Тероризм — справа молодих?

Останніми десятиліттями діяль-ність терористів стала глобальною проблемою людства. Мирний сон втрачають не лише жителі гарячих точок, а й багато мешканців зовні спокійної старенької Європи. Націоналістичні, релігійні, політичні радикальні організації діють у Німеччині, Великобританії, Іспанії, Італії… Їх виникнення — продукт цілої низки чинників: економічних, демографічних умов, менталітету. Та якщо поглянути глибше, можна помітити у всіх організацій терористичного штибу однакові характерні риси.

Найочевидніша ознака тероризму — насильство. Причому нерідко теракт здійснюється саме з метою продемонструвати максимум насильства, аби домогтися розголосу, уваги, резонансу в суспільстві. Демонстративність — друга ознака тероризму. Та, мабуть, найбільшу тривогу викликає вік виконавців терактів. Фанатичні підлітки, радикально налаштовані студенти, озлоблені молоді безробітні…

12 січня 1896 року бомбу у французькій кав’ярні підірвав 19-річний юнак. Вік бойовиків ІРА, які організували жорстокий напад на поліцейську дільницю в Ольстері, був від 19 до 25 років. Гарматним м’ясом ЕТА стали молоді хлопці з Баскської націоналістичної партії, «Талібана» — афганські юнаки, «Революційного руху імені Тупак Амару» — перуанські підлітки і студенти (в тому числі й молоденькі дівчата). Американські «Везермени», які оголосили війну нормам моралі, і зокрема системі освіти, — це група радикально налаштованих студентів із заможних родин, які закликали під свої знамена молодь із гетто…

Звичайно, у терористичних організаціях є й бойовики, яких можна назвати професійними солдатами. Це, як правило, люди, котрі пройшли війну і не змогли знайти себе в мирному житті. Проте їх не так і багато. Більшість рядових членів терористичних організацій — молодь. Чому так?

У цей період формується особистість людини. Психіка гнучка й уразлива, існує схильність до максималізму, адреналін нуртує кров. І несправедливість навколишнього світу ятрить душу. До речі, у прокламаціях найрізноманітніших екстремістів постійно лунають нарікання на несправедливість. Хоча нерідко засновники терористичних організацій — люди досить багаті. Ось і утворюється вибухонебезпечна суміш — гроші лукавого дядечка та юнацьке бажання побудувати справедливий світ. Або рай на землі, це вже кому як мізки промиють…

Багато аналітиків вважають середовище у ВНЗ, профтехучилищах тощо одним із найсприятливіших для плекання рушійних сил державних переворотів. Люди, зацікавлені у дестабілізації політичної обстановки, пропагують свої ідеї зовсім не пенсіонерам і не людям зрілого віку. Людина, котра має сім’ю, пристойний заробіток, робить успішну кар’єру, — загалом, реалізувала себе і цим задоволена, навряд чи ризикуватиме, вплутуючись у якісь сумнівні авантюри. А ось молода особа, якій нічого втрачати (адже в житті вона ще нічого не досягла), цілком здатна на безумства. Особливо якщо, крім усього іншого, з’являється можливість реалізувати свій комплекс вікової неповноцінності. Адже, хоч би за яку ідею виступав активіст, підґрунтям буде внутрішній бунт проти всього дорослого: диктату «несправедливих» викладачів, батьків…

Торішні події у Франції наочно засвідчили, що загроза насильства аж ніяк не у тридев’ятому царстві. Слава Богу, в нашій країні такого поки що не було. В нашому житті тероризм наявний як страшна, але все-таки не наша, не українська реальність. Та чи насправді все спокійно й сонно?

Обстановка в Україні не найкраща. Молодь не почувається впевненою у завтрашньому дні. Якщо в тебе немає грошей, то немає і благ сучасної цивілізації. І ще – наше покоління втратило гордість за свою країну. Її минуле здається низкою помилок та поразок, сьогодення — заплутаним і безпросвітним, майбутнє — невизначеним. Але найтяжче — відчуття, що від тебе нічого не залежить. На рішення дорослих добродіїв, які зручно влаштувалися у владних верхах, ти вплинути практично не можеш. Заяви на тему «Нова влада рахується з молоддю», «Самоврядування — в маси» і «Молодь — наше майбутнє» залишаються деклараціями. Усе це породжує громадянську байдужість і розчарування, яке інколи може виявлятися у досить-таки деструктивних формах… А якщо колись роздратованому підліткові, котрий прагне самоствердження і не бачить просвіту в житті, запропонують, як у казці, вмить змінити все міцною рукою,.. вступивши, скажімо, до «СС Теремки» для захисту національних інтересів? До речі, без жартів, останніх десять років у Києві існують неофашисти. Поки що їхня діяльність обмежується переважно побиттям представників інших національностей. Утім, нерідко жертвами стають і люди слов’янської зовнішності, які чимось не сподобалися цим «поборникам» національної або расової чистоти. Наприклад, наявністю грошей та мобілок, що видираються з «ворожих» рук. У Росії, між іншим, була резонансна кримінальна справа — скінхеди жорстоко вбивали бомжів. Вони, мовляв, ганьблять слов’янську расу. Простіше перекласти власні проблеми на найбеззахисніших…

Риба гниє з голови. Дитина «мавпує» поведінку батьків — як хорошу, так і погану. Юний громадянин бачить, що діється у владних верхах, — і мимоволі переймає правила гри, які там склалися. А правила ці — відсутність будь-яких правил, підкилимні інтриги, окозамилювання і сваволя. І відчайдушні спроби звалити провину за власні прорахунки на інших. Мовляв, усе б у нас було о’кей, ось тільки політичні опоненти/Захід/Росія весь час заважали… Та хіба пошуки зовнішнього ворога колись звільняли від ворога внутрішнього, який сидить у тобі самому?..

Демократія, толерантність, відповідальність за власні дії, патріотизм… Ці риси не виникнуть у суспільстві самі собою, мов бур’ян. Їх треба цілеспрямовано насаджувати й плекати. І краще вже приживляти гордість за свою країну, ніж ненависть до інших. Нехай український хлопець крізь приціл дивиться на мішень у тирі спортивно-військової організації, а не на «чорномазого» чи «імперіаліста». Нехай молодий громадянин вчиться захищати свої права на безкровних мітингах і демонстраціях, нехай вступає до партій та громадських організацій і — головне! — нехай нарешті до його думки прислухаються. Будь-який психолог скаже вам: якщо батьки постійно відмовляються вислухати свою дитину, вникнути в її проблеми — результати можуть бути страшними й непередбачуваними. Посієш вітер — пожнеш бурю…

На щастя, у нашої країни немає такого довгого «послужного списку» терористичних діянь, як у більшості інших європейських держав. Та вже є у нас ті, хто звинувачує у своїх негараздах негрів або «москалів», «помаранчевих» або «блакитних». Не дай Боже з’явиться зацікавлений дядечко з великими грошима і вкаже ціль…