Танці з зірками навколо геометрії

Скандали супроводжували конкурси шкільних підручників, проведених Міністерством освіти й науки, з самого початку. Але зазвичай усі учасники цього заходу — як незадоволені, так і тим паче цілком задоволені результатом — воліли не розводитися про правила й умови його проведення. Мовляв, скажу щось не так, а мені ж потім буде гірше — взагалі закриють дорогу на всілякі міністерські конкурси. Проте нинішнього року автори підручників мовчати не стали. Мабуть тому, що багато хто відчув себе приниженим й ображеним обурливим ставленням організаторів конкурсу як до самих авторів, так і до їхніх робіт.

— Я «зоряної» хвороби не маю, — каже автор підручника «Геометрія» для сьомого класу Галина Апостолова, яка написала доти кілька десятків популярних посібників для школярів. — Для мене не надто важливо, чий саме підручник одержать діти — головне, щоб він справді був якісним. Але для цього конкурс шкільних підручників має бути прозорим і чесним. У мене до проведення експертизи й самого конкурсу є кілька претензій.

По-перше, до самих експерт­них висновків — вони не відповідають жодним критеріям науково-методичного аналізу. Хіба можна вважати серйозною рецензією на роботу всього кілька рядків рукописного тексту на аркушику в клітинку? По-друге, під час проведення конкурсу, як твердять члени комісії, шифр моєї роботи було змінено, у результаті чого рукопис із третього місця перемістився на четверте. Тобто діти зможуть за ним навчатися, але тільки якщо придбають його за власні кошти.

— Звідки експерти могли знати, що це саме ваш підручник?

— Річ у тім, що він кілька років проходив апробацію, експерти працювали за ним з дітьми й тому відразу впізнали — навіть у рукописному вигляді й без усяких позначок. Зрозуміло, після завершення конкурсу я вирішила подати апеляцію. Але тут сталася й зовсім обурлива річ. Ос­кільки авторські права на підручник має видавництво «Генеза», то його представник і пішов подавати апеляцію. Проте йому пояснили, що робити це має безпосередньо автор підручника. У мене апеляцію прийняли, але, як потім з’ясувалося, навіть не розглядали, оскільки подавати її мав... власник авторських прав! На моє запитання, навіщо ж у мене в принципі приймали скаргу, відповіли: «Тому що в нас демократія!», а чому ж її не розглядали: «Не встановлено законом!»

Казус вийшов і з датою засідання апеляційної комісії. Офіційно нікого з тих, хто подавав заяви про перегляд рішення конкурсної комісії, не попередили, принаймні ні я, ні деякі мої колеги таких повідомлень не одержували. Зовсім випадково ми якось ранком знайшли на сайті Міністерства освіти й науки повідомлення, що о 16.00 відбудеться засідання апеляційної комісії. Я в цей час була у Білій Церкві. Довелося терміново, у чому була, їхати маршруткою, ловити таксі, словом, добиратися до Києва на чому тільки можна. Крім мене, встигли лише ще кілька людей — хто з дальніх регіонів, навіть на таксі не встиг би. Проте все було марно: як з’ясувалося, засідання проводилося тільки для того, щоб офіційно оголосити висновки комісії. Тобто нас навіть не побажали вислухати, не те що зважити хоч на якісь аргументи «за»!

Із доповідної записки голови предметної конкурсної комісії з математики А.Глобіна:

«Комісія вважає за потрібне підвищити відповідальність незалежних експертів за якість і повноту наданих рецензій. Як мінімум експертний висновок має відповідати запропонованій схемі. Серед проаналізованих членами комісії експертних висновків слід відзначити ті, що були надані Сумським державним педагогічним університетом. Більшість інших не витримують жодної критики».

Треба сказати, підручник Галини Вадимівни унікальний і складений таким чином, щоб справді кожна дитина мала доступ до якісної освіти — незалежно від того, є в її батьків гроші купити додаткові посібники й довідники чи ні. Він принципово відрізняється від традиційних підручників з геометрії. Як пояснила автор, підручник багаторівневий і допомагає вчителеві диференційовано підходити до навчання школярів. У ньому є завдання й навіть цілі теми, не обов’язкові для вивчення: за ними можуть працювати діти у спеціалізованих класах, проводитися факультативні заняття або з них можуть просто брати інформацію допитливі.

