Українські внз готують... бебісіттерів!

Ось і відлунав перший дзвінок, зникло різноквіття осінніх букетів, відсалютували урочисті лінійки...

А в багатьох міськвно і райвно підбили перші підсумки — знову нестача вчителів. Знову мобілізовано ветеранів освіти, знову гарячково доводиться латати дірки, особливо в сільській місцевості.

Особливою статтею в переліку «дефіцитних» учителів, як і всюди в Україні, в Черкаській області значаться викладачі іноземних мов.

Куди ж діваються тисячі випускників вищих навчальних закладів країни із фахом «викладач іноземної мови»? Де та «чорна дірка», що буквально «засмоктує» молодих спеціалістів?

Провівши відповідне розслідування, вислухавши значну кількість очевидців, я зробила дивовижне відкриття: факультети іноземних мов наших ВНЗ готують фахівців із незвичайною спеціальністю — «бебісіттер»! Є конкретна назва і в «чорної дірки», яка, наче пилосос, затягує наших новоспечених викладачів іноземних мов: Au-Pair.

Нянька з університетським дипломом

Уперше назву «бебісіттер» мені довелося почути в маленькому князівстві Ліхтенштейн понад десять років тому, коли це слово було фактично невідоме в Україні. Пам’ятаю, як ми з донею були вражені, коли наші друзі — ліхтенштейнські німці — розповіли нам про бебісіттерську діяльність своєї дванадцятилітньої дочки, яка заробляла непогані гроші. Прибутки наших закордонних друзів не порівняти було з нашим скромним статком, саме тому ми були шоковані виявленим фактом використання дитячої праці. Наша соціалістично вихована свідомість повстала проти експлуатації власної дитини, хоча дівчинка робила це заради власного задоволення.

Нині дитяча та студентська праця нікого не дивує: змінилися мислення й умови життя нашого суспільства, незважаючи на те, що поняття «нянька» — аналог модного «бебісіттер» — залишається у свідомості людей буржуазним пережитком.

Іноземці за цей час зметикували, що використовувати працю власних дітей необов’язково. Справедливо розсудивши, що можна «на шару» використовувати працю молоді країн третього світу, до яких, мабуть, зараховують і Україну, організації, такі як Au-Pair, широко розкинули свої тенета на українській території. Оголошення цієї організації розклеєні на стовпах, ними рясніють сторінки газет, вони пробираються в комп’ютер через Інтернет, щоб мобілізувати тисячу волонтерів, які, образно кажучи, витиратимуть шмарклі їхнім благополучним чадам.

А оскільки бажаючих хоч греблю гати, можна пред’явити певні вимоги: знання іноземної мови, бажано підтверджене відповідним дипломом вищого навчального закладу.

Тут хотілося б зробити невеличкий відступ у галузь психології.

Я з великою повагою ставлюся до людей, котрі володіють іноземними мовами. Вважаю, що це особливий хист, який дається не кожному, адже, освоюючи будь-яку сферу знань, ми ніби «додатково» вивчаємо щось нове, таке, що не має прямого стосунку до нашого першого й основного знання — вміння мислити та спілкуватися рідною мовою.

Люди, які вирішили присвятити своє життя вивченню іноземних мов, за своєю природою допитливі, горизонти їхніх інтересів дуже широкі, всі вони — потенційні мандрівники. Та й навіщо ще вивчати іноземну мову, якщо не для того, аби побачити світ?

Цей чинник слід обов’язково враховувати, створюючи умови для роботи викладачів іноземних мов. Зокрема організовувати різні «обміни», курси підвищення кваліфікації, стажування в інших країнах. Інакше викладач або піде, або перетвориться на похмурого закостенілого шкільного вчителя, у найгіршому значенні цього слова.

Психологічно кожен учитель іноземної мови налаштований на роботу в інших країнах. Ніхто не проводив такого статистичного аналізу, але, гадаю, не помилюся, якщо скажу, що 70—80% учителів іноземної мови — це потенційні перекладачі, і лише 20—30% мають покликання педагога. І не їхня вина, а їхня біда, що переважна більшість наших ВНЗ готують учителів іноземної мови, а фах «перекладач» залишається екзотичним.

Ці та інші немалозначні чинники, про які ми говорили з учителями, роблять неминучою обкатану схему: ВНЗ — Au-Pair — комерційна фірма. Середня школа в цей ланцюжок не вписується.

Не зупиняє молодих педагогів і очевидна безперспективність їхньої діяльності за кордоном у ролі няньки. Гроші, хоч і невеликі, за стандартами західних країн, набагато перевищують нинішню зарплату вчителя. Та й надія вийти заміж у тій-таки Німеччині відіграє не останню роль, адже переважна більшість молодих учителів іноземної мови — жінки.

— Брати участь у програмі Au-Pair можна лише у віці до 25 років, тому випускники й поспішають побачити світ, адже така нагода може більше не випасти, — міркує молода вчителька англійської мови Наталя Савчук із села Тубільці Черкаського району.

— Більшість однокурсників із моєї групи влаштувалися на роботу в комерційні фірми, бюро перекладів або поїхали за кордон, — каже викладач англійської мови Смілянського природничо-математичного ліцею Наталя Замирайло.

