СВ. ВОЛОДИМИРА, КІНО, НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова — найбільший і найпотужніший вищий педагогічний навчальний заклад держави. В університеті навчаються понад 16 тис. студентів, 350 аспірантів і майже 100 докторантів. Навчально-виховний процес забезпечують 75 кафедр, на яких працюють 827 штатних викладачів, серед них — 25 дійсних членів і член-кореспондентів різних академій; близько 150 докторів наук, професорів; більш як 400 кандидатів наук.

У структурі університету п’ять інститутів і десять факультетів. НПУ імені М.Драгоманова має повний спектр педагогічних спеціальностей, на всіх формах навчання здійснює ступеневу підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст» і «магістр».

Тривалий час вважалося, що датою народження університету ім. М.Драгоманова є 15 липня 1920 року, коли було створено однойменний Київський інститут народної освіти (КІНО). Як свідчать дослідження, вказана дата встановлена за формальною ознакою й не відображає реальної історії розвитку вищої педагогічної освіти Київщини, створення та трансформації педагогічних навчальних закладів, які пізніше ввійшли до складу організованого у 1920 р. Київського інституту народної освіти — нинішнього Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова.

Насправді ж історичний шлях НПУ ім. М.Драгоманова розпочався значно раніше. Історико-педагогічні розвідки останніх років, опрацьовані архівні документи, проведені дискусії, наукові конференції та «круглі столи» дозволяють стверджувати, що вища педагогічна освіта Києва та Київщини веде свій відлік від 4 грудня 1834 року, коли на базі університету св. Володимира було засновано Педагогічний інститут — самостійний навчальний підрозділ для підготовки учительських кадрів та державних службовців.

Університет св.Володимира є базовим навчальним закладом, із якого бере витоки Педагогічний інститут, як і багато інших навчальних закладів, що створювалися та існували в його структурі чи при ньому, наприклад, Національний медичний університет ім. О.Богомольця.

Витоки вищої педагогічної освіти в Україні загалом та в м. Києві і на Київщині зокрема беруть свій початок від широкоформатної освітянської реформи в Російській імперії, започаткованої Олександром І у 1802—1804 рр. Основою цієї реформи стало утворення Міністерства народної освіти (1802) та визначення основних типів навчальних закладів — парафіяльних шкіл, повітових, губернських училищ (гімназій) та університетів. Згідно з планом реформи, у межах Російської імперії утворювалося шість навчальних округів (Московський, Петербурзький, Казанський, Харківський, Віленський і Дерптський). Центром кожного навчального округу вважався університет, який поєднував функції вищого навчально-наукового закладу і навчально-адміністративного органу. Цією ж освітньою реформою вперше офіційно було поставлено питання про необхідність спеціальної підготовки світських педагогічних (учительських) кадрів, які до того не готувалися.

З початку реформи освітні заклади міста Києва і Київщини входили до Віленського світського навчального округу. Між тим, такий густонаселений, історично усталений, економічно і політично потужний і впливовий регіон, як м. Київ та Київщина, який до того ж інтенсивно розвивався, потребував власних підготовлених учительських кадрів, які б, окрім просвітницької функції, змогли б нейтралізувати все ще досить помітні в цьому регіоні полонізаторські настрої, посилити російський вплив на населення. З метою посилення свого просвітницько-політичного впливу царський уряд утворив в 1832 році давно запланований «особливий» освітянський округ, а разом із ним заснував новий навчальний заклад — Університет св. Володимира.

Відповідно до статутних вимог діяльності університетів
Російської імперії, через п’ять місяців після початку роботи Київського університету св. Володимира при ньому було відкрито «особливий виховний заклад» — Педагогічний інститут (грудень, 1834 р.), здійснювалася підготовка вчителів і соціальних педагогів — чиновників.

Студенти педагогічного інституту, на відміну від інших студентів університету св. Володимира, перебували на повному пансіоні. Після побудови головного корпусу університету вони проживали у кімнатах четвертого поверху. Педагогічний інститут був закладом закритого типу і вважався самостійним навчальним закладом, за яким встановлювався жорсткий нагляд і контроль, оскільки його студентів готували до виконання важливої державницької місії.

Особливими були умови формування контингенту студентів педагогічного інституту. Вступ до нього збігався як із проходженням абітурієнтом вступних випробувань із загальних предметів гімназичного курсу, так із жорстким відбором і укладанням угоди про казенне утримання та зобов’язанням після закінчення інституту «казеннокоштних» студентів «прослужити шість років у тому відомстві, в яке вони начальством призначені будуть».

Окрім обов’язкових предметів, що вивчались у тогочасній вищій школі, студенти новоствореного закладу освоювали ґрунтовний курс педагогіки, писали випускні роботи, проходили педагогічну практику. Як зазначалось у проекті статуту Університету св. Володимира 1833 p., «студенты предназначаемые к званию Учителей, сверх слушания Университетских курсов, получают руководство в практических упражнениях по части Отечественной Словесности, Древних языков, Математики и педагогики, сочиняют рассуждения, произносят проблемные лекции и, под надзором Профессоров, дают уроки в Училищах». Останнє якраз і вирізняло їх серед студентського загалу, надавало особливого статусу і значущості.

