, Канади, інших країн, побувавши на наших конференціях, виставках, були щиро здивовані тим, наскільки широке коло питань ми охоплюємо для розв’язання цієї проблеми, та й уже робимо перші практичні кроки з її реалізації. Взяти хоча б ортопедичну підтримку, яка інтенсивно розвивається в усіх регіонах держави.

Щодо міжнародних контактів, то вони у нас практично постійні. Окрім зустрічей офіційних, спілкуємося на рівні навчальних закладів, запрошуємо колег для обміну досвідом. Скажімо, днями наш викладач повернулася з Німеччини. Дещо з їхнього досвіду ми можемо використати в роботі нашого університету. Наприклад, створення виробничих структур при філіях, яких у нас 23 — практично у всіх регіонах України.

— У вашому навчальному закладі навчається десять відсотків молоді з особливими потребами. Але ж не секрет, що нині навіть не кожна здорова людина може знайти відповідне її фахові місце роботи.

— Зараз процес працевлаштування в, так би мовити, радянському розумінні канув у Лету. Кардинально змінилися і попит на випускників, і пропозиція. Але намагаємося робити все можливе, щоб вищезгадана категорія наших фахівців не була ображеною і обмеженою у своїх правах.

Нинішнього року матимемо з деяких спеціальностей перший випуск фахівців освітнього рівня бакалавр за денною формою навчання. Тому про працевлаштування поки що говорити не доводиться. Але в університеті вже сьогодні, навчаючись, у різних підрозділах — «Юридичній клініці», бюро перекладу, редакції студентської газети, видавничо-поліграфічному центрі «Бліц-друк», інформаційно-аналітичному центрі «Інтер-бізнес», творчих майстернях студентів-дизайнерів, творчій майстерні «Папірус», навчально-наукових лабораторіях «Олімпія» та «Менеджер» — працюють близько 30 студентів з особливими потребами і обмеженими можливостями. Ця форма професійної підготовки — студентські навчально-науково-виробничі підрозділи — започаткована у нас минулого року.

Нині проблема полягає не так у тому, куди піти працювати. Головне — чи задовольнять роботодавця твої знання, тобто чи добрий ти фахівець. І ніхто не примусить роботодавця взяти малокваліфікованого спеціаліста тільки тому, що він інвалід. Тож основне наше завдання як вищого навчального закладу — дати всім бажаючим якісні знання, які відкривають шлях до практичної самореалізації.

— Чи залежить, на вашу думку, якість освітніх послуг від віку навчального закладу, його традицій тощо?

— Якість навчання насамперед залежить від людей, від професіоналів своєї справи. А такі професіонали екстра-класу можуть бути не тільки в старих, а й у молодих, а то й зовсім юних навчальних закладах. Наш університет прийшов на ринок освітніх послуг з чесними намірами. Ми не тільки залучаємо до співпраці відомих викладачів, а й вирощуємо «своїх». А отже, всіляко стимулюємо наукову діяльність студентської молоді, бажання викладати саме в нашому університеті. Адже саме наша, виплекана нами викладацька зміна здатна буде і розуміти, і навчати дітей з особливими потребами не за якимись трактатами, а пройшовши цю школу спільно з ними.

— У Києві на Троєщині працює «Юридична клініка» вашого університету. Будь ласка, розкажіть про неї докладніше.

— Так, там міститься факультет «Правознавство і міжнародні відносини». Студенти, навчаючись, водночас практикують. А фактично — по-справжньому працюють. І цінність цього експерименту не тільки в тому, що консультації тощо абсолютно безплатно надаються пенсіонерам, незаможним громадянам, а й у тому, що студенти вчаться співчувати чужому лиху і намагаються дати йому раду або полегшити. За цим принципом ми будуватимемо практику і з багатьох інших спеціальностей.

— До речі, щодо спеціальностей. Набір їх в «України» традиційний — маркетинг, менеджмент, правознавство... Чим же ваш університет вирізняється з-поміж інших, йому подібних? Власне, чим може здивувати?

— Ну, тут ніхто нічим особливим не здивує, бо існує перелік спеціальностей, затверджених вищими інстанціями. А ось варіативність можлива, яка, знову ж таки, має бути обґрунтована попитом на ринку праці. Ми керуємося цим правилом постійно, і цей аспект постійно відстежує наше управління маркетингу. Готуємо ми не тільки економістів та правників, а й фахівців з інженерних, комп’ютерних, соціальних наук, комунікаційних технологій, філологів, дизайнерів, фінансистів і багатьох інших. Нинішнього року плануємо відкрити, вважайте, ексклюзивний в Україні напрям спеціальностей — пакувальних технологій. А щодо того, чим вирізняємось, то одна з найбільших відмінностей закладена вже в самому задумі університету як такого. До речі, на навчання майже трьохсот студентів з особливими потребами, дітей з незаможних сімей та з багатодітних родин щорічно виділяє кошти Київська міська держадміністрація.

— А скільки коштує навчання у Відкритому міжнародному?

— У нас досить гнучка і вигідна система знижок. Наприклад, медалісти у нас навчаються з 50-відсотковою знижкою. Молодята теж мають можливість гризти граніт науки за ціною одного. Пільги мають і багатодітні сім’ї, починаючи від 10 відсотків. А кожна наступна дитина, що прийшла у наш університет, вчитиметься на 20, 30 і так далі відсотків дешевше, ніж попередня. Мають знижки династійні родини. Окрім того, своє навчання можна частково відпрацювати.

— Як саме?

— Ми будуємося. Нові корпуси нашого університету ростуть у гарному місці неподалік метро «Житомирська». За бажання, ми залучаємо на це будівництво студентів, звісно, на некваліфіковані роботи. Ця ідея багатьом настільки сподобалася, що її взяли на озброєння цілі родини. Приміром, один студент сказав, що для відпрацювання свого навчання він приведе ще чотирнадцятьох своїх братів. Інший факт теж вартий наслідування — цілий курс зголосився відпрацювати за свого товариша, аби він продовжив навчання.

Ми закликаємо підприємців, організації, установи, всіх небайдужих до освіти людей у міру своїх можливостей надати фінансову допомогу на будівництво університету, де навчатимуться діти з обмеженими можливостями. У своєму письмовому зверненні до потенційних меценатів, які вкладуть кошти у будівництво храму освіти, ми наголосили, що їхні імена буде занесено в почесну книгу університету або й викарбувано на спеціальній стелі, яка височітиме перед входом до головного корпусу. Інші доброчинці матимуть можливість навчати своїх дітей чи онуків у нашому університеті безплатно. І не забуваймо головного: пам’ять вдячних нащадків безсмертна, як і душа...