УКРАЇНСЬКА ШКОЛО, РІВНЯННЯ НА СТАНДАРТ!

Напевно немає жодного представника творчої професії, котрий симпатизує слову «стандарт». Ну справді, як можна захоплюватися сірістю, дружити зі штампами й затишно почуватися в жорстких рамках? Небезпідставно підозрюю, що зовсім інші стосунки зі стандартом, скажімо, у вчених. Для них це слово, мабуть, передусім синонім не закріпаченості й нівелювання, а системності, якості й порядку.

Нефахівцеві (та ще й представникові творчої професії), м’яко кажучи, складно судити, наскільки до лиця освіті держави, котра позиціонує себе як демократична, «вбрання» на ймення «Державний стандарт загальної середньої освіти». Що, знову усіх стригти під одну (правда, нову) гребінку?.. Водночас ніхто не заперечуватиме, що оновлювати українську школу потрібно системно та грамотно. І насамперед урешті-решт визначитися, чого та скільки навчати наших дітей, якими знаннями й уміннями мають володіти вони, закінчуючи дванадцятирічку.

Про те, як врівноважується «красиве і корисне» в недавно оприлюдненому проекті Держстандарту для базової та старшої школи (аналогічний документ для початкової ланки с/ш затверджено 16 листопада 2000 р.), — у бесіді кореспондента «ДТ» із начальником головного управління змісту освіти МОН України Павлом ПОЛЯНСЬКИМ.

— Проект Державного стандарту загальної середньої освіти для основної (5—9 класи) і старшої (10—12 класи) нової української школи — спільна розробка МОН, НАН і АПН України, — розповідає Павло Броніславович. — Держстандарт складається з трьох основних блоків: перший — Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів; другий — загальна характеристика інваріантної й варіативної складової змісту загальної середньої освіти; третій — державні вимоги стосовно рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

Нині згаданий вище проект проходить загальнонаціональну експертизу. Дуже важливо, аби в дискусії взяли участь не лише освітяни. Адже чим більше людей, причому не тільки педагогів, висловлять свої зауваження щодо змісту майбутнього Держстандарту, тим якісніший він буде.

Природно, нам цікаво, що думають із приводу нашої розробки й іноземні фахівці. Це аж ніяк не означає, що все сказане ними відразу сприйматиметься як керівництво до дії. Але, погодьтеся, неупереджений погляд зі сторони ніколи не завадить. Тому нині проводимо серію заходів, мета яких — максимально широке обговорення проекту Держстандарту вітчизняними й зарубіжними спеціалістами. «Найсвіжіший» приклад — організований з ініціативи МОН України, Британської ради та Представництва ООН в Україні «круглий стіл». У ньому поруч із провідними вченими НАН і АПН України, методистами й учителями взяли участь консультанти Інституту відкритого суспільства та проекту ПРООН, державний секретар міністерства освіти Фламандії (Бельгія) Габріел Хостенс.

— А чи потрібен нам Держстандарт загальної середньої освіти взагалі?

— Ваше запитання цілком правомочне. Освітні стандарти в різних країнах дуже різні, у деяких узагалі відсутні. А там, де вони є, не вщухають дискусії з приводу їхнього змісту та якості.

Найголовніше запитання: що ми повинні вимірювати? Ясна річ, не маємо навіть анінайменшого права стандартизувати дитину. Скажу чесно, була велика спокуса «намалювати» в Держстандарті образ ідеального випускника. Але хіба зустрінеш його в реальному житті?.. Тому ми вирішили закласти в проект такі вимоги, без виконання яких дитині не обійтися. Якщо йдеться, приміром, про основну школу, то це такі результати навчання (й, відповідно, такий зміст навчання), без яких юному громадянинові буде складно продовжити навчання в 10—12 класах.

Ще один вельми важливий момент. Існує громадський стереотип: школа — лише підготовка до життя. Категорично не згоден. Школа — це і є саме життя, причому, поза сумнівом, одна з найцікавіших його сторінок. Отже, потрібно формувати в учня навики, необхідні в його повсякденному, зокрема, і сьогоднішньому житті. Тому Держстандарт основної школи має відповідати й на запитання: чого слід навчити дитину, які знання й уміння їй потрібні для нормального життя, спілкування тощо.

Кілька слів про старшу школу. Дуже важливо, що ми дійшли висновку: навчати всіх усьому не потрібно. Старша школа має стати профільною — готувати юнаків та дівчат до майбутньої професії, до навчання у вузі. Водночас у 10—12 класи підуть і ті, котрі не планують вступати до вищих навчальних закладів. Отже, потрібно закласти зміст освіти, який сприяє тому, аби людина була соціально успішною, мала й суто життєві знання, і хорошу підготовку до навчання у вузі.

Держстандарт, на мою думку, найбільше потрібен саме дитині. Школярі, котрі мешкають у селі, місті — не важливо де — повинні мати один орієнтир. Адже ні для кого не секрет, що сьогодні 12 балів, поставлені в різних школах, — нерідко дві дуже великі різниці. Тому Держстандарт може й повинен стати одним із інструментів забезпечення рівного доступу дітей до якісної освіти.

Ми бачимо Держстандарт дуже «рамковим» документом, де не буде деталізації. Це унеможливить його використання в ролі певного трафарету, під який окремі вчителі чи перевіряючі прагнутимуть підігнати своїх вихованців.