Безробіття примусило шанувати іноземну мову...

— Увійти в європейську співдружність, не знаючи іноземної мови, — нереально, — розповідає начальник головного управління освіти і науки Черкаської обласної держадміністрації Галина Богославець. — Нині кожен учень або студент повинен володіти іноземною мовою, приміром, для освоєння комп’ютерної техніки. Подорожі, спілкування — все це також потребує володіння хоча б однією іноземною мовою. Ініціатива такої пильної уваги до проблеми вивчення мов великою мірою виходила не від нашого Міністерства освіти і науки, а «знизу». Наприкінці 80-х — на початку 90-х в Україні почало з’являтися багато спеціалізованих шкіл, у яких батьки самі просили, щоб їхні діти вивчали іноземну мову з першого класу.

Нині іноземну мову почали викладати з другого класу, а з наступного року запроваджується вивчення другої іноземної мови з п’ятого класу. Це робитиметься на бажання батьків і там, де створено певні умови.

Свідомість батьків, їхнє ставлення до вивчення іноземної мови істотно змінилися хоча б через те лихо, що змусило багатьох наших співвітчизників їхати на заробітки до інших країн.

Перехід на викладання іноземної мови з другого класу спричинив нестачу вчителів.

Окрім того, вчителі середніх і старших класів не володіють методикою викладання у початкових класах. Вищі навчальні заклади I і II рівнів акредитації швидко відреагували на це. Наприклад, Корсунське педагогічне училище відразу ж розпочало підготовку кадрів за фахом «учитель іноземної мови молодших класів». Цим зайнялися і педагогічні інститути, університети. Однак на підготовку кваліфікованого фахівця потрібен час.

Ми пішли таким шляхом: послали на курси перепідготовки вчителів, щоб вони змогли працювати з молодшими школярами. Потім звернулися до ВНЗ, і багато з них відгукнулися на наше прохання. Нині в області поширена така практика: студенти вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації навчаються за індивідуальними планами і працюють у школах учителями іноземних мов. Це набагато краще, ніж незаповнена вакансія. Запрошуємо й педагогів-пенсіонерів, вони викладають у старших класах за тією методикою, яку знають, а вчителі, котрі пройшли перепідготовку, працюють із молодшими класами.

Не знаючи української, вивчаємо англійську

— Я закінчила університет 2004 року, одержала ступінь бакалавра й диплом спеціаліста з фаху «німецька і англійська мова, зарубіжна література». Вже другий рік поспіль викладаю у своїй рідній сільській школі, яку закінчила з золотою медаллю. Навчалася в університеті за держзамовленням тієї ж школи, тому повинна відпрацювати тут три роки, — розповідає Наталя Савчук. — Чесно кажучи, якби не треба було «відпрацьовувати» своє навчання, я б до школи не пішла, працювала б перекладачем у комерційній фірмі. З нашої групи в село поїхали працювати лише я та ще одна однокурсниця, яка відразу ж пішла в декрет. Багато моїх однокурсників поїхали за кордон. Гадаю, попрацювавши в інших країнах, вони влаштуються в комерційні структури.

Нині я викладаю молодшим школярам з другого по четвертий клас і в старших класах — з дев’ятого по 11-й. Особисто мені легше працювати зі старшокласниками, маленькі діти ще до пуття не знають української мови. В підручниках іноземної за другий клас є правила, які їм важко зрозуміти. Нову програму з викладання іноземної мови вважаю непродуманою. Вчителі молодших класів незадоволені, що ми «забираємо» їхні години, це б’є по гаманцю. Вважаю, що краще все-таки вчити іноземну мову з п’ятого класу або ж займатися з молодшими дітьми невеличкими групами в ігровій формі. Приміром, у мене в четвертому класі 31 дитина.

Наталя Замирайло працює у кращих умовах, однак проблема нестачі вчителів іноземної мови у Смілянському природничо-математичному ліцеї така ж сама:

— Закінчивши факультет романо-германської філології Черкаського державного університету, мої однокурсники не йдуть працювати з дітьми. В нашій групі було 15 осіб, лише четверо з них працюють у черкаських школах, інші відразу ж поїхали за кордон за програмою Au-Pair. Деякі працюють у фірмах. Наш університет дає дуже хороші знання, тому з таким фахом можна працювати в інших країнах перекладачем. Навіть у Смілі вчителів бракує, а в Черкасах це взагалі величезна проблема, тому що зі знанням іноземної мови там легше працевлаштуватися. Мій фах — учитель англійської і німецької мови. Я потомствений учитель, мої батько й дід — також педагоги. Відразу після закінчення ВНЗ я прийшла працювати в ліцей. Мій класний керівник — директор ліцею, і мене тут зустріли, як у рідному домі. Звісно, не всім випускникам так пощастило.

В умовах жорсткої конкуренції

— Питання викладання іноземної мови в школі, як і раніше, стоїть гостро, — продовжує Галина Богославець. — Випускники ВНЗ, приходячи в школу, одержують зарплату, яка, хоч і значно зросла за останніх два роки (з 256 до 508 гривень у вересні цього року), залишається недостатньою. Адже 508 гривень — це середня зарплата, а молодий спеціаліст одержує до 300 гривень. Це набагато менше, ніж оклад у комерційних структурах.