— Геометрія в школі — пасербиця, — ремствує Галина Вадимівна. — Переважна більшість учнів не люблять її й, на жаль, не розуміють. Тим часом шкільна геометрія — чудовий полігон для формування логічного й послідовного мислення. Ця наука не що інше, як велика логічна гра за певними аксіоматичними правилами, виробленими ще стародавніми греками. Причому Євклід і його попередники (як і послідовники) вважали, що ці правила цілком відбивають закономірності навколишнього світу. Але як «оживити» геометрію? Як зробити її доступною й цікавою не тільки для окремих талановитих учнів, але й для звичайного учня загальноосвітньої школи? У своєму підручнику я спробувала це зробити, пристосувавши виклад матеріалу до вікових особливостей семикласників, у яких тільки починає розвиватися логічне й абстрактне мислення. На думку психологів, оптимальний у цьому разі спосіб подачі матеріалу — історичний. Схему побудови геометрії як сучасної науки можна зробити прозорою, якщо провести школяра історичним шляхом виникнення геометрії, починаючи з практичних завдань Стародавнього Єгипту. На самому початку вивчення предмета дітям пропонуються практичні завдання на вимір і поділ, побудова єгипетського трикутника, практичне доведення теореми Піфагора — причому саме так, як це робили в давнину тощо.

Практика показала: метод Галини Вадимівни справді вдалий. Результати апробації підручника в середніх школах свідчать, що з його допомогою школярі набагато краще засвоюють матеріал. 95% батьків і учнів високо оцінили зміст підручника, 84% зазначили, що з підручником можна працювати й самостійно — якщо дитина змушена пропустити школу, а 94% вважають, що дуже допомагають у навчанні численні схеми, малюнки й таблиці, які подають у сконцентрованому вигляді основні відомості параграфа.

Але мова в цьому разі зовсім не про те, наскільки хороший чи поганий підручник, написаний Галиною Апостоловою. Зрештою можуть існувати й інші, не менш оригінальні. Річ у чесному й кваліфікованому доборі підручників для дітей. А отут претензії є не тільки в авторів підручників, але й у членів предметних конкурсних комісій.

— Підручник Галини Апостоловой, відповідно до протоколів засідань предметної конкурсної комісії з математики, посів третє місце, — говорить член комісії, методист Полтавського інституту підвищення кваліфікації вчителів Інеса Гарус. — Зрозуміло, всі рукописи, подані на конкурс, були закодовані, але саме з цим підручником я три роки працювала й тому відразу ж упізнала. Його шифр був 2707. Та після оголошення переможців з’ясувалося, що переміг зовсім інший підручник, причому «Геометрія» Апостолової значилася вже зовсім під іншим шифром. Як таке могло статися, я не знаю. Можливо, вміст папок поміняли? Шифри стояли тільки на теках — на аркушах рукописів їх не було.

Про порушення й, м’яко кажучи, дивні умови проведення конкурсу каже й інший член предметної комісії, заслужена вчителька України, вчителька математики Володарського ліцею (Володарка Київської області) Уляна Остапчук:

— У нас було 18 рукописів з алгебри й геометрії, прочитати які за один день просто неможливо. Але секретар пояснив, що в нас є анкети, заповнені експертами, й написані ними ж рецензії. Відповідно до правил проведення конкурсу, рукопис дають вивчати п’ятьом рецензентам, які потім заповняють опитувальний листок, виставляючи з кожного пункту бали, й пишуть експертний висновок.

Відразу ж з’ясувалося, що самих рецензій є всього три, хоча має бути п’ять — за кількістю рецензентів, які, згідно з правилами проведення конкурсу, мали оцінювати кожен рукопис. Та й самі ці рецензії, на мій погляд, були занадто скромні. Написаний від руки на аркушику в клітинку текст розміром із півсторінки, хіба це рецензія? Претензії були й до опитувальних листків: наскільки я запам’ятала, вони не були засвідчені печатками — принаймні на той момент, коли їх розглядала наша комісія.

