«СКРОМНА ЧАРІВНІСТЬ» ОСВІТИ ПО-ВОЛИНСЬКИ

Традиційну серпневу нараду вчителів у Луцьку цього разу вирішили замінити розширеним засіданням колегії управління освіти та науки облдержадміністрації. На ньому обговорювалися результати розвитку галузі в минулому навчальному році і ставилися завдання на рік наступний. Усе проходило за сценарієм, як у старі добрі часи.

Начальник відділу освіти Горохівського району Тетяна Середа з гіркотою говорила про те, що з педагогічної ниви йдуть фахівці з інформатики. Ідуть в обласний центр, де їм, за волинськими мірками, платять гідну зарплату — 500—600 гривень і більше. А в районі тим часом загострюється дефіцит учителів математики, іноземної мови, фізвиховання.

Однак є в області райони, де становище ще гірше: волинське Полісся щороку недобирає педагогів із багатьох предметів, не кажучи вже про інформатику. Чи варто дивуватися, що учні Ратнівського, Камінь-Каширського, Любешівського й інших «глибинних» куточків досі дивляться на комп’ютер так, як 1919-го їхні предки дивилися на лампочку Ілліча?..

Виступаючі з районів заздрили умовам роботи педагогів обласного центру. Втім, виявилося, заздрити нічому. Як повідомив начальник управління освіти Луцького міськвиконкому Михайло Махомед, із 35 запрошених цього навчального року молодих викладачів англійської мови з Волинського держуніверситету у відділ кадрів управління явилися лише одинадцять (що, погодьтеся, більш ніж красномовно свідчить про «солодке» життя луцьких педагогів)... Він щиро просив присутнього на колегії заступника держсекретаря Міністерства освіти та науки України Григорія Науменка боротися про повернення часів «відпрацьовування» диплома десь на роки три, а можливо, й більше. Але відповів Махомеду начальник облуправління освіти й науки Іван Дзямулич: «Нового всесоюзного розподілу не буде». Отже, треба створювати умови, аби нове покоління педагогів саме рвалося в непристосовані школи напіврозорених волинських сіл.

А школи на Волині і справді далеко не зразково-показові. 15 в аварійному стані, 240 розташовані в непридатних приміщеннях, 40 довгобудів. Тому й не дивно, що випускники ВДУ не поспішають сіяти «розумне, добре, вічне» у поліських селах.

Необхідно, підкреслив у своєму виступі заступник глави облдержадміністрації Степан Родич, організувати громадський рух на підтримку освіти, створити умови, що стимулюють спонсорство і меценацтво. Та поки в області щось не видно Терещенків і Шувалових, і, чесно кажучи, у їхню появу в доступному для огляду майбутньому слабо віриться.

У виступі вищезгаданого Івана Дзямулича прозвучало: хай там як, але освіта в області не стоїть на місці. Наочний приклад — ПТУ активно розширюють співробітництво з обласним центром зайнятості. Чиновник влучив, як то кажуть, у десятку: випускники не лише волинських профтехучилищ, а й вузів поповнюють армію безробітних, тому щодня юрмляться біля стін згаданого центру. Особливо «престижні» сьогодні фахи юристів, економістів, фізиків і хіміків.

Спробував обнадіяти волинських учителів гість із Києва, назвавши головним завданням МОН пошук можливостей для підвищення їм зарплати, «щоб вона в середньому дорівнювала прожитковому мінімуму». Як то кажуть, без коментарів.