СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ? НЕ БУВАЄ!

Поділитися
Одна проста людина відвідала виставку й побачила на картині корову з п’ятьма рогами та людину з трьома головами...

Одна проста людина відвідала виставку й побачила на картині корову з п’ятьма рогами та людину з трьома головами. На її здивування художник, який стояв поруч, без найменшого вагання відповів: «А я так бачу!» Вони, художники, з деякого часу почали так відповідати. Тоді проста людина доречно зауважила: «Якщо погано бачиш, навіщо малюєш?» Цей анекдот згадався мені під час читання інтерв’ю з істориком Наталею Яковенко («ДТ», 25.01.2003). Точніше, після запитання журналіста про людей, далеких від науки, які люблять просторікувати про «постійне переписування історії».

Історія чогось — що це означає? Це означає, що це «щось» зазнавало змін, плило в ріці часу. Воно колись розпочалося та продовжує існувати донині. Втім, це не обов’язково. Воно могло закінчити своє існування в минулому. Як людина, яка колись прожила своє життя. Не просте завдання історика — розповісти, як це було. Не просте тому, що він не може розповідати про це, як радіорепортер розповідає про футбольний матч. Минуле відійшло, залишився лише його слід. Історик схожий на слідопита. Однак важливо те, що він живе — мислить, відчуває і діє в нинішньому, і у світлі нинішнього бачить минуле. Воно змінюється, коли система цінностей, що панує, поступається місцем новій системі. Історик як людина просто не може «вистрибнути» зі своєї культури. Або кон’юнктури.

Пануюча в цілому система цінностей неоднорідна, оскільки неоднорідне саме суспільство. У ньому співіснують соціальні групи, інтереси яких можуть у чомусь не збігатися, породжуючи розбіжності в сприйнятті реальності. Це не абстрактні міркування. Візьміть сучасні дискусії про роль повстанського руху в Україні під час Другої світової війни. У кожної сторони своя історія. Така ситуація стала можливою завдяки відомій демократизації нашого життя, тобто вільно, відкрито висловлювати різноманітні думки, по-різному оцінювати минуле. Інший спосіб переписування історії — реструктурування символічного простору. У нього втягуються історичні раритети, або сліди минулого, адекватні духу часу, а з іншого боку, із нього вимиваються події, факти, особи для цього часу «неблагонадійні». Приміром, люди похилого віку пам’ятають знаменитий Музей Революції в Москві. Сьогодні він вже не в Білокамінній та й перепрофільований. Нині його головне завдання — «вироблення орієнтирів громадянського суспільства». А одна з експозицій, що там готується, — «Феномен радянського тоталітаризму».

Заплутує суть справи подвійний смисл слова «історія». Під історією розуміють і знання про минуле, і саме минуле, тобто упорядковану часом послідовність подій. Це необразливе ототожнення ми робимо, коли говоримо, приміром, про історію, яка з кимось трапилася. (Не уникнула цього й Наталя Яковенко: то історику «не дано пізнати світ, яким він був насправді», то історики здійснюють революцію, визнавши «непізнаванність історії».) Часом це ототожнення приводить до цікавих висновків. Напередодні п’ятдесятиріччя від дня смерті Сталіна в Росії пожвавилися розмови на тему: був він патологічним злодієм чи вождем і вчителем народів? Демократи, знаючи, що чорний піар діє точно так само, як просто піар, хотіли б цього раритету взагалі не торкатися. Приблизно років через п’ятсот, може, й забудеться. І тут пригадується розмова Льва Толстого з самим собою: «Обтирал сегодня диван или не обтирал? Не помню. Значит, не обтирал». Світу, який не дано пізнати історику, не було. Та, проте, повернімося до «вождя». Ті, хто саме так величає покійного тирана, стверджує, що не можна перекреслювати свою історію, не гоже її цуратися. Отже, хочуть, щоб тиран продовжував бути. Тоді демократи роблять фінт: вони повідомляють, що Дзержинський, Сталін, Єжов і 30—40 роки, прожиті населенням шостої частини суші, — це не історія. «Історія була перервана. Населення перебувало в міфотворчому трансі» (Юрій Богомолов).