— Виходить, члени конкурсної комісії робили свої висновки, спираючись не на офіційні документи (а саме такими вони стають після накладення печатки дер­жавної установи), а на звичайні анкети?

— Виходить так. При цьому хоч якось вивчити кожен рукопис у нас просто не було можливості. Тому що навіть час, відведений для роботи комісії, довелося витрачати на зовсім сторонні речі. Зокрема на пошуки бухгалтерії, де нам мали видати гроші за відрядження (у минулі роки бухгалтер приходив просто в аудиторію, де засідали експерти), й стояння в черзі. Отож, години до третьої я встигла переглянути всього два рукописи.

— А як же решта?

— Ми поділилися, і кожен вивчав свої.

— Кожен член комісії розглядав не всі підручники, а лише ті, що йому потрапили?

— Та навіть гортати все не було можливості! Читали то по абзацах, то по діагоналі, просто гортали, вишукуючи грубі помилки. Приміром, в одному з підручників (за рейтингом експертів він був на третьому місці) таких помилок було аж забагато, і ми вирішили взагалі перемістити його на шосте-сьоме місце. Яке ж було здивування, коли виявилося, що цей підручник усе-таки вийшов на третє місце!

Після четвертої години дня члени комісії почали розглядати рукопис з алгебри. Але тому, що вже всі поспішали — хто на поїзд, хто на автобус (приїхали ж до Києва лише на один день!), то навіть не всі рукописи встигли в принципі дістати з коробочок, щоб бодай погортати. Взагалі на таку роботу потрібно принаймні три дні: щоб устигнути перечитати підручники, скласти власну думку.

— Чому ж ви все-таки підписали протокол засідання комісії?

— Спочатку ми справді хотіли не підписувати цей протокол, але нам пояснили: ви виступаєте в ролі простих статистів, вам досить порахувати бали, виставлені експертами, і вивести рейтинг, а якщо не підпишете, то в дітей залишаться старі підручники, які вчителі так не люблять.

Підтримує колег і секретар предметної конкурсної комісії з математики, старший викладач кафедри методики викладання природничо-математичних дисциплін Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти Ігор Сегетій. У своєму листі на ім’я міністра освіти й науки Станіслава Ніколаєнка він пише: «Я дуже здивований, що під час обнародування результатів конкурсу були названі не ті підручники, які визначила комісія. Хочеться запитати: навіщо збирати дев’ять членів комісії, коли результат конкурсу визначають зовсім інші особи? Доводжу до вашого відома, що оголошені результати не відповідають дійсності. Сподіваюся на вирішення проблеми й на те, що в майбутніх учнів сьомих класів будуть гідні підручники».

За підсумками проведення конкурсу, МОН випустило прес-реліз, в якому говорилося, що за основний критерій визначення рукописів-переможців було взято принцип послідовності, тобто наявності в авторського колективу підручників для попередніх класів і проспектів підручників для наступних. Якби це справді було так, то, можливо, серед переможців конкурсу був би підручник із хімії для 7-го класу доктора педагогічних наук, члена-кореспондента АПН, професора Ольги Ярошенко, автора підручників з природознавства для п’ятих і шостих класів, а також програм із хімії для 7—11 класів.

— Мене позбавили можливості розвивати свою програму, методичну концепцію, — каже Ольга Григорівна. — А все тому, що не зважили на думку членів предметної комісії щодо мого підручника, який, з їхнього погляду, заслуговує на третє місце. От і виходить, що конкурс більше нагадує передачу «Танці з зірками», де все в остаточному підсумку вирішує міфічний приз глядацьких симпатій. Не дотримались і процедури проведення апеляції, на яку переважна більшість просто не встигла приїхати. Але річ навіть не в цьо­му: переможців конкурсу оголосили в газеті «Освіта України» ще до засідання апеляційної комісії! Причому в табличці призерів значилося — підручник, автор і видавництво, яке його друкує. Виникає закономірне запитання: може, це конкурс видавництв? Розумніше, напевно, було б спочатку провести конкурс рукописів, а потім оголосити серед видавництв тендер на видання підручників-переможців.