— А чи не перетворить така узагальненість майбутній документ на чергову декларацію? Крім того, ви куди краще за мене розумієте: хоч би яким грамотним і зваженим вийшов Держстандарт, сам по собі загальноосвітній рівень тієї ж таки сільської дитини він не підніме. Потрібна відповідна матеріальна база. А якщо її немає, то чи є сенс закручувати всю цю веремію?

— Згоден, ухвалення Держстандарту не розв’яже всіх проблем. Він — лише один із інструментів, орієнтир. Просто сьогодні, коли ми переходимо на нові зміст і структуру освіти, з’явився унікальний шанс побудувати по-справжньому сучасну школу. А Держстандарт, крім всього іншого, — це й захист здоров’я підростаючого покоління. Поясню, чому. У документі чітко регламентуватиметься оптимальний обсяг знань, які дають майбутнім випускникам. У такий спосіб навіть ті розробники підручників і програм, котрі ну дуже хочуть вмістити в них побільше навчального матеріалу, будуть позбавлені права це робити. Держстандарт встановлює чіткі обмежувальні правила, які не дозволяють перевантажувати школяра.

— Роботу над проектом Держстандарту має бути завершено нинішнього року й сам документ подано на затвердження Кабміном. Що далі?

— Відразу після затвердження урядом Держстандарту стартує робота зі створення принципово нових навчальних програм, як я вже згадував, істотно розвантажених від другорядного матеріалу. Базуючись на схваленому Кабміном новому Базовому навчальному плані, МОН затвердить типові навчальні плани для всіх загальноосвітніх навчальних закладів. Виходячи з них, школи складуть свої.

Важлива новинка оприлюдненого для обговорення проекту Базового навчального плану — він передбачає, що варіативна складова змісту середньої освіти формується навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону, типу закладу, індивідуальних інтересів і запитів учнів. Її обсяг у середній загальноосвітній школі становить 13,4%, а в старшій — 33,3% від максимально допустимого навчального навантаження на школяра.

У основній школі «варіативні» навчальні години приділятимуться в основному на загальноосвітню, факультативну підготовку дітей, індивідуальні заняття та консультації. У старшій — на профільне навчання. Додаткові години можуть використовуватися для вивчення предметів на вибір учнів, спецкурсів, факультативних занять тощо.

Підкреслю, Держстандарт у жодному разі не регламентує діяльність учителя на уроці. Педагоги вільні у виборі й застосуванні тих методик навчання, якими вони володіють найкраще та які дають найкращі результати.

— Ви згадували, що вже пройшла низка заходів, «круглих столів», де обговорювався проект Держстандарту. Чи багато було критики?

— Ми від самого початку чудово розуміли: запропонований нами варіант у процесі обговорення має бути удосконалено. Дискусії, які відбулися, це підтвердили. Скажімо, те, що в проекті Держстандарту є дуже складні, наукові й малозрозумілі нефахівцеві положення. Не завжди збігаються поставлені цілі й виписані результати. Йшлося і про те, що в деяких випадках ми завищили планку: висунуті вимоги будуть не під силу більшості дітей. Найголовніше — вже надійшло дуже багато слушних пропозицій, як зробити краще. Певен, після оприлюднення проекту їх стане ще більше.

— До речі, щодо пропозицій. Від багатьох освітян доводилося чути, що їхні зауваження, висловлені під час обговорення проекту Національної доктрини, ніхто не врахував. Мовляв, всенародне обговорення було звичайним «випусканням пари», яке анітрохи не вплинуло на остаточний варіант документа. Ви переконані, що наприкінці «держстандартної» епопеї подібні звинувачення не пролунають?

— Врахувати абсолютно все, погодьтеся, неможливо. І в усіх країнах, котрі ухвалили свої стандарти, завжди залишаються люди, не згодні з тими чи іншими його положеннями. Головне — знайти взаємоприйнятний компроміс. Але якщо пропозиція слушна, чому ж її не врахують? Я пам’ятаю, як було з Національною доктриною. Скажімо, дехто хотів, аби в неї записали точну дату підвищення в стількись разів учительської зарплати. Але ж цього не повинно бути в стратегічному документі! Тому виключити, що незадоволених Держстандартом не буде, не можна. Але, повірте, ми не давали б проект на загальнонаціональну експертизу, якби не цікавилися думкою громадськості.

— А раптом надійде стільки хороших пропозицій, що проект доведеться повністю перекроювати?

— У принципі, це можливо. Але ж з’явився він не на порожньому місці. Ми проводили попередні зустрічі з освітянами й під час розробки проекту, безумовно, врахували їхні побажання.

— Знаю, що Росія вже ухвалила свій Держстандарт середньої освіти. Сильно він відрізняється від українського проекту?

— Гадаю, розбіжності суттєві. (До слова, ми взагалі, ознайомившись із безліччю освітніх стандартів, нікого не копіювали.) Головна відмінність — російський Держстандарт надзвичайно деталізований, нагадує навчальну програму, а часом навіть конспект плану уроку. У нас, до того ж, інші підходи до оцінювання знань.

— Зрозуміло, «близнюка» в українського проекту Держстандарту немає. Але, можливо, є бодай чимось схожий на нього побратим?

— Зарубіжні експерти зазначили, що наш проект має чимало спільного зі стандартами низки розвинених європейських країн. Не найгірший варіант, як ви гадаєте?.. Дуже хочеться, аби згодом наш Держстандарт наводили як приклад того, яким може бути такий документ.