З розмови вченого з журналістом ми довідуємося й про те, що історія як наука існує в двох різновидах: одна — дидактична, та, що для шкіл, інша — справжня, та, що для історичних факультетів і наукових інститутів. Розбіжність істотна. Діти й ті, хто просто цікавиться, «повинні мати загальний образ корисної для нації історії». Це головне, а тому в шкільній історії можливі «патріотичні перебільшення» і кумедні, з погляду справжньої історії, узагальнення. Я спробував уявити собі такий розподіл для інших наук, скажімо, фізики чи математики. І зрозумів, що під шкільною історією мають на увазі просто ідеологію, або політичну міфологію. Цією справою — створенням «благородних вимислів» (Платон) — вихователі дітей і народів займалися завжди. І сьогодні нам кажуть, що дидактична історія виховує громадянина, що «людина має отримати цілісний образ власного минулого». А навіщо, власне? Який у цьому смисл? Ну, по-перше, за допомогою міфів, тобто дидактичних історій, у людей формують єдине сприйняття соціального світу й готовність діяти разом. Та найголовніше все-таки не в цьому. А в тому, що люди, опрацьовані міфами, слухняні владі. Зрозуміло, що суспільний смисл має тільки дидактична історія.

Тема переписування історії отримала оригінальний розвиток у книжці Томаса Куна «Структура наукових революцій» — найвідомішому творі з філософії науки в другій половині ХХ століття. Від неї, до речі, пішло слово «парадигма», яке вживають сьогодні ні до ладу ні до прикладу політики, спортсмени та домогосподарки. Фізик за освітою, Т.Кун зайнявся історією науки і дійшов висновку, що саме історія є ключем до розуміння самої природи науки. Хоча його цікавила власне наука, отримані результати мали загальнометодологічну цінність. З’ясувалося, що сенс і призначення історії — не в реконструкції минулого, а у виправданні нинішнього минулим. Ця модель, очевидно, сформувалася під впливом ідеї прогресу, тобто уявлення про життя людства як неухильне сходження, накопичення досягнень, наближення до світлого майбутнього. Стосовно науки це означає накопичення знань і наближення до абсолютної істини. Т.Кун виявив, що вивчення локальних культурних ситуацій у минулому цю «кумулятивну» модель не підтверджує. Періоди «нормальної науки», коли наявні всі ознаки прогресу й вчені працюють у рамках прийнятої парадигми, перериваються революціями, коли порівняно швидко змінюється загальне бачення світу. Можна уявити справу так: учора, розглядаючи якийсь абрис, ви бачили зайця, а сьогодні той самий контур бачиться вже як качка. До чого ви наблизилися, перейшовши від одного образу до іншого? Тим часом у суспільному сенсі це переключення бачення, заміна образу зайця на образ качки маскується. Оскільки всі тепер бачать лише качку, історики уявлятимуть справу так, що людство все попереднє життя повільно і неухильно малювало цю саму качку. І продовжуватиме це робити надалі, прагнучи довести картину до досконалості. А що ж заєць? А зайця тепер немає, отже, ніколи й не було.

У природничих науках роль історика мінімальна. Його роль з маскування зміни образів чи революцій грають автори підручників. Підручник вводить молоду людину в науку, якою вона є в даний момент, тобто якою її зробила остання революція. Отже, весь попередній рух наукового знання уявляється як сходження до цього стану. І коли відбудеться нова революція — з’явиться нова парадигма, — підручник, природно, буде переписаний. Т.Кун пише про це прямо: «Підручники мають переписуватися повністю або частково кожного разу, коли мова, структура проблем чи стандарти нормальної науки змінюються. І щойно ця процедура переписування підручників завершується, вона неминуче маскує не тільки роль, а навіть існування революцій, завдяки яким вони побачили світ».

Як бачимо, розмови про переписування історії ведуть не тільки люди, далекі від науки, а й ті, хто безпосередньо займається наукою. Тією наукою, яка протягом останніх трьох-чотирьох століть задає критерії науковості.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі