ШКОЛА У ПРОФІЛЬ

Чи виправдає себе ідея профільного навчання в старшій школі? Як організувати перехід до нього так, аби учні могли вибирати, причому усвідомлено, свою освітню траєкторію? Зможе їм у цьому допомогти допрофільна підготовка — чи головним орієнтиром стане «ненав’язливий натяк» педагогів, на що дитині вистачає розуму? Взагалі, чи не дискредитуємо сам задум: чи не позбавимо дітей права вибору, права на помилку, нарешті? Чи відповідатиме профільна старша школа потребам дітей, суспільства, ринку праці?.. На ці й багато інших не менш важливих запитань більш-менш чіткі відповіді отримаємо не раніше 2009/2010 навчального року. Саме тоді з’являться перші старшокласники нової 12-річної школи, чиї останніх три роки, проведені за партами, повністю пройдуть під знаком профілю. А сьогодні кореспондент «ДТ» попросив директора департаменту загальної середньої і дошкільної освіти МОН України Павла ПОЛЯНСЬКОГО розповісти про те, якою профільна школа повинна бути.

Навіщо потрібна профілізація, зрозуміло: в ідеалі саме вона здатна створити сприятливі умови для реалізації індивідуальних особливостей старшокласників, їхніх інтересів та потреб і зорієнтувати завтрашніх випускників на той або інший вид майбутньої фахової діяльності. Загальною тенденцією переходу старшої школи на профільне навчання є його широка диференціація, варіативність, багатопрофільність, інтеграція загальної й допрофесійної освіти.

Диференціація — одна з ключових проблем організації сучасної школи, об’єкт щонайгострішої полеміки педагогів багатьох країн світу. Різні, інколи важко сумісні погляди на ідею диференційованого навчання певною мірою відображають дві протилежні тенденції в розвитку сучасних науки, виробництва, освіти. Одна з них — інтеграція, яка вимагає від кваліфікованого працівника широкої загальної культури й поінформованості в багатьох суміжних галузях. Друга тенденція заперечує універсалізм в умовах постійного збільшення наукових і фахових знань, наголошуючи на спеціалізації, яка не лише сприяє розвитку продуктивних сил, науки та культури, а й враховує розмаїтість задатків і здібностей людини, її індивідуальні нахили до того чи іншого виду діяльності. Більшість педагогів — прибічники ідеї спеціалізації. До них, як бачимо, належать і наші освітяни.

Початковий — попередній, орієнтовний — етап диференціації розпочинається в дев’ятих класах середньої школи. А в останніх класах у більшості країн світу запроваджено профільну диференціацію навчання (при цьому слід врахувати, що там повна середня освіта не є обов’язковою). Діти навчаються в спеціалізованих секціях і відділеннях, котрі можна вважати аналогами профілів, усе їх розмаїття зводиться до двох напрямів — академічного (загальноосвітнього) та практичного (технологічного, допрофесійного). Обов’язкових предметів у старших класах, як правило, менше, ніж в основній школі. А профільна диференціація навчання здійснюється за рахунок поглибленого вивчення дисциплін певного профілю.

Уже є база для переходу вітчизняної старшої школи на профільне навчання — відповідна концепція, схвалена недавньою спільною колегією МОН і президії АПН України. Саме вона лягла в основу створення нових типових навчальних планів для старшої школи.

Вищезгадана концепція передбачає навчання десяти-, дванадцятикласників за п’ятьма основними напрямами: суспільно-гуманітарним, природничо-математичним, технологічним, художньо-естетичним і спортивним. А ті юнаки й дівчата, котрі не планують вступати до вузу, зможуть продовжити навчання на рівні стандарту — обов’язкового мінімуму змісту навчальних предметів.

Щоб виявити схильність дітей до тих чи інших видів діяльності, типовий план розглядає дев’ятий клас загальноосвітньої середньої школи як допрофільний. Причому не можна сприймати допрофільне навчання як період, коли дитині треба починати посилено «вгризатися» в певні науки. Навпаки — дев’ятикласник має спробувати себе в усьому, побувати на всіх факультативах і лише потім визначитися, що йому до душі. І зовсім не слід тривожитися, якщо протягом року дитина стрибатиме зі спецкурсу на спецкурс, переконаний Павло Полянський. Набагато гірше, якщо школяр піде на один і там застрягне, не випробувавши своїх здібностей на інших факультативах.

Безумовно, є певна (до слова, не розв’язана ніде у світі) проблема в тому, що, обравши в десятому класі, приміром, технологічний шлях, після закінчення школи підліток раптом вирішить вступати на філологічний факультет. Адже навчальні плани потенційних технарів і гуманітаріїв досить істотно різнитимуться. Але якщо старшокласника все ж таки здолає нестримне бажання, скажімо, в одинадцятому класі переорієнтуватися з одного профілю на інший, йому ніхто не перешкоджатиме. Але, знову-таки, — слід врахувати, що таке рішення може викликати чимало «побічних ефектів». Адже з одних предметів учень буде передовиком, а з інших — істотно відставатиме. Отже, доведеться прискореними темпами ліквідовувати такий розрив. Зауважте: самостійно.

Співвідношення навчального часу на обов’язкові дисципліни та предмети за вибором буде приблизно 65% до 35% (до речі, у плані об’ємності варіативної складової ми пішли далі багатьох європейських держав: у країнах Старого Світу аналогічний показник дотягує максимум до 8%). Справі профілізації планується підпорядкувати весь навчальний процес. Тобто залежно від профілю визначатиметься кількість годин на вивчення і обов’язкових дисциплін: профільним предметам — максимум часу та просунуті програми. І, навпаки, для «чужаків» — істотно спрощені програми й набагато менше годин. З кожного обов’язкового предмета буде, як мінімум, три види підручників і програм: для «рідних», «чужих» профілів і т.зв. безпрофільної школи.

Варіативну ж складову навчального процесу кожна школа, орієнтуючись на обраний профіль (або профілі), зможе забезпечити самостійно. Приміром, запровадивши для «підтримки» тих-таки майбутніх фізиків ті або інші спецкурси. Розроблятимуть такі предмети на вибір і міністерство, і самі шкільні викладачі. За словами Павла Броніславовича, такі авторські розробки вітчизняних учителів уже давно успішно використовуються нашими навчальними закладами середньої ланки. У сьогоднішніх ліцеях та гімназіях чудово прижилися сотні ексклюзивних програм і предметів, яких немає в жодній іншій школі. Керівництво галузі сподівається, що в майбутньому такою ж органічною складовою варіативного блоку стануть і обов’язкові для всіх загальнокультурні дисципліни — спецкурси з етики, естетики й етикету. МОН планує наполегливо рекомендувати включати їх у процес навчання старшокласників.

У цілому профілізація старшої школи для України не є чимось новим. Так, уже майже 40% сьогоднішніх старшокласників тією чи іншою мірою профілізовані. Але керівники галузі не втомлюються підкреслювати: нікому не потрібна гонитва за відсотками, профілізація має здійснюватися там, де для цього створено відповідні умови. Тому й терміни на повсюдне впровадження нововведення такі тривалі — потрібно всім дати змогу належним чином до нього підготуватися.

На думку розробників концепції, форми організації профільного навчання можуть бути найрізноманітнішими. Це — і профільні класи в загальноосвітніх навчальних закладах, і профільні групи в багатопрофільних школах, і навчання за індивідуальним навчальним планом та програмою, і динамічні профільні групи. Цілком легітимним буде й паралельне існування міжшкільних профільних груп, профільних шкіл інтернатного типу, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів тощо. До слова, у кожного профілю можуть бути підпрофілі. Приміром, у рамках суспільно-гуманітарного — історико-правовий, економічний, соціологічний і т.п. напрями. МОН цих підвидів не регламентуватиме і в цілому бачить старшу школу таким собі трансформером, який у кожному конкретному випадку може бути змодельований по-своєму, відповідно до інтересів учнів.

Безумовно, із впровадженням профільного навчання в старшій школі пов’язано багато проблем. Одна з основних — кадри. І питання тут не лише в кількості певних учителів-предметників, а й у рівні їхньої кваліфікації. Адже не всі здатні викладати свою дисципліну на дуже високому рівні, як того потребує відповідний профіль. Інший бік медалі — не кожен педагог може безболісно відмовитися від стереотипу «мій предмет — найважливіший» і адекватно оцінювати знання вихованців, для котрих його дисципліна не є профілюючою. У багатьох школах, особливо сільських, кадрова проблема поглиблюється відсутністю належної матеріально-технічної бази. Отже, профілювати їхні старші класи поки що складно. І не виключено, що деякі діти їздитимуть «профілізуватися» в сусідні села.

— У кожному разі, не можна до 12-го класу «давити» всіх дітей однаковими програмами та предметами, — переконаний Павло Полянський. — Нам узагалі слід постаратися зробити так, аби вивчення дисциплін у 12 класі закінчувалося в першому семестрі. Другий, на мою думку, треба цілком і повністю присвятити узагальненим курсам, давши змогу школяру належним чином осмислити вивчене. Хоча, підкреслю, головне покликання профільних класів — не в трансформації їх у «міні-вуз», адже школа — передусім загальноосвітній навчальний заклад, про що в жодному разі не можна забувати. Просто одне з його основних завдань — дати старшокласникові змогу вивчати переважно те, до чого в нього лежить душа.

Сьогодні побутує, на мою думку, дуже небезпечний стереотип: профільне навчання — справа обдарованих дітей. Але помилково вважати обдарованими лише той мізерний відсоток школярів, котрі сьогодні наполегливою працею, нерідко надзусиллями, власне, за рахунок свого здоров’я заробляють максимальні бали з усіх предметів. Ідея ж профільної школи зовсім у іншому. Навчання кожного старшокласника має бути спрямоване в те русло, де він може максимально розкрити й реалізувати свої здібності й задатки. Тобто продемонструвати свою обдарованість. І я не сумніваюся, що ми одержимо таку кількість обдарованих дітей, про яку сьогодні навіть не підозрюємо.