Чи можна реформувати IT-освіту окремо від усієї вищої освіти?

Останніми роками попит на IT-сферу помітно зростає. Технічні спеціальності стають дедалі популярнішими на ринку праці, а дефіцит кадрів у сфері — загострюється. За даними Спільноти програмістів DOU, на червень 2021 року лише на їхній платформі налічувалося понад дев’ять тисяч вакансій. Виникає кадровий голод.

Згідно з дослідженням BRDO, на IT-ринку щороку бракує 20 тисяч нових спеціалістів. Це досить високі показники. При цьому в Україні налічується близько 400 закладів вищої освіти, більшість яких готує IT-спеціалістів. Крім того, в IT часто працюють люди з гуманітарною освітою і так звані світчери (ті, хто має досвід і практику в одній сфері, проте йде працювати в іншу). Статистика свідчить, що сьогодні попит на кадри вдвічі вищий, ніж до початку пандемії COVID-19.

Постає логічне запитання: чому IT-ринок переживає кадровий дефіцит? Виявляється, знайти фахівця, який після університету розумітиме відповідні технології та матиме необхідні знання, — завдання вкрай складне. А це означає, що підходи до підготовки IT-фахівців необхідно змінювати.

Поміркуймо, як розв’язати проблему нестачі висококваліфікованих фахівців із якісним набором практичних навичок, як адаптувати IT-освіту під потреби роботодавця, скоротити кадровий розрив у сфері, та чи може з цим усім упоратися реформа IT-освіти.

Які спеціалісти потрібні бізнесу, та де їх брати?

Розвиваючи співпрацю IT-компанії з університетами і спілкуючись зі студентами та викладачами, знаю — студенти вимагають більше досвіду в проєктах і менторстві. Загалом освітні програми не встигають за індустрією, викладачі йдуть працювати у приватний сектор, а навчальні інфраструктура та обладнання не відповідають вимогам бізнесу. Ще одна проблема — складнощі в пошуку першої роботи. Причин цього багато, однак найголовніша — відсутність необхідного досвіду, який важко отримати в самому університеті. Всі перелічені фактори є набором причин, що формують кадровий розрив на ринку IT-професій. Саме його прагнуть скоротити великі міжнародні компанії завдяки своїм освітнім ініціативам.

У 2010-х популярним підходом було створення власних корпоративних університетів (навчальних центрів, академій тощо), в яких студентів і випускників, так би мовити, «довчали», тобто давали знання й навички, необхідні для роботи на реальних проєктах. Такі університети всередині компаній працюють та активно розвиваються й донині.

Зараз ми бачимо новий тренд. Фокус бізнесу у співпраці з університетами зміщується на створення спільних освітніх програм, у межах яких університет і роботодавець узгоджують навчальний план, фахівці компанії залучаються як викладачі на лекціях та ментори на практичних заняттях, виконуються спільні навчальні R&D-проєкти і дається можливість реальної практики та стажування. Тепер ідеться про системну й поглиблену участь компаній у формуванні траєкторії навчання IT-фахівців.

unsplash/wocintechchat

Слід зазначити, що такий підхід набагато корисніший, бо зосереджує зусилля компанії на самих університетах, а не на власних тренінгових центрах. Завдяки цьому є можливість інвестувати в матеріально-технічний потенціал університетів, підтримувати ініціативних викладачів, розвивати спільні дослідження тощо.

Та водночас навіть спільних освітніх програм великих компаній із провідними університетами країни недостатньо для зміни ситуації в країні. Переважно такі зусилля вирішують питання підготовки кадрів для ринку на найближчих три-п’ять років. Наразі критично важливо прийняти стратегічний і системний підхід.

Пропозиції держави та проблеми бізнесу

Нещодавно Мінцифри і МОН оголосили про утворення робочої групи з питань реформування ІТ-освіти при Міністерстві цифрової трансформації. До її складу увійшли представники Мінцифри, МОН, офісу президента, Верховної Ради, бізнес-асоціацій, ІТ-кластерів та громадських організацій з усієї України. Платформою для розробки став Центр економічного відновлення. Мета діяльності робочої групи — напрацювання пропозицій щодо модернізації системи підготовки ІТ-фахівців та розробка необхідних проєктів нормативно-правових актів.

На первинному етапі робоча група виділила три основні проблеми IT-освіти:

• недостатня кількість спеціалістів — вузьким місцем є знання математики у школах;
• недостатня якість освіти — застарілі програми, якість викладання, слабкий зворотний зв'язок із роботодавцями;
• брак «спеціальностей майбутнього», тобто навчання зі штучного інтелекту, великих даних (BigData) та Інтернету речей (IoT)

Наразі озвучено багато цікавих ідей на кшталт дозволити перезараховувати кредити за рахунок успішно складених онлайн-курсів та/або вивчення цих курсів у партнерських вишах, відмовитися від академічних груп і перейти на менші, більш вузькопрофільні групи, запровадити єдиний державний кваліфікаційний іспит для випускників тощо.