Звернувшись у Міністерство освіти й науки, ми з’ясували: умови конкурсу й справді виписані таким чином, що практично ніхто з тих, хто повинен належно оцінити подані рукописи, не має можливості до пуття вивчити їх. У результаті, на дітях, які нині навчаються за 12-річною програмою, ставлять своєрідний педагогічний експеримент, примушуючи мимохіть на собі відчувати якість підручників, випущених із грифом Міністерства освіти й науки.

Зрозуміло, у самому міністерстві про жоден експеримент не кажуть, навпаки, стверджують, що все проводилося виключно в інтересах дітей.

— За законом усі підручники, які видаються для школи з 12-річною програмою, мають добиратися за конкурсом, — розповідає заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН Леля Минакова. — Після його проведення підручники йдуть на апробацію в школи, і за результатами апробації до них вносяться зміни й доповнення. Нинішнього року проводився конкурс підручників для сьомого класу. Організатором виступало Міністерство освіти й науки, а безпосереднім виконавцем — наш інститут. Оскільки нині за новою, 12-річною, програмою для сьомого класу немає жодного підручника, то конкурс проводився з усіх 20 предметів для шкіл із російською й українською мовами навчання.

— Як проходив конкурс?

— Його було оголошено 29 грудня 2006 року, з другого січня ми почали приймати конкурсні матеріали. Участь у конкурсі могли брати автори (ними могли стати всі охочі) або видавництва, які мають авторські права на підручники. Після цього з банку експертів, затвердженого МОН два роки тому (до нього входять учителі, методисти, науковці, співробітники інститутів післядипломної освіти), методом жеребкування ми вибрали тих, хто оцінюватиме рукописи нинішнього року. Їм відправили конкурсні матеріали, які треба було розглянути протягом 30 днів, заповнити оцінні листки й написати експертне обгрунтування.

— Скільки рукописів припадало на кожного?

— Із кожного предмета подавали різну кількість підручників, але в середньому — сім-вісім. (Це на один місяць! — Т.Г.) Далі експерти повертали нам усі рукописи й документи, з якими вони працювали. Інститут опрацьовував ці дані, готував пакет документів для предметних конкурсних комісій. 24 березня відбулися засідання 20 конкурсних комісій (по дев’ять чоловік у кожній) — колегіальних органів, що також складаються з наукових працівників, методистів, учителів-практиків, які згодом навчатимуть за цими підручниками дітей. Вони опрацьовували матеріали експертиз: дивилися, скільки є оцінних листків, експертних висновків, після чого заповнювали протокол.

Зібрані протоколи, матеріали експертів і предметних конкурсних комісій подавали до головної конкурсної комісії всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для сьомого класу, куди входили академіки АПН, директори інститутів, професори. Якщо були спірні питання, то вона визначала, на підставі чого ухвалювати рішення: за висновками експертів або протоколами предметної конкурсної комісії. Після того, як було підписано протокол конкурсної комісії, всі матеріали виносили на колегію МОН — щоб затвердити переможців конкурсу й дати відповідний гриф.

— Чи могли учасники предметних комісій істотно вплинути на результати конкурсу?

— Положенням передбачено, що предметна конкурсна комісія має опрацювати матеріали експертизи — виявити порушення й дати висновок — можна розглядати матеріали чи ні. З усіх 20 конкурсних комісій у протоколах жодна не зазначила, що були якісь процедурні порушення. Вони, звичайно, могли вносити свої корективи, але вони мали бути добре обгрунтовані. Тобто не просто поміняти рейтингове місце з першого на п’яте, бо вони так хочуть.

— А яким має бути обгрунтування, якщо, наприклад, член комісії виявив грубі помилки?

— Ну, подумайте самі, експерт працював тридцять днів, а комісія — всього день. Член комісії за один день не може вивчити всі підручники досконало. Якщо знайдено граматичну помилку, то вона виправляється дуже просто й не може вплинути на рейтинг підручника. Решту помилок — методичних, за суттю тексту — дуже важко виявити. Предметні комісії подавали певні корективи й побажання, але це вже виносилось на розгляд головної конкурсної комісії, яка й виносила вердикт щодо їхньої обгрунтованості.

— Тобто вирішальне слово мала головна конкурсна комісія?

— Так.

— Багато було апеляцій?

— Якщо порівнювати з минулим роком, коли було подано 48 апеляцій, то небагато — всього 20. Із них 14 було подано від авторів, але проблема полягала в тому, що вони віддали свої права на підручники видавництвам, а ті апеляцій не подавали. Отже, з юридичного погляду апеляційна комісія не могла розглядати заяви авторів, оскільки вони фактично не були учасниками конкурсу. Реально розглядалося усього шість апеляцій, жодна з яких не була задоволена.

— Автори підручників, які не здобули призових місць, кажуть про те, що, по суті, проводиться не стільки конкурс підручників, скільки видавництв, що їх друкують.

— Положенням про конкурс підручників передбачено, що він проводиться анонімно, тобто приймаються конкурсні матеріали під шифром без усяких позначок — ми не знаємо автора, не знаємо видавництво. На конкурс подається закритий конверт, який містить відомості про автора або видавництво (якщо передано авторські права) й увесь час знаходиться у спеціальному опломбованому сейфі. Цей сейф і самі конверти ми розкриваємо тільки після того, як оголошено результати конкурсу.

— Дуже багато нарікань в авторів підручників до рецензій експертів. Чи є певні вимоги до таких документів, а чи вони можуть складатися в довільній формі?

— Свою думку з приводу певного підручника експерт викладає в оцінному листку, який складений Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти й Академією педагогічних наук і містить чотири параметри оцінювання. З кожного з цих критеріїв експерт виставляє бали. Що ж стосується рецензії, то її кожен експерт складає на свій розсуд — хтось робить більш розгорнуту, хтось стислу. Чітко в положенні це не виписано, сказано лише, що експерт має заповнити оцінний листок і рецензію.

— Чи є в експертів або членів комісій можливість підмінити шифр рукопису або змінити дані в протоколі засідання комісії?

— Усі конкурсні матеріали готуються в семи примірниках, на розгляд комісії подається лише один, і змінювати щось у ньому нема сенсу. Тим більше, що експерти, коли пишуть рецензію, роблять посторінкові зауваження — якщо поміняти рукопис, то ці позначки не збігатимуться.

* * *

Так це чи ні, судити важко. Справді, немає сенсу змінювати шифр тільки в одному примірнику рукописів. А відразу в усіх? Проте, скажемо відверто, на всі ці «танці з зірками» зовсім можна було б не зважати, якби діти насправді одержували якісні підручники.

Те, що це не так, можу говорити зі свого досвіду мами, яка має сина-шестикласника. Наприклад, учора піввечора ми всією сім’єю розбиралися в підручнику з історії, намагаючись знайти відповідь на запитання, кого в давнину увінчували лавровим вінком. І без того ясно, що переможців, але вся заковика в тому, що в тексті параграфа йшлося виключно про гілки оливи — й ані слова про лавр (принаймні, ми з чоловіком згадок про нього не виявили). Відповідь знайшлася тільки в енциклопедії (яка є далеко не в кожного школяра), хоча, за ідеєю, ця інформація має бути в підручнику. Не вдалося й до пуття перевірити знання дитини про такі поняття, як деспотія й тиранія: їх визначень також не було в підручнику, й довелося вишукувати відповідь у тій самій «Великій радянській енциклопедії». Тож, може, й далі дітям ліпше вчитися за енциклопедіями — навіщо щороку видавати підручники?

Але коли все-таки видавати, то до чого такий поспіх? Чому помилки в підручниках мусять виправляти самі діти, на власних «двійках» і «трійках»? Чому б не дати експертам і шановним науковим консультантам як слід вивчити підручник, виправити всі помилки, і вже тільки потім давати книжку дітям?