Існує жорстка конкуренція, яку школам важко витримати. Але ми не здаємося. Нині в області вже 28 спеціалізованих шкіл. Це заклади нового типу, де з першого класу вивчається іноземна мова. Багато шкіл, не будучи спеціалізованими, запроваджують навчання іноземної мови з першого класу за кошти батьків, факультативно, індивідуально, на вибір, одну годину на день. Навіть у дошкільних закладах обласного центру й у містах обласного підпорядкування діти починають вивчати іноземну мову. Це платна послуга, тому таке навчання практикується там, де батьки не мають проблем із фінансами.

Розуміючи значущість своєї професії і для держави, і для самих себе, вчителі іноземних мов прагнуть гідних умов життя. Губернатор нашої області Вадим Лешенко приділяє велику увагу цій проблемі. Нинішнього року на обласній учительській конференції він гостро поставив питання: як учителі добираються на роботу з дому, чи є проблеми з транспортом, чи забезпечені викладачі житлом, комп’ютерною технікою? Особливо акцентувалась увага на забезпеченні житлом учителів у сільській місцевості. Нині ми одержуємо дуже багато оргтехніки, все це передається у школи.

На осінній конференції в м. Сміла молодих учителів не лише вітали і вручали їм трудові книжки, а й підкріплювали це грошовою премією, так би мовити, «піднімальними». Там же міський голова вручив молодій учительській сім’ї ключі від квартири й обіцяв передати ще по одній квартирі до Дня міста і Дня вчителя. Із січня нинішнього року мер м. Черкаси А.Волошин вирішив проблему житла для директорів шкіл обласного центру. На конференції вчителів міський голова заявив про намір відремонтувати один із багатоквартирних будинків і передати його працівникам освіти, адже в обласному центрі величезна черга на квартири.

Глава обласної держадміністрації запровадив грошові премії для заохочення вчителів, котрі підготували дітей-переможців всеукраїнських та обласних олімпіад. До речі, у всіх районах упроваджені стипендії для обдарованих дітей.

Навіть сільський учитель має шанси...

— Технічне оснащення кабінетів іноземної мови, звісно, далеко не найкраще, — визнає Г.Богославець, — потроху створюються відеотеки, фонотеки. Купують такі речі опікунські ради, батьки, вчителі. Але це не масове явище. В багатьох школах лінгафонні кабінети давно не обновлялися. Однак справжній учитель дуже дорожить своєю технікою, і вони ще в непоганому стані. Створюються нові кабінети з використанням мультимедійної техніки, комп’ютерів. Неоціненну допомогу подають телевізійні програми навчання іноземної мови, які вчителі записують на касети для подальшого використання.

Область бере участь у 13 міжнародних проектах. Є ділові партнери за кордоном, обміни, програма на звання кращого вчителя англійської мови. Широко відома гімназія №1 у Черкасах, вона має статус полілінгвістичної і є членом ЮНЕСКО.

— Але хочу наголосити, — продовжує Галина Іванівна, — що будь-який учитель має шанс для свого фахового зростання, якщо бере участь у конкурсах, програмах. Він може виграти грант, поїхати за кордон. Наприклад, один із учителів сільської школи Смілянського району два роки тому виграв конкурс як кращий вчитель англійської мови й два місяці стажувався в Нью-Йорку. Там він здобув призове місце серед учителів різних країн, і на адресу школи йому надійшло зарубіжної літератури на суму 20 тис. гривень. Нині талановитого викладача запросили працювати у Черкаській полілінгвістичній гімназії.

— Нинішнього року я навчилася працювати на комп’ютері за американською програмою «Intel — навчання для майбутнього» з упровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес, — розповідає Наталя Замирайло. — Дуже допомагає спілкування з носіями англійської мови. З початку навчального року в нас викладатиме волонтер корпусу миру Тімоті Паркер, це чудово, просто супер!

* * *

Гадаю, що розмова з учителями змусить замислитися над проблемою підготовки та забезпечення навчальних закладів викладачами іноземної мови. Навіщо далі плодити в наших ВНЗ й училищах спеціальність «викладач іноземної мови», якщо вона стала лазівкою для величезної кількості осіб, котрі жадають одержати спеціальність «перекладач»?

А чи не краще, переставши викидати гроші з бюджету на підготовку бебісіттерів, відкрити у ВНЗ достатню кількість місць для спеціальності «перекладач», на яку такий великий попит? Зробивши їх платними, щоб фірми та інші комерційні структури самі потурбувалися про підготовку своїх «іноземців».

Кількість місць за фахом «вчитель іноземної мови» можна скоротити, залишивши бюджетне навчання для тих, хто йде працювати в школи справді за покликанням. Створити умови для роботи таких молодих спеціалістів, підвищивши заробітну плату, надавши їм житло, забезпечивши довідково-методичною літературою і сучасною технікою. Зробити їхню роботу престижною, адже ніяких інших важелів, окрім заохочення, і бути не може.