Ці пропозиції опрацьовуються в експертних підгрупах — освіта дорослих, вища освіта, повна загальна середня освіта. Після цього буде сформовано дорожню карту реформування IT-освіти

Віддаю належне освітній спільноті — вироблення нових підходів до підготовки IT-фахівців дуже на часі. Також важливо, що до обговорення справді активно залучаються представники роботодавців (IT-бізнесу). Однак є побоювання, що запропонована реформа, обговорення, робочі групи та дорожня карта не врахують важливих проблем, із якими сьогодні має справу IT-індустрія. Не вирішивши їх, досягти ефективного результату від впровадження реформи буде складно, і навіть неможливо.

unsplash/wocintechchat

Крім того, важливо розуміти, що проблеми IT-освіти — це проблеми всієї вищої освіти, і питання якості викладання, сучасності навчальних програм, підходів до співпраці з роботодавцем стосуються всіх університетів Україні, а не IT-спеціальностей чи технічних (політехнічних) вишів.

Питання, які наразі потребують вирішення

Діджиталізація навчальних курсів

Для IT-бізнесу надзвичайно важливо, аби принаймні у провідних університетах країни було створено якісний і привабливий онлайн-контент, що, зокрема, актуально в умовах дистанційного сьогодення. Останнім часом традиційна система освіти зазнає великих змін. Потреби в наданні цифрових послуг і винятковій взаємодії зі студентами були викликані перебудовою на ринку роботодавців.

Певна річ, цифрова трансформація університетів — складний напрям. Він потребує командної співпраці. Так, індустрія може надати фінансову підтримку та необхідну експертизу, Мінцифри — допомогти масштабувати ці зусилля на всю країну, а Міносвіти — мотивувати викладачів, зокрема фінансово, створювати онлайн-курси.

Оцифровування навчальних курсів допоможе зробити навчальний процес ефективнішим. Основними каталізаторами такого розвитку стануть швидкість, залученість, умотивованість та якість міждисциплінарного контенту.

Фінансова автономія університетів

Щоб реформа IT-освіти справді продемонструвала ефективний результат, університетам важливо вільно розпоряджатися коштами інвесторів. Наприклад, IT-бізнес зараз активно вкладається в інфраструктурні проєкти в університетах, будує навчальні лабораторії, закуповує обладнання, надає гранти викладачам та студентам і фінансує університетські заходи. Але перерахування коштів університетові — завжди складне питання. Основна проблема виникає, коли кошти «зависають» у казначействах, тобто часто перераховані кошти вже «пішли» від інвестора, однак не «дійшли» до університету. Відповідна система ускладнює співпрацю та подальший розвиток IT-сфери в Україні.

Академічна автономія університетів

В Україні багатьом інженерам з індустрії справді цікаво викладати в університеті. Однак у такому разі йдеться більше про корпоративну соціальну відповідальність, статус чи волонтерство, ніж про основний або додатковий дохід. Ліцензійні умови обмежують можливість викладання, оскільки вимагають від викладача таких показників як наукові статті, підручники, патенти, науковий ступінь і вчене звання, участь у міжнародній наукових проєктах тощо. Очевидно, вищевикладеним умовам не відповідає й не повинен відповідати представник бізнесу, що прагне ділитися зі студентами своїми практичними знаннями як викладач. Зважаючи на все це, доцільно розробити гнучкий підхід до залучення викладачів з IT-індустрії, адаптувати закордонні програми менторства в сучасну університетську спільноту.

Загалом, попри те, що запит на IT-фахівців більший, ніж їх кількість, IT-спеціальності стають популярнішими. Щоб реформа IT-освіти в України була ефективною, важливо об’єднати зусилля держави, громадянського суспільства та бізнесу. Діджиталізація навчальних курсів, фінансова автономія університетів та академічна мобільність університетів — це ті три проблеми, які необхідно швидко й ефективно вирішити. Якщо ці питання залишаться відкритими й надалі, впровадження реформи IT-сфери в Україні буде гальмуватися.

Лише спільними зусиллями вдасться адаптувати освіту під потреби ринку, виховати висококваліфікованих фахівців і скоротити кадровий розрив на ринку IT-професій, адже високооплачуваний фахівець — це історія life-long learning.

Більше статей Євгена Сакало читайте за посиланням.