Історичні факти дозволяють цілком логічно і обґрунтовано твердити, що початком існування Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова можна вважати 21 листопада (за старим стилем) або 4 грудня (за новим) 1834 року. Саме в цей час — до дня Введення в Храм Пресвятої Богородиці — для майбутніх вчителів розпочав читання курсу педагогіки професор філософії О.Новицький.

У різні історичні часи вищий навчальний заклад для підготовки вчительських кадрів, спадкоємцем якого став Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова, мав різну назву, структуру, існував у складі Університету св.Володимира та поза ним. Однак він не лише ніколи не припиняв підготовку вчительських кадрів, але й, навпаки, — постійно нарощував її відповідно до потреб життя регіону.

Очевидними є опосередковані і прямі зв’язки НПУ ім. М.Драгоманова і Педагогічного інституту при Університеті св. Володимира. Адже Педагогічний інститут при Університеті св. Володимира був предтечею НПУ імені М.Драгоманова. Усі педагогічні заклади пізніших епох успадкували й продовжили «генетичну лінію» Педагогічного інституту при Університеті св.Володимира, проводили її, спираючись на створені в ньому навчальні плани, використовували наукові та методичні розробки університетських викладачів. Багато викладацьких кадрів одночасно працювали як в університеті, так і в новостворених вищих педагогічних закладах. Ці факти аж ніяк не є випадковими. Саме завдяки цьому педагогічні освітні заклади фігурують серед інституцій, що у 1920 році утворили Київський інститут народної освіти (КІНО).

КІНО отримав ім’я М.Драгоманова. Цього потребував дух епохи українського відродження, становлення національної школи, формування національного вчителя. Михайло Драгоманов був саме тим духовним лідером, на ідеях якого зростала ціла плеяда діячів української культури, науки і освіти, зокрема Іван Франко і Леся Українка, і який закликав до відродження мови і культури, повернення українства до власних коренів, створення національної системи освіти і виховання. До справи утвердження закладу в новому статусі свого часу доклали багато зусиль видатний політичний діяч України М.Грушевський, відомі літературознавці С.Єфремов і М.Зеров, поважні професори А.Астряб, С.Чавдаров та інші.

Як зазначають науковці (професори В.Майборода, Н.Дем’яненко та інші), історична спадкоємність між Київським університетом і КІНО була штучно розірваною через суто ідеологічні причини. І тоді, і пізніше зовсім не брали до уваги хоч би того незаперечного факту, що КІНО успадкував навіть приміщення університету, не кажучи вже про його професуру. Він успадкував і високі освітні стандарти Університету св.Володимира, завдячуючи професорам М.Грушевському, С.Драгоманову, А.Кримському, С.Русовій, М.Зерову, О.Оглобліну, С.Чавдарову, Г.Де-Метцу, О.Гілярову, С.Ананьїну, О.Покровському, Д.Граве, М.Крилову, О.Фоміну, М.Холодному, С.Реформаторському, А.Астрябу, Й.Косоногому та багатьом іншим, які тривалий час працювали в Київському педагогічному інституті.

У 1921 році за новою структурою в інституті було створено факультети соціального виховання і професійної освіти, а у 1930 році на базі факультету соціального виховання організовано самостійний заклад — Київський інститут соціального виховання, що 1933 року був перетворений у Київський педагогічний інститут. З 1936 по 1991 рік інститут носив ім’я О.Горького.

Новий етап розвитку системи педагогічної освіти пов’язаний з роками здобуття Україною незалежності.

Знаменною подією стало рішення уряду України від 17 вересня 1991 року про повернення Київському державному педагогічному інституту імені Михайла Петровича Драгоманова.

У серпні 1993 року постановою Кабінету міністрів України Київський педагогічний інститут реорганізовано в Український державний педагогічний університет імені М.Драгоманова.

11 липня 1997 року указом Президента України Л.Кучми педагогічному університету імені М.Драгоманова було надано статус національного. Рішенням міжгалузевої акредитаційної комісії Міністерства освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова віднесено до вищих навчальних закладів IV рівня акредитації.

* * *

Вчена рада університету порушує клопотання про відзначення 170-річчя вищої педагогічної освіти Київщини та заснування НПУ імені М.Драгоманова на державному рівні. Це буде сприяти утвердженню іміджу української педагогічної освіти в європейському і світовому освітньо-культурному просторі, прискореному входженню української освіти в Болонський процес, приверненню уваги до педагогічної освіти з боку державної влади і громадськості. А головне — здобуттю симпатій випускників загальноосвітніх шкіл, які в майбутньому стануть вчителями, і сучасних педагогів, вихователів учнівської та студентської молоді.