В одній упряжці

Бурхливе  зростання IT-індустрії в Україні, що, зокрема, характеризується й високим попитом на висококваліфікованих інженерів, підштовхує IT-компанії до тіснішої  кооперації з університетами, які готують для них кадри. Зі свого боку, університети дедалі більше розуміють користь від такої співпраці й готові трансформуватися для того, аби  бути відкритішими до спільних програм та  проєктів із бізнесом.

Це не зразу зрозуміли  учасники освітнього процесу. Бували часи, коли університети розглядали IT-бізнес переважно як можливість поліпшити матеріального-технічне забезпечення в умовах  вічного браку коштів для освітян. З іншого боку, IT-компанії розглядали університети як постачальників кадрів і не намагалися системно впливати на якість підготовки молодих спеціалістів.  Розвиток IT в Україні зумовив кризу кадрів для цієї сфери, – великі компанії потребували дедалі  більше молодих спеціалістів, натомість студенти найчастіше виявлялися неготовими до роботи на реальних проєктах зразу зі студентської лави, а готувати їх виключно  силами компаній (зокрема корпоративних університетів) виявилося досить важко.

Віталій Кухарський, проректор з науково-педагогічної роботи та інформатизації Львівського національного університету імені Івана Франка, зазначає, що IT-сфера нині  задає тренд в освіті як індустрія, котра дуже інтенсивно розвивається, і що розвиток IT, своєю чергою,  веде до  поліпшення необхідних, з погляду якості освіти,  атрибутів.

Цікаво, що, з одного боку, представники компаній не мають вдаватися в деталі та проблеми організації навчального процесу в університетах, і все ж  вони пропонують заходи для вирішення цих проблем та  підвищення якості освіти, оскільки  зацікавлені в якісній підготовці фахівців.

Цікавим прикладом ініціативи, яка зближує університети й індустрію, є програма «IT-експерт» від львівського IT-кластера, в рамках якої фахівці з IT-індустрії допомагали викладачам наповнювати курси  та проводити  заняття, — це один зі шляхів забезпечення якості освіти і підвищення кваліфікації викладачів.

Світова практика показує, що освіта потребує постійних інвестицій, тож  IT-індустрія має  це зрозуміти і вкладати в освіту чималі ресурси, зокрема  й матеріальні. Слід зазначити, що зараз таке розуміння є, і бізнес не просто, наприклад, фінансує забезпечення університету необхідною технікою, а й опікується створенням спільних освітніх програм. Це і є прикладом системної співпраці.

Віталій Кухарський наводить як приклад   дуже структуровану модель співпраці університету і львівського IT-кластера. Ця співпраця відбувається на трьох  рівнях.

Перший рівень —   колаборація на рівні координаційної ради, де спілкуються керівники університету і керівники компаній, розробляючи стратегічні рішення. Такі як, наприклад,  спеціальності та освітні програми, що мають відкриватися. Тут вони також визначають перспективні напрями тривалої співпраці.

Другий рівень —   дорадча рада, де взаємодіють лідери технічних компетенцій компаній та керівники освітніх програм з університету, які працюють над створенням навчальних планів. 

Третій рівень —   робочі групи, де експерти працюють над конкретними навчальними курсами. Такий підхід дає можливість правильно, системно і стратегічно організувати взаємодію університету з роботодавцем.

Основна проблема  у взаємодії університетів та IT-компаній сьогодні   — це відсутність стратегічного й системного підходу до формування компетенцій майбутнього випускника, до актуалізації навчальних програм, до залучення експертів компаній до практичних занять зі студентами, тобто всього того, що дозволяє називати освіту сучасною та актуальною.

Андрій Глибовець, декан факультету інформатики Національного університету «Києво-Могилянська академія», теж каже, що тривалий час ЗВО бракувало системної підтримки з боку IT-індустрії саме у сфері IT-освіти. Подекуди не було розуміння, що роботодавці мають  підтримувати університети, зокрема  й тому, що, фактично, в кожної великої IT-компанії є свій власний навчальний центр (корпоративний університет), у якому  компанія «довчає» студентів за університетом до того рівня  знань і навичок, які їм будуть потрібні на проєктах.

Пан Андрій згадує, що відбувалася певна еволюція поглядів і підходів до того, як   університетам треба готувати кадри для IT. Спочатку в компаній була позиція «ви навчайте як хочете, а ми потім підженемо  студентів під наші потреби». Потім була позиція — «ви повинні давати фундаментальну освіту, яка дозволить молодому спеціалістові розвиватися й легко змінюватися».  Ще була думка — «давайте все ж таки готувати спеціалістів конкретного профілю».

Тобто в  самих роботодавців не було чіткого уявлення про те, кого саме мають готувати університети на своїх бакалаврських та магістерських програмах.  Тепер, на думку пана Андрія,  ситуація  змінюється, і компанії  починають розуміти важливість підтримки університетів. Адже коли впаде рівень навчання на IT-факультетах, то це може стати  дуже серйозною проблемою для України, зважаючи на зростання індустрії в цілому.  Не виключено, що  компаніям просто нікого буде довчати.

Зараз ми бачимо, що IT-компанії приходять до університетів із більш системними підходами, наприклад  створенням спільних навчальних програм та курсів. Але  таких системних партнерів   мало, бо чимало компаній продовжують створювати свої власні корпоративні університети.

Інша дуже важлива проблема —  це викладачі університетів, які, з одного боку, мають бути  кваліфікованими фахівцями-практиками, які  дуже високо  цінуються на ринку праці, а з іншого — працювати за низьку університетську зарплату.

Непоодинокі  ситуації, коли професор  отримує  менше, ніж студент 2-го року навчання, який уже працює у компанії. Відповідно, перед керівництвом університетів, факультетів та кафедр постає питання,   як утримати викладачів в університеті. Що,  крім ентузіазму та любові до викладацької праці, може мотивувати досвідченого викладача працювати в університеті?

Пан Андрій наводить статистику, згідно з якою  на провідних IT-факультетах 50% студентів 2-го року навчання вже працюють в індустрії, на 3-му році навчання відсоток працюючих студентів сягає 75%, а починаючи  з 4-го курсу — працюють майже всі. І тут дуже важливо, щоб IT-компанії забезпечували студентів  гнучким графіком,  аби  в них  лишалися сили та наснага до навчання. Необхідно домовитися  з великими компаніями, щоб вони  з повагою ставилися  до навчання студентів  в університеті.

Один  із підходів, який може зробити співпрацю університетів та IT-бізнесу більш якісною,  — співпраця  в рамках Research&Develpment (R&D) напряму.

Університети мають  займатися не тільки навчанням, а  й науковими дослідженнями. І  дуже бажано, щоб партнери-роботодавці  розуміли важливість цього напряму і підтримували його,  пропонуючи  університетам завдання, наближені до реальних проєктів, менторів та можливість разом працювати над спільними проєктами.

Проєктний підхід у навчанні  надзвичайно важливий. Для студентів — це можливість виконувати завдання, наближені до реальних проєктів, і навчатися  командної роботи, спільно створювати програмний продукт. Для викладачів участь у проєктах теж багато важить, бо не можна викладати найсучасніші технології й готувати спеціалістів для високотехнологічної сфери без   досвіду реальної роботи за фахом,   і такі проєкти можуть бути вирішенням проблеми.

Андрій Яворський, віце-президент зі стратегії та технологій GlobalLogic, зазначає, що для того, аби  відповісти на найпоширеніше запитання до представників бізнесу:   які навички необхідні молодим спеціалістам, щоб бути конкурентоспроможними ринку праці, —потрібно зрозуміти контекст, у якому існує IT-індустрія.

Наразі є три глобальних тренди, які впливають на очікування  індустрії    як від молодих спеціалістів, так і від системи освіти загалом.

Перший тренд - кадровий голод і попит на інженерів

У докоронавірусні часи дефіцит IT-інженерів у світі становив 1,5 мільйона людей, третина   яких припадала  на США  як «мекку» для IT-бізнесу. У цьому контексті, Україна з її, за різними оцінками, 180 тис.—200 тис. IT-інженерів  має величезний потенціал для зростання, бо в далекосяжній  перспективі попит на таких спеціалістів залишиться дуже високим. Цей попит зумовлений тим, що цифрові технології проникають в усі сфери життя людей.  Майбутнє буде за глобальними компаніями, а підготовка кваліфікованих кадрів коштує дорого не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Другий тренд - демографічна ситуація і конкуренція за талановитих студентів

Наразі ми спостерігаємо зниження народжуваності в усіх розвинених країнах, тобто молоді ставатиме менше. Для IT-індустрії це означає, що кількість талановитих студентів, які приходитимуть у виші, буде зменшуватися, а конкуренція за них як на глобальному, так і на українському ринку — зростатиме.

Третій тренд - зміна парадигми освіти

Вже тепер зрозуміло, що в майбутньому ми будемо вчитися не так, як зараз. Під час  пандемії  коронавірусу нам довелося мати справу з реаліями  віддаленого навчання. Освіта перестає бути унікальним явищем, а знання стали загальнодоступними, бо тепер  будь-кому під силу  їх отримати (можна не вчитися в освітній установі, а банально нагуглити).

А ось уміння вчитися — стає однією з найбільш затребуваних навичок сучасної епохи.

Просто отримати знання можна, а навчити людей учитися — це те, що вже стає важливою навичкою.  Наприклад, в автоіндустрії, для якої  IT-фахівці розробляють програмне забезпечення, технології змінюються кожних 3—4 роки, гнатися за ними складно, і це породжує інші вимоги до підготовки IT-фахівців.

Андрій Яворський зазначає, що відповідно змінюються й вимоги IT-фахівців до системи освіти. Вони очікують, що навчання буде, по-перше, модульним, – не доведеться  витрачати п’ять років, проходячи всю програму, достатньо   вивчити окремі блоки (модулі) і можна зразу використовувати вивчене на практиці. По-друге, буде можливість поєднувати навчання з роботою. І, по-третє,  навчання  матиме віддалену складову.

Усі ці тренди  стосуються не тільки  України, а й  усього світу  і створюють кризову ситуацію для традиційної освіти. Але криза —  це не добре й не зле, вона приводить до етапів трансформації, старі системи ламаються і з'являються нові, більш адаптовані до духу часу.

Україні  така ситуація пропонує  цікаві можливості зі створення нового освітнього продукту. IT-індустрія не зможе замінити систему освіти, але має  стати її партнером, а успіх трансформації системи освіти — запорука швидкого розвитку  IT-індустрії  в     майбутньому.

Отже, можемо прогнозувати, що в недалекому майбутньому співпраця університетів і  IT-бізнесу ставатиме дедалі  більш системною, сфокусованою на якості  підготовки молодих фахівців, зокрема  на спільних R&D проєктах, залученні практиків із компаній до викладання дисциплін, підвищенні кваліфікації викладачів,  і, що найголовніше, обидві сторони процесу будуть відкритими  до нових ініціатив.

Модернізація вищої IT-освіти в Україні — це навіть не мета, а вже необхідність для розвитку університетів та бізнесу в сучасному конкурентному світі.